Авансовий внесок у
виконавчому провадженні поза Законом!!! Рішення Конституційного суду України.
15.05.2019
року Конституційний Суд України в рамках справи №
3-368/2018(5259/18), № 2-р(ІІ)/2019 прийняв рішення, яким визнав таким,
що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини
другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016
року № 1404‒VIII.
Нагадаю,
що ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює порядок,
строки, умови звільнення та суми сплати (2 відсотків суми, що підлягає стягненню,
але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням
немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного
мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи (4173 грн.) та в розмірі двох
мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (8246 грн.)) авансового
внеску, який необхідно сплатити для початку примусового виконання рішення.
У
Рішенні Конституційного Суду України наголошується, що забезпечення державою
виконання судового рішення як невід’ємної складової права кожного на судовий
захист закладено на конституційному рівні у зв’язку із внесенням Законом
України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2
червня 2016 року № 1401–VIII змін до Конституції України та доповненням її,
зокрема, статтею 1291, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує
виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний
Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55,
частини першу, другу статті 1291 Конституції України, свої юридичні позиції
щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на
судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні
організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення,
повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й
забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала
кожна особа, на користь якої ухвалене обов’язкове судове рішення, у разі, якщо
це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Конституційний
Суд України вважає, що з огляду на статті 3, 8, частини першу, другу статті 55,
частини першу, другу статті 1291 Основного Закону України в аспекті
гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та
забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у стягувача як
особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити
авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання
судового рішення, особливо коли боржником за цим рішенням є державний орган. У чинному правовому регулюванні має бути
встановлений такий порядок сплати авансового внеску особою, на користь якої
ухвалене судове рішення, який забезпечив би в усіх випадках і за будь-яких умов
повне й своєчасне виконання такого рішення та його обов’язковість.
Визначенням
положеннями частини другої статті 26 Закону обов’язкової сплати авансового
внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови
початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої
служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування
впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу
для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках
і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов’язковості.
Конституційний
Суд України наголошує, що держава має позитивний обов’язок забезпечувати
виконання судового рішення, проте визначеним положеннями частини другої статті
26 Закону правовим регулюванням щодо обов’язкового авансування початку
примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це
рішення, такий обов’язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює
сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням
статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 1291
Конституції України.
ВИСНОВОК: Положення частини другої статті 26 Закону,
що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним
Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим,
остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Теги:
виконавче провадження, авансовий внесок, сплата авансового внеску, виконавчий
збір, відкриття виконавчого провадження, рішення конституційного суду України,
судова практика, Адвокат Морозов
