Залишення позову без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: незалежно від причин, повторна неявка належним чином повідомленого позивача зумовлює залишення позову без розгляду

12 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/32906/19, провадження № 61-5093св22 (ЄДРСРУ № 105706373) досліджував питання щодо залишення позову без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача.

Згідно із частинами першої та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

За правилами пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача.

При цьому повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності  і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21 (провадження № 61-2956св22).

Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, правове значення у цьому випадку має належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 10 лютого 2022 року  у справі № 756/16448/18 (провадження № 61-16720св20), від  20 червня 2022 року у справі № 607/2015/17 (провадження № 61-19391св21).

Установивши, що позивач, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, двічі поспіль не з`явився в судове засідання, не скористався правом подати заяву про розгляд справи за його відсутності, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статі 257 ЦПК України, для залишення позовної заяви без розгляду.

Окрім цього, доводи скаржника, що останній не був належним чином повідомлений про судові засідання не заслуговують на увагу, оскільки про судові засідання, призначені на вказані дати належним чином був повідомлений представник позивача, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень та відповідними заяви про відкладення розгляду справи. 

Частиною п`ятою статті 130 ЦПК України передбачено, що вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 524/3347/18 (провадження № 61-641св21), від 26 квітня 2022 року у справі № 522/4104/16-ц (провадження № 61-4123св21) та від 04 травня 2022 року у справі № 398/457/20 (провадження № 61-1603св22).

ВИСНОВОК: Отже, повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин відсутності.

 

Матеріал по темі: «Судове рішення без участі сторін, які виявили бажання бути присутніми в судовому засіданні»

 

Теги: залишення позовної заяви без розгляду, неявка представника в судове засідання, явка в судове засідання, перенесення розгляду, докази, подання документів, належні докази, судова практика, Адвокат Морозов

Документи для розблокування податкових накладних / таблиця даних

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Документи, які можна подати комісії регіонального рівня, щоб розблокувати ПН/РК:

1. договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, та додатки до них;
2. договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформили повноваження осіб, що одержують продукцію;
3. первинні документи на постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у т. ч. рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів/робіт/послуг з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;
4. розрахункові документи та банківські виписки з особових рахунків;
5. документи, що підтверджують відповідності продукції, — декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності, наявність яких передбачає договір або законодавство (п. 5 Порядку № 520).

Примітка: Окрім вищевказаного рекомендується подати детальні та ґрунтовні  пояснення у вигляді окремого документу, який сканується і прикріплюються до повідомлення про подання документів.

В детальних пояснення необхідно вказати наступні відомості: 

1) історична інформація про компанію (коли вона була створена, хто є власником, директором, бухгалтером, статутний капітал та ін.) з актуальною інформацією;

2) наявність трудових/матеріальних ресурсів для здійснення діяльності за номенклатурою в заблокованій податковій накладній, опис технічних процесів виробництва (придбання);

3) опис подій від моменту укладення договору з контрагентом до блокування податкової  накладної в хронологічному порядку.

(!!!) Інформація та копії документів подаються платником податку до ДПС в електронній формі засобами електронного зв’язку з урахуванням вимог законів № 851, № 2155 та Порядку № 557.

Письмові пояснення та копії документів подаються до ДПС в електронній формі за допомогою засобів електронного зв’язку (тобто через сервіс «Електронний кабінет платника», єдине вікно подання електронної звітності або за допомогою програми M.E.Doc) у вигляді Повідомлення про подання пояснень і копій документів щодо ПН/РК, реєстрацію яких зупинено + до Повідомлення долучають сканкопії детальних пояснень операції та додатків на відповідній кількості аркушів у форматі PDF (далі – Повідомлення 1).

Інформація та копії документів, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку подаються у вигляді Повідомлення про подання інформації та копій документів щодо невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку (далі – Повідомлення 2).

Повідомлення 1 та Повідомлення 2 подаються за формами, ідентифікатори яких розміщено на офіційному вебпорталі ДПС, та відповідно до яких заповнюється, зокрема поле «Контролюючий орган до якого подається документ».

Джерело: Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків («Алгоритм дій платника у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН»), Головне управління ДПС у Дніпропетровській області («До уваги платників ПДВ!»)

 

2. Таблиця даних платника податку за встановленою формою (додаток 5 до Порядку зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165 (Порядок)).

У таблиці даних платника податку зазначаються:

▪ види економічної діяльності відповідно до КВЕД;

▪ коди товарів згідно з УКТ ЗЕД, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України;

▪ коди послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України.

Таблиця даних платника податку подається з поясненням, в якому зазначається вид діяльності, з посиланням на податкову та іншу звітність платника ПДВ.

ДПС постійно розміщує на своєму офіційному вебсайті відомості щодо засобів електронного зв’язку, якими може подаватися Таблиця (п. 24 Порядку зупинення).

1. Ідентифікатори форм Таблиці та пояснення розміщено на офіційному вебпорталі ДПС за адресою: Головна>Електронна звітність>Платникам податків про електронну звітність>Інформаційно-аналітичне забезпечення>Реєстр форм електронних документів.
2. Пояснення з інформацією про діяльність платника (з можливим зазначенням відомостей про наявні орендовані або власні приміщення, виробничі потужності, земельні ділянки, найманого персоналу, залишків готової продукції, сировини) подається у вигляді прикріпленого до Таблиці додатка, код форми якого J/F13601.

Датою вручення платнику податків документа є дата, зазначена у квитанції про доставку у текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки документа платнику податків. У разі якщо доставка документа відбулася після 18 години, датою вручення документа платнику податків вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою вручення документа платнику податків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем (пункт 42.4 статті 42 ПКУ).

Водночас, у разі коли платнику ПДВ не надходить рішення про врахування або неврахування Таблиці в порядку, передбаченому ст. 42 ПКУ протягом п’яти робочих днів після її отримання контролюючим органом, платник має право подати її повторно.

 

Джерело: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області ( «У разі зупинення ПН/РК в ЄРПН, подається таблиця даних платника ПДВ» ), («Не надійшло рішення про врахування або неврахування таблиці даних платника ПДВ: дії платника податків»), «Подаємо пояснення до таблиці даних платника ПДВ»

Матеріал по темі: "Дії платників податків у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН та виключення з ризикових"

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Судовий контроль за виконанням судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення ухваленого не на користь суб’єкта владних повноважень та зобов`язання останнього подати звіт

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява №60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

(!!!) Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

(!!!) Норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тобто, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі №800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі №286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі №206/3911/17.

Так, виконанням рішення суду є вчинення відповідачем дій у повній відповідності із резолютивною частиною рішення.

Якщо, рішення суду відповідачем не виконується, це є перепоною у завершенні судового провадження і в реалізації громадянином його гарантованого Конвенцією "права на справедливий суд".

Між тим, за змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 березня 2020 року у справі №539/3406/17.

Втім, встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 640/3719/18, від 04.03.2020 у справі № 539/3406/17, від 11.06.2020 у справі № 640/13988/19.

 

P.s.  Слід зазначити, що Законом України «Про судовий збір» за подання заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення не передбачено сплати судового збору, а також за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка постановлена за результатами розгляду такої заяви, що подана на підставі ст. 382 КАС України (постанова Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 560/4364/19, від 22.01.2020 у справі № 440/207/19 та від 14.02.2018 у справі № 2а/0470/2563/12.

 

Матеріал по темі: «Судовий збір за встановлення контролю за виконанням судового рішення»

 

 

Теги: судовий контроль, виконання судового рішення, звіт про виконання, встановлення судового контролю, невиконання судового рішення, відмова від виконання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Продовжено воєнний стан та загальну мобілізацію в Україні № 4

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Продовжено воєнний стан та загальну мобілізацію в Україні № 4

Законом України № 2500-IX від 15.08.2022 р. затверджено Указ Президента України від   12   серпня 2022 року №     573   "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом Президента України від 18 квітня 2022 року  № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, та Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року№ 2263-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години  30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Окрім цього, Законом України 2501-IX від 15.08.2022р. затверджено Указ Президента України від   12   серпня 2022 року №   574  "Про продовження строку проведення загальної мобілізації", яким на часткову зміну статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 3 березня 2022 року № 2105-IX  (зі зміною, внесеною Указом від 17 травня 2022 року № 342/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX), строк проведення загальної мобілізації продовжується з 23 серпня 2022 року на 90 діб.  

Більше того, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З урахуванням вказаного вище та враховуючи той факт, що воєнний стан продовжено, то обмеження прав і свобод людини і громадянина під час воєнного стану, які визначені п. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" залишаються незмінними, а саме: «У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"».

 

Матеріал по темі: «Загальні заходи правового режиму в умовах воєнного стану»

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

 

Різниця між розстроченням податкового боргу та виконанням судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Різниця між правовою природою розстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення виконання судового рішення

11 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № П/811/269/17, касаційне провадження № К/9901/48780/18  (ЄДРСРУ № 105693228) досліджував питання щодо різниці між розстроченням податкового боргу та виконання судового рішення.

З метою забезпечення належного виконання судового рішення в публічно-правових спорах адміністративні суди можуть здійснювати відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, зміну чи встановлення способу та порядку виконання (ст. 378 КАС України). Вказані процесуальні засоби адміністративні суди можуть застосовувати у виключних випадках, зокрема, якщо сторона доведе наявність обставин, що суттєво ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення.

Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.

Із системного аналізу наведеної статті слідує, що відстрочення, розстрочення виконання рішення суду здійснюється у виняткових випадках і є правом, а не обов`язком суду, а відповідне рішення приймається судом на основі закону та власних переконань.

Необхідною умовою для надання відстрочення виконання рішення суду є наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини справи.

При цьому, підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути лише конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, тому всі ці обставини повинні бути доведені заявником.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 № 5-рп/2013, розстрочення виконання рішення суду означає виконання його частинами, встановленими судом, з визначеним інтервалом у часі; строки виконання рішення частинами (сплата грошових сум частками тощо) визначаються судом.

Конституційний Суд України також зазначив, що розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності та пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. При встановленні можливості розстрочення виконання рішення, суд не може змінювати суті винесеного у справі рішення.

Згідно з положеннями статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» відстрочка це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом.

При цьому питання відстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє відповідача від обов`язку сплати податкового боргу та від настання наслідків у разі невиконання (несвоєчасного виконання) такого обов`язку.

Як зміну способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку із неможливістю його виконання раніше визначеним способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не повинна змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Разом з тим, спосіб та порядок виконання рішення суду може бути змінений за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів.

Аналізуючи норми статті 263 КАС України у системному зв`язку із нормами, які гарантують право на судовий захист і передбачають форми й способи його реалізації, обставини, якими суди попередніх інстанцій обґрунтовують необхідність відстрочення виконання рішення, не можуть бути реалізовані, оскільки вже визначено певний порядок його виконання, а саме - розстрочення, тому розглядаючи подану відповідачем заяву про відстрочення виконання рішення суду, суд за власною ініціативою мав би розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення, дослідити обґрунтованість та наявність підстав для такої зміни, оскільки обраний відповідачем спосіб виконання судового рішення не відповідає приписам зазначеної вище норми та вже не зможе бути змінений на стадії виконання судового рішення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає, що при розгляді заяви про відстрочення виконання судового рішення судами мають бути застосовані положення Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак посилання судом на положення статті 100 Податкового кодексу України під час розгляду питання про відстрочення виконання рішення є необґрунтованим, оскільки зі змісту положень статті 100 Податкового кодексу України вбачається, що розстроченням податкового боргу є перенесення рішенням контролюючого органу строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу, яке здійснюється за заявою такого платника податків.

Між правовою природою процедури розстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення виконання судового рішення є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2а-25767/10/0570 та від 10.06.2020 у справі №809/949/17.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду звертає увагу, що оскільки розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватись в тому числі і у процедурі примусового стягнення податкового боргу, то відповідно, при такому розстроченні має враховуватись стаття 100 Податкового кодексу України, яка містить правове регулювання з цього питання. Рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу.

Постановлення такого рішення не змінює статус заборгованості, податковий борг - несплачена сума узгодженого (самостійно задекларованого) грошового зобов`язання, та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати такого і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року по справі № 808/8881/13-а, № 808/8492/13-а від 23.04.2019 року, № 320/359/19 від 01.08.2019 року, № 803/115/16 від 25.10.2019 року, від 10.12.2019 року по справі № 821/865/16, № 819/441/16 від 20.02.2020 року, № 809/949/17 від 10.06.2020 року, № 813/3019/17 від 24.12.2020 року та № 805/1079/17 від 05.03.2021 року.

 

Матеріал по темі: «Відстрочення / розстрочення стягнення податкового боргу по КАС України»

 

Теги: податковий борг, нарахування пені, розстрочення, відстрочення, погашення боргу, ППР, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Податковий агент у відносинах оподаткування праці засуджених

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: визначення податкового агенту у відносинах оподаткування праці засуджених

11 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/1776/19, адміністративне провадження № К/9901/20597/20 (ЄДРСРУ № 105693414) досліджував питання щодо визначення податкового агенту у відносинах оподаткування праці засуджених.

Верховний Суд неодноразово висловлювався про те, що засуджені особи є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак є зобов`язаною нарахувати, утримати та сплатити суми Єдиного внеску із заробітної плати таких осіб. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено обов`язок забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні. При цьому, Верховний Суд зазначив, що засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, їм гарантується виплата заробітної плати за виконану роботу, забезпечення умов охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 3 березня 2020 року у справі № 440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 18 червня 2020 року у справі № 240/1700/19.

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 вказаного Кодексу, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

За приписами пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом № 2464-VІ.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з   Єдиного   державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

За змістом пунктів 1, 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Положеннями Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Згідно з частиною першою статті 118 КВК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1492-VIII від 7 вересня 2016 року, засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом. Вказані зміни набрали чинності 8 жовтня 2016 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 3 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 118 КВК України, зокрема, частину першу викладено в такій редакції: «Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.»

ВИСНОВОК: Аналіз змін статті 118 КВК України, внесених до неї з 8 жовтня 2016 року по 28 серпня 2018 року, дозволяє дійти висновку, що на час виникнення спірних правовідносин можливість укладати строкові трудові договори із засудженими була передбачена виключно для виправних колоній, а юридичні підстави для укладання трудових договорів між засудженими та фізичною особою-підприємцем або юридичною особою, для яких такі засуджені здійснювали виконання робіт чи надання послуг, виникли лише з 28 серпня 2018 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 6 серпня 2020 року у справі №440/1666/19, від 19 серпня 2021 року у справі №520/9891/19.

 

Матеріал по темі: «Оподаткування праці осіб засуджених до позбавлення волі (ЄСВ)»