Бездіяльність виконавця по виявленню майна та коштів боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження бездіяльності приватного/державного виконавця по виявленню майна та коштів боржника

27 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/817/20 (ЄДРСРУ № 109897998) досліджував питання щодо оскарженні бездіяльності виконавця у виявленні майна та коштів боржника.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 901/2028/13 та від 14.06.2018 у справі № 922/4575/16.

За приписами ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом України "Про виконавче провадження", тобто такі перевірки мають вчинятися виконавцем систематично, а не одноразово. При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", не свідчить про належне виконання виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №911/4670/13, від 19.08.2019 у справі № 913/438/16 від 18.07.2018 у справі № 915/1294/13, від 23.08.2018 у справі № 911/167/17.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Такі правові висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/25970/14, від 02.12.2020 у справі №911/4670/13.

З аналізу положень статі 74 Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що перевірка виконавчого провадження як форма контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень, в обов`язковому порядку проводиться у випадку надходження скарги стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника) або в разі виявлення відповідних порушень керівником вищого органу державної виконавчої служби. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, може також з власної ініціативи провести перевірку виконавчого провадження.

Бездіяльність державного виконавця вбачається також у не надані  відповіді на заяви та скарги стягувача. Аналогічні висновки були зроблені Верховним Судом в постанові від 22.04.2021 у справі №916/5148/14.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до наведеного положення у разі визнання оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності неправомірними суд в обов`язковому порядку зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця певним чином усунути порушення (07 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/13085/14-ц, провадження № 61-12576св19 (ЄДРСРУ № 98482976).

Отже, зобов`язання державного виконавця усунути порушення не є порушенням принципу дискреційних повноважень. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/5935/17 (провадження № 11-951апп19) суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про зобов`язання суб`єкта владних повноважень ухвалити певне рішення та вчинити певні дії.

ВИСНОВОК: Періодичність перевірок щодо виявлення майна та коштів боржника чітко визначено Законом України "Про виконавче провадження" і такі перевірки мають вчинятися виконавцем систематично, а не одноразово, а у випадку їх не проведення бездіяльність виконавця необхідно оскаржувати.

 

Матеріал по темі: «Підсудність справи при оскаржені рішень виконавця в рамках зведеного виконавчого провадження»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Підсудність справи при оскаржені рішень виконавця в рамках зведеного виконавчого провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність справи щодо оскарження рішень виконавця в рамках зведеного виконавчого провадження відкритого за судовими рішеннями різних юрисдикцій

29 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/1365/20 (ЄДРСРУ № 109898011) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності справ щодо оскарження дій виконавця в рамках зведеного виконавчого провадження відкритого за судовими рішеннями різних юрисдикцій.

Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною 1 статті 340 Господарського процесуального кодексу України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім того, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

З наведених правових норм, передбачених частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням вимог статей 339, 340 Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства відповідно.

Разом з тим, відповідно до статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", якою урегульовано особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

За зведеним виконавчим провадженням виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені.

Суд зазначає, що у разі наявності єдиного суб`єкта примусового виконання (державного виконавця) закон визначав єдиний порядок проведення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні, зокрема, арешт накладається з урахуванням всіх виконавчих документів. Тобто стягнення відбувається одночасно за всіма виконавчими документами. (Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 160/21596/21, у постанові Верховного Суду від 02.09.2022 у справі № 910/10965/17).

При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц, від 12.09.2018 у справі № 906/530/17, від 17.10.2018 у справі № 927/395/13 та у справі № 5028/16/2/2012, від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17, від 13.02.2019 у справі № 808/2265/16 та від 10.04.2019 у справі № 908/2520/16.

ВИСНОВОК: Розгляд скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, має відбуватися за правилами адміністративного судочинства.

 

Матеріал по темі: «Передача зведеного виконавчого провадження до іншого органу ВДВС»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Код ЄДРПОУ боржника з помилкою: наслідки у виконавчому провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові наслідки зазначення у виконавчому документі ідентифікаційного коду юридичної особи-боржника з помилкою та належний спосіб захисту

18 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 921/434/21 (ЄДРСРУ № 108455941) досліджував питання щодо помилковому коду боржника у виконавчому провадженні.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У частині 3 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

За приписами частини 5 статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно правової позиції Верховного Суду у справі №369/8367/16-ц, викладеній в постанові від 14.01.2019 описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Не є опискою граматичні помилки, які спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприйняття. В свою чергу, арифметичною вважається помилка у визначенні результату підрахунку: пропуску цифр, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв`язку з використанням несправної техніки. Верховний Суд зауважив, що суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудність.

Слід також враховувати, що Законом передбачено право виконавця з власної ініціативи виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки (16 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 814/758/17, адміністративне провадження №К/9901/23224/18 (ЄДРСРУ № 92252718).

В статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено перелік вимог, які мають міститься у виконавчому документі, та визначено, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема: повне найменування (для юридичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності).

Згідно з пунктом 6 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

У пункті 2 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 зазначено, що виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону.

Згідно з пунктом 4 та абзацом 9 пункту 5 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 при пред`явленні до виконання виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, заява про примусове виконання рішення подається в електронній формі. На заяву про примусове виконання рішення в електронній формі накладається кваліфікований або удосконалений електронний підпис чи печатка. У заяві про примусове виконання виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, зазначаються такі відомості: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржника (для юридичних осіб - за наявності).

Якщо в заяві про відкриття виконавчого провадження стягувачем було зазначено правильний код ЄДРПОУ боржника, то це дає можливість правильно ідентифікувати боржника.

ВИСНОВОК: Таким чином у виконавця не буде підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, в розумінні пункту 6 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", навіть якщо у виконавчому документі буде зазначено ідентифікаційний код юридичної особи-боржника з помилкою, але разом з цим в заяві про відкриття виконавчого провадження стягувачем буде зазначено правильний код ЄДРПОУ боржника.

Аналогічна правова позиція висловлена 14 травня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/8020/16, адміністративне провадження №К/9901/33557/18 (ЄДРСРУ № 89217726).

 

P.s. При цьому Верховний суд зазначає, що обраний боржником спосіб усунення помилки в наказі (скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження) не сприяє захисту інтересу, який би не суперечив меті судового провадження та загальнодержавним інтересам відповідно до норм статті 129-1 Конституції України, ч. 2-4 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено обов`язковість виконання судових рішень.

Ефективними діями при вирішенні даного питання, з урахуванням норм статей 327-328 Господарського процесуального кодексу України та статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" є дії, що спрямовані на виправлення помилки у виконавчому документі та не пов`язані із скасуванням постанови про відкриття виконавчого провадження (подібних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 31.07.2019 у справі № 5023/10655/11).

 

Матеріал по темі: «Вимоги до виконавчого документа - ідентифікаційний код боржника та ін.»

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, полномочия, індивідуальний ідентифікаційний номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, ІПН, РНОКПП, дискреційні повноваження, стягувач, боржник, ДВС, Верховний суд, судовий практика, Адвокат Морозов

Передача зведеного виконавчого провадження до іншого органу ДВС

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок, умови та обставини передачі зведеного виконавчого провадження до іншого органу державної виконавчої служби

21 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/591/20, адміністративне провадження №К/9901/27397/20 (ЄДРСРУ № 98463293) досліджував питання щодо передачі зведеного виконавчого провадження до іншого органу ДВС.

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Механізм об`єднання та приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження регламентований статтею 30 Закону №1404-VIII та передбачає, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

У свою чергу підстави передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого визначені у частині третій статті 25 Закону №1404-VIII, згідно з якою в разі відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби, утворення виконавчої групи, якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного органу державної виконавчої служби до іншого.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №1404-VIII передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

На виконання зазначених норм закону у пункті 14 розділу III Інструкції унормовано, що в разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження. Про об`єднання виконавчих проваджень у зведене державний виконавець виносить постанову.

У разі відкриття виконавчого провадження щодо боржника, стосовно якого здійснюється зведене виконавче провадження, воно приєднується до зведеного виконавчого провадження, про що державним виконавцем виноситься постанова.

У разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, зокрема, якщо боржник та його майно перебувають на території різних адміністративно-територіальних одиниць, при об`єднанні виконавчих проваджень у зведене в установленому розділом IV цієї Інструкції порядку можуть утворюватись виконавчі групи.

Наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника державний виконавець перевіряє за даними автоматизованої системи виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження.

У разі якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі державної виконавчої служби, таке виконавче провадження передається на виконання до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції. У разі якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень або відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавче провадження передається на виконання до цих відділів.

Згідно з пунктом 6 розділу V Інструкції, яким установлений порядок передачі виконавчих документів та виконавчих проваджень (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі:

-  якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби;

-  відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби;

-  утворення виконавчої групи при кількох органах державної виконавчої служби;

-  якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби;

-  наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення.

За приписами пункту 7 розділу V Інструкції передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися:

-          у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 6 цього розділу, - за рішенням державного виконавця, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження;

-          до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, інших органів державної виконавчої служби та виконавчих груп, утворених при цих органах, - за рішенням директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо будь-яких виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби;

-  до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень, відділів державної виконавчої служби та виконавчих груп, утворених при цих органах, - за рішенням начальника управління забезпечення примусового виконання рішень щодо виконавчих проваджень, що перебувають на виконанні у відділах державної виконавчої служби.

У випадках, передбачених абзацами третім та четвертим пункту 7 цього розділу, особа, яка прийняла рішення про передачу матеріалів виконавчого провадження, виносить вмотивовану постанову, де обов`язково зазначаються обставини, що обумовили передачу виконавчого провадження, та строки передачі матеріалів виконавчого провадження, які не можуть перевищувати п`яти робочих днів (пункт 8 розділу V Інструкції).

(!!!) Зміст наведених положень Закону №1404-VIII та Інструкції дають підстави для висновку, що об`єднання/приєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження та передача виконавчого провадження є різними (самостійними) процедурами, які пов`язані з рухом виконавчих проваджень в межах одного або між різними органами державної виконавчої служби.

При цьому в межах одного органу державної виконавчої служби діє правило існування одного (зведеного) виконавчого провадження щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника, яке здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника.

Водночас у випадках, передбачених частиною третьою статті 25 Закону №1404-VIII і пунктом 6 розділу V Інструкції, зокрема, якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби, допускається передача виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого з метою їхнього подальшого об`єднання у зведене виконавче провадження, що, виходячи із застосованого у законі формулювання «може бути передане», є дискреційним повноваженням державного виконавця або керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Порядок передачі виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого в силу частини четвертої статті 25 Закону №1404-VIII врегульований Інструкцією, зміст положень останнього абзацу пункту 14 якої свідчить про наявність трьох правил такої передачі: передача виконавчого провадження на виконання до того органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження; передача виконавчого провадження в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції; передача виконавчого провадження на виконання до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень або відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - в разі якщо хоча б одне з виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника перебуває на виконанні у цих відділах.

ВИСНОВОК: Отже, відкриття виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника в різних органах державної виконавчої служби безпосередньо в законі названо обставиною, яка ускладнює виконання рішення, та є підставою для передачі виконавчого провадження, що належить до дискреційних повноважень державного виконавця або керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Матеріал по темі: «Підсудність спору під час виконання зведеного виконавчого провадження»

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Повернення виконавчих документів без виконання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення   виконавчих документів без виконання у зв’язку із відсутністю відомостей про дату народження боржника, реєстраційного номеру облікової картки платника податків та його паспортних даних

29 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/3941/19, провадження № 61-13029св20 (ЄДРСРУ № 96669073) досліджував питання щодо повернення   виконавчих документів без виконання у зв’язку із відсутністю відомостей про дату народження боржника, реєстраційного номеру облікової картки платника податків та його паспортних даних.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

У пункті 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

При цьому, пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавцю під час здійснення виконавчого провадження надано право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Разом з тим, відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження боржника та ідентифікаційний номер не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документу без прийняття до виконання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 749/1181/16-ц (провадження № 61-1115св18), від 08 травня 2019 року у справі № 813/2125/16 (провадження № К/9901/21841/18), від 19 вересня 2019 року у справі № 469/1357/16-ц (провадження № 61-35493св18).

Сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду  від 24 грудня 2020 року у справі № 639/2561/18-ц (провадження № 61-578св19), від 29 квітня 2021 року у справі № 686/3941/19.

Слід вказати, що у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 813/2125/16 (провадження № К/9901/21841/18), від 24 грудня 2020 року у справі № 639/2561/18-ц (провадження № 61-578св19) Верховний суд вказував, що сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.

Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18) зроблено висновок, що «згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Тому відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання».

Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/7439/14-ц (провадження № 61-31681св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2019 року у справі № 813/2125/16 (адміністративне провадження № К/9901/21841/18).

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 487/3774/16-ц (провадження № 61-42083св18) зробив аналогічний висновок з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-45цс14.

ВИСНОВОК: Відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження боржника, реєстраційного номеру облікової картки платника податків та його паспортних даних не є підставою для повернення  виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання.

 

Матеріал по темі: «Вимоги до виконавчого документа - ідентифікаційний код боржника та ін.»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, полномочия, індивідуальний ідентифікаційний номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, ІПН, РНОКПП, дискреційні повноваження, стягувач, боржник, ДВС, Верховний суд, судовий практика, Адвокат Морозов

Підстави для остаточного закінчення виконавчого провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду

07 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 461/6978/19, адміністративне провадження №К/9901/6583/20 (ЄДРСРУ № 92074618) досліджував питання щодо підстав для остаточного закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

(!!!) Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

- накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас Верховний Суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року в справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

ВАЖЛИВО: Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Частиною 3 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (п.1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (п.10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (п.22).

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

Слід зауважити на безпідставності висновків судів попередніх інстанцій про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину) є належними та достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічні висновки щодо застосування зазначених норм матеріального права викладені у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 року у справі № 286/1810/17, від 28.11.2019 року у справі № 821/362/17, від 04.12.2019 року у справі № 552/3995/17, від 29.01.2020 року у справі № 127/2606/17 (ЄДРСРУ № 87268897).

 

Відносно моральної шкоди

Окремо слід наголосити, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 (справа № 464/3789/17). Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Слід врахувати, що аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась і в інших постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 173/424/17(2-а/173/41/2017), від 27.02.2020 року у справі за № 813/731/18, а також від 24.03.2020 року у справі за № 818/607/17.

Верховний Суд у п.п. 51-53 постанови від 27.11.2019 року (справа № 750/6330/17) зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Матеріал по темі: «Закінчення виконавчого провадження з підстав неможливості виконати рішення суду»

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, відповідальність боржника, штраф, притягнення до відповідальності, невиконання судового рішення, судова практика, Адвокат Морозов