Код ЄДРПОУ боржника з помилкою: наслідки у виконавчому провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові наслідки зазначення у виконавчому документі ідентифікаційного коду юридичної особи-боржника з помилкою та належний спосіб захисту

18 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 921/434/21 (ЄДРСРУ № 108455941) досліджував питання щодо помилковому коду боржника у виконавчому провадженні.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У частині 3 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

За приписами частини 5 статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно правової позиції Верховного Суду у справі №369/8367/16-ц, викладеній в постанові від 14.01.2019 описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Не є опискою граматичні помилки, які спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприйняття. В свою чергу, арифметичною вважається помилка у визначенні результату підрахунку: пропуску цифр, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв`язку з використанням несправної техніки. Верховний Суд зауважив, що суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудність.

Слід також враховувати, що Законом передбачено право виконавця з власної ініціативи виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки (16 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 814/758/17, адміністративне провадження №К/9901/23224/18 (ЄДРСРУ № 92252718).

В статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено перелік вимог, які мають міститься у виконавчому документі, та визначено, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема: повне найменування (для юридичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності).

Згідно з пунктом 6 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

У пункті 2 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 зазначено, що виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону.

Згідно з пунктом 4 та абзацом 9 пункту 5 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 при пред`явленні до виконання виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, заява про примусове виконання рішення подається в електронній формі. На заяву про примусове виконання рішення в електронній формі накладається кваліфікований або удосконалений електронний підпис чи печатка. У заяві про примусове виконання виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, зазначаються такі відомості: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржника (для юридичних осіб - за наявності).

Якщо в заяві про відкриття виконавчого провадження стягувачем було зазначено правильний код ЄДРПОУ боржника, то це дає можливість правильно ідентифікувати боржника.

ВИСНОВОК: Таким чином у виконавця не буде підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, в розумінні пункту 6 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", навіть якщо у виконавчому документі буде зазначено ідентифікаційний код юридичної особи-боржника з помилкою, але разом з цим в заяві про відкриття виконавчого провадження стягувачем буде зазначено правильний код ЄДРПОУ боржника.

Аналогічна правова позиція висловлена 14 травня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/8020/16, адміністративне провадження №К/9901/33557/18 (ЄДРСРУ № 89217726).

 

P.s. При цьому Верховний суд зазначає, що обраний боржником спосіб усунення помилки в наказі (скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження) не сприяє захисту інтересу, який би не суперечив меті судового провадження та загальнодержавним інтересам відповідно до норм статті 129-1 Конституції України, ч. 2-4 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено обов`язковість виконання судових рішень.

Ефективними діями при вирішенні даного питання, з урахуванням норм статей 327-328 Господарського процесуального кодексу України та статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" є дії, що спрямовані на виправлення помилки у виконавчому документі та не пов`язані із скасуванням постанови про відкриття виконавчого провадження (подібних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 31.07.2019 у справі № 5023/10655/11).

 

Матеріал по темі: «Вимоги до виконавчого документа - ідентифікаційний код боржника та ін.»

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, полномочия, індивідуальний ідентифікаційний номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, ІПН, РНОКПП, дискреційні повноваження, стягувач, боржник, ДВС, Верховний суд, судовий практика, Адвокат Морозов

Вимоги до виконавчого документа - ідентифікаційний код боржника та ін.

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки незазначення у виконавчому листі ідентифікаційного коду боржника - юридичної особи

14 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/8020/16, адміністративне провадження №К/9901/33557/18 (ЄДРСРУ № 89217726) досліджував питання щодо вимог до виконавчого документа щодо зазначення в ньому ідентифікаційного коду юридичної особи боржника

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV (попередня редакція Закону) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з частиною першою статті 6 вказаного Закону державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

В свою чергу стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII визначає, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Приписи наведених норм кореспондують з критеріями, на відповідність яким адміністративні суди перевіряють рішення, дії та бездіяльність суб`єктів владних повноважень, що визначались частиною 3 статті 2 КАС України, а також узгоджуються із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання наслідків незазначення у виконавчому листі ідентифікаційного коду боржника - юридичної особи, варто вказати таке.

Положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV передбачалось, що у виконавчому документі зазначається, зокрема, ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб).

Перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження було наведено у статті 26 вказаного Закону, пунктом 6 частини першої якої передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.

Верховний Суд України, вирішуючи питання незазначення певних даних про особу боржника, у своїй постанові від 21 травня 2014 року (справа №6-45цс14) дійшов висновку, що відсутність у виконавчому листі певних даних про особу боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Така правова позиції викладена і у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-62цс14.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18) зроблено висновок, що «згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Тому відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання».

Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/7439/14-ц (провадження № 61-31681св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2019 року у справі № 813/2125/16 (адміністративне провадження № К/9901/21841/18).

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 487/3774/16-ц (провадження № 61-42083св18) зробив аналогічний висновок з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-45цс14.

Таке правозастосування викладене в постанові Верховного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 175/3554/14-ц (ЄДРСРУ № 88790694).

Матеріал по темі: «Відсутність у виконавчому листі деяких особистих даних боржника»

До того ж Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV надавав право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну (пункт 3 частина третя статті 11 цього Закону).

Зазначена правова позиція була підтримана й Верховним Судом у постанові від 5 вересня 2019 року (справа №810/3107/15).

Аналогічним чином питання зазначення/незазначення ідентифікаційного коду боржника - юридичної особи врегульовано і в Законі України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 якого, у виконавчому документі зазначаються ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності).

Відмінність полягає в тому, що наслідком невідповідності виконавчого документа вимогам, передбачених статтею 4 вказаного Закону, стало його повернення стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 6 частина четверта статі 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII).

Водночас  пункт 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII також передбачає право державного виконавця з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

ВИСНОВОК: З огляду на аналогічне правове регулювання спірних правовідносин чинним та попереднім Законами України «Про виконавче провадження», зокрема, в частині вимог до виконавчого документа щодо зазначення в ньому ідентифікаційного коду юридичної особи боржника, Верховний Суд не вбачає перешкод для застосування правових позицій та висновків, які викладені вище.

Матеріал по темі: «Дискреційні повноваження ДВС: відкриття провадження без коду боржника»

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, полномочия, індивідуальний ідентифікаційний номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, ІПН, РНОКПП, дискреційні повноваження, стягувач, боржник, ДВС, Верховний суд, судовий практика, Адвокат Морозов

Дискреційні повноваження ДВС: відкриття провадження без коду боржника

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є перепоною у відкритті виконавчого провадження відсутність певних даних про особу боржника?  Дискреційні повноваження (вільний розсуд) органів примусового виконання рішень при стягненні бюджетних коштів.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржника, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 (далі - Порядок № 845).

Відповідно до п.24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у п.6 Порядку.

ВАЖЛИВО: стягувачем є фізична або юридична особа,  на  користь  чи  в  інтересах  якої видано  виконавчий  документ,  а  боржником - фізична або юридична особа,  визначена  виконавчим  документом  (частини  перша,  друга статті  8  Закону України "Про виконавче провадження"). Статусу стягувача і боржника  сторони  набувають  після  відкриття виконавчого  провадження  як  у разі виконання рішення суду,  яким закінчується судовий розгляд справи, так і у разі виконання ухвали суду про забезпечення позову (Рішення  Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Сінюгіної Ірини Іванівни від 31 травня 2011 року справа N 1-18/2011 ).

Пунктом 6 Порядку № 845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

•  заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового звязку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа;
• судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);
• оригінал або копію розрахункового документа, який підтверджує
• перерахування коштів до відповідного бюджету.

Пунктом 2 Порядку № 845 визначено, що виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

В свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 18 Закону, у виконавчому документі зазначаються, зокрема, ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України.

Поряд з цим, Державна казначейська служба, як суб’єкт владних повноважень, уповноважена на виконання рішень судів за законом України "Про виконавче провадження" (ч. 2 ст. 3).

Відповідно до п. 3 ч. 5 Порядку № 845 під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, поясненим, довідки, іншу інформацію.

Крім того, пунктом 1 ч. 6 Положення про Державну казначейську службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, визначено, що казначейство для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку; одержувати безоплатно від державних органів і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежне від форми власності та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців, а також громадян та їх об'єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицію, зазначеною у Постанові від 21 травня 2014 року по справі № 6-45цс14 судової палати у цивільних справах Верховного Суду України та Постанови ВСУ у справі № 6-62цс14 від 25.06.2014 р

Так, Верховний Суд України вказав, що частина 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" містить вимоги до виконавчого документа, у якому, зокрема, має бути зазначено й індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи).

Разом із тим, як зазначив Верховний Суд України, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону державний виконавець з метою захисту інтересів стягувача може самостійно одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Тобто, у разі не зазначення індивідуального ідентифікаційного номера (реєстраційного номера облікової картки платника податків) у рішенні суду, судовому наказі, згідно із п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець може самостійно звернутися до відповідного державного органу державної податкової служби із запитом про витребування довідки про індивідуальний ідентифікаційний номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків) боржника.

ВАЖЛИВО: Відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника, на думку Верховного Суду України, не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

Відповідно до вимог частини другої  2 статті 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Окремо необхідно вказати, що адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Повноваження виконавчої служби (казначейства) щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі  про прийняття виконавчого листа до виконання за своєю правовою природою є дискреційним.

У Постанові від 21 жовтня 2010 року №П-278/10 Вищий адміністративний суд України вказав, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за № 13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 18.03.2014 р. справа № 21-11а14 та від 21.05.2013 р. справа № 21-87а13.

Однак треба пам’ятати, що існує і поняття судової дискреції (судового розсуду), яке охоплює повноваження суду (його права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

Більше того, згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 9 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17 грудня 2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен  підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

ВАЖЛИВО: суд (тим більш касаційної інстанції) позбавлений процесуальної можливості  перебирати на себе повноваження відповідача щодо прийняття на виконання виконавчого листа, а також зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень вчиняти певні дії чи приймати рішення за умови настання чи встановлення певних обставин.

Відповідно до ст. ст. 11 та 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справи в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішені справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, треба вказати, що частина 2 статті 11 КАС України передбачає можливість для суду вийти  за межі позовних вимог в разі,  якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять (Ухвала ВАСУ від 27 липня 2016 р. справа №  К/800/11958/16).

 ВИСНОВОК:

1. Згідно із судовою практикою вищої судової ланки України, не є перепоною у відкритті виконавчого провадження відсутність певних даних про особу боржника.
2. Суд не має право втручатися або брати на себе дискреційні повноваження державних органів;
3. Зацікавлена особа, у судовому та/або адміністративному порядку, може оскаржити чи визнати незаконним або протиправним будь – яке рішення державних органів, якщо воно прийнято з порушенням діючого законодавства.

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, полномочия, індивідуальний ідентифікаційний номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, ІПН, РНОКПП, дискреційні повноваження, стягувач, боржник, ДВС, юрист, судовий захист, адвокат, Морозов Евгений