Звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процедура звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса

09 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 755/4277/17-ц, провадження №61-36410св18 (ЄДРСРУ № 84845755) досліджував питання щодо процедури звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Системний аналіз статей 24, 26, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», статті 87 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» свідчить, що процедура звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів.

Перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника і здійснення державної реєстрації. Цей етап спрямований на забезпечення а) прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру звернення стягнення та спосіб звернення стягнення, який буде кредитор застосовувати; б) інтересів інших учасників обороту, яким має бути забезпечено достовірну інформацію про процедуру звернення стягнення та спосіб звернення стягнення.

Другий, етап вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог.

Недотримання одного із етапів процедури звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження №14-83цс18) зроблено висновок, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Відсутність у Законі України «Про нотаріат» та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту такої реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог.

Разом з тим Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає правовий режим регулювання обтяжень саме рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна (стаття 1 цього Закону).  Якщо предметом обтяження є нерухоме майно, то відсутні підстави для застосування приписів цього Закону до спірних правовідносин (02 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 916/3006/17, провадження № 12-278гс18 (ЄДРСРУ № 83589983)

01 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 314/3827/17, провадження № 61-387св19 (ЄДРСРУ № 83413940) нагадав, що підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17, постанові Верховного Суду у справі від 19 вересня 2018 року № 207/1587/16 (провадження № 14-12559св18).

Матеріал по темі: «Виконавчий напис нотаріуса: безспірність заборгованості та строк звернення»

Теги: виконавчий напис нотаріуса, безспірність заборгованості, строк звернення, позовна давність, підтвердження безспірності заборгованості, визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню, судова практика, Адвокат Морозов