Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами за відповідними дозволами

20 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/6305/21, адміністративне провадження № К/990/10045/22  (ЄДРСРУ № 106339018) досліджував питання щодо викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами повинні здійснюватися виключно за відповідними дозволами.

За приписами ч. 2 ст. 10 Закону України від 15 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон № 1264-XII) діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Частиною третьою статті 50 Закону № 1264-XII передбачено, що діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням суду.

За правилами частини першої статті 20-2 Закону № 1264-XII визначено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить зокрема:

а) організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про поводження з відходами;

в) обмеження чи зупинення (тимчасове) діяльності підприємств і об`єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, законодавства про оцінку впливу на довкілля, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин;

е) надання обов`язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформування дозвільних органів про надані приписи суб`єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі дозволів у сфері охорони навколишнього природного середовища, та здійснення контролю за їх виконанням;

й) вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України, відповідно до якого Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з пунктом 3 цього Положення про Державну екологічну інспекцію України основними завданнями Держекоінспекції є:

1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо поводження з відходами.

Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України).

За визначенням понять, наведених у абзаці другому, третьому статті 1 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;

заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб`єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду (частина 5 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).

Згідно із частинами шість-дев`ять статті 7 Закону № 877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити відомості, передбачені цією статтею.

На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу (частина сьома статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).

Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку (частина 8 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).

Розпорядження або інший розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) - обов`язкове для виконання письмове рішення органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень у визначені строки. Розпорядження видається та підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу).

(!!!) Зі змісту вищенаведених правових норм вбачається, що винесення припису та звернення до суду із позовом щодо повного або часткового припинення виробництва - це два різних засоби реагування органу державного нагляду, які застосовуються окремо.

У постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі №    640/4506/19 та від 07 грудня 2020 року у справі № 340/1451/20 зроблено висновки, зміст яких дає підстави стверджувати, що застосування заходів реагування у вигляді зупинення експлуатації підприємства є тимчасовим заходом, який направлений на попередження настання негативних наслідків, викликаних наявністю порушень вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, а винесення припису та звернення до суду із позовом щодо повного або часткового припинення виробництва - це два різних засоби реагування органу державного нагляду, які можуть застосовуватись окремо, незалежно і самостійно, оскільки переслідують різну мету.

В свою чергу повне або часткове зупинення виробництва є більш суворим заходом реагування за винесення припису.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/1349/16, від 10 квітня 2020 року у справі № 560/1370/19 та від 25 травня 2022 року у справі № 420/6009/20.

Так, Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2019  року у справі № 807/1410/17 та від 31 березня 2021 року у справі № 804/3983/18 звертав увагу на те, що захід реагування у вигляді повного зупинення будівництва (робіт) є виключним заходом, обрання якого є можливим у разі, якщо виявлені порушення реально створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей. При обранні такого заходу реагування, позивачем, як суб`єктом владних повноважень, і судом, відповідно, мають враховуватися принцип співмірності обраного заходу реагування тим порушенням, які виникли та тим, які залишилися не усунутими на час розгляду справи, а також дотримання справедливого балансу між інтересами відповідача і публічними інтересами. З цього приводу Верховний суд зазначає, що здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров`ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється в силу прямої вказівки про це у статті 246 Господарського кодексу України.

Водночас застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) є необхідним оперативним та превентивним способом впливу на порушника з метою усунення існування загрози життю та здоров`ю людей. Застосування таких заходів обумовлюється виключно наявністю підстав, які свідчать про загрозу для життя і здоров`я людей внаслідок забруднення довкілля.

Заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) покликані запобігти поширенню негативного впливу виробництва на навколишнє середовище та здоров`я громадян, а його застосування в найкоротші строки покликане мінімізувати такий вплив і шкоду.

За своїм змістом і суттю такого заходу, він застосовується до усунення виявлених порушень та існування реальної загрози життю та/або здоров`ю людей.

ВИСНОВОК: Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі відповідного дозволу.

Разом з цим, необхідність отримання суб`єктом господарювання відповідного дозволу виникає за наявності певних умов: по-перше - це вставання факту, того, що певний об`єкт є джерелом викиду, тобто є об`єктом (підприємством, цехом, агрегатом, установкою, транспортним засобом тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин, а норматив якості атмосферного повітря не відповідає критеріям якості атмосферного повітря, який відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і при якому відсутній негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища; по друге - такий об`єкт має експлуатуватись.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 160/301/19 та від 20 квітня 2022 року у справі № 420/6935/19.

 

Матеріал по темі: «Екологічний податок за викиди в атмосферне повітря метану»

 

Теги: екологічний податок, викиди забруднюючих речовин, атмосферне повітря, забруднююча речовина, природний газ, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Екологічний податок за викиди в атмосферне повітря метану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: екологічний податок з обсягів природного газу на виробничо-технологічні втрати та виробничо-технологічні витрати за викиди в атмосферне повітря метану

11 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 200/1465/19-а, адміністративне провадження № К/9901/35447/19 (ЄДРСРУ № 105693411) досліджував питання щодо екологічний податок за викиди в атмосферне повітря метану.

Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду здійснювався касаційний перегляд у справі (№160/8128/18) з подібними правовідносинами та сформовано висновок про те, що  ПК України  встановлено обов`язок сплачувати екологічний податок за викиди в атмосферне повітря природного газу (метану), який належить до вуглеводнів. При нарахуванні екологічного податку застосовуються методики, затверджені  наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року №264  (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 липня 2003 року за №570/789) «Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами».

Приймаючи рішення у зазначеній справі, Суд зазначив, що підпунктом 14.1.57 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що екологічний податок - загальнодержавний обов`язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об`єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Відповідно до підпункту  14.1.57 пункту 14.1 статті 14 ПК України  екологічний податок - загальнодержавний обов`язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об`єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Підпунктом  240.1.1 пункту 240.1 статті 240 ПК України  встановлено, що платниками екологічного податку є суб`єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища визначає  Закон України від 25 червня 1991 року №1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища», а правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначає  Закон України від 16 жовтня 1992 року N 2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря».

Так, відповідно до  статті 1 Закону «Про охорону атмосферного повітря»  забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища.

(!!!) Норми  ПК України  не встановлюють виключного переліку забруднюючих речовин, обсяги яких є об`єктом та базою оподаткування екологічним податком.

З метою встановлення ставок податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення перелік окремих забруднюючих речовин встановлений нормою пункту  243.1 статті 243 ПК, серед яких «вуглеводні» та «тверді речовини».

Перелік забруднюючих речовин, що об`єднані у зазначених групах, затверджений  наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 березня 2002  року № 104  (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2002 року за № 322/6610) «Про затвердження Переліку речовин, які входять до «твердих речовин» та «вуглеводнів» і за викиди яких справляється збір». До вуглеводнів, згідно з цим переліком, входить метан. Та обставина, що цей наказ регулював відносини щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, не змінює сутність метану як забруднюючої речовини і в цілях справляння екологічного податку. З набранням чинності  ПК України  збір за забруднення навколишнього природного середовища набув інноваційних ознак в розділі VIII «Екологічний податок», проте не змінив своєї сутності та призначення.

За визначенням  статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року N 2665-III «Про нафту і газ»  газ - корисна копалина, яка являє собою суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиску 760 мм ртутного стовпа і температури 20 град. C) і є товарною продукцією.

До вуглеводнів належать органічні речовини, що складаються лише з вуглецю (карбону) та водню (гідрогену). До них відносять насичені вуглеводні СnН2n+2 (метан, етан тощо), ненасичені СnН2n та СnН2n2-2.

Отже, метан належить до вуглеводнів і згідно з додатком ІІ Протоколу про регістри викидів і перенесення забруднювачів від 21 травня 2003 року (ООН; Протокол, Міжнародний документ) метан (CH 4) - забруднююча речовина.

Сутність виробничо-технологічних витрат та втрат (нормованих втрат) газу розкрито в методиках, затверджених  наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року №264  (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 липня 2003 року за №570/789) «Про затвердження методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами».

Так, у розділах 1, 4 Методики  визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами виробничо-технологічні втрати газу визначено як газ, що втрачається під час транспортування газу газорозподільними та внутрішньобудинковими мережами, а також під час виконання профілактичних робіт і поточних ремонтів. Виробничо-технологічні (нормовані) втрати газу - граничний витік газу, під час якого ще можливо забезпечити надійне функціонування та умовну нормативну герметичність газопроводів, з`єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, приладів тощо. Крім того, до виробничо-технологічних втрат належить об`єм витоку газу під час технічного обслуговування, поточного ремонту, заміни арматури, приладів, обладнання, що використовує газ, і з`єднувальних деталей, який не перевищує норм, установлених чинними нормативними документами.

Виробничо-технологічні витрати газу - це газ, що витрачається під час виконання комплексу робіт, пов`язаних з введенням в експлуатацію новозбудованих, реконструйованих або капітально відремонтованих об`єктів системи газопостачання та на опалення газорегуляторних пунктів та іншого газорегуляторного обладнання. До виробничо-технологічних витрат газу належать витрати газу під час врізування або підключення новозбудованих, або після капітального ремонту, або реконструйованих газопроводів, об`єктів системи газопостачання житлових та громадських будівель, промислових підприємств тощо, а також у разі виконання пусконалагоджувальних робіт на них та витрати газу на опалення газорегуляторних пунктів та іншого газорегуляторного обладнання (розділи 1, 3 Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами).

Таким чином, Верховний Суд у даній справі дійшов висновку, що платник зобов`язаний сплатити екологічний податок з обсягів природного газу на виробничо-технологічні (нормовані) втрати та виробничо-технологічні витрати, оскільки ці обсяги є викидами забруднюючої речовини (метану) в атмосферне повітря стаціонарними джерелами за ставкою, встановленою пунктом 243.1 статті 243 ПК України для вуглеводнів.

ВИСНОВОК: Верховний Суд зробив висновок, що ПК України встановлює обов`язок сплачувати екологічний податок за викиди в атмосферне повітря метану, який належить до вуглеводнів і є забруднюючою речовиною.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року у справі № 400/2638/18, адміністративне провадження № К/9901/17033/20 (ЄДРСРУ № 103034625).

 

Матеріал по темі: «Звільнення від сплати екологічного податку в умовах дії воєнного стану»

 

 

Теги: екологічний податок, викиди метану, атмосферне повітря, забруднююча речовина,природний газ, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Звільнення від сплати екологічного податку в умовах дії воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Офіційно зареєстровані стаціонарні джерела забруднення звільняються від сплати екологічного податку до моменту припинення воєнного стану

Відповідно до п. 240.1 ст.240 Податкового кодексу України платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

• викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;
• скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;
• розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання);
• утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);
• тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Отже, екологічний податок – загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року (п.п. 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Так, Законом України № 2142-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану» від 24 березня 2022 року до підпункту 69.16 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України внесені зміни, а саме: тимчасово, з 1 січня 2022 року по 31 грудня року, в якому припинено чи скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, не нараховується та не сплачується екологічний податок платниками цього податку, зареєстрованими (взятими на облік) за місцем розміщення стаціонарних джерел забруднення, за утворення радіоактивних відходів та тимчасове зберігання радіоактивних відходів на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та територій, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, стаціонарне джерело забруднення – підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (п.п. 14.1.230 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

ВИСНОВОК: На територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, з 1 січня 2022 року по 31 грудня року, в якому припинено чи скасовано воєнний стан, та на яких офіційно зареєстровані стаціонарні джерела забруднення не нараховується та не сплачується екологічний податок «за всі обсяги та види забруднення, що здійснюються стаціонарними джерелами забруднення, передбачені законодавством України, та за всі обсяги утворених радіоактивних відходів та обсяги тимчасового зберігання радіоактивних відходів».

 

Матеріал по темі: «Ввезення авто на митну територію України без сплати податків»

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

 

 

Теги: екологічний податок, стаціонарне джерело забруднення, викиди, скиди, звільнення від оподаткування, воєнний стан, Адвокат Морозов