Оборотоздатність корпоративних прав та правовий статус фермерських господарств (ч. 1)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правовий статус фермерських господарств та оборотоздатність корпоративних прав учасника господарської організації

07 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3059/16 досліджував наступні питання:

- чи наявні корпоративні права у фермерському господарстві;

- чи є оборотоздатними корпоративні права учасника господарської організації.

Щодо наявності корпоративних прав у фермерському господарстві

За змістом абзацу першого частини першої статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу (частини перша, друга статті 81 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Отже, ЦК України не містить вичерпного переліку організаційно-правових форм юридичних осіб та не обмежує їх створення виключно у формі товариств та установ, адже передбачає можливість їх створення і в інших встановлених законом формах.

Відповідно до частин першої, другої статті 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Частиною третьою статті 63 ГК України визначено, що залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 63 ГК України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

За змістом наведеної норми корпоративними є не тільки кооперативні підприємства та підприємства, що створюються у формі господарського товариства, але й інші підприємства, особливості правового регулювання та статусу яких визначається ГК України та іншими законодавчими актами.

Згідно із частинами першою, третьою статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За пунктом 1 частини другої статті 55 "Поняття суб`єкта господарювання" ГК України господарською організацією є юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю в розумінні частини першої статті 3 ГК України є діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку - некомерційна господарська діяльність (частина друга статті 55 ГК України).

Главою 11 "Приватні підприємства. Інші види підприємств" розділу ІІ "Суб`єкти господарювання" ГК України одним із суб`єктів господарювання визначено фермерське господарство (стаття 114 ГК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 114 ГК України фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Частиною першою статті 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" (тут і далі за текстом постанови у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (частина четверта статті 1 Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

Оскільки правовий статус фермерських господарств у законодавстві чітко не визначений, то у з`ясуванні наявності в нього ознак корпоративного підприємства Верховний суд виходить зі змісту статті 63 ГК України, якою корпоративне підприємство визначається як родове поняття, а видами корпоративних підприємств є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Ураховуючи наведене, створене шляхом об`єднання трудової участі членів сім`ї з метою отримання прибутку та зареєстроване як юридична особа фермерське господарство, в якому наявний статутний (складений) капітал поділений на частки, відповідає визначеним частиною п`ятою статті 63 ГК України ознакам корпоративного підприємства.

Наявність статутного (складеного) капіталу фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному фонді (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.10.2018 та від 10.09.2019 у справі № 923/875/17).

ВИСНОВОК № 1: З огляду на те, що фермерське господарство наділене ознаками корпоративного підприємства, то у членів фермерського господарства, які передали до статутного (складеного) капіталу майно, виникають корпоративні права, пов`язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства.

 

Щодо оборотоздатності корпоративних прав учасника господарської організації

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно із частиною першою статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Отже, за змістом наведених норм об`єктами цивільних прав також є майнові права, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Законодавство не містить чіткого та вичерпного переліку майнових прав. Абзац третій частини другої статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" такими правами визначає будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

(!!!) До майнових прав належить право на частку в статутному капіталі господарської організації, а до корпоративних - права із частки, які відповідно до статті 167 ГК України надають право на управління, на дохід у вигляді дивідендів та інші права, передбачені законом та статутними документами.

ВИСНОВОК № 2: Тож об`єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є саме частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права.

Висновки щодо застосування норм права:

• Створене шляхом об`єднання трудової участі членів сім`ї з метою отримання прибутку та зареєстроване як юридична особа фермерське господарство, в якому наявний статутний (складений) капітал поділений на частки, відповідає визначеним частиною п`ятою статті 63 ГК України ознакам корпоративного підприємства;
• У членів фермерського господарства, зареєстрованого як юридична особа, які передали до складеного капіталу майно, наявні корпоративні права, пов`язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства;
• Належним об`єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права;
• Частка у статутному капіталі фермерського господарства є обмежено обороноздатною;
• У разі коли частка в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства належить 100-відстоково одній особі, така особа за аналогією механізму відчуження частки учасником товариства з обмеженою відповідальністю, визначеного статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", може відчужити належну їй частку (100 %) іншій особі - не обов`язково члену своєї сім`ї.

 

Матеріал по темі: «Хто оплачує земельний податок за землі Фермерського господарства?»

 

 

Теги: фермерське господарство, земельні спори, оренда землі, СФГ, спадкування землі, спадкування паю, спадкування частки ФГ, ведення фермерського господарства, судова практика, Верховний суд, Велика палата, Адвокат Морозов

Визнання результатів аукціону проведеного у процедурі банкрутства недійсними

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Умови та перелік осіб, які можуть оскаржувати результати аукціону проведеного у процедурі банкрутства

07 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3059/16 досліджував питання щодо підстав для визнання результатів аукціону недійсними і переліку осіб, які можуть оскаржувати результати аукціону, проведеного у процедурі банкрутства.

Правова природа процедури реалізації майна на торгах у формі аукціону в межах провадження у справі про банкрутство полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - переможця торгів (аукціону), невід`ємною і завершальною стадією якої є оформлення результатів такого продажу договором купівлі-продажу, що укладається власником майна чи замовником аукціону з переможцем торгів.

Отже, особливості процесу, передбачені законодавством щодо проведення аукціону, полягають у сукупності дій його учасників, спрямованих на досягнення певного результату, що є обставиною, з настанням якої закон пов`язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, а тому він є правочином.

Така природа продажу майна з торгів (аукціону) дає можливість для визнання (за наявності підстав) результатів таких торгів (аукціону) недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, у тому числі й на підставі норм цивільного законодавства (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.06.2016 у справі № 6-370цс16, від 14.12.2016 у справі № 3-1406гс16, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 5006/5/39б/2012).

З урахуванням вказаного слід враховувати, що не підлягають оскарженню акти приймання-передачі права на нерухоме майно, оскільки вони не мають ознак правочину в розумінні статті 202 ЦК України, а тому не підлягають визнанню судом недійсними (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 20.07.2021 у справі № 911/1707/18).

Підставами для визнання результатів аукціону недійсними є недодержання ліквідатором або організатором аукціону вимог Закону щодо його проведення, зокрема:

1) порядку визначення початкової вартості майна, яке підлягає реалізації в ліквідаційній процедурі;

2) проведення конкурсу та визначення організатора аукціону;

3) оприлюднення оголошення про проведення аукціону та вимог до його змісту;

4)порядку допуску до участі в аукціоні;

5)дотримання строків та часу проведення аукціону;

6) порядку проведення  аукціону (повторного, другого повторного аукціону).

Порушення порядку організації будь-якого із зазначених елементів доказування, а саме:

1) правил, які визначають процедуру підготовки та проведення аукціону;

2) правил, які регулюють сам порядок проведення аукціону;

3) правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону, є підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому (див. подібні за змістом висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 904/3388/15, від 11.08.2020 у справі № 924/1708/14, від 13.08.2020 у справі № 922/600/17, від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16).

Тому при вирішенні спору про визнання недійсними результатів торгів (аукціону) необхідним є встановлення:

1) чи мало місце порушення вимог законодавства при його проведенні;

2) чи вплинули ці порушення на результати аукціону;

3) чи мало місце порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює результати аукціону (див. висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 922/600/17, від 28.01.2021 у справі № 922/987/16, від 09.02.2021 у справі № 5023/5507/12, від 06.04.2021 у справі № 5027/398-б/2012, від 27.04.2021 у справі № 5023/5836/12).

Суд, розглядаючи вимоги про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника, має системно застосовувати норми Закону, оцінюючи в цілому правомірність дій ліквідатора з обрання ним певних способів продажу майна боржника, правомірність формування ним складу майна, яке виставляється на продаж (як цілісного майнового комплексу, так і окремих лотів), дотримання ліквідатором вимог Закону щодо добросовісності та розсудливості, забезпечення балансу інтересів боржника та кредиторів (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 911/3132/17, від 21.11.2019 у справі № 20/5007/1475-Б/12, від 28.11.2019 у справі № 5009/2987/12, від 07.05.2020 у справі № 922/3059/16).

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 5006/5/39б/2012, вимагати визнання недійсними результатів аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть: 

1) боржник (зокрема арбітражний керуючий від імені боржника);

2) кредитори;

3) зареєстровані учасники аукціону;

4) особи, які вважають себе власником майна, що виставляється на аукціон.

Постановою від 20.05.2021 у справі № 910/24368/14 судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду уточнила наведений перелік осіб, які можуть оспорювати результати аукціону з продажу майна банкрута, включивши до кола таких суб`єктів:

5) уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника.

ВИСНОВОК: Судовою практикою вищої судової інстанції чітко сформовані висновки стосовно кола суб’єктів, підстав та умов оскарження результатів аукціону проведеного у процедурі банкрутства.

 

Матеріал по темі: «Можливість повернути майно після визнання електронних торгів недійсними»

 

Теги: прилюдні торги, електроні торги, аукціон, визнання прилюдних торгів недійсними, боржник, стягувач, оцінка майна, виконавче провадження, оскарження дій державного виконавця, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення директора ТОВ за власним бажанням

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд дослідив питання щодо можливості директора ТОВ самостійно вирішити питання про звільнення за власним бажанням

Верховний суд у складі Касаційного господарського суду в постанові від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21 дослідив питання щодо можливості директора ТОВ самостійно вирішити питання про звільнення за власним бажанням.

Відповідно до статуту ТОВ питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, тому директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади.

ВАЖЛИВО: Для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівнику (директору) ТОВ необхідно:

• написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України;
• подати/надіслати її всім учасникам товариства;
• за власною ініціативою (як виконавчий орган товариства) скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Згідно з частини другої статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Таким чином, у разі відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, йому з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18).

ВИСНОВОК: Таким чином, якщо керівником ТОВ не буде дотримано законодавчо визначеної процедури щодо звільнення з посади директора Товариства, то навіть суд не вправі вирішити питання про звільнення останнього за власним бажанням.

Водночас можливість керівника ТОВ ініціювати проведення інших загальних зборів товариства, з дотриманням нормативних вимог і вимог статуту товариства щодо належного повідомлення самого товариства та всіх його учасників про проведення таких зборів, може мати наслідком або прийняття відповідного рішення загальними зборами товариства, або бути підставою для звернення до суду з новим позовом на захист своїх прав.

 

Матеріал по темі: «Поновлення працівника на попередній роботі»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Заходи забезпечення позову при передачі справи до суду належної юрисдикції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Передача справи до суду належної юрисдикції не є підставою для скасування заходів забезпечення позову

Суть справи: В постанові Верховного суду про скасування судових рішень і закриття провадження у справі не було вирішено питання про скасування вжитих судом заходів забезпечення позову і відповідач клопотав про їх скасування.

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики, залишив клопотання без задоволення, зробивши такі правові висновки.

З огляду на те, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Разом з тим Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» внесено зміни до ч. 4 ст. 414 ЦПК України.

Разом із тим, Законом «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-IX внесено зміни до ч.4 ст.414 ЦПК.

Зокрема, встановлено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 цього кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду.

Отже, виникла необхідність розтлумачити положення ч.9 ст.158, п.1 ч.1 ст.255 і ч.4 ст.414 ЦПК в їх системному зв’язку і призначенням.

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, на розгляд якого було передано цю справу, вирішив відступити від попередніх висновків Верховного суду, викладених у постанові КЦС від 13.05.2021 у справі №757/35284/19, ухвалах КЦС від 1.09.2021 у справі №677/994/16-ц та від 3.06.2020 у справі №177/1092/18.

Так, тлумачення вищевказаної норми процесуального права свідчить про те, що у випадку закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд касаційної інстанції наділений повноваженнями постановити ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що оскільки розгляд справи не закінчений, справа передана для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, судове рішення по суті спору не ухвалене, то й потреба в забезпеченні позову не відпала.

Постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19 (провадження № 61-317сво21).

ВИСНОВОК: Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду забезпечуючи єдність судової практики вказав, що закриття провадження і передача справи до суду належної юрисдикції не є підставою для скасування заходів забезпечення позову.

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову до вирішення питання про відкриття провадження»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

 

Визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави на прикладі доходів одержаних «відомим нардепом» з оренди «жомової ями»

Законом України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Згідно із ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред’являється щодо:

– активів, набутих після дня набрання чинності Законом України № 263-IX (чинний з 28 листопада 2019 року), якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену ст. 368-5 КК України;

– активів, набутих після дня набрання чинності Законом України № 263-IX (чинний з 28 листопада 2019 року), якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за ст. 368-5 КК України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 ч. 1 ст. 284 КПК України і відповідне рішення набуло статусу остаточного;

– доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах 2 та 3 цієї частини.

(!!!) При цьому, згідно із п. 3 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції».

У ст. 291 ЦПК України вказано, що суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів.

Положеннями ст. 292 ЦПК України встановлено, що активи, визнані судом відповідно до ст. 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави.

Якщо суд відповідно до ст. 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини – її вартість.

Стягнення в дохід держави активів, визнаних судом необґрунтованими, або інших активів відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», крім випадків здійснення такого стягнення в порядку, встановленому Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

Постанова Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 991/3401/21 (провадження № 61-18043св21).

ВИСНОВОК: Верховний суд наголошує, що активи, що визнаються судом необґрунтованими, стягуються в дохід держави.

 

P.s. «Зважаючи на наведене, ОСОБА_1, будучи народним депутатом України, тобто особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не маючи права власності на об’єкти оренди та не маючи правомочності щодо володіння, користування та розпорядження ним, уклала із суб’єктом господарювання договір без наміру правомірної передачі нерухомого майна в оренду та з метою отримання грошових коштів, у зв’язку із чим набула у власність необґрунтований актив та дохід від нього у виді комісійних доходів».

 

 

Теги: активи, законні доходи, необґрунтовані активи, стягнення в дохід держави, доходи, расходы, витрати, стягнення, прокуратура, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стислий огляд листа Верховного суду від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану»:

• У надзвичайних випадках, пов’язаних з воєнними діями/станом, замість витягу з ЄРДР можна використовувати постанову органу досудового розслідування про початок досудового розслідування;

• У разі неможливості виконання повноважень слідчим суддею, в тому числі щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ці повноваження виконує відповідний прокурор (керівник прокурора).

• Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється;

• Клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути передано на розгляд до іншого судді;

• За умови неможливості здійснення судом правосуддя, зумовленої режимом воєнного стану, необхідно звертатися з клопотаннями про зміну підсудності кримінальних проваджень (справ);

• Як виняток, можна допускати участь учасника судового процесу в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою можливих засобів;

• Як виняток, можна допускати розгляд клопотань щодо запобіжних заходів без участі підозрюваного, з належною мотивацією такої процедури розгляду;

• У разі відсутністю повних матеріалів слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію в Україні;

• При розгляді клопотань органів досудового розслідування суд використовує судові рішення у формі, в якій їх внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (роздруківки з Реєстру);

• Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин і не здійснювати надмірного витребування матеріалів у сторін кримінального провадження;

• Слідчим суддям (суду) доречно ухвалювати рішення про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов'язання, якщо будуть внесені на спец рахунок НБУ для цілей оборони України;

• У місцях ведення активних бойових дій доречно розглядати питання про зміну запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання;

• Факт прийняття судового рішення може підтверджуватися внесення його до Єдиного державного реєстру судових рішень з подальшим інформуванням зацікавлених осіб.

 

Матеріал по темі: ««Намібійські винятки» або визнання документів виданих окупаційною владою»

 

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

 

«Намібійські винятки» або визнання документів виданих окупаційною владою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи можна вважати дійсними документи видані окупаційною владою?

Положеннями ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання ж про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави – члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Так, у практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

(!!!) Слід наголосити, що розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.

Правочини, вчинені на тимчасово окупованих територіях, також можуть бути визнані дійсними в порядку, встановленому Законом, за процедурою конвалідації визначеної законом процедури визнання дійсним нікчемного правочину.

До деокупації населеного пункту, конвалідація може бути здійснена щодо  правочинів, щодо яких у законі міститься вимога нотаріального посвідчення. Вони можуть бути визнані судом дійсними в порядку, встановленому Цивільним  кодексом України, за умови, що вони були посвідчені нотаріусами, чиї повноваження визнані окупаційними адміністраціями Російської Федерації.

Заповіти, посвідчені на тимчасово окупованих територіях нотаріусами, чиї повноваження визнані окупаційними адміністраціями Російської Федерації, або посадовими особами окупаційних адміністрацій Російської Федерації, або іншими особами, визначеними за аналогією закону у статті 1251, частині першій статті  1252 Цивільного кодексу України, після смерті заповідача  можуть бути визнані судом дійсними в порядку, встановленому Цивільним  кодексом України.

ВИСНОВОК: Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №235/2357/17 від 22.10.2018 р.

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

 

 

Теги: намібійські винятки, визнання документів, окупаційна влада, окуповані території, конвалідація, дійсні правочини, заповіти, реєстрація народження, смерті, шлюб, аналогія закону, Адвокат Морозов