Повернення коштів стягнутих за недійсним виконавчим документом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення грошових коштів, стягнутих за виконавчим документом (виконавчий напис нотаріуса, виконавчий лист/наказ суду), який було визнано таким, що не підлягає виконанню

04 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/15621/19 (ЄДРСРУ №95502227) досліджував питання щодо повернення грошових коштів, стягнутих за виконавчим документом (виконавчий напис нотаріуса, виконавчий лист/наказ суду), який було визнано таким, що не підлягає виконанню.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. 

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

В свою чергу, виконавчий лист/наказ суду видається за результатами судового розгляду та є виконавчим документом для примусового виконання судового рішення.

В разі визнання виконавчого напису нотаріуса або іншого виконавчого документу, таким що не підлягає виконання повинна відбутися реституція сторін, тобто повернення в першочерговий стан.

Частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини другої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною третьою статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

- повернення виконаного за недійсним правочином;

- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

- повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі   № 910/1238/17).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі  № 910/9072/17).

Отже для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17).

Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі  № 910/16334/19.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

В рамках даної справи, рішенням суду виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом визнано таким, що не підлягає виконанню, а отже суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що отримані стягувачем на підставі вказаного виконавчого напису кошти підлягають поверненню позивачу на підставі ст.   1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані відпала.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 у справі №910/1531/18 (ЄДРСРУ № 80308663) та від 28 січня 2020 року Верховним Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/16664/18 (ЄДРСРУ № 87214786).

 

P.s. Водночас, відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення з ВДВС витрат виконавчого провадження та виконавчого збору, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказані кошти були зараховані до державного бюджету, а тому відповідачами за таким позовом мають бути Відділ виконавчої служби та Казначейська служба, а позивачем визначено лише одного відповідача, а тому заявлені ним в цій частині вимоги з неналежним суб`єктним складом не підлягають задоволенню.

 

Матеріал по темі: «Перевірка відомостей про боржника до відкриття виконавчого провадження»

 

Теги: виконавчий напис нотаріуса, повернення стягнутого, возвращение взысканого имущества, повернення коштів за виконавчим написом нотаріуса, виконавчий збір, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Вчинення виконавчого напису на кредитному договорі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість вчинення виконавчого напису нотаріусом на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений

21 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 751/3731/20, провадження № 61-6810св21 (ЄДРСРУ № 98548339) серед іншого досліджував питання щодо правової можливості вчинення виконавчого напису нотаріусом на кредитному договорі.

Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов’язання боржника.

Відповідно до ч.1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

ВАЖЛИВО: Отже нотаріус при вчиненні виконавчого напису має перевірити: безспірність заборгованості, факт, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, має бути оригінал договору, засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків його погашення.

Крім цього, стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 р. (далі - Постанова).

Проте вказана Постанова не відносить кредитний договір до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідні зміни до Постанови та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постанову Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

(!!!) Разом з тим, Постанова Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» відповідно до Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14 визнана судом незаконною та нечинною.

Так, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року було відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Тобто, Перелік передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

З огляду на викладене до аналогічних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п. 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй постанові у справі № 910/13233/17 від 29 січня 2019 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від   29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Також, пп. б п. 2 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, зокрема, подаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Таким чином, у нотаріуса відсутні повноваження на вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який не був нотаріально посвідчений та не відносився до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

Безспірність заборгованості - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

ВИСНОВОК: Вчинення виконавчого напису нотаріусом можливе лише на підставі нотаріально посвідченого договору, лише при  наявності безспірності заборгованості перед стягувачем та  з дотримання строків звернення.

Матеріал по темі: «Умови вчинення виконавчого напису нотаріуса на борговому документі»

 

 

Теги: виконавчий напис нотаріуса, безспірність заборгованості, строк звернення, позовна давність, підтвердження безспірності заборгованості, визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню, судова практика, Адвокат Морозов

 

Реалізація права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання

15 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 209/2599/17-ц, провадження № 61-5415св19 (ЄДРСРУ № 86959054), 18 грудня 2019 року в рамках справи № 203/3037/17, провадження № 61-8374 св 19 (ЄДРСРУ № 86565445) досліджував питання щодо реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на предмет іпотеки: висновки Великої палати Верховного суду»

Згідно з частиною першою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).

(!!!) Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб»

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня  2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, на нотаріуса як на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Таким чином, іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на нерухоме майно за правочином, оскільки його умовами прямо пов`язано перехід за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки із моментом отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушень.

Процедура звернення стягнення на предмет іпотеки  буде порушена банком та за своїм змістом не буде відповідати нормам статей 7, 35, 37 Закону України «Про іпотеку» та вимогам пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, та статті 35 Закону України «Про іпотеку», якщо не буде містити змісту порушених зобов`язань та вимоги про усунення порушень.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, провадження №14-501цс18; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, провадження № 14-661цс18.

Крім того, під час реалізації процедури позасудового стягнення на предмет іпотеки банком повинен надаватися державному реєстратору висновок (звіт) про оцінку вартості предмета іпотеки на момент реєстрації права власності на нього (частина третя статті 37 Закону Україну «Про іпотеку»).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора із залученням іпотекодержателя третьою особою спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та третьою особою через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 06 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18).

До того ж, за змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права.

23 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 640/10584/17, провадження № 61-47620св18 (ЄДРСРУ № 85443364) вказав, що частиною першої статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державним реєстратором є, окрім інших, нотаріус.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду (стаття 37 Закону № 1952-IV).

Таким чином, державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є рішенням державного реєстратора, що підлягає оскарженню відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» та статті 37 Закону № 1952-IV, а не у порядку оспорення дійсності правочинів, до яких рішення державного реєстратора не належить.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного законодавства, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Матеріал по темі: «Виконавчий напис нотаріуса: безспірність заборгованості та строк звернення»

Теги: виконавчий напис нотаріуса, безспірність заборгованості, строк звернення, позовна давність, підтвердження безспірності заборгованості, визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню, судова практика, Адвокат Морозов

Звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процедура звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса

09 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 755/4277/17-ц, провадження №61-36410св18 (ЄДРСРУ № 84845755) досліджував питання щодо процедури звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Системний аналіз статей 24, 26, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», статті 87 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» свідчить, що процедура звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів.

Перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника і здійснення державної реєстрації. Цей етап спрямований на забезпечення а) прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру звернення стягнення та спосіб звернення стягнення, який буде кредитор застосовувати; б) інтересів інших учасників обороту, яким має бути забезпечено достовірну інформацію про процедуру звернення стягнення та спосіб звернення стягнення.

Другий, етап вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог.

Недотримання одного із етапів процедури звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження №14-83цс18) зроблено висновок, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Відсутність у Законі України «Про нотаріат» та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту такої реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог.

Разом з тим Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає правовий режим регулювання обтяжень саме рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна (стаття 1 цього Закону).  Якщо предметом обтяження є нерухоме майно, то відсутні підстави для застосування приписів цього Закону до спірних правовідносин (02 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 916/3006/17, провадження № 12-278гс18 (ЄДРСРУ № 83589983)

01 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 314/3827/17, провадження № 61-387св19 (ЄДРСРУ № 83413940) нагадав, що підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17, постанові Верховного Суду у справі від 19 вересня 2018 року № 207/1587/16 (провадження № 14-12559св18).

Матеріал по темі: «Виконавчий напис нотаріуса: безспірність заборгованості та строк звернення»

Теги: виконавчий напис нотаріуса, безспірність заборгованості, строк звернення, позовна давність, підтвердження безспірності заборгованості, визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню, судова практика, Адвокат Морозов

Набуття права власності на предмет іпотеки не припиняє заставу іншого майна

Адвокат Морозов (судовий захист)

Саме лише набуття кредитором права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку не припиняє заставу іншого майна, переданого кредитору з метою забезпечення виконання основного зобов`язання.

19 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/9508/17 (ЄДРСРУ № 84384890) в черговий раз наголосив, що забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному, а  тому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Згідно з частиною першою статті 509 та статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у Главі 49 Цивільного кодексу України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто, у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, майнові поручителі.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань згідно з частиною першою статті 546 ЦК України є застава.

Відповідно до статті 572 ЦК України, з якою кореспондуються положення статті 1 Закону України "Про заставу", в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 589 ЦК України правовим наслідком невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, є виникнення у заставодержателя права звернення стягнення на предмет застави.

Одним із видів застави відповідно до приписів статті 575 ЦК України є іпотека.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Положення статті 33 Закону України "Про іпотеку" узгоджуються з приписами частини п`ятої статті 590 ЦК України, у якій вказано, що якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" передбачає вирішення сторонами іпотечного договору питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

ВАЖЛИВО: Чинним законодавством України передбачена можливість забезпечення виконання зобов`язання шляхом передачі в іпотеку не тільки одного об`єкта нерухомого майна, а й декількох. У разі перебування в іпотеці декількох об`єктів нерухомого майна кредитор має право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об`єктів або їх всіх, у разі якщо їх сукупна вартість є необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі.

Тобто законодавець пов`язує задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов`язання, що не вказує на те, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку є наслідком припинення основного зобов`язання в повному обсязі.

Вказаною нормою передбачено підстави припинення зобов`язань щодо виконання основного зобов`язання, яке було забезпечено іпотечним договором.

Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, правила якого мають пріоритетне застосування до іпотечних правовідносин.

Позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки передбачене статтею 36 Закону України "Про іпотеку".

(!!!) Закон чітко визначає, що умовами здійснення позасудового врегулювання є: необхідність визначення такого способу в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, та наявність заборгованості боржника, яка зумовлює відповідне право на застосування такого способу. Наслідком завершення позасудового врегулювання є недійсність наступних вимог кредитора (іпотекодержателя) до боржника щодо виконання основного зобов`язання.

Верховний Суд у складі Великої Палати у постанові по справі № 235/3619/15-ц від 21.03.2018 р. наголошує: «У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

При  цьому нормами чинного законодавства не обмежено право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення, наприклад, окрім іпотеки, отримати в заставу від цього ж боржника товари в обороті, що і було здійснено сторонами спору у цій справі.

Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному, а здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Таким чином, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем (кредитором) права власності на нього, кредитор не втрачає права вимоги до боржника щодо одержання задоволення порушеного основного зобов`язання за рахунок іншого виду забезпечення. Недійсними в розумінні частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" є наступні вимоги кредитора до боржника, які залишились невиконаними та виходять за межі інших видів забезпечення основного зобов`язання цим боржником.

Оскільки розмір забезпечення основного зобов`язання може мати істотне значення для кредитора при погодженні ним умов основного зобов`язання, у яке він вступає, припинення усіх інших забезпечень при реалізації кредитором одного з них - суперечило б принципу справедливості та розумності.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 11.04.2018 р. у справі №761/17280/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 910/2535/18 та від 19.06.2019 № 904/9795/16 (ЄДРСРУ № 82499046).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 310/11534/13-ц викладено наступний висновок: «Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення».

ВИСНОВОК: Враховуючи акцесорність даного зобов’язання, саме лише набуття кредитором права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку не припиняє заставу іншого майна, переданого кредитору з метою забезпечення виконання основного зобов`язання, а положення частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" не поширюються на правовідносини сторін у даному випадку, оскільки в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, крім тих на які було звернуто стягнення, укладено і інший іпотечний договір та договір застави.

Матеріал по темі: «Звернення стягнення на предмет застави»

Теги: ипотека, предмет ипотеки, права собственности, іпотека, набуття право власності, виконавчий напис нотаріуса, забезпечення зобов’язань, кредитор, боржник, судова практика, Адвокат Морозов

Виконавчий напис нотаріуса: безспірність заборгованості та строк звернення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Безспірність заборгованості та  загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису.

18 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №295/9295/16-ц, провадження № 61-28525св18 (ЄДРСРУ № 83142667) досліджував питання безспірності заборгованості та  строку для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

(!!!) Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87,  88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним Законом України «Про іпотеку».

При цьому стаття 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

ВИСНОВОК: Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 84цс19).

Окремо необхідно вказати, що строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін, тому  загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки, незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, провадження № 12-278гс18 (ЄДРСРУ № 83589983) .

Теги: виконавчий напис нотаріуса, безспірність заборгованості, строк звернення, позовна давність, підтвердження безспірності заборгованості, визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню, судова практика, Адвокат Морозов