Реалізації продукції за ціною, нижчою від її виробничої собівартості

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Реалізації продукції за ціною, нижчою від її виробничої собівартості та визначення бази оподаткування ПДВ

08 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 200/2590/22, адміністративне провадження № К/990/11929/24 (ЄДРСРУ № 140440208) досліджував питання щодо реалізації продукції за ціною, нижчою від її виробничої собівартості та визначення бази оподаткування ПДВ.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України  господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни) за винятком встановлених цією нормою.

Отже, оскільки спірні господарські операції стосуються постачання платником самостійно виготовленої продукції, база оподаткування ПДВ визначається виходячи з договірної вартості відповідної операції, однак не може бути нижчою за звичайну ціну.

При цьому положення пункту 188.1 статті 188 ПК України зобов`язували платника податків визначати базу оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг виходячи з розміру, який не може бути нижчим за їх собівартість, лише до 31 грудня 2015 року.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII відповідну норму викладено в редакції, яка пов`язує мінімальну базу оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг зі звичайними цінами.

За змістом статті 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні ціни та державні регульовані ціни.

Суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору, а визначена сторонами договору ціна, якщо не доведено зворотного, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Водночас собівартість продукції та її звичайна (ринкова) ціна є різними економічними категоріями. Собівартість характеризує витрати конкретного суб`єкта господарювання на виробництво відповідної продукції, тоді як ринкова ціна формується під впливом сукупності об`єктивних факторів, зокрема попиту на продукцію, кон`юнктури ринку, платоспроможності покупців, обсягів виробництва та складських запасів продавця, характеристик продукції, умов її поставки та оплати.

Відтак сам по собі факт реалізації продукції за ціною, нижчою від її виробничої собівартості, не свідчить про невідповідність договірної ціни рівню звичайних (ринкових) цін.

Аналогічний підхід до застосування наведених норм права Верховний Суд висловлював, зокрема, у постановах від 05 січня 2021 року у справі № 200/1718/20-а та від 13 грудня 2022 року у справі № 200/4957/20-а, від 15 березня 2023 року у справі № 200/4942/20-а.

Водночас питання щодо послідовності встановлення юридично значимих обставин у спорах, пов`язаних із визначенням бази оподаткування ПДВ при реалізації платником податків самостійно виготовленої продукції за ціною нижче її собівартості, було предметом розгляду судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У постанові від 26 березня 2024 року у справі № 200/773/20-а судова палата зазначила, що особливо важливе значення у таких правовідносинах має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів за цінами, які не відповідають ринковим, і цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів, визначена сторонами договору, не відповідає ринковим.

Такий висновок зроблено на підставі аналізу підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України, ключовим для застосування якого є встановлене цією нормою правило, відповідно до якого, якщо не доведено зворотного, звичайна ціна вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Отже, податковим законодавством сформовано презумпцію ринкової ціни господарської операції, відповідно до якої визначена сторонами договору ціна вважається ринковою доти, доки її невідповідність не буде доведена у встановленому порядку.

У зв`язку із цим судова палата сформулювала висновок, що обов`язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на контролюючий орган.

Судова палата у постанові виходила з того, що податковий орган у разі виникнення сумнівів щодо відповідності визначених у договорі цін рівню ринкових мав право звернутися до уповноважених державних органів за інформацією про рівень ринкових цін.

(!) Відсутність доказів такого звернення свідчить про недотримання контролюючим органом визначеної на той час процедури з`ясування рівня звичайних цін.

При цьому судова палата окремо вирішила питання щодо співвідношення встановлення рівня звичайної ціни та необхідності дослідження розумної економічної причини (ділової мети) здійснення збиткових операцій.

Верховний Суд зазначив, що перед тим, як досліджувати наявність чи відсутність у спірних операціях ділової мети, насамперед необхідно дослідити питання доведеності контролюючим органом того факту, що ціна реалізації платником податків самостійно виготовлених товарів не відповідає звичайним (ринковим) цінам, що, своєю чергою, може бути підставою для збільшення бази оподаткування і висновку про заниження платником податкових зобов`язань.

Отже, питання щодо економічних причин здійснення платником збиткових операцій та наявності у них ділової мети не підміняє собою необхідності попереднього встановлення передбаченої пунктом 188.1 статті 188 ПК України передумови для збільшення бази оподаткування - невідповідності договірної ціни рівню звичайних (ринкових) цін.

ВИСНОВОК: Лише після того, як контролюючий орган у належний спосіб встановить, що договірна ціна дійсно не відповідає ринковій, на платника податків покладається необхідність доведення причин формування таких цін шляхом надання доказів на підтвердження визначеної цінової політики у контексті наявності відповідних економічних вигод.

 

 

 

Матеріал по темі: «Оподаткування ПДВ з продажу виробникамипродукції за ціною, нижчою за собівартість»

 

 

Теги: ринкова ціна, звичайна ціна, рыночная стоимость, обычная стоимость, ценообразование, ціноутворення, заниження ПДВ, ндс, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Не відповідність ринковим/звичайним цінам = заниження ПДВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звичайна/ринкова ціна або ціноутворення на ринку ідентичних послуг в рамках податкової перевірки

29 липня 2021 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 460/87/20, адміністративне провадження № К/9901/10203/21 (ЄДРСРУ № 98646087) досліджував питання щодо ціноутворення та звичайної ціни в рамках податкової перевірки.

Суть справи: Нарахування податкових зобов`язань за цінами, «що не відповідають ринковим», у зв`язку із чим було зроблено висновок про заниження платником податків бази оподаткування ПДВ.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

Згідно із підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Тобто, у розумінні норм Податкового кодексу України  звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг  є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка у свою чергу повинна відповідати ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг).

Слід вказати, що згідно з пунктом 39.2. статті 39 Податкового кодексу України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а)порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б)ціни перепродажу; в)"витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

(!!!) Таким чином, стверджувати про отримання послуг за цінами вищими від звичайних лише на підставі договорів на ідентичні товари без застосування інших умов є безпідставним та необґрунтованим (27 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/35/17, адміністративне провадження № К/9901/42195/18 (ЄДРСРУ № 91252402).

Відповідно до підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 05.03.2019 у справі №815/3424/17 (адміністративне провадження №К/9901/52271/18)) зробив наступний висновок, що договірна ціна є звичайною ціною та є ринковою ціною, якщо іншого не доведено передбаченими Податковим кодексом України методами визначення звичайної ціни, і такий обов`язок щодо доведення покладено саме на контролюючий орган.

До ідентичних товарів (робіт, послуг) підпунктом 14.1.80 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України віднесено товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. При цьому під ідентичними розуміються товари, що мають однакові ознаки з оцінюваними товарами, у тому числі такі, як: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна виробництва (походження); виробник.

Підпунктом 14.1.131 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що до однорідних (подібних) товарів (робіт, послуг) належать товари (роботи, послуги), що не є ідентичними, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, у результаті чого виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення товарів однорідними (подібними) враховуються такі ознаки: якість та ділова репутація на ринку; наявність торговельної марки; країна виробництва (походження); виробник; рік виробництва; новий чи вживаний; термін придатності.

Статтею 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» визначено, що суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 11 вказаного Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

ВАЖЛИВО: Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 № 817/98 індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з`ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

ВИСНОВОК: Договірна ціна є звичайною ціною та є ринковою ціною доти, поки іншого не доведено контролюючим органом в рамках діючого законодавства України на підставі належних, допустимих та прийнятних доказів.

Матеріал по темі: «Реалізація товару за ціною, нижчою від ціни придбання: наслідки»

 

Теги: ринкова ціна, звичайна ціна, рыночная стоимость, обычная стоимость, ценообразование, ціноутворення, заниження ПДВ, ндс, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов