Реорганізації орендаря у спосіб виділу як підстави для припинення договору оренди землі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Реорганізації орендаря у спосіб виділу як підстави для припинення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності

15 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду у складі в рамках справи № 918/119/21, провадження № 12-20гс23 (ЄДРСРУ № 115598840) досліджувала питання щодо реорганізації орендаря у спосіб виділу як підстави для припинення договору оренди землі шляхом його розірвання та для повернення земельної ділянки власникові.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом (частина п`ята статті 93 ЗК).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону № 161-XIV).

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга цієї ж статті).

Так само за положеннями статей 30 та 31 Закону № 161-XIV зміна або розірвання договору оренди землі допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Договір оренди землі припиняється з підстав, які визначені у частині першій статті 31 цього Закону, зокрема в разі ліквідації юридичної особи - орендаря, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 32 Закону № 161-XIV передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 зазначеного Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК та іншими законами України.

(!!!) Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (частина четверта статті 32 Закону № 161-XIV).

Тож закон передбачає можливість заміни в договорі оренди землі як орендодавця, так і орендаря, що спрямовано на збереження попередніх існуючих орендних відносин, зокрема, при реорганізації орендаря. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпунктах 6.23, 6.25-6.27 постанови від 08.09.2020 у справі № 920/418/19.

Водночас нормою частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV установлено, що право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків.

Право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої для будівництва житлового будинку, може бути відчужене орендарем за згодою орендодавця у разі, якщо таке будівництво розпочате, на строк та на умовах, визначених первинним договором оренди, або якщо таке відчуження передбачено первинним договором оренди (частина друга статті 8-1 Закону № 161-XIV).

Установлені статтею 8-1 Закону № 161-XIV обмеження щодо розпорядження правом на оренду земельної ділянки корелюються з нормами земельного законодавства, якими визначено порядок розпорядження землями державної та комунальної власності.

Так, згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною другою статті 124 ЗК установлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

У контексті правовідносин, які стосуються відчуження орендарем виділеній з нього юридичній особі права оренди земельної ділянки державної власності, норми статті 8-1 Закону № 161-XIV (що встановлюють спеціальні обмеження для відчуження орендарем права оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності) є спеціальними щодо загальної норми частини четвертої статті 32 цього Закону про те, що реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору.

Як уже було зазначено, під час виділу юридична особа, яка реорганізується, продовжує свою діяльність за зменшеного обсягу активів (майна, майнових прав) і пасивів (обов`язків).

Передача майна, прав і обов`язків за розподільчим балансом новоствореній юридичній особі відображається в бухгалтерському обліку, в якому нова юридична особа формує вступний баланс на підставі розподільчого балансу, відображаючи передані їй активи й пасиви.

Пунктом 1 частини першої статті 115 ЦК установлено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного ) капіталу.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу до господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші  речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 115 ЦК).

Отже, внаслідок передачі права оренди земельної ділянки за розподільчим балансом (активу, що формує вступний баланс) фактично відбулось відчуження цього права, тоді як нормою частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV прямо заборонено орендарю на власний розсуд здійснювати розпорядження правом оренди земельної ділянки державної власності.

ВИСНОВОК: Законодавчо встановленим обмеженням щодо земельної ділянки державної власності є заборона на відчуження права її оренди відповідно до норми частини першої статті 8-1 Закону № 161-XIV. При цьому заборона встановлена безвідносно до способу, в який право оренди відчужується. Така заборона є чіткою,  а наслідки її порушення - передбачуваними для сторон, зокрема, з огляду на вимоги договору оренди землі, абзацу третього частини другої статті 25 та частини першої статті 32 Закону № 161-XIV.

 

P.s. Ураховуючи обставини щодо наявності підстав для розірвання договору оренди та перебування спірної земельної ділянки у фактичному користуванні не первісного орендаря, належним способом захисту порушеного права власності держави буде повернення їй цієї ділянки. Як і розірвання договору оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету контролю за користуванням відповідним майном згідно із загальними інтересами і є пропорційним цій меті, оскільки у такий спосіб орендодавець може відновити його право власності, порушене недобросовісними, такими, що прямо суперечили законодавчим обмеженням на відчуження права оренди земельної ділянки державної власності, діями орендаря та виділеного з нього Товариства.

 

Матеріал по темі: «Виділ, як різновид реорганізація юридичної особи»

 

 

 

 

Теги: реорганізації юридичної особи, шляхом злиття, приєднання, перетворення, виділ, правонаступництво, універсальне правонаступництво,  передання прав та обов`язків,  право попередник,  правонаступник, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

 

Презумпція правомірності правочину при процесуальному правонаступництві

Адвокат Морозов (судовий захист)

Межі судового розгляду заяви про заміну сторони правонаступником та презумпція правомірності правочину при процесуальному правонаступництві

16 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 5023/5604/11 (ЄДРСРУ №88814782) досліджував питання презумпції правомірності правочину при процесуальному правонаступництві.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження"  визначено, що обов`язковість виконання рішення є однією із засад виконання виконавчого провадження.

Частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; обов`язковість судового рішення.

За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

У рішенні у справі "Янголенко проти України" від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.

Таким чином, оскільки виконання рішення суду є невід`ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до приписів статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина 5 статті 334 ГПК України.)

За приписами статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Таким чином, виходячи зі змісту наведеної вище норми, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні (відповідно до статей 512 і 520 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договором цесії) є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження (постанова Верховного Суду від 23.07.2019 № 905/1976/16).

Відповідно до положень частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Послідовна правова позиція у таких правовідносинах викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 910/5737/15-г, від 20.03.2020 у справі № 906/703/16, від 06.02.2020 у справі № 908/2251/18, від 15.08.2019 у справі № 904/4253/17.

Відповідно до приписів статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. Такий висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2019 зі справи № 916/2286/16.

Враховуючи той факт, що договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором НЕ оспорюється або НЕ визнаний недійсним у судовому порядку,  то твердження сторони  про неможливість опонента бути належним правонаступником позивача у виконавчому провадженні з виконання наказу суду, в тому числі на тій підставі, що ТОВ не є фінансовою установою, а тому не може бути новим кредитором, зокрема за кредитними договорами є безпідставними.

Аналогічну правову позицію викладено об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 17.01.2020 у справі № 916/2286/19 (ЄДРСРУ № 87129078).

Верховний Суд зазначає, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішення законної сили або за інших умов, встановлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідного процесуального статусу, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. Процесуальний закон та закон, який регулює підстави, порядок та спосіб виконання судових рішень, не обмежує можливість заміни сторони виконавчого провадження залежно від загальних умов та порядку (етапу) здійснення виконавчого провадження, наприклад, у зв`язку з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа.

Водночас, Верховний Суд виходить з того, що розглядаючи заяву про заміну сторони правонаступником, суд має встановити достатність поданих заявником матеріалів для здійснення відповідної заміни; при цьому суд оцінює достовірність поданих на підтвердження факту правонаступництва матеріалів, зокрема договорів, інших правочинів тощо, у тому числі - на предмет їх нікчемності.

ВИСНОВОК: Задоволення заяви про заміну сторони правонаступником здійснюються судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду фактично розглядати справи по суті, надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності (стаття 204 Цивільного кодексу України), або переглядати справу.

Матеріал по темі: «Правонаступництво у виконавчому провадженні»

Теги: заміна кредитора, замена кредитора, зобов'язання, відсутність згоди, правонаступник, боржник, кредитор, договір, виконавче провадження, виконання судового рішення, стягувач, судова практика, Адвокат Морозов

Уступка права вимоги за рішенням суду в частині стягнення судового збору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість здійснення уступки права вимоги за рішенням суду в частині стягнення судового збору

08 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1677/18 (ЄДРСРУ № 83537701) досліджував питання щодо правової можливості укладання договору уступки в частині стягнення судового збору.

Статтею 52 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Згідно ст. 334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 242 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Приписами ст. 11 Цивільного кодексу України врегульовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України врегульовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За положеннями ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Обов`язок сплатити судовий збір за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів, не є за своє суттю цивільним чи господарським зобов`язанням, і включається до складу судових витрат, а не до предмету і ціни позову (саме які виникають з цивільних та господарських правовідносин), і, відповідно, його процесуальний розподіл судом за результатами вирішення господарського спору між сторонами процесу в межах «позивач-відповідач» не є виникненням саме господарського чи цивільного зобов`язання в межах «кредитор-боржник».

При цьому, ст. 512 Цивільного кодексу України передбачає заміну кредитора саме у цивільному або господарському зобов`язанні.

Заміна кредитора у зобов`язанні, як і саме зобов`язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов`язані з виконанням судового рішення, в тому числі, щодо стягнення/відшкодування судового збору, характеру цивільно-правових не мають.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.05.2018 року у справі №913/54/16.

ВИСНОВОК: Сплата суми судового збору визначеного рішенням суду не є зобов`язанням у розумінні положень ст.509 Цивільного кодексу України, а отже не може бути предметом відступлення за договором.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 року у справі №906/110/16, від 05.04.2018 року у справі №923/607/16, від 27.03.2019 року у справі №910/386/17, 16.04.2019 у справі № 910/377/17, від 13.05.2019 року у справі № 916/106/15-г .

Матеріал по темі: «Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником»

Теги: заміна кредитора, замена кредитора, зобов'язання, відсутність згоди, правонаступник, боржник, кредитор, договір, виконавче провадження, виконання судового рішення, стягувач, судова практика, Адвокат Морозов

Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником

Адвокат Морозов (судовий захист)

Заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

25 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-н-148/09, провадження № 61-1104св18 (ЄДРСРУ № 73627702) досліджував питання щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником.

Суд вказав, що згідно зі статтею 378 ЦПК України 2004 року у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Суд у десятиденний строк розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення цього питання.

ВАЖЛИВО: Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов'язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

(!!!) Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України 2004 року та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із результатів системного аналізу цих норм, зокрема пунктів 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

По своїй суті заміна кредитора в зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв'язку заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал) за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ВИСНОВОК: Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

Аналогічна позиція міститься і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 21 березня 2018 року по справі № 6-1355/10, провадження № 61-12076св18 (ЄДРСРУ № 73001190).

Теги: заміна кредитора, замена кредитора, зобов'язання, відсутність згоди, правонаступник, боржник, кредитор, договір, виконавче провадження, виконання судового рішення, стягувач, судова практика, Адвокат Морозов