У спорах з фіскальними (податковими) органами платник податку
повинен застосовувати всю можливу багатоманітність засобі доказуванняв, але
фундаментом захисту повинні бути: первинні бухгалтерські документи, презумпція
добросовісності платника податків та Конвенція і практика Європейського суду з
прав людини.
Частина 2 статті 19 Конституції України
встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише
на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для
цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат
та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або
податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів
бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з
обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено
законодавством. Платникам податків забороняється формування показників
податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених
документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Витрати, які враховуються для визначення
об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що
підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і
зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших
документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК України).
У відповідності до приписів ч.4,5 ст.11 КАС
України судом під час офіційного з'ясування обставин справи повинно
досліджуватися питання щодо товарності угод за якими платник податку
формував валові витрати та податковий кредит з ПДВ у звітних податкових
періодах.
В свою чергу, правові засади регулювання,
організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в
Україні визначає Закон № 996-ХIV.
Відповідно до статті 1 цього Закону первинний
документ – це документ, який містить відомості про господарську
операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що
первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов’язкові ознаки: він
має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне
(фактичне) здійснення.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV
господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі
активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
ВАЖЛИВО: визначальною
ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни
майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне
її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частин першої та другої статті 9
Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є
первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської
операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю
та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть
складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи
можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі
обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву
підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської
операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за
здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий
підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у
здійсненні господарської операції.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1
Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку,
затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704,
господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що
впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до п.2.4 Положення первинні
документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства,
установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і
місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру
господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і
прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і
правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала
участь у здійсненні господарської операції. Документ повинен бути підписаний
особисто та підпис може бути скріплений печаткою (п.2.5 Положення).
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у
тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів
лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської
операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними
документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх
формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Разом з тим, слід зазначити, що сам по собі договір (без
інших підтверджуючих господарську операцію документів) не
є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті
626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін,
спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а
не про їх фактичне виконання.
ВИСНОВОК:
Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов’язана не з
фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху
його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як
обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські
операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та
підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими
документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні
зміни майнового стану платника податків
Довести правомірність своїх дій чи
бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному
судочинстві зобов’язаний суб’єкт владних повноважень.
Рішеннмя Вищого адміністративного суду
України від 20 липня 2016 р. у справі № К/800/3837/16 передбачено
наступне: «При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності
дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку
він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко
та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів
керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так,
наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими
доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та
контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в
розумінні положень статті 70 КАС України».
Згідно з правовою позицією Верховного Суду
України (постанова від 27.03.2012 року № 21-737во10), надання податковому органу належним
чином оформлених документів, передбачених
законодавством про податки та збори, з
метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та
не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні
та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли
відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена
судом.
Крім того, практика Європейського суду
суттєво впливає на змістове наповнення принципів, закріплених у Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї.
Так, у своїх висновках Суд неодноразово
нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в
тому, що будь-яке втручання публічної
влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення
власності лише "на умовах, передбачених законом", а п. 2 визнає, що
держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом
введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з
фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом
усіх статей конвенції (рішення
у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші
проти Греції" та "Малама проти Греції").
Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує
права на надбання майна (рішення
у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти
Словаччини"). Особа
може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою
оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього
положення.
"Майном" може бути як "існуюче
майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може
стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на
реалізацію майнового права.
"Легітимні
сподівання" за
своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні
ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий
вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").
Поряд з цим, слід відмітити, що принцип
захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися
судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так,
щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень
з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними
органами та посадовими особами дискреційних повноважень.
В контексті зазначеного, слід наголосити,
що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень
зобов'язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним
законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України
встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних,
невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у
той же час,
контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки
необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають
підтвердження доказами.
Оскільки до обов'язків платника податків
законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат,
складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;
виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень
законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки)
про проведення перевірки (пп. 16.1.2, 16.1.8 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу
України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на
реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою
право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту
заниження податкових зобов'язань при відсутності будь-яких порушень з боку
платника податків.
Приписами Порядку оформлення результатів
документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної
митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками
податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затвердженого
Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727 визначено: акт документальної перевірки повинен містити систематизований
виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань
державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства,
контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
В акті документальної перевірки
викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника
податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань
державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства,
контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Факти виявлених порушень законодавства з
питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства,
контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в
акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на
первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової
та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків,
зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або
отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому
числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію,
що підтверджують наявність зазначених фактів.
Разом з тим у постанові Верховного суду
України від 10.09.13 р. по справі № 21-237а13 передбачено: «.. дії,
пов’язані з включенням до акта висновків, є обов’язковими, тоді як самі
висновки такими не є. Висновки,
викладені у акті, не породжують обов’язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого
органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу,
зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі
твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про
законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта».
Аналогічні правові позиції висловлені
Верховним Судом України в постановах від 03 листопада 2015 року, від 01 грудня
2015 року, від 03 лютого 2016 року (справи № 21-99а15, № 21-3133а15, №
21-4265а15 відповідно) та підтвердженні нещодавною судовою практикою Вищого
адміністративного суду України (постанова
від 06.07.2016 р. у справі № К/800/33177/15).
Крім того, ні Податковий кодекс України, ні
інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на
податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого
законодавства іншими суб'єктами господарювання.
Так, у рішенні Європейського суду з прав
людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"
(заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності
будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у
зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок,
або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки
застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки,
який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність
постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні
якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі
владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між
вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
ВАЖЛИВО: За чинними нормами права будь-яка
відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний
характер і стосується лише винної особи, через що на платника податку не
може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання
контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського
і податкового обліку та звітності.
Поряд з цим за умови невстановлення податковим органом
наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про
узгодженість дій платника податку та його постачальника для одержання товариством незаконної
податкової вигоди, платник
не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб,
що перебувають поза межами його впливу.
Аналогічна правова позиція міститься в
постанові Верховного
суду України від 27.01.2016 р. № 21-5333а15.
ВИСНОВОК: Таким чином, не зважаючи на ст. 71 КАС
України та практику Європейського суду з прав людини щодо обов’язку
доказування, платник податків під час судового розгляду зобов’язаний довести та
обґрунтувати належними та допустимими доказами наступне:
-наявність
у платника податку, при здійсненні господарської діяльності, розумної
економічної мети, спрямованості на досягнення економічного ефекту, тобто
отримання прибутку;
-реальність
такої господарської операції (первинні бухгалтерські документи) та її
обґрунтованість (доцільність) в межах економіко – соціальних відносин;
- взаємозв’язок між
витратами платника податків на придбання товарів/послуг, пов’язаних з
його господарською діяльністю та наміром останнього отримати в майбутньому
економічну користь від придбаних активів.
Теги: податкові спори, налоговые споры, контрагент, уступка, поступка, ТТН,
накладная, судебная практика, працівникі, виробничі ресурси, оскарження
податкових повідомлень – рішень,
обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи, контролюючі органи, податкові органи, Адвокат
Морозов, юридическая консультация, судебная защита
Немає коментарів:
Дописати коментар