Екологічний податок за викиди в атмосферне повітря метану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: екологічний податок з обсягів природного газу на виробничо-технологічні втрати та виробничо-технологічні витрати за викиди в атмосферне повітря метану

11 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 200/1465/19-а, адміністративне провадження № К/9901/35447/19 (ЄДРСРУ № 105693411) досліджував питання щодо екологічний податок за викиди в атмосферне повітря метану.

Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду здійснювався касаційний перегляд у справі (№160/8128/18) з подібними правовідносинами та сформовано висновок про те, що  ПК України  встановлено обов`язок сплачувати екологічний податок за викиди в атмосферне повітря природного газу (метану), який належить до вуглеводнів. При нарахуванні екологічного податку застосовуються методики, затверджені  наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року №264  (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 липня 2003 року за №570/789) «Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами».

Приймаючи рішення у зазначеній справі, Суд зазначив, що підпунктом 14.1.57 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що екологічний податок - загальнодержавний обов`язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об`єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Відповідно до підпункту  14.1.57 пункту 14.1 статті 14 ПК України  екологічний податок - загальнодержавний обов`язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об`єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Підпунктом  240.1.1 пункту 240.1 статті 240 ПК України  встановлено, що платниками екологічного податку є суб`єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища визначає  Закон України від 25 червня 1991 року №1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища», а правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначає  Закон України від 16 жовтня 1992 року N 2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря».

Так, відповідно до  статті 1 Закону «Про охорону атмосферного повітря»  забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища.

(!!!) Норми  ПК України  не встановлюють виключного переліку забруднюючих речовин, обсяги яких є об`єктом та базою оподаткування екологічним податком.

З метою встановлення ставок податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення перелік окремих забруднюючих речовин встановлений нормою пункту  243.1 статті 243 ПК, серед яких «вуглеводні» та «тверді речовини».

Перелік забруднюючих речовин, що об`єднані у зазначених групах, затверджений  наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 березня 2002  року № 104  (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2002 року за № 322/6610) «Про затвердження Переліку речовин, які входять до «твердих речовин» та «вуглеводнів» і за викиди яких справляється збір». До вуглеводнів, згідно з цим переліком, входить метан. Та обставина, що цей наказ регулював відносини щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, не змінює сутність метану як забруднюючої речовини і в цілях справляння екологічного податку. З набранням чинності  ПК України  збір за забруднення навколишнього природного середовища набув інноваційних ознак в розділі VIII «Екологічний податок», проте не змінив своєї сутності та призначення.

За визначенням  статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року N 2665-III «Про нафту і газ»  газ - корисна копалина, яка являє собою суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиску 760 мм ртутного стовпа і температури 20 град. C) і є товарною продукцією.

До вуглеводнів належать органічні речовини, що складаються лише з вуглецю (карбону) та водню (гідрогену). До них відносять насичені вуглеводні СnН2n+2 (метан, етан тощо), ненасичені СnН2n та СnН2n2-2.

Отже, метан належить до вуглеводнів і згідно з додатком ІІ Протоколу про регістри викидів і перенесення забруднювачів від 21 травня 2003 року (ООН; Протокол, Міжнародний документ) метан (CH 4) - забруднююча речовина.

Сутність виробничо-технологічних витрат та втрат (нормованих втрат) газу розкрито в методиках, затверджених  наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року №264  (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 липня 2003 року за №570/789) «Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами».

Так, у розділах 1, 4 Методики  визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами виробничо-технологічні втрати газу визначено як газ, що втрачається під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньобудинковими мережами, а також під час виконання профілактичних робіт і поточних ремонтів. Виробничо-технологічні (нормовані) втрати газу - граничний витік газу, під час якого ще можливо забезпечити надійне функціонування та умовну нормативну герметичність газопроводів, з`єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, приладів тощо. Крім того, до виробничо-технологічних втрат належить об`єм витоку газу під час технічного обслуговування, поточного ремонту, заміни арматури, приладів, обладнання, що використовує газ, і з`єднувальних деталей, який не перевищує норм, установлених чинними нормативними документами.

Виробничо-технологічні витрати газу - це газ, що витрачається під час виконання комплексу робіт, пов`язаних з введенням в експлуатацію новозбудованих, реконструйованих або капітально відремонтованих об`єктів системи газопостачання та на опалення газорегуляторних пунктів та іншого газорегуляторного обладнання. До виробничо-технологічних витрат газу належать витрати газу під час врізування або підключення новозбудованих, або після капітального ремонту, або реконструйованих газопроводів, об`єктів системи газопостачання житлових та громадських будівель, промислових підприємств тощо, а також у разі виконання пусконалагоджувальних робіт на них та витрати газу на опалення газорегуляторних пунктів та іншого газорегуляторного обладнання (розділи 1, 3 Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами).

Таким чином, Верховний Суд у даній справі дійшов висновку, що платник зобов`язаний сплатити екологічний податок з обсягів природного газу на виробничо-технологічні (нормовані) втрати та виробничо-технологічні витрати, оскільки ці обсяги є викидами забруднюючої речовини (метану) в атмосферне повітря стаціонарними джерелами за ставкою, встановленою пунктом 243.1 статті 243 ПК України для вуглеводнів.

ВИСНОВОК: Верховний Суд зробив висновок, що ПК України встановлює обов`язок сплачувати екологічний податок за викиди в атмосферне повітря метану, який належить до вуглеводнів і є забруднюючою речовиною.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року у справі № 400/2638/18, адміністративне провадження № К/9901/17033/20 (ЄДРСРУ № 103034625).

 

Матеріал по темі: «Звільнення від сплати екологічного податку в умовах дії воєнного стану»

 

 

Теги: екологічний податок, викиди метану, атмосферне повітря, забруднююча речовина,природний газ, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відсутність матеріальних та трудових ресурсів у платника податків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відсутність матеріальних та трудових ресурсів у контрагента платника податків, як умова (не) дійсності правочину у податкових спорах

Відповідно до висновків Верховного Суду, які викладені в постанові від 04 вересня 2018 року у справі №826/17796/16, не підтвердження операцій контрагентів за ланцюгом постачання, так само як і відсутність у контрагентів матеріально-технічних та трудових ресурсів, не є достатніми підставами для визнання операцій нереальними.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом.

Навіть якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту та здійснених витрат.

Жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платників податків - одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність додатковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 11.08.2018 по справі №804/4787/16.

Посилання податкового органу на аналіз податкової інформації отриманої відносно контрагентів платника податків, зокрема, на відсутність у останнього умов необхідних для здійснення такого роду господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення спірних господарських операцій щодо наданих послуг, є необґрунтованими, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у останнього основних фондів, тощо.

Слід вказати, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також неодноразово висловлював позицію, що відповідальність має індивідуальний характер і платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб (постанови від 04.06.2020 у справі №340/422/19, від 10.07.2020 у справі №120/4723/18-а, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 27.08.2020 у справі №820/1379/16, від 17.03.2020 у справі №826/16705/17, від 20.10.2020 у справі №806/705/15 тощо).

Таким чином, платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самі по собі дійсно не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі №640/18105/18.

ВИСНОВОК: Чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у останнього основних фондів, тощо (11 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/10153/17, адміністративне провадження № К/9901/543/20 ЄДРСРУ № 105693407).

 

Матеріал по темі: «Обрив ланцюга постачання, фіктивний директор – індивідуальна відповідальність платника»

 

 

Теги: ділова мета, трудові ресурси, основні фонди, матеріальні ресурси, фіктивність контрагента, ДПС, податкові спори, оскарження податкового рішення, наказ на перевірку, перевірка платника, повідомлення про перевірку, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Поділ нерухомого майна подружжя оформленого на родичів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Використання родичів як формальних власників у відносинах поділу нерухомого майна подружжя (удаваний правочин)

04 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/5148/20, провадження № 61-5177св22 (ЄДРСРУ № 105693591) та 28 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 576/564/21, провадження № 61-19258св21 (ЄДРСРУ № 105057076) досліджував питання щодо ознак удаваності правочини та практики судового захисту при їх оскарженні.

Суть справи: Нерухоме майно подружжя оформлювалось на батька другого із подружжя на підставі договорів купівлі-продажу, проте фактичним набувачем - покупцем відповідного майна із самого початку був чоловік, який використовував свого батька як формального власника, а потім за договорами дарування отримував відповідне майно у особисту власність.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

(!!!) Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести:                   

а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним;

б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин;

в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року в справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року в справі № 742/1913/15 (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року в справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року в справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20) та підтримані у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20).

Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20) зроблено висновок про те, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину. Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони договору, або встановлення того, що один договір є складовою іншого договору оскільки це суперечить її положенням.

Сам факт дарування спірних квартир батьком другому із подружжя, після набуття на них права власності, не є переконливим доказом того, що у оспорюваних договорах купівлі-продажу покупцем виступав саме чоловік.

Верховний суд відхиляє доводи про те, що в Україні існує звичай, згідно якого, як правило родичі, для приховування майна від інших осіб укладають між собою удавані правочини.

У доктрині приватного права виокремлюються такі ознаки звичаю: звичай представляє собою певне правило поведінки; він не встановлений актами цивільного законодавства; звичай є усталеним у певній сфері цивільних відносин (див.: Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків : ЕКУС, 2020. - С. 67).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увага на те, що тлумачення приватно-правових норм має бути розумним та вказала, що «загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства» (див: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18).

Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (частина друга статті 7 ЦК України).

Тлумачення частини другої статті 7 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що законодавець встановив обмеження у застосуванні звичаю, який суперечить договору або актам цивільного законодавства. Тобто, не допускається існування звичаю проти закону (contra legem).

Укладення удаваного правочину не може бути кваліфіковане як усталене правило поведінки; яке не встановлене актами цивільного законодавства, оскільки має детальну правову регламентацію в нормах ЦК України (стаття 235 ЦК України).

ВИСНОВОК: Суд під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці, тому під час придбання майна та визначення форми та сторін правочину необхідно враховувати наслідки при його можливому поділу.

 

Матеріал по темі: «Поділ майна подружжя після «цивільного шлюбу»»

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Збитки підприємства від блокування податкової накладної

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Завдання збитків підприємству у зв`язку з неотриманням податкового кредиту з підстав блокування податкової накладної

Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15 та 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (п.14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17).

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і, що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто мають бути прямими.

Отже, при заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного суду від 12.03.2018 р. у справі № 918/216/17.

Так, згідно з абз. абз. 10, 14, 17 п. 201.10 ст. 201 ПК України, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Таким чином, належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №908/1568/18, постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі №917/877/17).

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою контролюючий орган зобов`язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Підпунктом 78.1.9 п. 78.1 ст. 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у випадку подання щодо платника податку скарги про порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначається інформація зі скарги.

Враховуючи викладене, вбачається, що права позивача в разі нездійснення відповідачем реєстрації податкових накладних підлягають захисту шляхом подання позивачем, разом з податковою декларацією, за відповідний звітний податковий період, заяви зі скаргою на дії відповідача. У цьому випадку податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення. 

(!!!) Разом з цим, зупинення реєстрації податкової накладної, як і відсутність її реєстрації, жодним чином не нівелює обов`язок покупця зі сплати вартості поставленого товару саме у строк, обумовлений договором, оскільки відсутність квитанції про реєстрацію податкової накладної та будь-яких інших документів не може вважатись відкладальною умовою та не звільняє покупця від обов`язку оплатити поставлений товар у визначений Договором строк.

Виходячи з положень статей 173, 174 Господарського кодексу України вбачається, що відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, адже обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. Водночас зазначення сторонами у Договорі про обов`язок відповідача надати замовнику податкову накладну не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Відповідно до положень абзацу 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а обумовлює її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача з доданням певного пакету документів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 12.03.2018 р. у справі № 918/216/17.

Відтак, необхідним елементом для стягнення збитків є - доведеність протиправних дій відповідача, саме доведення факту порушення правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.03.2020 р. у справі № 911/224/19.

Отже, якщо в матеріалах справи відсутні докази, що  підтверджують протиправність дій відповідача, а саме факту порушення відповідачем правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, суд повинен відмовити у задоволенні позовних вимог.

Втім не слід забувати, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, а також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21 (ЄДРСРУ № 102478044) зазначено, що хоча обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків. Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

ВИСНОВОК: Таким чином, відшкодування збитків підприємству у зв`язку з неотриманням податкового кредиту з підстав блокування податкової накладної є можливим в судовому порядку, між тим зупинення реєстрації податкової накладної, як і відсутність її реєстрації, жодним чином не нівелює обов`язок покупця зі сплати вартості поставленого товару.

 

Матеріал по темі: «Відмова у реєстрації податкової накладної: хто відшкодує збитки?»

 

 

Теги: податкові спори, податкова накладна, реєстрація податкової накладної, втрачена вигода, упущенная выгода, налоговая накладная, убытки, отказ в регистрации накладной, судебная практика, Верховный суд, Адвокат Морозов

Невмотивована відмова в реєстрації податкової накладної в ЄРПН

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правомірність дій податкового органу по зупиненню реєстрації податкової накладної та обґрунтованість рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН

У рішеннях від 30.07.2019 у справі №200/14026/18-а та від 23 жовтня 2019 року у справі №826/8693/18 Верховний Суд вказав, що первинним об`єктом судового дослідження у справі, предметом якої є визнання протиправним та скасування рішення Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, є обставини, за яких відповідач вчинив дії щодо зупинення реєстрації податкової накладної та приймав рішення про відмову у її реєстрації.

(!!!) Підставою для таких дій мають бути: чіткі критерії оцінки ступеня ризиків відповідних господарських операцій; конкретний перелік документів, встановлений податковим законодавством, який підлягав наданню контролюючому органу для дослідження при прийнятті ним оспорюваних рішень.

Верховний Суд в постанові від 10 квітня 2020 року по справі № 819/330/18 зазначив, що для кожного критерію передбачений самостійний список документів, за умови подання якого, приймається рішення про реєстрацію податкової накладної. При цьому загальне посилання на вичерпний перелік документів контролюючим органом не є достатнім, а перелік документів, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення контролюючим органом, повинен бути конкретизований та чіткий. Дотримання вимоги чіткості і недвозначності щодо інформації, яка зазначена в квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної, є особливо важливим з огляду на специфіку податкового законодавства та наслідки недотримання платником податків вимог щодо подання неповного переліку документів. Недотримання принципу правової визначеності під час зупинення реєстрації податкової накладної призвело до необізнаності платника податків щодо вичерпного переліку необхідних документів, які він повинен був надати контролюючому органу, внаслідок чого у відповідача виникла можливість прояву нічим необмеженої дискреції. Вказане, на думку суду, призвело до прояву суб`єктом владних повноважень негативного розсуду, внаслідок чого платник податків не зміг належним чином виконати свої обов`язки, мета яких - реєстрація податкової накладної. Здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

Наказом Міністерства фінансів України № 520 від 12 грудня 2019 року затверджено Порядок прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок № 520), яким визначено механізм прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), реєстрацію яких відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України зупинено в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку № 520 прийняття рішень про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено, здійснюють комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі головних управлінь Державної податкової служби України в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС (далі - комісія регіонального рівня).

Пунктом 3 Порядку № 520 визначено, що комісія регіонального рівня протягом п`яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та копій документів, поданих відповідно до пункту 4 цього Порядку, приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі та надсилає його платнику податку в порядку, встановленому статтею 42 Кодексу.

Згідно п.4 Порядку № 520 у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі.

Відповідно до п.5 Порядку № 520 перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати:

• договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;
• договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;
• первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;
• розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;
• документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.

Згідно п.6 Порядку № 520 письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного в податковій накладній / розрахунку коригування. Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних/розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні / розрахунки коригування складено на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних/розрахунках коригування відображено однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДКПП)).

Пунктом 7 Порядку № 520 письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку подає до ДПС в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку з урахуванням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Відповідно до п. п. 9-13 Порядку № 520 письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 4 цього Порядку, розглядає комісія регіонального рівня.

Комісія регіонального рівня приймає рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Реєстрі за формою згідно з додатком до цього Порядку.

Комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі в разі:

• ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі;
• та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку;
• та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.

Рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі набирає чинності в день прийняття відповідного рішення.

Рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку.

Разом з тим, у пункті 6 Порядку № 1165 вказано, що інформація та копії документів подаються платником податку до ДПС в електронній формі засобами електронного зв`язку з урахуванням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого Мінфіном.

З урахуванням положень наведених норм, комісією регіонального рівня приймається рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі за результатами розгляду інформації та копій документів платника податку. Отже, контролюючий орган має зажадати від платника податку документів та пояснень на спростування наявних у органу ДПС сумнівів, пов`язаних з легальністю діяльності юридичної особи, вказавши які саме аспекти належить висвітлити платнику податків у своїх поясненнях.

Форма рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН визначена Порядком прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 12 грудня 2019 року № 520, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13 грудня 2019 року за № 1245/34216.

Форма такого рішення передбачає, що у разі відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН через ненадання платником податку копій документів, документи, які не надано, повинні бути підкресленими, тобто конкретно вказані. 

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 10.04.2020 у справі №819/330/18, недотримання органами ДПС принципу правової визначеності під час зупинення реєстрації податкової накладної призводить до необізнаності платника податків щодо вичерпного переліку необхідних документів, які він повинен був надати контролюючому органу, внаслідок чого у ДПС виникає можливість прояву нічим необмеженої дискреції. Крім того, недотримання податковим органом вимог законодавства на етапі зупинення реєстрації податкової накладної щодо оформлення квитанції прямо вказує на те, що рішення, яке прийняте на наступному етапі, тобто рішення Комісії про відмову у реєстрації податкової накладної, теж не є законним.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що рішення комісії повинно містити чітку підставу для відмови в реєстрації податкової накладної.

ВИСНОВОК: Невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 04 грудня 2018 року справі №821/1173/17 (ЄДРСРУ № 78326524).

 

P.s.  Cтрок, у який платник податку має право подати пояснення та документи на розблокування ПН/РК – подовжено на період дії воєнного стану, а отже призупиняється перебіг строку у 365 днів з дати складання ПН/РК.

 

Матеріал по темі: «Діїплатників податків у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН та виключення зризикових»

 

 

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов