Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами за
відповідними дозволами
20 вересня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в
рамках справи № 140/6305/21, адміністративне
провадження № К/990/10045/22 (ЄДРСРУ № 106339018) досліджував питання
щодо викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами
повинні здійснюватися виключно за відповідними дозволами.
За приписами ч.
2 ст. 10 Закону України від 15 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону
навколишнього природного середовища» (далі - Закон № 1264-XII) діяльність, що
перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне
середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку,
встановленому цим Законом та іншим законодавством України.
Частиною
третьою статті 50 Закону № 1264-XII передбачено, що діяльність фізичних та
юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути
припинена за рішенням суду.
За правилами
частини першої статті 20-2 Закону № 1264-XII визначено, що до компетенції
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із
здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього
природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони
природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища
належить зокрема:
а) організація
і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням
центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами,
місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в
частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади,
підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та
господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а
також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про поводження з
відходами;
в) обмеження чи
зупинення (тимчасове) діяльності підприємств і об`єктів незалежно від їх
підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з
порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища,
законодавства про оцінку впливу на довкілля, вимог дозволів на використання
природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів
впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин;
е) надання
обов`язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог
законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформування
дозвільних органів про надані приписи суб`єктам господарювання, що здійснюють
діяльність на підставі дозволів у сфері охорони навколишнього природного
середовища, та здійснення контролю за їх виконанням;
й) вживати в
установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати
позивачем та відповідачем у судах.
Постановою
Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 затверджено Положення
про Державну екологічну інспекцію України, відповідно до якого Державна
екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом
виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом
Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який
реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері
охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання,
відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно з
пунктом 3 цього Положення про Державну екологічну інспекцію України основними
завданнями Держекоінспекції є:
1) реалізація
державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони
навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і
охорони природних ресурсів;
2) здійснення у
межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за
додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо поводження з відходами.
Держекоінспекція
здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому
порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про Державну екологічну
інспекцію України).
За визначенням
понять, наведених у абзаці другому, третьому статті 1 Закону України від 05
квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у
сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V) державний нагляд
(контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої
влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів
виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій,
органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в
межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання
порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення
інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг,
допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;
заходи
державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються
у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених
законом.
Виробництво
(виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг
суб`єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно
за рішенням суду (частина 5 статті 4 Закону України «Про основні засади
державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).
Згідно із
частинами шість-дев`ять статті 7 Закону № 877-V за результатами здійснення
планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду
(контролю) складає акт, який повинен містити відомості, передбачені цією
статтею.
На підставі
акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено
порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності
підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення),
реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та
строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У
разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду
(контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу
державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий
документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу (частина сьома
статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у
сфері господарської діяльності»).
Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової
особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо
усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування
санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується
посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала
перевірку (частина 8 статті 7 Закону України «Про основні засади державного
нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).
Розпорядження
або інший розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) -
обов`язкове для виконання письмове рішення органу державного нагляду (контролю)
щодо усунення виявлених порушень у визначені строки. Розпорядження видається та
підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою
державного колегіального органу) або його заступником (членом державного
колегіального органу).
(!!!) Зі змісту вищенаведених правових норм вбачається, що винесення припису та
звернення до суду із позовом щодо повного або часткового припинення виробництва
- це два різних засоби реагування органу державного нагляду, які застосовуються
окремо.
У постановах
Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі №
640/4506/19 та від 07 грудня 2020 року у справі №
340/1451/20 зроблено висновки, зміст яких дає підстави стверджувати, що
застосування заходів реагування у вигляді зупинення експлуатації підприємства є
тимчасовим заходом, який направлений на попередження настання негативних
наслідків, викликаних наявністю порушень вимог законодавства у сфері охорони
навколишнього природного середовища, а винесення припису та звернення до суду
із позовом щодо повного або часткового припинення виробництва - це два різних
засоби реагування органу державного нагляду, які можуть застосовуватись окремо,
незалежно і самостійно, оскільки переслідують різну мету.
В свою чергу
повне або часткове зупинення виробництва є більш суворим заходом реагування за
винесення припису.
Аналогічна
правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року
у справі № 816/1349/16, від 10 квітня 2020
року у справі № 560/1370/19 та від 25 травня
2022 року у справі № 420/6009/20.
Так, Верховний
Суд у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 807/1410/17 та від 31 березня 2021 року у справі
№ 804/3983/18 звертав увагу на те, що захід
реагування у вигляді повного зупинення будівництва (робіт) є виключним заходом,
обрання якого є можливим у разі, якщо виявлені порушення реально створюють
загрозу життю та/або здоров`ю людей. При обранні такого заходу реагування,
позивачем, як суб`єктом владних повноважень, і судом, відповідно, мають
враховуватися принцип співмірності обраного заходу реагування тим порушенням,
які виникли та тим, які залишилися не усунутими на час розгляду справи, а також
дотримання справедливого балансу між інтересами відповідача і публічними
інтересами. З цього приводу Верховний суд зазначає, що здійснення будь-якої
господарської діяльності, що загрожує життю і здоров`ю людей або становить
підвищену небезпеку для довкілля, забороняється в силу прямої вказівки про
це у статті 246 Господарського кодексу України.
Водночас
застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) є
необхідним оперативним та превентивним способом впливу на порушника з метою
усунення існування загрози життю та здоров`ю людей. Застосування таких заходів
обумовлюється виключно наявністю підстав, які свідчать про загрозу для життя і
здоров`я людей внаслідок забруднення довкілля.
Заходи
реагування у сфері державного нагляду (контролю) покликані запобігти поширенню
негативного впливу виробництва на навколишнє середовище та здоров`я громадян, а
його застосування в найкоротші строки покликане мінімізувати такий вплив і
шкоду.
За своїм
змістом і суттю такого заходу, він застосовується до усунення виявлених
порушень та існування реальної загрози життю та/або здоров`ю людей.
ВИСНОВОК: Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами
можуть здійснюватися на підставі відповідного дозволу.
Разом з цим,
необхідність отримання суб`єктом господарювання відповідного дозволу виникає за
наявності певних умов: по-перше - це вставання факту, того, що певний об`єкт є
джерелом викиду, тобто є об`єктом (підприємством, цехом, агрегатом, установкою,
транспортним засобом тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча
речовина або суміш таких речовин, а норматив якості атмосферного повітря не
відповідає критеріям якості атмосферного повітря, який відображає гранично
допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і при
якому відсутній негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього
природного середовища; по друге - такий об`єкт має експлуатуватись.
Аналогічна
правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2020 року
у справі № 160/301/19 та від 20 квітня 2022
року у справі № 420/6935/19.
Матеріал по
темі: «Екологічний податок за викиди в атмосферне повітря метану»
Теги: екологічний податок, викиди забруднюючих речовин, атмосферне повітря,
забруднююча речовина, природний газ, судова практика, Верховний суд, Адвокат
Морозов
