Податкові спори: поверховий підхід та неповнота з’ясування обставин

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поверховий підхід та неповнота при з’ясуванні обставин справи судом першої інстанції є наслідком скасування всіх судових рішень, а також повторного розгляду справи з самого початку. 

20.06.2017 р. Верховний Суд України в рамках справи № 21-866а16 досліджував питання про поверховий підхід та неповноту при з’ясуванні обставин справи судом першої інстанції що є наслідком скасування всіх судових рішень у спорі з податковим управлінням про скасування податкового повідомлення рішення.

Необхідно вказати, що про неповноту дослідження обставин під час розгляду адміністративної справи з податковим управлінням Верховний суд України нещодавно наголошував (постанова від 14 березня 2017 року у справі №  21-1513а16).

Суд вказав, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов’язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. 

Примітка: Однак Верховний суд України вкотре забуває, що  в абзац одинадцятий статті 1 Закон № 996-ХIV внесено   зміни згідно   із  Законом  N  1724-VIII  (1724-19)  від  03.11.2016, тому: первинний документ - документ,  який  містить  відомості  про господарську  операцію.

Таким чином, за зворотною логікою первинний документ НЕ ПІДТВЕРДЖУЄ  реальне (фактичне) здійснення господарської операції.  

Матеріал по темі: «Податкові спори: нікчемність або реальність господарських операцій»   

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних  документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

ВАЖЛИВО: Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 ПК встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов’язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

ВАЖЛИВО: Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) – це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Між ти, відповідно до ч. 1 та 2 статті 3 Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво як вид господарської діяльності  - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Більше того, як слідує зі змісту постанови Верховного Суду України від 28 лютого 2011 року у справі № 21-13а11 за позовом дочірнього підприємства "Пілснер Україна" до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, за заявою підприємства про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 2 грудня 2010 року, Верховний суд України погодився із висновками судів у цій справі, згідно яких збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. 

Матеріал по темі:«Податкові спори: «фатальність» збитковості господарської операції»  

Водночас, Цивільним кодексом України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Тобто, визначення ціни за договором є істотною умовою договору купівлі-продажу і ці умови визначаються сторонами угоди. 

У взаємозв’язку із зазначеною правовою позицією слід послатися й на інші окремі положення, які регулюють спірні правовідносини.

Зокрема, за пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції і охороною праці <…>.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом пунктів 138.4, 138.8 статті 138 ПК собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

(!!!) Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв’язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується.

У справі, про перегляд рішення в якій заявлено вимогу, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку, що фактичне виконання господарських зобов’язань позивачем підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а укладені з названими контрагентами договори спрямовані на настання реальних обставин.

Разом з тим суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням наданих відповідачем доказів та встановлених фактів належним чином оформлені (підписані невідомими особами) документи не можуть бути підставою для декларування валових витрат за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданих послуг. Зокрема, цей суд послався на додані відповідачем на підтвердження нікчемності укладених договорів копії:

– постанови про зупинення досудового розслідування в рамках кримінального провадження;

– протоколи допиту свідка;

– пояснення директора контрагента, який не надав жодної фактичної інформації щодо діяльності підприємства, відповідальних посадових осіб, порядку поставок, транспортних засобів, складання первинних документів.

 Матеріал по темі:«Недійсність господарських операцій в силу фіктивності контрагента»  

Разом з тим суд першої інстанції, дійшовши висновку щодо неможливості реального виконання угод всіма контрагентами позивача, дослідив лише пояснення осіб, які мали стосунок до окремих контрагентів, та виходив з тієї обставини, що представники жодного контрагента не з’явилися у судове засідання для надання відповідних пояснень. Попри це у справі залишилося нез’ясованим, зокрема, чи всі зазначені в акті перевірки Офісу суб’єкти господарювання підпадають під ознаки фіктивних, подібно до щойно перелічених контрагентів, з господарських операцій з якими ТОВ, на думку контролюючого органу, неправомірно віднесло до складу валових витрат придбання у вищезазначених контрагентів товарів (послуг), завищило витрати і від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також занизило податок на прибуток. Якщо так, то які саме обставини про це свідчать.

ВИСНОВОК: Поверховий підхід та неповнота при з’ясуванні обставин справи, що призвели до поспішного висновку про безтоварність господарських операцій, вимагають повторного і більш ретельного дослідження їх судом першої інстанції…

Виходячи з вказаного і, на перший погляд, це є позитивним моментом для платника податку, адже податкове повідомлення – рішення, під час судового чи адміністративного оскарження, вважається неузгодженим і платник може повноцінно функціонувати та вести господарську діяльність…

…однак оборотна сторона медалі включає в себе наступне:  розгляд справи з самого початку, а це нові докази (можливі додаткові вироки або ухвали суду за нереабілітуючими обставинами по контрагентам, протоколи допиту «фіктивних» директорів без адвокатів і.т.і.), нові судові засідання, а це витрати, як мінімум на кваліфіковану правову допомогу, експертизи, витребування  та дослідження документів.

З огляду на зазначене та з урахуванням наявного досвіду, рекомендую:  саме у суді першій інстанцій ретельно досліджувати кожну обставину та доказ, витребувати необхідні документи (зупиняючи провадження у справі), спростовувати протоколи допиту свідків, досліджувати матеріали кримінальних проваджень по контрагентам і не розраховувати на ч. 2 ст. 71 КАСУ (обов’язок доказування покладається на відповідача, якщо він заперечує), оскільки судова практика вищих судових інстанцій наголошує про рівність сторін в наданні, дослідженні та спростуванні доказів.

Наглядний приклад судового провадження з податковим управлінням в частині вивчення та дослідження доказової бази: справа № 804/500/17 (Ухвала, Ухвала 2)

Теги: податкові спори, налоговые споры, ТТН, накладная, судебная практика, ДФС, ГНІ,  оскарження податкових повідомлень – рішень,  обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи,  контролюючі органи, податкові органи, Адвокат Морозов,  юридическая консультация, судебная защита

Товарно-транспортна накладна: судово-правовий аспект

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податкові спори: товарно-транспортна накладна, як обов'язкова умова підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Верховний суд України у постанові від 27.10.2015 р. у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15) стверджує, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Однак, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Про вищевказане наголошує Вищий адміністративний суд України від 21 березня 2017 р. у справі № К/800/14009/15, від 14 березня 2017 р. у справі № К/800/26970/15, від 14 березня 2017 р. у справі №  К/800/463/17.

Згідно з п.   44.1 ст.   44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст.   202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст.   203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

ВАЖЛИВО: З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

«…необхідно зазначити, що наявність або відсутність окремих документів, як і певні недоліки в їх заповненні (описка, помарка, не заповнення певного реквізиту) носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а отже безпідставним є і посилання контролюючого органу на складення товарно-транспортних накладних з порушенням Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (ВАСУ від 18.05.2017 р. у справі № К/800/36463/16 ).

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст.  11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне придбання товару у контрагентів, подальше використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів (договори, додатки до договорів, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, товарно - транспортні накладні, реєстри товарно - транспортних накладних, витяги з журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах, журнали-ордера по рахунку 631, довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей).

Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Відносно інформації про довіреності, якими надано право підпису на отримання товарно - матеріальних цінностей.

Як встановлено судами попередніх інстанцій серед обов'язкових реквізитів первинного документа не передбачено відображення інформації про довіреності, якими надано право підпису на отримання товарно - матеріальних цінностей, а тому доводи контролюючого органу, що у видаткових накладних виданих ТОВ  відсутня інформація про довіреності, якими надано право підпису вказаних документів, є безпідставними. Крім того, вищезазначені довіреності містять прізвище особи, яка приймала товар від імені позивача та яка перебуває з позивачем у трудових відносинах.

Відносно недоліків заповнення ТТН

Безпідставними є і посилання контролюючого органу на недоліки заповнення товарно-транспортних накладних щодо транспортування товару, оскільки, по-перше, як вже зазначалось вище, певні недоліки в заповненні документів носять оціночний характер, а по-друге, наявність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами поставки чи купівлі - продажу, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже наявність у позивача товарно-транспортних накладних складених з певними недоліками, не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Відносно пунктів навантаження по ТТН та юр.адресою контрагентів

З приводу доводів контролюючого органу, що пункти навантаження товарно - матеріальних цінностей, вказані у товаро - транспортних накладних, не співпадають з податковою адресою контрагентів позивача, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що чинне законодавство не містить обмежень щодо того, з яких саме пунктів може відвантажуватися товар, у тому числі не вимагає, щоб навантаження здійснювалося за юридичною адресою постачальника.

Відносно спіпадання дат на ТТН

Твердження податкового органу щодо не підтвердження факту поставки товару виходячи із не співпадіння дат на окремих товарно - транспортних накладних та видаткових накладних є також безпідставними, оскільки дата, зазначена у товаро - транспортній накладній, є датою складання товарно-транспортної накладної і передачі постачальником вантажу перевізнику, а датою складення видаткової накладної в даній справі, є фактична дата одержання товару позивачем за результатами його зважування. Таким чином, враховуючи транспортування товару з різних регіонів країни, дата доставки та передачі товару позивачу не завжди співпадає з датою навантаження автомобіля та прийняття товару до перевезення.

Відносно відсутності контрагентів позивача за місцезнаходженням, відсутності матеріальних та трудових ресурсів

Колегія суддів також не бере до уваги посилання контролюючого органу на відсутність контрагентів позивача за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, зокрема транспортних засобів, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позивача не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою виконання своїх зобов'язань перед позивачем.

Також, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, а саме, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Також неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності» (Ухвала ВАСУ від 21.06.2017 р. у справі №К/800/11789/16, ЄДРСРУ № 67351110)

Матеріал по темі: «СУДОВИЙ СПІР З ПОДАТКОВОЮ: ВІДСУТНІСТЬ ТОВАРНО – ТРАНСПОРТНОЇ НАКЛАДНОЇ» 

Теги: податкові спори, налоговые споры, ТТН, товарно-транспортна накладна, судебная практика, оскарження податкових повідомлень – рішень, обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи, контролюючі органи, податкові органи, Адвокат Морозов

Податкові спори: відсутність товарно-транспортних накладних

Адвокат Морозов (судебная защита)

Неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Про вищевказане наголошує Вищий адміністративний суд України від 21 березня 2017 р. у справі № К/800/14009/15, від 14 березня 2017 р. у справі № К/800/26970/15, від 14 березня 2017 р. у справі №  К/800/463/17.

Однак необхідно вказати, що Верховний суд України у постанові від 27.10.2015 р. у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15) стверджує, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Між тим, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

ВАЖЛИВО: Отже, ТТН призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Так, з урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Така ж правова позиція висловлення і Міністерством доходів і зборів України в листі від 19 вересня 2013 року № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128 (Вищий адміністративний суд України від 21 березня 2017 р. у справі № К/800/14009/15, від 14 березня 2017 р. у справі № К/800/26970/15, від 14 березня 2017 р. у справі №  К/800/463/17).

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

ВАСУ акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Слід також пам’ятати, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання (Постанова Верховного суду України від 06 грудня 2016 р. у справі № 826/3939/15).

В свою чергу, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків (Постанова Верховного суду України від 04.10.2016 р. у справі № 810/7161/14).

ВИСНОВОК: Отже, відсутність товарно-транспортних накладних не може бути беззаперечним свідченням протиправності формування позивачем податкового кредиту по операціях з контрагентами за встановлених обставин щодо реального виконання таких операцій та фактичної зміни активів товариства (Постанова Верховного суду України від 16.02.2016 р. у справі № 2а-10446/11/2070).

Тобто, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

P.s. Матеріал по темі: «СУДОВИЙ СПІР З ПОДАТКОВОЮ: ВІДСУТНІСТЬ ТОВАРНО – ТРАНСПОРТНОЇ НАКЛАДНОЇ»

Теги: товарно-транспортні накладні, ТТН, відсутність товарно-транспортних накладних, податкові спори, налоговые споры, судова практика, Адвокат Морозов

Фактичні докази господарської операції & спростування її безтоварності

Адвокат Морозов (судебная защита)

У спорах з фіскальними (податковими) органами платник податку повинен застосовувати всю можливу багатоманітність засобі доказуванняв, але фундаментом захисту повинні бути: первинні бухгалтерські документи, презумпція добросовісності платника податків та Конвенція і практика Європейського суду з прав людини.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК України).

У відповідності до приписів ч.4,5 ст.11 КАС України судом під час офіційного з'ясування обставин справи повинно досліджуватися  питання щодо товарності угод за якими платник податку формував валові витрати та податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

В свою чергу, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов’язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

ВАЖЛИВО: визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції. Документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою (п.2.5 Положення).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Разом з тим, слід зазначити, що сам по собі договір (без інших підтверджуючих господарську операцію документів) не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

ВИСНОВОК: Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов’язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов’язаний суб’єкт владних повноважень.

Рішеннмя Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 р. у справі №  К/800/3837/16 передбачено наступне: «При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України».

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.03.2012 року № 21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Крім того, практика Європейського суду суттєво впливає на змістове наповнення принципів, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї.

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення.

 "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права.

"Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що  податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов'язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов'язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп. 16.1.2, 16.1.8 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов'язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Приписами Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727 визначено: акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Разом з тим у постанові Верховного суду України від 10.09.13 р. по справі № 21-237а13 передбачено: «.. дії, пов’язані з включенням до акта висновків, є обов’язковими, тоді як самі висновки такими не є. Висновки, викладені у акті, не породжують обов’язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта».

Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом України в постановах від 03 листопада 2015 року, від 01 грудня 2015 року, від 03 лютого 2016 року (справи № 21-99а15, № 21-3133а15, № 21-4265а15 відповідно) та підтвердженні нещодавною судовою практикою Вищого адміністративного суду України (постанова від 06.07.2016 р. у справі № К/800/33177/15).

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

ВАЖЛИВО: За чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на платника податку  не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Поряд з цим за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податку та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016 р. № 21-5333а15.

ВИСНОВОК: Таким чином, не зважаючи на ст. 71 КАС України та практику Європейського суду з прав людини щодо обов’язку доказування, платник податків під час судового розгляду зобов’язаний довести та обґрунтувати належними та допустимими доказами наступне:

-наявність у платника податку, при здійсненні господарської діяльності,  розумної економічної мети, спрямованості на досягнення економічного ефекту, тобто отримання прибутку;

-реальність такої господарської операції (первинні бухгалтерські документи) та її обґрунтованість (доцільність) в межах економіко – соціальних відносин;

- взаємозв’язок між витратами  платника податків на придбання товарів/послуг, пов’язаних з його господарською діяльністю та наміром останнього отримати в майбутньому економічну користь від придбаних активів. 

Теги: податкові спори, налоговые споры, контрагент, уступка, поступка, ТТН, накладная, судебная практика, працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень,  обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи,  контролюючі органи, податкові органи, Адвокат Морозов, юридическая консультация, судебная защита