Відкриття виконавчого провадження під час оскарження постанови поліції

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки бездіяльності стягувача (поліції) або затримка суду призводить до незаконного обмеження прав «правопорушника» під час оскарження постанови поліції про притягнення до адміністративної відповідальності.

Так, ч. 2 ст. 258 КУпАП вказує, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Більш детально в матеріалі: «Постанова поліції на місці вчинення правопорушення: аспект законності»

Між тим, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 цього Закону).

(!!!) За змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").

ВАЖЛИВО: Отже, обов’язок державного виконавця винести постанову про відкриття виконавчого провадження кореспондує лише з обов’язком отримання виконавчого документа від стягувача, а не перевірки цього документу на предмет оскарження його боржником.

В той же час, ст. 28 Закону №1404 визначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

З вищевказаної норми Закону вбачається, що боржник  повинен бути належним чином повідомлений  про відкриття виконавчого провадження, в тому числі щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору. Боржник вважається належним чином повідомленим, якщо постанова надіслана йому за адресою, зазначеною у виконавчому документі рекомендованим поштовим відправленням, тобто із повідомленням про вручення.

Крім того, аналіз норм ст. 28 Закону №1404 дає підстави для висновку, що Закон встановлює обов'язок державного виконавця не тільки направити боржнику вказану постанову, а й перевірити факт її  вручення.

Отже, у разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від  07.05.2018 № 916/1605/15-г.

Між тим, згідно з п. 3 ч. 1   ст. 288, ст. 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Відповідно до статті 299 КУпАП, яка визначає порядок звернення постанови до виконання, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.

В свою чергу, згідно зі статтями 307, 308 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Отже, системний аналіз наведених правових норм дає підстави стверджувати, що оскарження особою постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу зупиняє її примусове виконання до розгляду відповідної скарги, однак є випадки коли це правило не працює і вони пов’язані фактично з бездіяльністю або стягувача (який не перевірив чи йде процедура судового оскарження спірної постанови) чи навіть суду, який «з величезною завантаженістю»  відкриває провадження заднім числом, але після спливу декількох місяців….

Все вищевикладене призводить до того, що незважаючи на те, що «боржник» фактично виконав всі вимоги діючого законодавства та оскаржує постанову про накладення адміністративного стягнення до суду, однак у зв’язку із бездіяльністю або адміністративного відділу поліції або безвідповідального відношення суду, «правопорушнику» ще необхідно оскаржувати постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення до адміністративного суду та сплачувати судовий збір (який, як правило,  перевищує суму штрафу у декілька разів) або терпіти наслідки відкритого виконавчого провадження, а це заборони та обмеження встановлені Законом.

ВИСНОВОК: «Боржник», «правопорушник» повинен пам’ятати, якщо постанова поліції буде оскаржена в судовому порядку то, як наслідок, перебіг строку для її добровільного виконання буде зупинено в силу вимог статті 307 КУпАП України, а відтак відкриття виконавчого провадження при процедурі оскарження постанови поліції, як і встановлення будь-яких обмежень в силу Закону України «Про виконавче провадження», є неправомірним.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 27.03.2019 р. у справі № 826/15117/17 провадження № К/9901/52767/18 (ЄДРСРУ № 80805719).

Таким чином, для уникнення вищевказаного рекомендовано:

• Письмово повідомляти орган поліції про оскарження спірної постанови в судовому порядку;
• Контролювати процес відкриття судового провадження по справі (писати заяви, скарги, дзвонити секретарю, помічнику і т.і.);
• Пересвідчитись у виконавчій службі на предмет відкриття виконавчого провадження та/або перевірити себе в реєстрі боржників і … оскаржити постанову про відкриття виконавчого провадження до адміністративного суду.

Теги: оскарження постанови поліції, відкриття виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору, протокол, постанова поліції на місці вчинення правопорушення, штраф поліції, судова практика, Адвокат Морозов

Авансовий внесок у виконавчому провадженні поза Законом

Адвокат Морозов (судовий захист)

Авансовий внесок у виконавчому провадженні поза Законом!!! Рішення Конституційного суду України.

15.05.2019 року Конституційний Суд України в рамках справи № 3-368/2018(5259/18), № 2-р(ІІ)/2019 прийняв рішення, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404‒VIII.

Нагадаю, що ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює порядок, строки, умови звільнення та суми сплати (2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи (4173 грн.) та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (8246 грн.)) авансового внеску, який необхідно сплатити для початку примусового виконання рішення.

У Рішенні Конституційного Суду України наголошується, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід’ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв’язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401–VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 1291, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 1291 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов’язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 1291 Основного Закону України в аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у стягувача як особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання судового рішення, особливо коли боржником за цим рішенням є державний орган. У чинному правовому регулюванні має бути встановлений такий порядок сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, який забезпечив би в усіх випадках і за будь-яких умов повне й своєчасне виконання такого рішення та його обов’язковість.

Визначенням положеннями частини другої статті 26 Закону обов’язкової сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов’язковості.

Конституційний Суд України наголошує, що держава має позитивний обов’язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеним положеннями частини другої статті 26 Закону правовим регулюванням щодо обов’язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов’язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 1291 Конституції України.

ВИСНОВОК: Положення частини другої статті 26 Закону, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Рішення Конституційного суду України

Теги: виконавче провадження, авансовий внесок, сплата авансового внеску, виконавчий збір, відкриття виконавчого провадження, рішення конституційного суду України, судова практика, Адвокат Морозов

Відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням безготівкових коштів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позиція Верховного Суду щодо відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням безготівкових коштів.

10 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в межах справи №905/3542/15 (ЄДРСРУ № 76445253) висловив позицію щодо відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням безготівкових коштів.

Питання, що виникають на стадії виконання рішень, винесених господарським судом, вирішуються в порядку, передбаченому нормами ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження". Спеціальним нормативним актом з питань виконання судового рішення є Закон України "Про виконавче провадження", яким врегульовані питання щодо порядку, умов та підстав здійснення виконавчого провадження з примусового виконання рішень. Поряд з цим Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон) визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. Пунктом 2 частини 2 цієї статті Закону у повідомленні про початок діяльності обов'язково зазначаються виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.

Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 статті 25 Закону виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

ВАЖЛИВО: Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що і Закон України "Про виконавче провадження" і Закон визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною 3 статті 25 Закону право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Визначення місця вчинення приватним виконавцем виконавчих дій у вже відкритому виконавчому провадженні здійснюється відповідно до загальних норм, якими визначаються вимоги щодо місця вчинення відповідної виконавчої дії - без обмеження дій приватного виконавця виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність (частина 6 статті 25 Закону та абзац 2 частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження").

Зі змісту наведеної норми частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" випливає, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Судами встановлено, що Відповідач оскаржує дії приватного виконавця з виконання ухвали апеляційного суду про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що належать Відповідачу та підлягають до сплати Позивачу.

Підставою оскарження Відповідачем дій приватного виконавця з виконання ухвали є, на думку Відповідача, порушення виконавцем вимог щодо територіальної компетенції з відкриття ним виконавчого провадження з виконання вказаного судового рішення та вчинення ним у межах цього виконавчого провадження виконавчих дій.

Судами встановлено, що згідно з ухвалою в межах апеляційного провадження з метою забезпечення виконання судового рішення у справі щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості накладений арешт на кошти, що належать Відповідачу та підлягають до сплати Позивачу і знаходяться на будь-яких рахунках відкритих у будь-яких фінансових установах, в тому числі на поточному рахунку, відкритому у банку, який знаходиться у місті Києві.

Також судами встановлено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Частиною 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.

Частинами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

ВАЖЛИВО: Безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію, як того вимагає скаржник, у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України "Про виконавче провадження", у якому йдеться про "кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках".

В частині 4 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

ВИСНОВОК: У зв'язку із викладеним та враховуючи, що в ухвалі апеляційного суду був зазначений лише рахунок Відповідача, що відкритий у БАНК з місцем реєстрації у місті Києві, а подальші дії приватного виконавця у межах вже відкритого виконавчого провадження не обмежуються виконавчим округом цього виконавця, Суд зазначає, що дії приватного виконавця, який здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва, з відкриття виконавчого провадження шляхом винесення постанови від про відкриття виконавчого провадження  та подальші виконавчі дії з винесенням постанови від про арешт коштів на всіх рахунках боржника - Відповідача, відкритих в інших банках не суперечать наведеним нормам законодавства, а тому Суд відхиляє протилежні доводи скаржника.

Теги: відкриття виконавчого провадження, за місцезнаходженням безготівкових коштів, за місцезнаходженням майна, скарга на дії приватного виконавця, державна виконавча служба, закон про виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов