Чи можна вважати дійсними документи видані окупаційною владою?
Положеннями ст. ст. 3, 8, 9 Конституції
України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права,
утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави,
а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною
Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання ж про окуповані території у
практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною
владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні
порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку
Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав
щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави –
члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої
присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені
урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата
є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій
як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Так, у практиці Європейського суду з
прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у
справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ
обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку
Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey,
10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic
of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього
висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що
«Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з
виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях,
подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати
до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко
від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це
життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи
їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які
мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми
країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим.
Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій
території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному
контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм
належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього
рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав
мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus
v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід,
ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що
«першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх
ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина
цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони
(тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016,
§142).
(!!!) Слід наголосити, що розгляд державними органами таких документів не
означає автоматичного визнання окупаційної влади.
Правочини, вчинені на тимчасово
окупованих територіях, також можуть бути визнані дійсними в порядку,
встановленому Законом, за процедурою конвалідації визначеної законом процедури
визнання дійсним нікчемного правочину.
До деокупації населеного пункту,
конвалідація може бути здійснена щодо правочинів, щодо яких у законі
міститься вимога нотаріального посвідчення. Вони можуть бути визнані судом
дійсними в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, за умови,
що вони були посвідчені нотаріусами, чиї повноваження визнані окупаційними
адміністраціями Російської Федерації.
Заповіти, посвідчені на тимчасово
окупованих територіях нотаріусами, чиї повноваження визнані окупаційними
адміністраціями Російської Федерації, або посадовими особами окупаційних
адміністрацій Російської Федерації, або іншими особами, визначеними за аналогією
закону у статті 1251, частині першій статті 1252 Цивільного кодексу
України, після смерті заповідача можуть бути визнані судом дійсними в
порядку, встановленому Цивільним кодексом України.
ВИСНОВОК: Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські
винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду
з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів»,
виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з
іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих
фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина
України).
Аналогічні висновки викладені у
постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного
суду у справі №235/2357/17 від 22.10.2018 р.
«НІ ВІЙНІ», «НЕТ
ВОЙНЕ», «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ», «NO
WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ
ВОЙНЕ», «NO WAR»;
«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ», «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ», «NO
WAR»
Теги: намібійські винятки, визнання
документів, окупаційна влада, окуповані території, конвалідація, дійсні
правочини, заповіти, реєстрація народження, смерті, шлюб, аналогія закону,
Адвокат Морозов
