Верховний Суд змінив строки звернення до суду по оскарженню податкових
повідомлень рішень після процедури адміністративного оскарження
26 листопада 2020 року Верховний
Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших
обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в рамках
справи № 500/2486/19, адміністративне
провадження № К/9901/19455/20 (ЄДРСРУ № 93404515) змінив строки звернення до
суду по оскарженню податкових повідомлень рішень після процедури
адміністративного (інстанційного)
оскарження.
Було: Спираючись на науковий висновок фахівців
Науково-консультативної ради при Верховному Суді 25 жовтня 2019 року Верховний
Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/20569/18, адміністративне провадження
№К/9901/12872/19 (ЄДРСРУ № 85207517) вказує, що із прийняттям чинної
редакції КАС України та відмінним правовим регулюванням, визначеним частиною
четвертою статті 122 КАС України, інші рішення контролюючих органів, які не
стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього
використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування
процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК
України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:
а) тримісячний строк для
звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за
результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків
(скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк
обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його
скарги на рішення контролюючого органу;
б) шестимісячний строк для
звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за
результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків
(скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк
обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною
скаргою на його рішення.
Така ж сама правова позиція
викладена в постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18 (ЄДРСРУ № 85033140).
25 лютого 2020 року Верховний Суд
у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 500/1451/19, адміністративне провадження
№К/9901/482/20 (ЄДРСРУ № 87808782) зробив висновок, що оскільки Податковий
кодекс України пов`язує відлік строку (1095 календарних днів), протягом якого
може бути стягнутий податковий борг, з днем виникнення податкового боргу, то й
останнім днем звернення до суду є 1095 день (п. 56.18. ст. 56
ПКУ) з моменту отримання спірного податкового повідомлення-рішення.
В постанові Верховного Суду від 3
квітня 2020 року у справі № 2540/2576/18
передбачено, що відповідно пунктів 56.18, 56.19, 56.21 статті 56 ПК України строк
для звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про
визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення незалежно
від застосування процедури його адміністративного оскарження становить 1095
днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що
оскаржено.
Стало: Правове регулювання застосування строку звернення
до суду в податкових правовідносинах у разі оскарження платником податків
рішень контролюючого органу вже було предметом дослідження судової палати з
розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного
адміністративного суду у складі Верховного Суду під час розгляду справи № 640/20468/18. У постанові від 11 жовтня 2019
року Верховний Суд зазначив, що процесуальна природа та призначення строків
звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних
правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних
приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації
права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку,
але й природу спірних правовідносин, з приводу захисту прав, свобод та
інтересів у яких особа звертається до суду.
Установлення строків звернення до
адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності
слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта
владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі
спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія
(бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть
скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії
(бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто
встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню
ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності)
суб`єкта владних повноважень.
Загальні норми процедури судового
оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.
Частиною першою статті 122 КАС
України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до
адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом першим частини
другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за
захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк,
який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини четвертої
статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку
вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена
обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до
адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з
дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення,
дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за
результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність
суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом
владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до
адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з
дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою
на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Отже, КАС України передбачає
можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до
адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним
строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті
122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою
статті 122 КАС України.
Відносини у сфері оподаткування,
права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих
органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування
податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства
регулює Податковий кодекс України.
Спеціальною нормою, яка
встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК
України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в
обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення
після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу
адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі
звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком
вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу
платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне
оскарження такого рішення втрачається.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК
України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102
цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове
повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент
після отримання такого рішення.
Відповідно до пункту 56.19 статті
56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура
адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді
податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про
нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем
закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту
56.17 цієї статті.
Зі змісту пунктів 56.2, 56.3,
56.17 статті 56, пункту 57.3 статті 57 ПК України вбачається, що процедура
адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення розпочинається з
дня подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, яка засвідчує
безпосередню незгоду платника з визначеними йому грошовими зобов`язаннями, і
закінчується настанням однієї з подій, передбачених пунктом 56.17 статті 56 ПК
України. Строк для подачі первинної скарги за загальним правилом становить 10
календарних днів, що настають за днем отримання платником податків
податкового повідомлення-рішення.
У постанові від 11 жовтня 2019
року у справі № 640/20468/18 Верховний Суд
здійснив системне тлумачення норм права, які регулюють питання обчислення
строку звернення до суду в податкових спорах, висловивши правову позицію про
те, що строки звернення до суду після застосування досудового порядку
вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки.
Цей правовий підхід Верховний Суд
у складі судової палати вважає застосовним до спірних у цій справі
правовідносин.
Верховний Суд у вказаній
постанові за результатом комплексного аналізу правового регулювання також
зазначив, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною нормою, яка
регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових
повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування
грошових зобов`язань за умови використання платником податків досудового
порядку вирішення спору.
Одночасно Верховний Суд зазначив,
що відступає від висновку про застосування норми права щодо строку звернення до
суду в частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є
спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України, а тому незалежно від
використання платником податків права на адміністративне оскарження такий строк
становить 1095 днів.
Також Верховний Суд зробив
висновок, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено лише спеціальний
строк у податкових правовідносинах (строк давності), протягом якого у платника
податків за загальним правилом існує право ініціювати в суді спір щодо
правомірності податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого
органу.
Водночас правового висновку про
те, що пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено процесуальний строк
звернення до суду, а так само і про те, що він становить 1095 днів, постанова
Верховного Суду не містить.
У розвиток наведеного
правозастосування, з урахуванням змін, що відбулися в суспільних відносинах, а
також практичних результатів існування тривалий час судової практики,
відповідно до якої процесуальний строк звернення до суду в податкових спорах
становить 1095 днів, Верховний Суд у складі судової палати вважає за
необхідне змінити попередні підходи до застосування норм права, які
регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах.
Під юридичною колізією потрібно
розуміти певний конфлікт, суперечку в правовій сфері, в основі яких
суперечності між правовими актами й нормами, прийнятими з одного й того ж
питання. Ці норми й акти можуть бути прийняті одним або різними суб`єктами
правотворчості, але спрямовані на регулювання одних суспільних правовідносин, і
їх застосування дає різний, зокрема можливий протилежний результат.
Колізії можуть бути: темпоральні
(часові) - ті, які виникають внаслідок видання в різний час і з того самого
питання принаймні двох норм права; ієрархічні - ті, які виникають тоді, коли на
врегулювання одних фактичних відносин претендують норми, що розміщуються на
різних щаблях в ієрархічній (вертикальній) структурі законодавства, а тому
мають різну юридичну силу; змістовні колізії - ті, які є конфліктними
відносинами між нормами, що виникають унаслідок часткового збігу обсягів їх
регулювання, обумовлених специфікою суспільних відносин.
Колізія норм права вирішується з
використанням темпорального, ієрархічного чи змістовного методу шляхом вибору
того нормативного акта, який повинен бути застосований до конкретного випадку
(юридичного факту).
Податковий кодекс України в
пункті 56.21 статті 56 установлює шляхи подолання колізій у податкових
правовідносинах таким чином: у разі коли норма цього Кодексу чи іншого
нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми
різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і
того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають
неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або
контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь
як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на
користь платника податків.
Чинна протягом тривало часу
судова практика від початку була сформована через тлумачення пункту 56.18
статті 56 ПК України в редакції, що діяла на час набрання чинності ПК України
(1 січня 2011 року), в якому абзац другий установлював, що у разі коли
платником податків до подання позовної заяви проводилася процедура
адміністративного оскарження, строк звернення до суду продовжується на строк,
що фактично пройшов з дати звернення платника податків із скаргою до
контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків
остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду
скарги. У цей же час діяв пункт 56.19 статті 56
ПК України, відповідно до якого у разі, коли до
подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження,
платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або
інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання
протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного
оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Водночас, Законом України від 7
липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та
деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм
Податкового кодексу України» (далі - Закон № 3609-VI), який набрав чинності із
6 серпня 2011 року, пункт 56.18 статті 56 ПК України викладено в новій
редакції, в якій він не містить таких приписів, які були встановлені абзацом
другим у попередній редакції цього пункту. Тобто питання наявної на той час
колізії вирішив сам законодавець.
Натомість судова практика змін не
зазнала.
Для відповіді на запитання, чи є
колізія між нормами пунктів 56.18 і 56.19 статті 56 ПК України в редакції,
чинній на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, необхідно
встановити, чи дійсно ці норми по-різному регулюють питання строку судового
оскарження рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання.
Ураховуючи те, що пункт 56.19 статті 56 ПК України встановлює строк звернення
до суду з позовом після використання процедури адміністративного оскарження і
момент початку його обчислення, необхідно встановити, чи положення пункту 56.18
статті 56 ПК України також визначають строк звернення до суду з
адміністративним позовом, момент початку його обчислення, а також подібність
умов застосування цих норм, зокрема з огляду на наявність юридичного факту
застосування процедури адміністративного оскарження.
Верховний Суд у складі судової
палати вважає, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК
України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних
строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника
податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого
органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з
моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або
іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації
такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК
України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому
пункту 102.1 цієї статті.
Пунктом 102.1 статті 102 ПК
України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом
102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань
платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення
1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції
відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного
строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів
(прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133
цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань,
нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана
пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку
контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків
вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої
декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в
адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку
уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право
визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом
1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Отже, вказана норма містить
приписи щодо наявності різних строків давності (як 1095 днів, так і 2555 днів у
певних правовідносинах).
Пунктом 102.2 статті 102 ПК
України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або
провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без
дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї
статті.
Аналіз статті 102 ПК України дає
підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності
питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення
рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня
або судом.
(!!!) Отже, Верховний Суд у складі судової палати
вважає, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме
строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути
одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою
матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та
процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а
тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.
Крім того, зміст правовідносин
щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень
контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові
зобов`язання, свідчить про те, що вони об`єктивно не можуть існувати як спірні
протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання
відповідного податкового повідомлення-рішення.
Зазначене обґрунтовується,
зокрема, обов`язком сплатити визначені контролюючим органом грошові
зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання
податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку
такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого
органу (пункт 57.3 статті 57 ПК України). У разі оскарження податкового
повідомлення-рішення в судовому порядку грошові зобов`язання вважаються
неузгодженими до набрання законної сили відповідним рішенням суду (абзац
четвертий пункту 56.18 статті 56 ПК України).
Сума узгодженого грошового
зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не
сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня,
нарахована на суму такого грошового зобов`язання, є податковим боргом у
розумінні ПК України (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
З дня виникнення податкового
боргу майно платника опиняється у специфічному правовому режимі обмеження, яке
встановлюється статтями 88- 89 ПК України, що має свої правові наслідки.
Зокрема, із цього дня майно платника податків опиняється у податковій заставі,
яка поширюється на будь-яке його майно (за винятком установлених законодавством
обмежень (випадків).
Крім того, у разі несплати
узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством короткі
строки контролюючий орган наділяється правом вживати заходи задля забезпечення
їх сплати (заходи примусу). Першим етапом вжиття таких заходів є направлення
платникові податків податкової вимоги (стаття 59 ПК України), а вже через 60
днів з дня її надіслання (вручення) контролюючий орган набуває право на
стягнення коштів платника податків та продаж його майна, яке перебуває в
податковій заставі (пункт 95.2 статті 95 ПК України).
Тобто у разі невиконання
платником податків обов`язку щодо своєчасної сплати узгодженої суми податкового
зобов`язання контролюючий орган з огляду на компетенцію, встановлену нормами ПК
України, здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо
погашення податкового боргу такого платника податків, зокрема, шляхом виявлення
джерел погашення податкового боргу та контролю за дотриманням платником
податків черговості погашення податкового боргу згідно із черговістю його
виникнення.
Також ПК України встановлює
відповідальність платників податків у разі порушення строків сплати грошових
зобов`язань (стаття 126 ПК України).
Отже, численні юридичні наслідки,
які з огляду на положення ПК України виникають або можуть виникнути внаслідок
реалізації контролюючим органом своїх повноважень та обов`язків, після того, як
визначене контролюючим органом грошове зобов`язання набуло статусу узгодженого,
настають у значно менший строк, ніж 1095 днів. Тому надання такого строку для
звернення до суду з вимогою про оскарження податкового повідомлення-рішення або
іншого рішення контролюючого органу щодо визначення грошового зобов`язання
створювало б непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою,
зокрема, щодо обсягу прав і обов`язків як платників податків, так і
контролюючих органів. Зокрема така непропорційність здатна створити стан
невизначеності щодо легітимності дій контролюючого органу, вчинених у законний
спосіб у межах строку давності, встановленого статтею 102 ПК України, оскільки
після звернення платника податків з відповідним позовом до суду раніше
узгоджені грошові зобов`язання стають неузгодженими.
ВАЖЛИВО: У зв`язку з наведеним право ініціювати в судовому
порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших
рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання об`єктивно
не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип
правової визначеності як одного з основних елементів верховенства
права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування
податкової системи.
Враховуючи викладене, Верховний
Суд у складі судової палати вважає помилковим твердження про те, що як за
загальним правилом, так і у разі попереднього адміністративного оскарження
податкового повідомлення-рішення строк звернення до суду становить 1095 днів
відповідно до положень пункту 56.18 статті 56 ПК України, оскільки ця норма
права не встановлює процесуальних строків, а лише закріплює право платника
податків на оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення в
суді в будь-який момент після його отримання із застереженням про те, що
реалізація такого права за загальним правилом стає неможливою поза строками
давності, які закріплені в статті 102 ПК України. Також ця норма закріплює
обмеження на позасудовий порядок оскарження відповідних рішень податкового
органу, у разі їх оскарження в судовому порядку, та визначає зміну правового
стану грошового зобов`язання на неузгоджене.
Водночас пункт 56.19 статті 56 ПК
України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування
платником податку досудового порядку оскарження податкового
повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування
грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від
наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.
Отже, Верховний Суд у складі
судової палати вважає, що колізія між нормами пунктів 56.18 і 56.19 статті 56
ПК України відсутня, оскільки вони не припускають множинного трактування прав
платників податків.
Водночас Верховний Суд в
постанові від 11 жовтня 2019 року у справі №
640/20468/18 вже висловлював позицію про те, що застосування скорочених
строків звернення до суду при використанні досудового порядку врегулювання
спорів у податкових правовідносинах у порівнянні з такими строками в інших
публічних правовідносинах установлено законом, зумовлено легітимною метою
оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи платника
податків та в діяльності суб`єктів владних повноважень - контролюючих органів,
що кореспондується зі встановленим алгоритмом і строками адміністрування
податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового
обов`язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не
впливає на реалізацію особою права на судовий захист у зв`язку з достатністю
часу на підготовку та оформлення правової позиції, ознайомлення з позицією контролюючого
органу, залучення за потреби правових і фінансових консультантів у межах
процедури адміністративного оскарження, тоді як скорочені строки забезпечують
досягнення цієї мети та завдань функціонування податкової системи держави.
Більш скорочені строки звернення
до суду у разі попередньої реалізації досудових процедур полягають у
забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових)
та пов`язані з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими
процедурами та судовим провадженням.
З урахуванням наведеного
Верховний Суд у складі судової палати у цій справі відступає від висновку
про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в
постанові Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі №2540/2576/18, у частині того, що строк для
звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі
після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів
з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено, і вважає за необхідне
сформулювати такий правовий висновок.
ВИСНОВОК: Норма пункту
56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду
і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України.
Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми
частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у
податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин -
оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень
контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього
використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування
процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК
України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає
за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до
пункту 56.17 цієї статті.
Отже, після отримання чергової
відмови контролюючого органу (ДПІ України) у платника податків є лише місяць, щоб звернутися до суду для
оскарження спірного ППР, в противному випадку… потрібно буде «вигадувати»
підстави для поновлення строку (і це на «розсуд суду») або отримаєте відмову у
позиві НЕЗВАЖАЮЧИ НА ВАШУ ПРАВОВУ ПОЗИЦІЮ!!!
Будьте уважні, не пропускайте
строки та слідкуйте за новою судовою практикою Верховного суду, адже далі
буде…))
Теги: оскарження ППР, строк
звернення до суду, спеціальні процесуальні строки, 1095 днів, один
місяць, три місяці, оскарження податкових повідомленьрішень, нарахування
грошових зобовязань, судова практика, Адвокат Морозов
