Розрахунок річної суми платежу за користування земельною ділянкою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та база для розрахунку річної суми платежу за користування земельною ділянкою

28 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/11562/20, адміністративне провадження №К/990/27584/22 (ЄДРСРУ № 108146383) досліджував питання щодо особливостей розрахунку річної суми платежу за користування земельною ділянкою.

Суть справи: Ключовим питанням у цій справі є наявність підстав для застосування вимог Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства від 25 листопада 2016 року № 489 (далі - Порядок №489) в частині визначених ним коєфіцієнтів, які характеризують функціональне використання земельних ділянок, при здійсненні розрахунку річної суми платежу за користування земельною ділянкою з 01 січня 2017 року.

Подібні до цієї справи правовідносини були предметом неодноразового розгляду Верховним Судом.

Верховний Суд у своїх постановах від 08 квітня 2021 року у справі № 160/10137/19, від 01 квітня 2021 року у справі № 160/8847/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 817/1795/17, від 27 січня 2020 року у справі № 804/886/18 дійшов висновку, що при відсутності коду Класифікації видів цільового призначення земель для земельних ділянок правомірним є застосування Кф, визначеного Порядком № 489 (з урахуванням внесених змін).

У постанові від 12 липня 2021 року у справі №640/9862/20 Верховний Суд підтримав такі висновки і зазначив, що з 01 січня 2017 року визначення Кф знаходиться у прямій залежності від коду КВЦПЗ 2010 року, відомості про який містяться у Державному земельному кадастрі. У разі відсутності таких відомостей при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки з 01 січня 2017 року має застосовуватись Кф « 2,0», а з 17 липня 2018 року - «3,0». Верховний Суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Порядок №489 повинен застосовуватися до процедур нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, які будуть проводитися з 01 січня 2017 року і не передбачає жодних коригувань раніше проведених нормативно грошових оцінок земель.

Також у цій постанові Верховний Суд підтримав усталену позицію, що саме власник земельної ділянки або землекористувач має бути зацікавлений у тому, щоб відомості в Державному земельному кадастрі були повними і достовірними, для чого таким суб`єктам надано право на отримання витягів (без обмеження кількості звернень за ними) та внесення змін до відомостей про земельну ділянку. Тому, саме орендар як землекористувач, мав бути зацікавлений у тому, щоб у Державному земельному кадастрі були наявні відомості щодо цільового призначення земельних ділянок за кодами КЦВПЗ 2010.

Водночас Верховний Суд у постанові від 12 липня 2021 року у справі №640/9862/20 сформулював висновок, відповідно до якого видача витягу про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки є способом відображення вартісного показника грошової оцінки цієї земельної ділянки на підставі існуючої у Державному земельному кадастрі інформації щодо неї та із використанням законодавчо встановлених показників, зокрема і показника Кф, який характеризує її функціональне використання. Отже, цей вартісний показник об`єктивно існує та може бути обрахований безвідносно до додержання форми такого витягу, чи його відкликання. При цьому, показник Кф не обчислюється самостійно органами Держгеокадастру чи іншими суб`єктами владних повноважень, а лише застосовується відповідно до встановленого порядку. Тому, зміст витягу не може змінювати дійсну нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а правомірність його формування може бути перевірена, зокрема у судовому порядку.

Верховний Суд зазначив, що чинне земельне законодавство, в тому числі ст. 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Матеріал по темі: «Витяг з тех. документації грошової оцінки земельної ділянки – не оскаржується»

У постанові від 07.12.2020 року у справі №817/1795/17 та від 12.07.2021 у справі №640/9862/20 Верховний Суд зазначав, що видача витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки не передбачає можливість вибору суб`єктом владних повноважень на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, оскільки є єдиним законодавчо закріпленим варіантом поведінки суб`єкта при оформленні даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки. Визначення у витязі коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) є обов`язковим і розмір цього коефіцієнту має відповідати Порядку №489.

У постанові від 11 листопада 2021 року у справі №280/2804/19 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого базою для сплати та розрахунку плати за землю є грошова оцінка певної ділянки, яка існує поза фактом оформлення Витягу як документа, в якому ця грошова оцінка відображена. Отримання Витягу це лише спосіб отримання (відображення) інформації про існуючу грошову оцінку землі.

Правильною є позиція суду про те, що визначені Порядком №489 коєфіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки (Кф) які підлягали врахуванню і застосуванню платиком при здійсненні розрахунку річної суми платежу за користування земельною ділянкою з 01 січня 2017 року.

Не отримання платником нового Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером станом на час подання податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік не може нівелювати вимоги Порядку №489 в частині застосування відповідного коєфіцієнту.

ВИСНОВОК: Таким чином базою для розрахунку та сплати плати за землю є нормативна грошова оцінка певної ділянки, яка існує поза фактом оформлення витягу як документа, в якому ця грошова оцінка відображена. Отримання витягу - це лише спосіб отримання (відображення) інформації про існуючу грошову оцінку землі.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 823/900/16, адміністративне провадження № К/9901/40301/18, К/9901/40303/18 (ЄДРСРУ № 107518609).

 

Матеріал по темі: «Витяг з тех. документації не має значення, якщо змінена оцінка землі»

 

 

Теги: орендна плата, арендная плата, витяг, грошова оцінка, денежная оценка земли, НГО, технічна документація на землю, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Стягнення орендної плати за не зареєстровану землю комунальної власності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на земельну ділянку

28 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/1370/20 (ЄДРСРУ № 106506740) досліджував питання щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками комунальної власності.

Суть спору: Основним питанням даного спору є те, з якого моменту орган місцевого самоврядування (стягувач безпідставно збережених коштів) набув правомочностей власника стосовно створеного (сформованого) об`єкта - земельної ділянки в межах населеного пункту та з якої дати у територіальної громади виникає право власності на цей об`єкт.

Предметом доказування у аналогічній справі є встановлення:

• обставин фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача;
• площу земельної ділянки;
• суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативної грошової оцінки);
• користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави (Правовий висновок стосовно того, що входить до предмета доказування у справі про стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі статей 1212-1214 ЦК України зроблено Верховним Судом в постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 зазначено таке: "Щодо застосування положень статті 1212 ЦК України та порядку визначення розміру безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д) частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Аналіз вказаних положень ЦК України та ЗК України свідчить про те, що відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).

За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12 гс 21, від 9 листопада 2021 року у справі № 9051680/20, провадження № 12-48 гс 21.

Покупець нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не уклавши відповідних договорів оренди з її власником та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Отже, предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення з відповідача, як власника нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано".

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 у справі  № 646/4738/19 зазначено, що з огляду на положення Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

У зв`язку з чим Верховний Суд зазначає про таке.

Із прийняттям 28.06.1996 Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у статті 1 ЗК України та статті 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Історико-правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що до державної власності в Україні відповідно до статті 31 Закону України від 07.02.1991 №   697-XII "Про власність" (діяв до 20.06.2007) належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

При цьому суб`єктами права комунальної власності відповідно до частини 2 статті 32 цього Закону були визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

(!!!) Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон №  5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон №   5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №   5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №   5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №   5245-VI, Рада є власником спірних земельних ділянок, оскільки ці ділянки розташовані в межах населеного пункту, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на них.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №    5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки  … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №   5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не   змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

(!!!) За таких підстав Верховний Суд вважає, що правом власності на спірні земельні ділянки, розташовані в межах відповідного населеного пункту, Рада наділена в силу введення 01.01.2002 у дію нового ЗК України. Наведене повністю спростовує твердження про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права, і лише з цього моменту земельна ділянка набуває статусу об`єкта цивільних прав.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК    України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах     6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19, а також у постановах  від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 07.09.2022 у справі №925/1081/20 та від 20.09.2022 р. у справі №   922/3684/20 (ЄДРСРУ № 106380247).

ВИСНОВОК: Отже, відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Наведене повністю спростовує твердження про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права, адже тепер: «земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі».

 

P.s. "Крім цього, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду акцентує увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.

Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК     України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 ). Більш того, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18)".

 

Матеріал по темі: «Стягнення  безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю»

«Стягнення орендної плати за землю, яка не сформована, як об`єкта цивільних прав»

 

теги: кондикційне зобов’язання, розрахунок орендної плати на припущеннях, неточна площа земельної ділянки, перехід права власності на земельну ділянку, орендна плата, арендная плата, земельна ділянка, цілісність об’єкту нерухомості, припинення право власності, оренда землі, перехід користування, земельної ділянки, судова практика, Адвокат Морозов

Витяг з тех. документації не має значення, якщо змінена оцінка землі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок обчислення орендної плати за землю розраховується з її нормативно – грошова оцінки, а не витягу з технічної документації про грошову оцінку землі

11 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 280/2804/19, адміністративне провадження №К/9901/29655/20 (ЄДРСРУ № 101009741) досліджував питання щодо порядку обчислення орендної плати за землю виходячи з її нормативно – правової оцінки, а не витягу з технічної документації про грошову оцінку землі.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Особливості обчислення і сплати земельного податку за земельні ділянки, як однієї з форм плати за землю, визначають статті 269 - 287 ПК України.

Відповідно до пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування земельним податком є, зокрема, нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Відповідно до пункту 271.2 статті 271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно зі статтею 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України)

Згідно з пунктом 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до статті 1 Закону України від 11 грудня 2003 року №1378-IV «Про оцінку земель» (далі - Закон №1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону №1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення, зокрема, розміру земельного податку.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону №1378-IV дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до пункту 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, до повноважень державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру та державних кадастрових реєстраторів його територіальних органів (у тому числі таких, що провадять свою діяльність на районному (міському) рівні, в мм. Києві та Севастополі) належать, зокрема, надання відомостей з Державного земельного кадастру щодо об`єктів, зазначених у підпункті 1 цього пункту, та відмови у їх наданні, витягів з Державного земельного кадастру про будь-яку земельну ділянку в межах державного кордону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 року № 1386 затверджений Порядок подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, пунктом 4 якого передбачено, що Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.

(!!!) Таким чином, вищенаведені норми права встановлюють, що нормативна грошова оцінка, яка затверджується відповідною радою, є базою оподаткування земельним податком відповідної земельної ділянки.

Виходячи з комплексного аналізу підпункту 286.2 статті 286 ПК України, вбачається, що за платником земельного податку закріплено обов`язок подавати дані ДЗК про нормативну грошову оцінку землі разом із першою декларацією та у разі зміни такої оцінки.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що витяг з технічної документації про грошову оцінку землі носить інформаційний характер та є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки і відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Тобто витяг складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №160/2185/20).

У постанові від 7 грудня 2020 року у справі № 817/1795/17 Верховний Суд зазначав, що видача витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки не передбачає можливість вибору суб`єктом владних повноважень на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, оскільки є єдиним законодавчо закріпленим варіантом поведінки суб`єкта при оформленні даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки.

У постанові від 12 липня 2021 року у справі № 640/9862/20 Верховний Суд, оцінивши правову природу та порядок формування витягів про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки, дійшов висновку, що видача цього документа є способом відображення вартісного показника грошової оцінки цієї земельної ділянки на підставі існуючої у Державному земельному кадастрі інформації щодо неї та із використанням законодавчо встановлених показників, зокрема і показника Кф, який характеризує її функціональне використання. Отже, цей вартісний показник об`єктивно існує та може бути обрахований безвідносно до додержання форми такого витягу, чи його відкликання. При цьому, показник Кф не обчислюється самостійно органами Держгеокадастру чи іншими суб`єктами владних повноважень, а лише застосовується відповідно до встановленого порядку. Тому, зміст витягу не може змінювати дійсну нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а правомірність його формування може бути перевірена, зокрема у судовому порядку.

Між тим, витяг з технічної документації про грошову оцінку землі не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, а лише носить інформаційний характер.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі №814/789/17, від 27 листопада 2018 року у справі №817/1819/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №817/1814/17, від 10 вересня 2020 року у справі №817/1793/17, від 28 липня 2020 року № 817/1783/17, від 15 червня 2021 року у справі №817/1802/17, від 30 червня 2021 року у справі №804/1472/17

Визнання протиправним та скасування витягу з технічної документації не впливає на обсяг прав та обов`язків, зокрема, не змінює фактичне значення коефіцієнтів, що застосовані під час здійснення нормативної грошової оцінки землі, так само як і самого значення нормативної грошової оцінки землі.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 814/789/17, від 17.10.2019 у справі № 817/1814/17, від 30.09.2020 у справі № 817/1779/17 та інших.

При цьому належним способом захисту у такому разі  є оскарження рішення відповідної ради, яким затверджено технічну документацію щодо нормативної грошової оцінки землі, або оскарження дій відповідачів щодо застосування при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідних локальних коефіцієнтів, з якими позивач не погоджується.

Аналогічна правова позиція викладена також в інших постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (наприклад, від 27.11.2018р. у справі №817/1819/17, від 17.10.2019р. у справі №817/1814/17, від 28.07.2020р. у справі №817/1783/17, від 29.07.2020р. у справі №810/4275/17, від 10.09.2020р. у справі №817/1793/17, від 30.09.2020р. у справі №817/1779/17).

(!!!) Таким чином, базою для сплати та розрахунку плати за землю є грошова оцінка певної ділянки, яка існує поза фактом оформлення Витягу як документа, в якому ця грошова оцінка відображена. Отримання Витягу це лише спосіб отримання (відображення) інформації про існуючу грошову оцінку землі.

Отже, саме із набранням чинності рішення відповідної ради зазнають зміни правовідносини і саме такий акт органу місцевого самоврядування встановив для платника відповідні обов`язки й мав безпосередній вплив на його права (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 жовтня 2021 року у справі № 160/17179/20).

При цьому, слід враховувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 березня 2020 року у справі № 440/3063/19, відповідно до якого при розрахунку орендної плати необхідно керуватися діючою на час розрахунку нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки. Застосовність цього висновку обґрунтовується тим, що за змістом пункту 288.5 статті 288 і пункту 277.1 статті 277 ПК України порядок розрахунку як орендної плати, так і земельного податку знаходиться у прямій залежності від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка затверджується рішенням відповідного органу місцевого самоврядування.

ВИСНОВОК:

1.  Нормативна грошова оцінка, яка затверджується відповідною радою, є базою оподаткування земельним податком відповідної земельної ділянки;

2.  Витяг з технічної документації про грошову оцінку землі не є рішенням суб`єкта владних повноважень;

3.  Базою для сплати та розрахунку плати за землю є грошова оцінка певної ділянки, яка існує поза фактом оформлення Витягу як документа;

4. При розрахунку орендної плати необхідно керуватися діючою на час розрахунку нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки.

Матеріал по темі: «Витяг з тех. документації грошової оцінки земельної ділянки – не оскаржується»

Теги: орендна плата, арендная плата, витяг, грошова оцінка, денежная оценка земли, НГО, технічна документація на землю, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судова процедура стягнення  безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю

27 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3114/20 (ЄДРСРУ № 100643973) досліджував питання зокрема щодо судової процедури стягнення  безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю.

Главою 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016р. у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016р. у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017р. у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019р. у справі № 912/1188/17.

За змістом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею презюмується його користування спірною земельною ділянкою.

В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18).

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №   320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212- 1214 ЦК   України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18.

ВИСНОВОК: Отже, розглядаючи вимогу про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати суд зобов`язаний встановити, зокрема: фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; площу земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі, а отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення судового спору.

 

Матеріал по темі: «Стягнення орендної плати за землю, яка не сформована, як об`єкта цивільних прав»

 

 

теги: кондикційне зобов’язання, розрахунок орендної плати на припущеннях, неточна площа земельної ділянки, перехід права власності на земельну ділянку, орендна плата, арендная плата, земельна ділянка, цілісність об’єкту нерухомості, припинення право власності, оренда землі, перехід користування, земельної ділянки, судова практика, Адвокат Морозов