Показ дописів із міткою припинення право власності. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою припинення право власності. Показати всі дописи

01/11/2021

Стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю

 


Судова процедура стягнення  безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю

27 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3114/20 (ЄДРСРУ № 100643973) досліджував питання зокрема щодо судової процедури стягнення  безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю.

Главою 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016р. у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016р. у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017р. у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019р. у справі № 912/1188/17.

За змістом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею презюмується його користування спірною земельною ділянкою.

В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18).

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №   320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212- 1214 ЦК   України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18.

ВИСНОВОК: Отже, розглядаючи вимогу про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати суд зобов`язаний встановити, зокрема: фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; площу земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі, а отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення судового спору.

 

Матеріал по темі: «Стягнення орендної плати за землю, яка не сформована, як об`єкта цивільних прав»

 


 

теги: кондикційне зобов’язання, розрахунок орендної плати на припущеннях, неточна площа земельної ділянки, перехід права власності на земельну ділянку, орендна плата, арендная плата, земельна ділянка, цілісність об’єкту нерухомості, припинення право власності, оренда землі, перехід користування, земельної ділянки, судова практика, Адвокат Морозов


04/05/2021

Права та обов’язкі орендодавця у разі відчуження земельної ділянки

 



Перехід прав та обов`язки орендодавця до нового власника орендованої земельної ділянки за договором оренди землі

29 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/637/19 (ЄДРСРУ № 96628729) досліджував питання щодо переходу прав та обов`язки орендодавця до нового власника орендованої земельної ділянки за договором оренди землі.

Відповідно до частин 1,  2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (частини 4  статті 11 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 4 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, за змістом положень статті 125 Земельного кодексу України, статті 334 Цивільного кодексу України, статей 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень,  право власності на земельну ділянку у їх набувача виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Стаття 317 Цивільного кодексу України надає власнику права володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом власності.

Відповідно до статті 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки. За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.

Частиною 3 статті 9 Закону України "Про оренду землі" також визначено, що до нового власника орендованої земельної ділянки переходять права та обов`язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

(!!!) Чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і таке законодавче регулювання спрямоване на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря.

При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди. При цьому законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19.

Так, в п. 6.44 постанови № 920/418/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.

До автономного поняття майно Європейський суд з прав людини у своїй практиці відносить і право на продовження строку оренди (справа Stretch проти Сполученого Королівства, рішення від 24.06.2003 року, заява № 44277/98).

Таким чином, розірвання договору оренди землі на підставі лише зміни власника земельної ділянки буде непропорційним втручанням в право мирного володіння майном орендарем, тобто не буде забезпечений справедливий баланс інтересів, і на останнього буде покладений «надмірний індивідуальний тягар».

Верховний Суд також вказав, що при виникненні у іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього користувача земельною ділянкою припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, при цьому на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №910/20774/17, 27 лютого 2019 року у справі №913/661/17, 04 липня 2019 року у справі № 911/2244/18.

ВИСНОВОК:  Отже відповідно до чинного законодавства у разі відчуження земельної ділянки орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію, і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами і обов`язками. 


Матеріал по темі: «Автоматична заміна орендодавця в договорах оренди: землі, нерухомості»

 

ТЕГИ: перехід права власності на земельну ділянку, земельна ділянка, цілісність об’єкту нерухомості, припинення право власності, оренда землі, перехід користування, земельної ділянки, судова практика, Адвокат Морозов

20/07/2019

Стягнення з власника нерухомості коштів у вигляді орендної плати за землю

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів - у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

16 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/1046/18 (ЄДРСРУ № 83059382) досліджував питання щодо стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів - у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, без належних на те правових підстав.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів - у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, без належних на те правових підстав.

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, проте у матеріалах справи не містять доказів належного оформлення TOB права користування зазначеною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідного договору оренди з міськрадою та державної реєстрації такого права.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 цього Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Відповідно до частин 1-2 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час видачі свідоцтва про право власності) при переході права власності на будівлю  і  споруду  право власності  на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі  цивільно-правових  угод, а право користування - на підставі договору оренди. При  відчуженні  будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

ВАЖЛИВО: Отже, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовано цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у виді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2017 у справі №  922/3412/17).

Слід зауважити, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 ЗК України).

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 791 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка сформована як об`єкт цивільних прав (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019  у справі №916/2948/17 та від 09.04.019 у справі №  922/652/18).

За змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, за змістом статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

(!!!) У розумінні наведених положень законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель").

Отже, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17).

Суди попередніх інстанцій установили, що спірна земельна ділянка не має визначених меж і кадастрового номера, інформація про неї не внесена до Державного земельного кадастру, та дійшли правильного висновку, що така ділянка не може вважатися сформованою як об`єкт цивільного права у розумінні положень статті 791 ЗК України. Твердження скаржника про те, що міськрада разом із фахівцями у галузі геодезії та землевпорядних робіт за допомогою сертифікованого обладнання самостійно встановила межі, площу та конфігурацію земельної ділянки, якою користується ТОВ не спростовують встановленого судами - цій земельній ділянці не присвоєно кадастровий номер, вона не зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

Крім того, технічна документація на спірну земельну ділянку не розроблена.
Необхідно вказати, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною другою статті 120 ЗК України. Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому Договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже Договір не підлягає розірванню.

Вказану правову позицію сформовано 20 червня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/712/18 (ЄДРСРУ № 82498781).

ВИСНОВОК: Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати не можуть бути задоволені з огляду на відсутність технічної документації та несформованість земельної ділянки як об`єкта цивільного права.








ТЕГИ: перехід права власності на земельну ділянку, земельна ділянка, цілісність об’єкту нерухомості, припинення право власності, оренда землі, перехід користування, земельної ділянки, судова практика, Адвокат Морозов

20/04/2019

Перехід права користування (оренди) на земельну ділянку при купівлі об’єкту нерухомості

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перехід права користування (оренди) на земельну ділянку при купівлі об’єкту нерухомості на якій він розташований.

18 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  913/210/18 (ЄДРСРУ № 81266218) досліджував питання щодо переходу права користування (оренди) земельної ділянки при купівлі об’єкту нерухомості на якій він розташований.

У частині першій статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка   набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 23 грудня 2015 року у справі № 6-244цс15, від 12 жовтня  2016 року у справі № 6-2225цс16, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 351/615/17, провадження № 61-40537св18 (ЄДРСРУ № 81234639) підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, провадження № 14-552цс18 (ЄДРСРУ № 80854677).

В постанові Верховного Суду від 03.03.2018 по справі № 904/6296/17 був викладений наступний правовий висновок: "Положеннями ч.2 статті 120 Земельного кодексу України  встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Отже, наведені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. Варто наголосити, що ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов'язанні.

(!!!) На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що в день купівлі-продажу нерухомості у минулого власника автоматично припинилося, а у нового власника автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою.

При цьому, Договір оренди  не припинив дію в цілому, а в цей день відбулася заміна сторони в зобов'язанні, а саме Орендаря, з Продавця нерухомості  на Покупця.

Аналогічна правова позиція, що у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні, і що після відчуження об'єктів нерухомості позивачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов'язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості, викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3655/17, від 05.09.2018 по справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 29.11.2018 по справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 по справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі №913/661/17, від 06.03.2019 по справі №914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18.


P.s. При цьому, судом касаційної інстанції не можуть бути прийняті посилання судів першої та апеляційної інстанції на пункт "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України та абзац восьмий частини першої статті 31 Закону України "Про оренду землі", відповідно до яких набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставами припинення права користування земельною ділянкою та договору оренди землі, оскільки дані норми містять загальне посилання про таке припинення права та договору.
В свою чергу, наведена ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" конкретизує та деталізує, відносно кого та в якій частині відбувається таке припинення, а саме, що припиняється договір оренди земельної ділянки саме в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, тобто вказана норма в даному випадку є спеціальною.







ТЕГИ: перехід права власності на земельну ділянку, земельна ділянка, цілісність об’єкту нерухомості, припинення право власності, оренда землі, перехід користування, земельної ділянки, судова практика, Адвокат Морозов


Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.