Реалізації права
іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним
права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання
15
січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
209/2599/17-ц, провадження № 61-5415св19 (ЄДРСРУ № 86959054), 18 грудня
2019 року в рамках справи № 203/3037/17,
провадження № 61-8374 св 19 (ЄДРСРУ № 86565445) досліджував питання щодо
реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно
до частини першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі
невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання
іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням
шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено
законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також
виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення
стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого
напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто,
законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет
іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою
зобов`язання.
Згідно
з частиною першою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов`язання
та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель
надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця,
письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається
стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного
зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення
стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом
встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення,
іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет
іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення
частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права
іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до
суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).
(!!!) Отже, за змістом частини першої статті 12,
частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя
звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати
дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє
невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом,
може звертати стягнення на предмет іпотеки.
У
частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони
іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет
іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове
врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог
іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим
договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя,
що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з
іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду
про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно
з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог
іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке
прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може
передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок
виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону
України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет
іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку,
встановленому статтею 38 цього Закону.
Матеріал по темі: «Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб»
Згідно
з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію
речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження
державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно,
обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру
речових прав на нерухоме майно.
За
змістом статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної
реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом
Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх
обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на
нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і
поданим документам.
Відповідно
до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх
обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25
грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на
підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог
іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також
подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої
іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від
іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення
тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він
є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли
більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна
(якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже,
на нотаріуса як на державного
реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не
тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком,
передбаченим пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме
майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної
дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору
іпотеки, а й, передусім, встановити
відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Такий обов`язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом
частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень».
У
наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання
документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких
проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за
договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з
огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію
речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про
іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного
реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну
реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів
та їх відповідності вимогам законодавства.
Таким
чином, іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на
нерухоме майно за правочином, оскільки його умовами прямо пов`язано перехід за
іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки із моментом отримання іпотекодавцем
повідомлення про усунення порушень.
Процедура
звернення стягнення на предмет іпотеки буде порушена банком та за своїм
змістом не буде відповідати нормам статей 7, 35, 37 Закону України «Про
іпотеку» та вимогам пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів
України від 25 грудня 2015 року № 1127, та статті 35 Закону України «Про
іпотеку», якщо не буде містити змісту порушених зобов`язань та вимоги про
усунення порушень.
Зазначений
висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній
у постановах: від 23 січня 2019 року у справі №
306/1224/16-ц, провадження №14-501цс18; від 24 квітня 2019 року у справі
№ 521/18393/16-ц, провадження № 14-661цс18.
Крім
того, під час реалізації процедури позасудового стягнення на предмет іпотеки
банком повинен надаватися державному реєстратору висновок (звіт) про оцінку
вартості предмета іпотеки на момент реєстрації права власності на нього
(частина третя статті 37 Закону Україну «Про іпотеку»).
Велика
Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у справах за
позовом іпотекодавця до державного реєстратора із залученням іпотекодержателя
третьою особою спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем
та третьою особою через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав
іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови
від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15,
від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17,
від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14,
від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16,
від 06 червня 2018 року у справі № 804/3509/17,
від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15,
від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18).
До
того ж, за змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у
пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі №
823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації
речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із
порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою
зареєстроване речове право на це майно. Велика Палата Верховного Суду вважає,
що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами
попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між
позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру
внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права.
23
жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
640/10584/17, провадження № 61-47620св18 (ЄДРСРУ № 85443364) вказав, що
частиною першої статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державним реєстратором
є, окрім інших, нотаріус.
Згідно
з частиною першої статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно
приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх
обтяжень.
Рішення,
дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації
прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних
органів або до суду (стаття 37 Закону № 1952-IV).
Таким
чином, державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що
містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є рішенням
державного реєстратора, що підлягає оскарженню відповідно до статті 37 Закону
України «Про іпотеку» та статті 37 Закону № 1952-IV, а не у порядку оспорення
дійсності правочинів, до яких рішення державного реєстратора не належить.
Отже,
у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації
ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист
приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного законодавства,
нотаріус має залучатися до
участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору.
Теги:
виконавчий напис нотаріуса, безспірність заборгованості, строк звернення,
позовна давність, підтвердження безспірності заборгованості, визнання
виконавчого напису таким що не підлягає виконанню, судова практика, Адвокат
Морозов
