Відсутність матеріальних та трудових ресурсів у контрагента платника
податків, як умова (не) дійсності правочину у податкових спорах
Відповідно до висновків Верховного
Суду, які викладені в постанові від 04 вересня 2018 року у справі №826/17796/16, не підтвердження операцій
контрагентів за ланцюгом постачання, так само як і відсутність у контрагентів
матеріально-технічних та трудових ресурсів, не є достатніми підставами для
визнання операцій нереальними.
Відносини між учасниками попередніх
ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на
дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у
ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом.
Навіть якщо контрагент (постачальник по
ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні
наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є
підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг)
права на відшкодування ПДВ за правочином з таким контрагентом у разі, якщо
платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого
відшкодування, сплатив за виконані послуги і має документальне підтвердження розміру
свого податкового кредиту та здійснених витрат.
Жодною нормою законодавства України не
передбачається обов`язку платників податків - одержувачів товарів вимагати від
контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними
податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб
(постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними
законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного
здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не
ставить в залежність додатковий облік певного платника податків від інших осіб,
від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських
та виробничих можливостей контрагента.
Аналогічна правова позиція висловлена
Верховним Судом в постанові від 11.08.2018 по справі №804/4787/16.
Посилання податкового органу на аналіз
податкової інформації отриманої відносно контрагентів платника податків,
зокрема, на відсутність у останнього умов необхідних для здійснення такого роду
господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та
матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення спірних господарських операцій
щодо наданих послуг, є необґрунтованими, оскільки чинне податкове законодавство
не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових
зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його
контрагента, наявності чи відсутності у останнього основних фондів, тощо.
Слід вказати, що Касаційний
адміністративний суд у складі Верховного Суду також неодноразово висловлював
позицію, що відповідальність має індивідуальний характер і платник податків не
може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб
(постанови від 04.06.2020 у справі №340/422/19,
від 10.07.2020 у справі №120/4723/18-а, від
13.08.2020 у справі №520/4829/19, від
27.08.2020 у справі №820/1379/16, від
17.03.2020 у справі №826/16705/17, від
20.10.2020 у справі №806/705/15 тощо).
Таким чином, платник податків не може
нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових
зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері
податкових правовідносин, не
передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за
дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам
платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій,
покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно
виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не
встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів,
яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для
одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати
негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами
його впливу.
Норми податкового законодавства не
визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника
податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу
платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника
податків отримати певний результат від здійснення господарської операції
(підприємницької діяльності). Саме собою невиконання контрагентами своїх
податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової
мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності
його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового
обліку платника податків. Ні наявна у контролюючого органу податкова
інформація, ні відсутність у контрагента достатньої кількості основних засобів
та трудових ресурсів самі по собі дійсно не є самостійними підставами для
висновку про нереальність господарських операцій.
Аналогічна правова позиція, викладена у
постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі №640/18105/18.
ВИСНОВОК: Чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а
також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану
податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у останнього
основних фондів, тощо (11 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/10153/17, адміністративне провадження №
К/9901/543/20 ЄДРСРУ № 105693407).
Матеріал по темі: «Обрив ланцюга постачання, фіктивний директор – індивідуальна відповідальність платника»
Теги:
ділова мета, трудові ресурси, основні фонди, матеріальні ресурси, фіктивність
контрагента, ДПС, податкові спори, оскарження податкового рішення, наказ на перевірку,
перевірка платника, повідомлення про перевірку, судова практика, Верховний суд,
Адвокат Морозов
