Демонтаж виконкомом нерухомого майна під виглядом тимчасової споруди

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право виконавчого комітету робити демонтаж нерухомого майна щодо якого здійснена реєстрація права приватної власності

10 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/9902/19, адміністративне провадження № К/990/6804/22 К/990/6817/22 (ЄДРСРУ № 108321253) досліджував питання відносно право виконкому робити демонтаж нерухомого майна щодо якого здійснена реєстрація права приватної власності у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пункту 44 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

До відання виконавчих органів міських рад, згідно з підпунктом 7 пункту «а» статті 30 Закону № 280/97-ВР належать власні (самоврядні) повноваження з організації благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Відповідно до статті 5 Закону України від 06.09.2005 № 2807-ІV  «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV) управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів (стаття 34 Закону № 2807-IV).

В більшості випадків  підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки. Замовник, який має намір встановити тимчасову споруду звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди, а у разі закінчення строку дії, анулювання паспорту прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу.

Згідно з приписами частини першої статті 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За змістом частин першої, другої статті 182 ЦК право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Системний аналіз названих правових норм законодавства дає підстави для висновку, що нерухоме майно, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.

ВИСНОВОК: Таким чином, належним чином зареєстроване нерухоме майно не відповідає законодавчо визначеному поняттю тимчасової споруди та малої архітектурної форми, а тому виконавчий комітет не має повноважень щодо зобов`язання власника демонтувати належне йому на праві власності нерухоме майно та доручення здійснення демонтажу такого майна комунальним підприємствам.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №826/14088/15, від 28 лютого 2019 року у справі № 826/11229/17 (ЄДРСРУ № 80197908) та від 27 січня 2021 року у справі  № 826/12531/17, адміністративне провадження № К/9901/59543/18 (ЄДРСРУ № 94458290).

 

Матеріал по темі: «Тимчасова споруда або об`єкт нерухомого майна: особливості демонтажу»

 

 

Теги: тимчасова споруда, демонтаж, благоустрій, нерухоме майно, знесення, виконавчий комітет, департамент благоустрою, виконавча влада, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Демонтаж пошкоджених об’єктів внаслідок воєнних (надзвичайних) дій

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Демонтаж на пошкоджених або зруйнованих об’єктах внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів

19 квітня 2022 р. Постановою Кабінету Міністрів України за № 474 затверджено «Порядок виконання робіт з демонтажу об’єктів, пошкоджених або зруйнованих внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів», а органам сільських, селищних, міських рад, а у випадках, передбачених законодавством, місцевим державним, військово-цивільним або військовим адміністраціям вжити заходів, передбачених затвердженим цією постановою Порядком.

Слід нагадати, що раніше Урядом було прийнято постанову від 05.04.2022 № 423, якою було визначено процедуру здійснення обстеження в тому числі пошкоджених внаслідок саме воєнних дій об’єктів.

ВАЖЛИВО: Вказаний вище Порядок визначає механізм виконання робіт з демонтажу будівель і споруд або їх частин, пошкоджених або зруйнованих внаслідок 1) надзвичайних ситуацій, 2) воєнних дій або терористичних актів, на підставі відповідних рішень, прийнятих за результатами обстеження відповідно до Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об’єктів будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 р. № 257

Дія цього Порядку поширюється на демонтаж об’єктів будь-якого призначення незалежно від класу наслідків та форми власності, крім об’єктів оборонного і спеціального призначення, об’єктів культурної спадщини та об’єктів, на які поширюється дія Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”.

(!!!) Втім дія цього Порядку не поширюється на демонтаж об’єктів, що проводиться під час виконання робіт з нового будівництва, реставрації, реконструкції та капітального ремонту, а також на аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, передбачені Кодексом цивільного захисту України.

Демонтаж об’єктів проводиться виключно після закінчення виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, а також після проведення обстеження обʼєкта на наявність вибухонебезпечних предметів.

Рішення про демонтаж обʼєкта повинне містити відомості про:

• замовника демонтажу;
• місцезнаходження та короткий опис об’єкта;
• ідентифікатор (реєстраційний номер) звіту про обстеження;
• умови та вимоги до демонтажу.

Замовниками демонтажу є виконавчі органи відповідних сільських, селищних, міських рад, а у випадках, передбачених законодавством, місцеві державні, військово-цивільні або військові адміністрації.

Визначення підрядника (виконавця) демонтажу здійснюється відповідно до законодавства, а відносини сторін регулюються договором. Між тим розроблення документації з демонтажу, як і відповідальність за демонтаж здійснюється/несе підрядник.

Демонтаж може бути 1) частковим (розбирання частин пошкоджених будівель і споруд) або 2) повним (передбачає знесення (ліквідацію) зруйнованих будівель і споруд).

Важливим фактором є те, що документація з демонтажу не підлягає експертизі, а затверджується керівником підрядної організації і є основним керівним документом з демонтажу об’єкта.

Після закінчення демонтажу виключно в електронній формі з використанням Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва складається акт про демонтаж.

У разі повного демонтажу об’єкта акт про демонтаж є підставою для анулювання технічного паспорта та виключення об’єкта з реєстру об’єктів нерухомого майна.

АКТ
про демонтаж

Цим актом засвідчуємо, що проведено демонтаж будівлі (споруди, частини), розташованої за адресою: _______________________________________________________,

зруйнованої внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних дій або терористичного акту, яка належала на праві власності (користування) ______________________________________________________.

Демонтаж проведено “____” ______________ 20__ р. суб’єктом господарювання ________________________________________________ (код згідно з ЄДРПОУ_____) на замовлення __ (код згідно з ЄДРПОУ _________) на підставі звіту про обстеження, складеного __________ (код згідно з ЄДРПОУ ________, кваліфікаційний сертифікат серії ___ №___.

 

Матеріал по темі: «Податок на нерухоме майно в умовах воєнного стану»

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

 

Теги: демонтаж, демонтажні роботи, зруйноване майно, пошкоджене майно, нерухомість, замовлення демонтажу, розбір завалів проектна документація, підрядник, , воєнний стан, Адвокат Морозов

 

 

Визначення порядку здійснення демонтажу рекламних конструкцій

Адвокат Морозов (судовий захист)

---

Youtube видео: "Порядок демонтажа внешних рекламных конструкций"

Порядок здійснення демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами визначається органами місцевого самоврядування

19 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду № 520/660/2020, провадження №К/9901/4343/21 (ЄДРСРУ № 96368804) досліджував питання щодо визначення порядку здійснення демонтажу рекламних конструкцій.

Відносини у сфері реклами регулює Закон України "Про рекламу", відповідно до ст. 3 якого законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (Правила № 2067) регулюють відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Аналіз конструкції ч.1 ст. 16 Закону України "Про рекламу" є підставою для висновку про те, що органи, зазначені у цій нормі (зокрема, виконавчий комітет міської ради), затверджують порядок розміщення зовнішньої реклами на підставі типових правил, затверджених Кабінетом Міністрів України.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" елементами (частинами) об`єктів благоустрою є засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами.

(!!!) Тобто, зовнішня реклама є об`єктом благоустрою.

У п. 44 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Підпунктом 7 п. "а" та п. 13 ч. 1 ст. 30 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо організації благоустрою населених пунктів.

За приписами п. 7 ч. 1 ст. 30 цього Закону до повноважень виконавчого комітету міської ради належить організація благоустрою населеного пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", до повноважень виконавчих органів сільських, селищних міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

За результатами системного аналізу вказаних вище законів та підзаконних актів, Верховний Суд вважає, що до компетенції органів місцевого самоврядування належить питання регулювання правовідносин щодо розміщення зовнішньої реклами і законодавством передбачено повноваження виконавчого комітету міської ради на прийняття Порядку, який би врегульовував правовідносини з питань видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами.

Позивач вірно зауважує, що на законодавчому рівні відсутнє визначення поняття демонтажу рекламних конструкцій. Законами України "Про рекламу", «Про благоустрій населених пунктів" не визначено також і порядку здійснення демонтажу рекламних конструкцій, які розміщено з порушенням вимог законодавства.

Термін "демонтаж" без розкриття його змісту вжито у п.п. 28, 38 та 49 Правил №2067.

Верховний суд зазначає, що нормативне визначення і встановлення порядку демонтажу рекламних конструкцій на рівні актів органів місцевого самоврядування спрямовано на розкриття і деталізацію порядку здійснення органами місцевого самоврядування повноважень з організації та контролю благоустрою населеного пункту і не може вважатися таким, що здійснюється органами місцевого самоврядування поза межами їх повноважень до моменту врегулювання відповідного питання на законодавчому рівні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 460/1/19 (ЄДРСРУ № 93245213).

Також право виконкомів міських рад приймати рішення про демонтаж рекламних засобів неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 27 лютого 2020 року у справі № 405/4704/15-а (ЄДРСРУ № 87902187), від 29 квітня 2020 року у справі № 826/1703/16 (ЄДРСРУ № 88986868).

ВИСНОВОК: Конкретизація визначення демонтажу і порядку здійснення демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами визначається Правилами розміщення реклами, затвердженими органами місцевого самоврядування на відповідній території.

Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом заборони демонтажу рекламних засобів»

 

 

Теги: зовнішня реклама, демонтаж, демонтаж рекламних засобів, порядок демонтажу, реклама на транспорті, дозвіл, розміщення зовнішньої реклами, продовження дозволу, переоформлення, отримання погоджень, типові правила, КМУ2067, судова практика, Адвокат Морозов

Демонтаж об`єктів самовільного будівництва

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості прийняття рішення про демонтаж об`єктів самовільного будівництва

29 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справ № 461/4655/16-а, адміністративне провадження №К/9901/13257/18 (ЄДРСРУ № 88986863) та від 07 квітня 2020 року в рамках справи № 464/4728/16-а, адміністративне провадження №К/9901/13501/18 (ЄДРСРУ № 88655344) досліджував питання щодо, особливостей прийняття рішення про демонтаж об`єктів самовільного будівництва.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування визначені положеннями Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтею 31 якого їм надається, зокрема, право на здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів,   а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Частиною 7 статті 376 ЦК України та статтею 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що демонтаж об`єктів самовільного будівництва відбувається виключно на підставі рішення суду за наслідками розгляду відповідних позовів органів місцевого самоврядування та державного архітектурно-будівельного контролю.

Таке правове регулювання вказує на те, що виконавчим органам міських рад надано право здійснювати заходи з перевірки дотримання громадянами вимог містобудівного законодавства, приймати з цього приводу рішення, в яких відображати свої висновки щодо наявності таких порушень та встановлювати механізм усунення цих порушень. Однак рішення вказаних органів про демонтаж самовільно збудованих об`єктів є лише формою контролю за дотриманням законодавства, що регулює містобудівну діяльність, зокрема і виявлення самочинно збудованих об`єктів, не є обов`язковими до виконання, оскільки знесення здійснюється у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

ВАЖЛИВО: Таким чином, той факт, що питання знесення самочинного будівництва врегульоване законодавством, зокрема, Цивільним кодексом України, яким такими повноваженнями наділений виключно суд, не виключає можливості прийняття відповідачем спірного рішення, не виконання якого має наслідком звернення до суду з відповідним позовом.

Слід відмітити, що 04 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 464/1467/17, адміністративне провадження №К/9901/44165/18 (ЄДРСРУ № 87388387) акцентував увагу на тому, що за змістом статті 17 Закону №2807-IV громадяни мають право користуватись  об`єктами благоустрою населених пунктів та брати участь  в обговоренні правил та проектів благоустрою території населених пунктів, у здійсненні заходів з благоустрою населених пунктів, озелененні та утриманні в належному стані садиб, дворів, парків, площ, вулиць, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, ремонті шляхів і тротуарів, інших об`єктів благоустрою.

Отже власники об’єктів  мають право брати участь у засіданні комісії та під час перевірки надавати свої пояснення, оскільки за результатами цих заходів на них покладені обов`язки з демонтування,  а рішення може вплинути на їх право та обов`язки.

Таким чином, вказаний факт (участь власників у засіданнях комісії) повинен перевірятися судом, оскільки фактично це є підставою для перевірки обґрунтованості прийнятого рішення ОМС.

Отже, належність об`єкта до самочинного підлягає перевірці у справі за позовом уповноваженого органу про його знесення.

Для задоволення вимоги про знесення самочинного будівництва необхідно встановити наявність умов, передбачених статтею 376 ЦК України, а саме: істотне відхилення від проекту; суперечність суспільним інтересам або порушення права інших осіб; істотного порушення будівельних норм і правил; неможливість проведення відповідної перебудови або відмова особи від її проведення.

Можливість знесення самочинного будівництва закон пов`язує саме з цими обставинами, а не з невиконанням відповідного розпорядження відповідача.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №464/3864/15-а, від 15.11.2019р. у справі №462/5892/15-а, від 20.11.2019р. у справі № 450/3297/14-а.

ВИСНОВОК: Розпорядження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування про демонтаж самочинних об’єктів є лише формою контролю та не є обов`язковими до виконання, оскільки знесення здійснюється у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а отже таке розпорядження є «внутрішньою вказівкою» подати документи в юридичний відділ для підготовки позову до суду з вимогами про примусовий демонтаж самочинно збудованого об’єкту у випадку, якщо власник у добровільному порядку його не знесе у відповідно – визначений строк.

Матеріал по темі: «Правові підстави та порядок встановлення або демонтажу тимчасової споруди»

Теги: демонтаж, самовільне будівництво, розпорядження про демонтаж, знесення, звернення із позовом, містобудування, благоустрій, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Правові підстави та порядок встановлення або демонтажу тимчасової споруди (кіоск)

Адвокат Морозов (судовий захист)

Тимчасові споруди (торговельні лотки, павільйони, кіоски): підстави для встановлення, паспорт прив’язки, порядок демонтажу або знесення, підсудність спору та судова практика Верховного суду

27 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-72/12, провадження № К/9901/3486/18 (ЄДРСРУ № 88456825) досліджував питання щодо підстав для розміщення тимчасових споруд та порядку отримання паспорту прив`язки ТС.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів врегульовано Законом України «Про благоустрій населених пунктів».

Згідно статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Статтею 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики;  б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти;  г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

До об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

За приписом пункту 5 частини 1 статті 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» на об`єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

Згідно із частинами 1, 2 статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» Правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюється порядок благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою.

Правила розробляються для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

ВАЖЛИВО: Однак Верховний суд підкреслює, що відсутність Правил благоустрою території не свідчить про протиправність рішення про демонтаж, оскільки цими Правилами установлюється порядок благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою, а не визначається компетенція органу місцевого самоврядування щодо прийняття рішень.

Частинами 2, 4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244.

Згідно із пунктом 1.1 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності цей Порядок визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Пунктами 2.1, 2.2, 2.3, 2.6, 2.7, 2.31 розділу Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності підставою для розміщення тимчасових споруд (далі - ТС) є паспорт прив`язки ТС.

Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив`язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація).

Для оформлення паспорта прив`язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС.

Паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Розміщення ТС самовільно забороняється.

Підпунктом 7 пункту «а» частини 1 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за станом благоустрою виробничих територій, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Згідно із пунктом 44 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що до об`єктів благоустрою населених пунктів належать вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.

На об`єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів

Питання щодо благоустрою, в тому числі і щодо здійснення демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд та порядку його проведення, відноситься до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Підставою для встановлення тимчасової споруди є отримання паспорта прив'язки тимчасової споруди на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на її розміщення, а також наявність належним чином укладеного договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16.

Стосовно речового права на земельну ділянку на які розміщено ТС

Однак, навіть наявність у позивача паспорта прив`язки розташування тимчасової споруди на спірній земельній ділянці не засвідчує його речового права на цю земельну ділянку з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" установлено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

На виконання вимог частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок), який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

За змістом пункту 2.1 Порядку підставою для розміщення тимчасових споруд є паспорт прив`язки тимчасових споруд.

Відповідно до пунктів 2.10, 2.12, 2.24, 2.25 Порядку паспорт прив`язки тимчасових споруд оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку, та підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу міської ради. Паспорт прив`язки виготовляється у двох примірниках. Один примірник зберігається у замовника тимчасової споруди, другий - у відповідному органі з питань містобудування та архітектури. Відомості паспорта прив`язки вносяться органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або відповідної районної державної адміністрації в інформаційну базу містобудівного кадастру (для стаціонарних тимчасових споруд). Паспорт прив`язки підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

Згідно з пунктами 2.3, 2.6 та 2.11 Порядку перелік документів для отримання паспорта прив`язки тимчасових споруд є вичерпним.

У зазначених пунктах не передбачено надання документів про відведення земельних ділянок для розміщення тимчасових споруд.

Із викладеного вбачається, що положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку не містять юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на яких вони мають бажання встановити тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності.

Для розміщення тимчасової споруди за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування земельна ділянка не відводиться, а обов`язок щодо зазначення площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування стосується лише тих суб`єктів господарювання, які є власниками земельної ділянки.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16.

Водночас, Порядок визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб`єктами господарювання прав на земельні ділянки у зв`язку із розміщенням тимчасової споруди.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 16.05.2018 у справі № 918/633/16.

(!!!) Отже, правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку, а власник металевого кіоску, як правило,  не має  будь-яких документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою.

За змістом частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Так, правовий аналіз наведеної норми дає змогу виокремити такі ознаки самочинного будівництва:

- об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом.

Наведену правову позицію Верховного Суду викладено у постановах від 03.03.2020 р. у справі  № 915/1402/16 (ЄДРСРУ № 88050879), від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17, від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17.

Стосовно демонтажу (знесення) тимчасових споруд (ТС)

Діючим законодавством, а саме Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів» та Порядку №244 не передбачено повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування вирішувати питання щодо анулювання паспортів прив`язки тимчасових споруд. Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях ухвалених Верховним Судом, постанова від 24.04.2018р. справа №405/1317/15-а та постанова від 10.10.2018р. у справі №373/2346/16-а.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

(!!!) У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством.

Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, об`єкти самочинного будівництва підлягають знесенню виключно за рішенням суду.

За таких обставин, будь-які рішення виконавчого комітету «Про демонтаж тимчасових споруд» є такими, що прийняті не на підставі, у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 24.04.2018 року по справі №405/1317/15-а (провадження №К/9901/5088/18) та з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 07.10.2019 року по справі №705/6569/16-а (провадження № К/9901/37487/18, К/9901/37490/18, ЄДРСРУ № 84805297).

Стосовно стягнення шкоди завданої демонтажем тимчасових споруд 

Суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування. Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21.06.2018р. по справі №916/1371/17.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

Сам по собі факт наявності шкоди ще не породжує обов`язку її компенсації, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

За наведених обставин, до предмета доказування у даній справі входять обставини щодо належності позивачу споруд, правомірності/неправомірності їх демонтажу, понесення позивачем реальних збитків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 209/5369/15.

Стосовно підсудності аналогічних спорів

12 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 923/652/19 (ЄДРСРУ № 88210956) вказав, що спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою) є публічно-правовими й мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі №914/1092/18.

Верховний Суд звертає увагу на те, що рішення суб`єкта владних повноважень щодо демонтажу тимчасових споруд у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога щодо демонтажу тимчасових споруд - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами вчинення відповідних дій у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про здійснення демонтажу тимчасових споруд можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про здійснення демонтажу тимчасових споруд є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень щодо такого демонтажу.

ВИСНОВОК: За відсутності паспорта прив`язки тимчасової споруди, оформленим  органом з питань містобудування та архітектури,  тимчасові споруди є самовільно встановленими та фактично підлягають демонтажу, але виключно на підставі рішення суду, так як у виконавчого комітету відсутні повноваження для прийняття рішень, положень, порядків про демонтаж тимчасових споруд (торговельних лотків, павільйонів, кіосків і т.і.).

Матеріал по темі: «Відповідальність за розміщення реклами без дозволу. Доведення вини»

ТЕГИ: обєкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски, паспорт привязки, тимчасова споруда, демонтаж, знесення, статус земельної ділянки, рішення про демонтаж кіоску, судова практика, Адвокат Морозов

Контроль органів місцевого самоврядування у сфері рекламних послуг (демонтаж)

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність повноважень у органів місцевого самоврядування на здійснення заходів щодо державного нагляду (контролю) у сфері рекламних послуг

20 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 522/19532/14а, адміністративне провадження №К/9901/2637/18, К/9901/2634/18 (ЄДРСРУ № 85774693) досліджував питання щодо повноважень органів місцевого самоврядування на здійснення заходів щодо державного нагляду (контролю) у сфері рекламних послуг

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. №877-V, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Таке правове регулювання вказує на те, що органи місцевого самоврядування належать до органів, які вправі здійснювати державний нагляд (контроль), однак виключно в межах повноважень, передбачених  законом.

При цьому частиною 4 статті 4 цього Закону передбачено, що виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

(!!!) Таким чином для реалізації повноважень у сфері державного нагляду (контролю) необхідно щоб відповідні повноваження бути прямо передбачені законом.

Повноваження органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів врегульовані Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», однак положення цього Закону не містять повноважень таких органів на здійснення заходів щодо державного нагляду (контролю) у сфері рекламних послуг.

Водночас засади рекламної діяльності в Україні, регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами врегульовано Законом України «Про рекламу».

Статтею 26 цього Закону передбачено органи, які уповноважені здійснювати контроль за дотриманням законодавства України про рекламу, до яких належать - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, - щодо захисту прав споживачів реклами; Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, - щодо реклами державних цінних паперів; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку - щодо реклами на фондовому ринку; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах будівництва, архітектури, - щодо спорудження житлового будинку; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення, - щодо реклами про вакансії (прийом на роботу).

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи у цьому переліку відсутні.

Оскільки чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством визначено уповноважені органи на здійснення заходів державного контролю (нагляду) і відповідач до таких не віднесений, а тому за такого правового регулювання не мав повноважень вживати заходи державного контролю, передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. №2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами.

Пунктами 44, 45, 46 цих Правил передбачено, що рекламні засоби забезпечуються маркуванням із зазначенням на каркасі рекламного засобу найменування розповсюджувача зовнішньої реклами, номера його телефону, дати видачі дозволу та строку його дії.

Контроль за додержанням цих Правил здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства.

У разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.

У разі невиконання цієї вимоги орган, який здійснює контроль, подає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до цієї постанови Кабінету Міністрів України відповідачем затверджено власні правила розміщення зовнішньої реклами якими передбачено право робочого органу вносити приписи про усунення порушень порядку розміщення зовнішньої реклами.

При цьому також передбачено повноваження щодо підготовки подання територіальним органам виконавчої влади у справах захисту прав споживачів та іншим компетентним органам державної влади або місцевого самоврядування про усунення порушень порядку розповсюдження та розміщення зовнішньої реклами.

Таким чином, звертаючись з вимогою (приписом) до розповсюджувача реклами щодо приведення рекламних конструкцій у відповідність до єдиної форми маркування, відповідач хоч і не здійснював заходи державного нагляду (контролю), однак діяв в межах повноважень та компетенції, визначеній постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. №2067, якою затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, як будь-який орган державного нагляду (контролю) має право видати припис про усунення лише тих порушень законодавства, які були виявлені ним безпосередньо та самостійно саме в ході перевірки з дотриманням всієї процедури, передбаченої для відповідного виду заходу державного контролю, не можна визнати обґрунтованим.

Водночас, як зазначено вище за змістом Законів України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та «Про рекламу» відповідачі не належать до числа органів, уповноважених на здійснення заходів державного контролю.

Необхідно вказати, що перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності затверджено Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», в якому відсутній дозвіл на встановлення Тимчасових споруд, а тому він не є документом дозвільного характеру.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.

Законодавством України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо затвердження порядків, положень чи будь-яких інших документів, які регламентують проведення демонтажу встановлених споруд (07 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 705/6569/16-а, адміністративне провадження №К/9901/37490/18, К/9901/37487/18 (ЄДРСРУ № 84805297).

Відповідно до Типових правил розміщення зовнішньої реклами від 29.12.2003р. №2067 передбачено, що в разі невиконання у визначений строк вимог про усунення порушень, виконавчі органи міських рад подають інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, в разі виявлення невиконання вимоги щодо маркування рекламних засобів відповідач діючи в межах визначеної законом компетенції вправі був звернутись до уповноваженого органу державного нагляду (контролю).

(!!!) Якщо Положення місцевих Правил розміщення зовнішньої реклами в цій частині суперечать вимогам норм нормативно-правових актів вищої юридичної сили, то вони  не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

ВИСНОВОК: За таких обставин Верховний суд вважає, що видаючи направлення на демонтаж рекламних конструкцій і здійснюючи такий демонтаж відповідачі діяли за межами, визначеної законом компетенції, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Матеріал по темі: «Встановлення пріоритету на розміщення зовнішньої реклами. Мовчазна згода»

Теги: розміщення зовнішньої реклами, демонтаж, продовження дозволу, вивіска, табличка, припис, дозвіл, встановлення пріоритету, пріоритет, зовнішня реклама, мовчазна згода, застосування мовчазної згоди, судова практика, Адвокат Морозов