Ліквідація юридичної особи – боржника
не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення
заборгованості до припинення юридичної особи – боржника.
29.03.2017
р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної
інстанції норм матеріального права, зокрема частини першої статті 559, частини
першої статті 598, частини першої статті 609 ЦК України Судова палата у
цивільних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-2013цс16 виходила з нижчевикладеного.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки
поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого
обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання
боржником.
ВАЖЛИВО: За частиною першою статті 559 ЦК України порука
припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни
зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується
обсяг його відповідальності.
Згідно із частиною першою статті 598, статтею 599 ЦК
України зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах,
встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням,
проведеним належним чином.
Статтею 609 ЦК України встановлено, що зобов’язання
припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім
випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання
зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу,
зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим
ушкодженням здоров’я або смертю.
Згідно із частиною п’ятою статті 11 ЦК України у випадках,
встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки
можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129
Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства
є обов’язковість рішень суду.
За статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали
законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб
та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
ВИСНОВОК: Таким чином, положення статті 559 ЦК України
стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов’язання не може
застосовуватися до правовідносин, у яких обов’язок поручителя щодо виконання
зобов’язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору
поруки.
Правовий аналіз зазначених норм матеріального права
свідчить про те, що припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації
юридичної особи – боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, якщо
кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної
особи – боржника.
Отже, оскільки у справі, яка переглядається, право на
стягнення з поручителя заборгованості (шляхом звернення до суду з позовом, за
результатами розгляду справи за яким ухвалено судове рішення про стягнення цієї
заборгованості з поручителя) було реалізоване кредитором до ліквідації
боржника, то ліквідація останнього не свідчить про припинення зобов’язання
поручителя.
Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду України
щодо застосування частини першої статті 559, частини першої статті 609 ЦК
України, викладені в постанові від 25 листопада 2015 року № 6-172цс15.
Між тим у відповідності до правового висновку викладеному
у постанові Верховного суду України від 14.09.2016 р. у справі № 6-223цс16 суд
вказав, що при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід
ураховувати, що строк поруки відноситься до
преклюзивних строків.
Отже, виходячи з положень частини четвертої статті 559 ЦК
України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником
зобов’язання за договором повинна
бути пред’явлена у судовому порядку в межах строку дії договору поруки,
або протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового
платежу за основним зобов’язанням (якщо
умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з
дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку
реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК
України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі,
якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
P.s.
1. Правова позиція
судді Верховного суду України висловлена Верховним Судом України в Постанові
від 7 листопада 2012 року у справі № 6-129 цс 12 під
головуванням судді ВСУ Яреми А.Г.: « Згідно із ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється
ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом
або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої
юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов’язаннями
про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або
смертю.
Згідно
із ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею
зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок
чого збільшується обсяг його відповідальності.
Відповідно
до змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає
такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом
обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.
Термін
«порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується
в розумінні зобов’язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає
чинність договір поруки.
Висновок: Зі змісту зазначеної норми
вбачається, що порука припиняється в разі припинення основного зобов’язання,
отже припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою
припинення поруки, тому що зобов’язання за кредитним договором припинилося».
2. Правова
позиція Верховного суду України висловлена в Постанові від 11 вересня 2013 року
у справі № 6-52цс13 під головуванням судді ВСУ
Яреми А.Г.: «
Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється
ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли
законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання
ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за
зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням
здоров'я або смертю.
Згідно
із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у
разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного
договору.
Відповідно
до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення
зобов’язання, забезпеченого заставою.
Частина
3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від
положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний
розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного
законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо
обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх
змісту або із суті відносин між сторонами.
Висновок: Аналіз зазначених правових норм дає
підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основного
зобов’язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є
припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593
ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у
разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати
нікчемним.
Таким
чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення
виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава
припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1
ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609
ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону
України "Про іпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі
припинення основного зобов’язання (кредитного договору). Зважаючи
на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є
підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором
припиняється.
Урегулювання сторонами договірних
відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є
протиправним».
3. Правова
позиція Верховного суду України висловлена в постанові від 10 лютого 2016 року
у справі № 6-216цс14 під головуванням судді ВСУ
Яреми А.Г.: «Згідно
зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином
відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв
ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно
до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним
належним чином.
Отже,
припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють
із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати,
що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється
виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов’язання, які
випливають з основного зобов’язання, не повинні припиняти дію зобов’язань, які
забезпечують основне зобов’язання, яке залишилось невиконаним.
За
змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий
поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання
боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.
Укладаючи
договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі
ризики, пов’язані з невиконанням зобов’язання боржником (у межах вартості
предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок
банкрутства боржника з його подальшим виключенням із ЄДРЮО та ФОП. Оскільки
покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за
договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі
прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після
припинення існування боржника, отже, ліквідація несення цих ризиків. Інше може
бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення,
тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом
спеціальної домовленості між нею і кредитором.
Висновок: Аналіз
вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт
ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного
реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за
цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений
для забезпечення виконання кредитного договору боржником.».
Більш детально за
посиланням: «Подвійні стандарти Верховного суду України:
кредитно-іпотечні справи»
Теги:
обеспечительные обязательства, порука, поручительство, іпотека, ипотека, залог,
кредит, споры с банком, кредитный договор, банкротство, ликвидация, судебная
практика, правовая позиция, Верховный суд Украины, юрист, судебная защита,
Адвокат Морозов
