Скасування Мінюстом рішення держреєстратора не відповідає Конституції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ухвалення Міністерством юстиції України рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно в аспекті визначення особи власника майна визнано неконституційним

Конституційний Суд України у рішенням № 9-р(ІІ)/2022 КСУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству" від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ, а саме "скасування рішення державного реєстратора".

Оспорюваний припис передбачає, що у разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про:  «скасування рішення державного реєстратора, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України».

Даючи оцінку оспорюваному припису статті 37 Закону в зазначеному аспекті, Конституційний Суд України констатує, що ухвалення Міністерством юстиції України рішення про скасування державної реєстрації права власності  на нерухоме майно може бути кваліфіковано, насамперед, як припинення офіційного визнання і підтвердження державою юридичного факту набуття особою такого права власності внаслідок чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносять запис про скасування державної реєстрації права власності. Отже, особа втрачає можливість вільно та на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю. Крім того, в оспорюваному приписі статті 37 Закону немає чіткої та зрозумілої вказівки на юридичні наслідки ухвалення Міністерством юстиції України рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності в аспекті визначення особи власника майна. Отже, скасування Міністерством юстиції України на підставі оспорюваного припису статті 37 Закону  рішення про державну реєстрацію права власності спричиняє юридичну невизначеність у відносинах власності та обмежує Товариство в розпорядженні майном.

(!!!) Таким чином,  оспорюваний припис Закону є неконституційним, оскільки надає Міністерству юстиції України повноваження позбавляти особу права власності шляхом скасування державної реєстрації на підставі помилок, допущених самим державним реєстратором, що порушує приписи частини четвертої статті 41 Конституції України, згідно з якими право власності є непорушним.

З огляду на наведене Конституційний Суд України визнав, що оспорюваний припис статті 37 Закону суперечить частині другій статті 3, частині першій статті 8, частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України, отже, є неконституційним.

Конституційний Суд України також зазначив, що оспорюваний припис статті 37 Закону, визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення та зобов’язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

 

Матеріал по темі: «Держреєстратор не є учасником правовідносин, що виникли на підставі реєстраційної дії»

 

Теги: конституційний суд, оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Евакуація авто на штрафмайданчик: хто отримує кошти?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Тимчасове затримання транспортного засобу або витрати по евакуації авто на штрафмайданчик за порушення правил паркування: підстави, вартість та розподіл коштів

Питання № 1: Чи во всіх випадках необхідно проводити тимчасове затримання ТЗ (евакуацію авто на штрафмайданчик)?

Законом встановлено, що тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставлення його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, в тому числі за допомогою евакуатора, можливе лише в тому разі, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами  (частина перша статті 265-2 КУпАП, частина друга статті 523 Закону України "Про дорожній рух").

Втім частина 3 ст. 265-2 КУпАП чітко наголошує, у разі якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво не перешкоджає дорожньому руху або не створює загрозу безпеці руху, крім розміщення транспортного засобу на місцях, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик. Випадки тимчасового затримання транспортного засобу та доставлення його для зберігання на спеціальний майданчик визначені частиною третьою статті 265-4 цього Кодексу.

Так, відповідно до статті 265-4 КУпАП для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб:

1) поставлено на проїзній частині у два і більше рядів;

2) розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме:

а) на залізничних переїздах;

б) на трамвайних коліях;

в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, у тунелях;

г) на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі;

ґ) на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга;

д) на проїзній частині, де відстань між суцільною лінією розмітки чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 метрів;

е) ближче 30 метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а за їх відсутності - ближче 30 метрів від дорожнього знака такої зупинки з обох боків;

є) ближче 10 метрів від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання;

ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз’їзд або об’їзд транспортного засобу, що зупинився;

з) ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду;

и) розташовано на позначених відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою місцях, призначених для паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома);

3) своїм розташуванням робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів, у тому числі осіб з інвалідністю на спеціальних засобах пересування та пішоходів із дитячими колясками;

4) розташовано на виділеній смузі для руху громадського маршрутного транспорту;

5) розташовано на позначеній відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою велодоріжці;

6) перешкоджає руху або роботі снігоприбирального та іншого технологічного комунального транспорту у разі запровадження надзвичайного стану або у разі оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;

7) порушує схему паркування транспортних засобів таким чином, що він блокує проїзд по двох або більше смугах руху.

ВСЕ ІНШЕ – «НЕсуттєво перешкоджає дорожньому руху або НЕстворює загрозу безпеці руху»!!!

ВИСНОВОК № 1: В умовах великого міста (особливо в годину-пік) в 99% затримання транспортного засобу шляхом евакуації останнього на спеціальний майданчик буде можливим, оскільки поняття «НЕсуттєво перешкоджає дорожньому руху» або «НЕстворює загрозу безпеці руху» наш законодавець не визначив, а тому інспектор трактує це на власний розсуд.

 

Питання № 2: Скільки коштує тимчасове затримання та евакуація авто на штрафмайданчик?

На сайті Верховної ради України розміщено ЧИННИЙ спільний наказ МВС, Мінекономрозвитку та Мінфіну від 10.10.2013 р.  № 967/1218/869 «Про затвердження розмірів плат за транспортування і зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках (стоянках)».

Так, плата за транспортування на спеціальний майданчик (стоянку) залежить від маси автомобіля:

♦ до 2000 кг - 600 грн.;

♦ від 2000 до 3000 кг - 700 грн.;

♦ понад 3000 кг – 850 грн.

Розмір плати за зберігання становить 120 грн. за першу-сьому добу, включно, а за кожну наступну добу, починаючи з восьмої доби – 20 грн.

Примітка: Розмір плати визначено без урахування податку на додану вартість, який справляється відповідно до Податкового кодексу України.

(!!!) Втім вказане не відповідає реаліям сьогодення, оскільки на прикладі Києва за неправильне паркування станом на 17.11.2022 р.:

• штраф або 50 % від його вартості 680 грн. або 340 грн. (бюджетний платіж);
• евакуація по м. Києву складає: 1270 грн. + 127 грн.(якась комісія) = 1397 грн. (!!! отримує ФОП, який «виграв» тендер!!!);
• за збереження ТЗ на спец. майданчику за 1 добу: 144 грн. + 14, 40 (якась комісія) = 158, 40 грн. (бюджетний платіж). 

Всього: 

Разом до сплати: 1754.00 грн.

Комісія: 175.40 грн. (звідки вона, ніяк не зрозумію)

Сума платежу: 1929.40 грн. - остаточна вартість!!!

 

Питання № 3: Доцільність оскарження постанови інспекції з паркування та стягнення супутніх витрат?

Кожен вирішує сам або після консультацій з адвокатом за наявними доказами у справі і раціональністю оскарження.

 

ВИСНОВОК від автора: Не зважаючи на той факт, що в Україні йде війна тимчасове затримання ТЗ та евакуація авто на штрафмайданчик у м. Києві здійснюється на постійній основі НЕ зважаючи ані на повітряні тривоги, ані на відсутність паркувальних місць в достатній кількості, ані на «не суттєвості порушення», адже одна евакуація коштує власнику авто мінімум 2000 грн. + витрачений час + нерви, при чому 70 % від цієї суми отримує ФОП, який «виграв» тендер на евакуацію авто, а не місцевий чи державний бюджет!!! (класний бізнес і крута схема).

 

P.s. Присутність (поява) водія на місці вчинення порушення правил зупинки або стоянки, а також можливість на місці в максимально короткий строк усунути правопорушення, виключає можливість евакуації транспортного засобу, а якщо евакуація почалася – є підставою її припинення (п. 7 Порядку тимчасового затримання транспортних засобів та їх зберігання», затвердженого Постановою КМУ № 990 від 14.11.2018р., у випадку евакуації авто інспектором з паркування, та ч. 12 п. 4 Порядку тимчасового затримання транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого Постановою КМУ № 1102 від 7.12.2008 – при евакуації авто працівниками Національної поліції).

 

Теги: евакуація авто, тимчасове затримання транспортного засобу, штрафмайданчик, штраф, вартість паркування, стоянка, ТЗ, Київ, підстави для евакуації, Адвокат Морозов

 

Негласні слідчі (розшукові) дії

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право, суб’єктність  та підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій в рамках відповідного кримінального провадження

13 липня 2022 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/366/22, провадження 2/991/1/22 (ЄДРСРУ № 105252483) серед іншого досліджував питання щодо права, суб’єктності та підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій в рамках відповідного кримінального провадження.

Негласні слідчі (розшукові) дії - це інститут кримінального процесуального права, спосіб отримання доказів у кримінальному провадженні.

Статтею 246 КПК України передбачено, що негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 269-1, 270, 271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування кримінального правопорушення, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, органів Державного бюро розслідувань, органів Бюро економічної безпеки України, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи (ч. 6 ст. 246 КПК України).

(!!!) Проведення негласних слідчих (розшукових) дій можливе лише в рамках відповідного кримінального провадження та з дотриманням встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку.

Глава 21 КПК України до НСРД відносить:

1)аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України), що полягає в негласній (без відома особи) фіксації та обробці із використанням технічних засобів розмови цієї особи або інших звуків, рухів, дій, пов`язаних з її діяльністю або місцем перебування тощо;

2)накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК України), що полягає в забороні установам зв`язку та фінансовим установам вручення кореспонденції адресату без відповідної вказівки слідчого, прокурора;

3)огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК України), що полягає в негласному відкритті й огляді затриманої кореспонденції, на яку накладено арешт, її виїмці або знятті копії чи отриманні зразків, нанесенні на виявлені речі і документи спеціальних позначок, обладнанні їх технічними засобами контролю, заміні речей і речовин, що становлять загрозу для оточуючих чи заборонені у вільному обігу, на їх безпечні аналоги;

4)зняття інформації з електронних комунікаційних мереж (ст. 263 КПК України), що полягає у проведенні із застосуванням відповідних технічних засобів спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а також одержанні, перетворенні і фіксації різних видів сигналів, що передаються каналами зв`язку;

5)зняття інформації з електронних інформаційних систем без відома її власника, володільця або утримувача (ст. 264 КПК України), що полягає в одержані інформації, у тому числі із застосуванням технічного обладнання, яка міститься в електронно-обчислювальних машинах (комп`ютер), автоматичних системах, комп`ютерній мережі;

6)обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України), що полягає в таємному проникненні слідчого чи уповноваженої особи без відома власника чи володільця, приховано, під псевдонімом або із застосуванням технічних засобів у приміщення та інше володіння для встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи або безпосередньо з метою виявлення і фіксації слідів кримінального правопорушення, проведення огляду, виявлення документів, речей, що мають значення для досудового розслідування, виготовлення копій чи їх зразків, виявлення осіб, які розшукуються, або з іншою метою для досягнення цілей кримінального провадження;

7)спостереження за особою в публічно доступних місцях (ст. 269 КПК України), що полягає у візуальному спостереженні за особою слідчим чи уповноваженою особою для фіксації її пересування, контактів, поведінки, перебування в певному, публічно доступному місці тощо або застосуванні з цією метою спеціальних технічних засобів для спостереження.

8)аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України), що полягає у застосуванні технічного обладнання у публічно доступному місці з метою фіксації відомостей (розмов, поведінки осіб, інших подій), які мають значення для кримінального провадження, без відома присутніх у ньому осіб;

9)негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України), що полягає в діях слідчого чи уповноваженої особи, які дозволяють без відома власника чи володільця отримати зразки матеріалів, сировини, виробів тощо, у тому числі в публічно недоступних місцях;

10)спостереження за річчю або місцем у публічно доступних місцях (ст. 269 КПК України), що полягає у візуальному спостереженні за певною річчю або певним місцем слідчим чи уповноваженою особою для фіксації її переміщення, контактів з нею певних осіб, подій у певному місці для перевірки відомостей під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого кримінального правопорушення або застосуванні з цією метою спеціальних технічних засобів для спостереження.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 275 КПК під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 275 КПК забороняється залучати до конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих дій адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів, журналістів, якщо таке співробітництво буде пов`язане з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру.

Отже, вимоги щодо порядку залучення до конфіденційного співробітництва під час проведення НС(Р)Д визначені виключно вимогами ст. 275 КПК, де, зокрема, встановлено перелік осіб, які не можуть залучатись до конфіденційного співробітництва за умови можливості розголошення ними конфіденційної інформації професійного характеру.

Усталена судова практика визначає, що під конфіденційним співробітництвом слід розуміти негласні відносини, що встановлюються уповноваженими органами з повнолітньою дієздатною особою і на засадах добровільності та конспіративності використовуються для вирішення завдань кримінального провадження. Слідчий має право використовувати інформацію, отриману від осіб, з якими встановлено конфіденційне співробітництво під час проведення НСРД, або залучати їх до проведення таких дій.

Примітка: Відповідно до п. 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) забороняється залучати адвоката до конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, якщо таке співробітництво буде пов`язане або може призвести до розкриття адвокатської таємниці.

Разом з цим, сторона захисту вправі мати інформацію про всі елементи порядку отримання стороною обвинувачення доказів, які остання має намір використати в суді. Такий висновок зробив Верховний суд в постанові № 148/734/14-к.

Залучення до конфіденційного співробітництва не є різновидом НС(Р)Д, а лише складовим елементом їх проведення, що вбачається із положень ч. 2 статті 246 КПК, де перераховуються види НС(Р)Д, які можуть проводиться у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, серед яких залучення до конфіденційного співробітництва відсутнє. Залучення до конфіденційного співробітництва є лише засобом проведення різних видів НС(Р)Д (1 грудня 2021 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 501/740/18, провадження № 51-3586 км 21).

Положення чинного законодавства вказують на основні чинники отримання відомостей за допомогою проведення негласних слідчих (розшукових) дій:

-наявність кримінального провадження відповідної тяжкості;

-неможливість іншим способом отримати докази в цьому кримінальному провадженні;

-закріплення в законі вичерпного переліку суб`єктів, уповноважених на прийняття рішення про проведення НСРД, та правомочних на їх проведення;

-процесуальний алгоритм санкціонування проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

-отримання і фіксація доказової інформації в режимі реального часу тощо.

 

Матеріал по темі: «Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД не є доказом»

 

 

Теги: слідчі дії, нсрд, конфіденційне співробітництво, негласні слідчі розшукові дії, слідчий суддя, докази, кримінальне провадження, санкція на проведення, фіксація, доказова база, судова практика, Адвокат Морозов

 

Фінмоніторинг нотаріуса, як доказ у справах про визнання необґрунтованими активів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Щодо процедури фінансового моніторингу та незупинення суб`єктом первинного фінансового моніторингу (нотаріусом) операції з перерахунку коштів за договором купівлі-продажу

13 липня 2022 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/366/22, провадження 2/991/1/22 (ЄДРСРУ № 105252483) серед іншого досліджував питання щодо процедури фінансового моніторингу та незупинення суб`єктом первинного фінансового моніторингу (нотаріусом) операції з перерахунку коштів за договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 45 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» первинний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які вживаються суб`єктами первинного фінансового моніторингу і спрямовані на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.

За приписами ч. 2 ст. 6 вказаного Закону до суб`єктів первинного фінансового моніторингу відносяться зокрема банки та нотаріуси. При чому суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний проводити аналіз відповідності фінансових операцій, що проводяться клієнтом, наявній інформації про зміст його діяльності та фінансовий стан з метою виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу (п. 22 ч. 6 ст. 6 Закону).

Статтями 15 та 16 Закону визначені фінансові операції, що підлягають обов`язковому фінансовому моніторингу та фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу. При цьому суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного КК України, та зобов`язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Отже, суб`єкт первинного фінансового моніторингу дійсно має право зупинити проведення фінансової операції на строк до двох робочих днів, проте такі дії можливі і допустимі тільки у випадку наявності мотивованої підозри, щодо проведення особою легалізації (відмивання) доходів одержаних злочинним шляхом, або у разі, якщо фінансова операція містить ознаки, передбачені статтями Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

В додаток до викладеного Міністерство юстиції України надало роз’яснення від 26.09.2012 р. «Нотаріуси як спеціально визначені суб'єкти первинного фінансового моніторингу» де вказало незважаючи на те, що  нотаріуси є спеціально визначеними суб'єктами первинного фінансового моніторингу і головний їх обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, передбачені Законом України "Про нотаріат", з метою надання їм юридичної вірогідності, нотаріуси не володіють будь-якими навичками та знаннями щодо бухгалтерського обліку та аудиту, щоб на достатньому рівні вивчити фінансову діяльність та фінансовий стан клієнта.

ВИСНОВОК: Відтак сам по собі факт проведення первинного фінансового моніторингу та незупинення відповідної операції нотаріусом не свідчить про перевірку відповідним суб`єктом законності походження грошових коштів, що були використанні для здійснення фінансово – господарської операції та їх приналежності суб’єкту .

 

Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)»

 

 

Теги: фінансовий моніторинг, нотаріус, первинний моніторинг, угода купівлі продажу нерухомості, набу, спеціалізована антикорупційна прокуратура, сап, збір доказів, запити набу, запит прокурора, способи набуття, право розпорядження активом,  різниця між його вартістю,  законними доходами, конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

Збір доказів НАБУ для позову САП у справах про стягнення необґрунтованих активів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Збір доказів Національним антикорупційним бюро України для пред`явлення Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

13 липня 2022 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/366/22, провадження 2/991/1/22 (ЄДРСРУ № 105252483) серед іншого досліджував питання щодо збору доказів Національним антикорупційним бюро України для пред`явлення Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Так, частина 5 ст. 290 ЦПК України передбачено, що Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, а у визначених законом випадках - Державне бюро розслідувань та Генеральна прокуратура України - вживають заходів щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості.

В свою чергу, пунктом 10 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачено, що Національне бюро вживає заходів щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості, надсилає Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі матеріали для вирішення питання про пред`явлення позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право:

-за рішенням Директора Національного бюро, погодженим з прокурором, витребовувати від інших правоохоронних органів оперативно-розшукові справи та кримінальні провадження, що стосуються кримінальних правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного бюро, та інших кримінальних правопорушень, які не відносяться до його підслідності, але можуть бути використані з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, або виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості (п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України»);

-витребовувати за рішенням керівника структурного підрозділу Національного бюро та одержувати в установленому законом порядку у вказаному в запиті вигляді та формі від інших правоохоронних та державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій інформацію, необхідну для виконання обов`язків Національного бюро, у тому числі відомості про майно, доходи, видатки, фінансові зобов`язання осіб, які ними декларуються у встановленому законом порядку (п. 3 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро»);

-знайомитися в державних органах, органах місцевого самоврядування із документами та іншими матеріальними носіями інформації, необхідними для виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості, у тому числі такими, що містять інформацію з обмеженим доступом (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України») тощо.

Крім того, Національне бюро має безпосередній, у тому числі автоматизований, доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, користується державними, у тому числі урядовими, засобами зв`язку і комунікацій, мережами спеціального зв`язку та іншими технічними засобами. Такий доступ має на увазі і повноваження використання інформації з цих систем, реєстрів та банків даних для виконання покладених завдань з дотриманням законодавства про захист персональних даних та забезпеченням таємниці, що охороняється законом.

Порядок надання інформації юридичними особами, включаючи банківські установи, також врегульований чинним законодавством. Абз. 2 п. 3 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачено, що суб`єкти, яким адресовано зазначений запит, зобов`язані невідкладно, але не більше ніж протягом трьох робочих днів, надати відповідну інформацію. У разі неможливості надання інформації суб`єкт повинен так само невідкладно у письмовій формі повідомити про це Національне бюро з обґрунтуванням причин. Національне бюро за зверненням відповідного суб`єкта може продовжити строк надання інформації на строк не більше двох календарних днів. Ненадання Національному бюро на його запит інформації, надання завідомо недостовірної інформації чи не в повному обсязі, порушення встановлених законом строків її надання, повідомлення третіх осіб стосовно того, що про них збирається така інформація, забороняються і тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачено право Національного бюро на підставі рішення Директора Національного бюро або його заступника, погодженого з прокурором, отримувати від банків, депозитарних, фінансових та інших установ, підприємств та організацій незалежно від форми власності інформацію про операції, рахунки, вклади, правочини фізичних та юридичних осіб, яка необхідна для виконання обов`язків Національного бюро. Отримання від банків інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність" з урахуванням положень цього Закону, а отримання від Центрального депозитарію цінних паперів, Національного банку України та депозитарних установ інформації, що міститься у системі депозитарного обліку цінних паперів, - у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про депозитарну систему України". Суб`єкти, яким адресовано зазначене рішення, зобов`язані невідкладно, але не більше ніж протягом трьох робочих днів, надати відповідну інформацію. У разі неможливості її надання у зазначений строк з обґрунтованих причин за зверненням відповідного суб`єкта Національне бюро може продовжити строк надання інформації на строк не більше двох календарних днів

В свою чергу, статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка становить банківську таємницю, розкривається банками, в тому числі Національному антикорупційному бюро України - на їхні запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім`я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента та код банку контрагента.

ВИСНОВОК: Таким чином, Національне антикорупційне бюро України для збору доказів необґрунтованості активів, на підставі ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», має право надіслати запити та отримати відповідні відповіді для передачі їх Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі для підготовки та подачі позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

 

Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)»

  

Теги: набу, спеціалізована антикорупційна прокуратура, сап, збір доказів, запити набу, запит прокурора, способи набуття, право розпорядження активом,  різниця між його вартістю,  законними доходами, конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов