Алгоритм дій водія за ст. 130 КУпАП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок притягнення до відповідальності та алгоритм дій водія за ст. 130 КУпАП (керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння)

• Встановити законність та підставність зупинення транспортного засобу;
• Стан сп`яніння водія встановлюється за наявністю відповідних ознак, шляхом огляду правопорушника, який проводить поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, які повинні мати, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, згідно Інструкції  - у разі незгоди водія на сам факт застосування спеціального технічного засобу або незгоди з його результатами, у поліцейського виникає обов`язок у двогодинний строк доставити водія до закладу охорони здоров`я для огляду;
• Акт огляду на стан алкогольного/наркотичного сп’яніння вручається особі, щодо якої проводився цей огляд;
• Відповідальність за ст. 130 КУпАП настає за:

а) відмову водія від проведення огляду (ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності);

б) керування ТЗ у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

З урахуванням вказаного, алгоритм дій водія за ст. 130 КУпАП , вважається наступним:

• Встановити підстави зупинки ТЗ;
• В разі наявності ознак алкогольного/наркотичного сп’яніння, не відмовлятися від огляду поліцейським на місті зупинки, при цьому необхідно зафіксувати сертифікат та діючу повірку на прибор огляду (в противному випадку в суді необхідно доводити відсутність доказів: 1) управління/зупинки водія працівники поліції; 2) проведення огляду на стан сп`яніння; 3) фіксування відмова особи від проходження огляду на стан сп`яніння і т.і.);
• Якщо водій не згоден з результатами огляду, поліцейський зобов’язаний доставити водія до відповідного закладу для проведення медичного огляду;
• Отримати всі необхідні документи щодо процедури огляду та зупинки ТЗ;
• Звернутися до адвоката для отримання відповідних консультацій та представництва Ваших інтересів в суді.

 

Матеріал по темі: «За кермом авто в нетверезому стані без доказів керування»

 

 

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов

Адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Загальні положення про правопорушення за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.9 Правил дорожнього руху України, передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

(!!!) Але для того щоб поліцейський виявив та задокументував вказане правопорушення транспортний засіб має бути законно зупинений співробітниками поліції, в противному випадку протиправність зупинки може поставити під сумнів й саму подальшу процедуру оформлення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

У відповідності до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У зазначених справах, протокол про адміністративне правопорушення складається за порушення 1) п.2.5 (водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції) та 2) п.п. «а» п.2.9 (керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції) Правил дорожнього руху.

Отже, для настання адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП необхідно встановити 1) факт керування особою транспортним засобом та 2) відмова особи пройти медичний огляд з метою встановлення алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або 3) перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Правом складати протоколи про адміністративні правопорушення, відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України 07.11.2015 року №1395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 та відповідно до положень ст.255 КУпАП складання протоколів про адміністративні правопорушення за ст.130 КУпАП, віднесено до компетенції органів внутрішніх справ (Національної поліції), які на виконання вимог ст.256 КУпАП, повинні перевірити та зазначити в протоколі відомості, необхідні для вирішення справи.

Згідно роз`яснень п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2003 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року №18, судам при розгляді справ необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247 і 280 КУпАП.

Адміністративне стягнення за ст. 130 КУпАП

1)  Частина 1 статті 130 КУпАП – штраф 17 000 грн. та позбавлення прав строком на 1 рік.

2)  Частина 2 статті 130 КУпАП – штраф 34 000 грн. та позбавлення прав строком на 3 роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк 10 діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого (за повторне порушення протягом року).

3)  Частина 3 статті 130 КУпАП – штраф 51 000 грн. та позбавлення прав строком на 10 років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк 15 діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника (якщо особа двічі протягом року притягувалась до відповідальності).

4)    Частина 4 ст.130 КУПАП – штраф 34 000 грн. або адміністративний арешт на строк п’ятнадцять діб, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки

В разі визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення повернення прав можливе тільки після закінчення одного  року, причому водієві необхідно буде повторно здавати іспит на знання правил дорожнього руху.

Разом з цим, сам протокол про адміністративне правопорушення не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви.

(!!!) Водії, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Також, відбувається тимчасове затримання транспортного засобу, яке проводиться поліцейським відповідно до Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102, у разі наявності в нього підстав вважати, що водієм учинено порушення, передбачені частинами першою - четвертою статті 130 КУпАП.

 

Матеріал по темі: «Правомірність оскарження акту огляду на стан алкогольного сп`ягніння»

 

 

Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов

Скасування державної реєстрації транспортного засобу

Адвокат Морозов (судовий захист)

Скасування державної реєстрації транспортного засобу на підставі сертифікатів виданих не акредитованими установами

17 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/1315/19, адміністративне провадження №К/9901/35916/19 (ЄДРСРУ № 88832860) досліджував питання щодо скасування державної реєстрацію ТЗ транспортних засобів, зареєстрованих (перереєстрованих), знятих з обліку в уповноважених органах МВС за фіктивними чи підробленими документами (сертифікатами відповідності виданими не акредитованими установами).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про дорожній рух» цей закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно форм власності та господарювання.

Положеннями статті 30 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що конструкція транспортних засобів повинна відповідати вимогам сучасних правил, нормативів і стандартів, встановленим рівням викидів забруднюючих речовин в атмосферу, а нормативно-технічна документація має бути узгоджена з відповідними уповноваженими державними органами. Перед початком серійного виробництва транспортних засобів або їх складових частин проводяться спеціальні випробування і за їх позитивними наслідками видається сертифікат встановленої форми.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби, їх складові частини і комплектуючі вироби, що ввозяться на територію України, підлягають перевірці на відповідність діючим стандартам або повинні мати сертифікат, виданий уповноваженим на це Секретаріатом ЄЕК ГЮН Адміністративним органом по сертифікації дорожніх транспортних засобів.

(!!!) Відповідно до частин першої, четвертої статті 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388 затверджено «Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» (далі - «Порядок №1388»), згідно з пунктом 1 якого визначено, що цим Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - «транспортні засоби»), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №1388 державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - «сервісні центри МВС») з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції і технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Положеннями пункту 8 Порядку №1388 передбачено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України «Про дорожній рух»).

ВАЖЛИВО: Абзацом 2 вищенаведеного пункту Порядку №1388 закріплено, що документами, які підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку:

- договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках;

- укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;

- нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;

- договори купівлі-продажу транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах МВС, за якими продавцями виступають суб`єкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких суб`єктів уповноваженою особою і скріплені печаткою;

- свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати;

- рішення про закріплення транспортних засобів на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняті власниками транспортних засобів особами, уповноваженими управляти таким майном;

- рішення власників майна, уповноважених ними органів про передачу транспортних засобів з державної в комунальну власність чи з комунальної власності в державну власність;

- копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин;

- довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску;

- акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу конкретного одержувача;

- митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах МВС транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договір фінансового лізингу;

- акт про проведений аукціон або постанова та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, видані органом державної виконавчої служби;

- інші засвідчені та оформлені в установленому порядку документи, що підтверджують набуття, перехід та припинення права власності на транспортний засіб відповідно до закону.

У разі митного оформлення транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, які ввозяться на митну територію України, за електронною митною декларацією така декларація, засвідчена електронним цифровим підписом відповідальної посадової особи митного органу, передається за допомогою засобів інформаційно- телекомунікаційних систем органам МВС.

Пунктом 10 Порядку №1388 встановлено, що державна реєстрація транспортних засобів, що перебували в експлуатації та ввезені на митну територію України, проводиться за умови відповідності конструкції і технічного стану даної марки (моделі) транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, обов`язковим вимогам правил, нормативів і стандартів України, що підтверджується сертифікатом відповідності або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката, копію яких власники подають до сервісного центру МВС.

Статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року №46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію» (далі - «Декрет №46-93») передбачено, що сертифікація продукції в державній системі сертифікації поділяється на обов`язкову та добровільну. Сертифікація продукції в державній системі сертифікації здійснюється призначеними на те органами з сертифікації - підприємствами, установами і організаціями.

Закон України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» визначає правові і організаційні засади розроблення і застосування технічних регламентів та процедур оцінки відповідності, а також основоположні принципи державної політики у сфері технічного регулювання та оцінки відповідності внесено зміни, зокрема до Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію».

Підпунктом 22 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності», який набрав чинності 10 лютого 2016 року, внесено зміни до Декрету, зокрема з 1 січня 2016 року виключено абзац другий статті 27 Декрету, яким було передбачено, що нові і такі, що були у користуванні, транспортні засоби, а також вузли, агрегати та частини до них, що ввозяться на митну територію України суб`єктами підприємницької діяльності або фізичними особами, підлягають обов`язковій сертифікації відповідно до чинного законодавства.

Разом з тим, 10 лютого 2000 року Україна приєдналася до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі приписів від 20 березня 1958 року (далі - «Женевська Угода 1958 року»).

З метою виконання цієї Угоди з поправками 1995 року та до законодавчого врегулювання і адаптації законодавства України у сфері забезпечення безпеки експлуатації транспортних засобів до законодавства Європейського Союзу, Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Деякі питання сертифікації транспортних засобів, їх частин та обладнання» №738 від 9 червня 2011 року.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 9 червня 2011 року №738 «Деякі питання сертифікації транспортних засобів, їх частин та обладнання» (далі - «Постанова №738») встановлено, що пропуск колісного транспортного засобу, який підлягає державній реєстрації в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС (далі - «транспортний засіб»), предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені на транспортному засобі та/або використані для його оснащення (далі - «обладнання»), на митну територію України з метою вільного обігу, а також перша державна реєстрація транспортного засобу, введення в обіг обладнання здійснюється за наявності сертифіката відповідності, виданого згідно з порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання.

ВАЖЛИВО: Пунктом 3 Постанови №738 визначено, що сертифікат відповідності видається:

- виробником або його уповноваженим представником - резидентом України (далі - «виробник») на кожний транспортний засіб або партію обладнання, тип яких відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання;

- уповноваженими органами або органами із сертифікації, акредитованими відповідно до законодавства, призначеними Міністерством інфраструктури, на кожний новий транспортний засіб або партію обладнання, які відповідають вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу яких не підтверджена сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання, а також на ті, що були у користуванні.

На виконання Постанови №738 наказом Міністерства інфраструктури України від 17 серпня 2012 року №521 встановлений «Порядок затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання» та «Порядок ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів та обладнання».

(!!!) Отже, єдиною законодавчо передбаченою процедурою видачі сертифікатів на транспортні засоби та їхньої частини є оцінка їх відповідності згідно з положеннями «Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання» та «Порядку ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання», затвердженого наказом Мінінфраструктури України №521 від 17 серпня 2012 року.

До органів із сертифікації, які уповноважені на виконання робіт із затвердження типу та індивідуального затвердження колісних транспортних засобів, їх частин та обладнання та органів із сертифікації, призначених на виконання робіт з індивідуального затвердження колісних транспортних засобів відповідно до Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання відносяться:

- Державне підприємство «Державний автотранспортний науково-дослідний та проектний інститут» (наказ Міністерства інфраструктури від 1 березня 2013 року №126);

- Державне підприємство «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (наказ Міністерства інфраструктури від 29 березня 2016 року №121);

- Державне підприємство «Запорізький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (наказ Міністерства економічного розвитку від 9 лютого 2016 року №209);

- Державне підприємство «Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (наказ Міністерства економічного розвитку від 9 лютого 2016 року №212);

- Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем» (наказ Міністерства економічного розвитку від 9 лютого 2016 року №212);

- Державне підприємство «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» (наказ Міністерства економічного розвитку від 9 лютого 2016 року №212), ТзОВ «Рівнестандарт» місто Рівне (наказ Міністерства інфраструктури від 6 вересня 2016 року №306);

- Державне підприємство «Харківстандартметрологія» місто Харків (наказ Міністерства інфраструктури від 22 вересня 2016 року №322).

Перелік органів з сертифікації, які видають вищенаведені сертифікати відповідності, оприлюднений на сайті Міністерства інфраструктури України у розділі «Діяльність Комісії Міністерства інфраструктури України з питань забезпечення виконання Женевської Угоди 1958 року».

Крім того, спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання ввезення на митну територію України та проведення першої реєстрації ввезених або виготовлених в Україні транспортних засобів, а також поетапного запровадження в Україні міжнародних екологічних вимог до транспортних засобів, є Закон України «Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів».

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів» пропуск на митну територію України з метою вільного обігу та перша реєстрація в Україні транспортних засобів за кодами товарних позицій 8701 20, 8702, 8703, 8704, 8705 згідно з УКТ ЗЕД як вироблених в Україні, так і ввезених на митну територію України, нових і таких, що були в користуванні, здійснюється за умови їх відповідності екологічним нормам: не нижче рівня «ЄВРО-3» - з 1 січня 2013 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до дати введення екологічних норм не нижче рівня «ЄВРО-3» як обов`язкових; не нижче рівня «ЄВРО-4» - з 1 січня 2014 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до дати введення екологічних норм не нижче рівня «ЄВРО-4» як обов`язкових; не нижче рівня «ЄВРО-5» - з 1 січня 2016 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до 31 грудня 2015 року включно; не нижче рівня «ЄВРО-6» - з 1 січня 2018 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до 31 грудня 2017 року включно.

Статтею 3 Закону України «Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів» передбачено, що документом, який засвідчує відповідність транспортних засобів вимогам технічних регламентів та національних стандартів, є сертифікат або інший документ про підтвердження відповідності, виданий згідно із законодавством України, що вказує, якому саме рівню екологічних норм відповідає за конструкцією транспортний засіб («ЄВРО-2» - «ЄВРО-6» або іншому рівню). Позначення рівня екологічних норм, якому відповідає транспортний засіб, має бути внесено до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно з частиною дев`ятою статті 34 Закону України «Про дорожній рух» власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Пунктом 15 Порядку №1388 передбачено, що під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортні засоби (крім випадків реєстрації нових транспортних засобів, перереєстрації транспортних засобів у зв`язку із зміною найменування та адреси юридичних осіб, прізвища, імені чи по батькові, місця проживання фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, вибракування їх у цілому) підлягають огляду фахівцями експертної служби МВС з метою звірення ідентифікаційних номерів їх складових частин з номерами, зазначеними в поданих власником для реєстрації документах. За результатами огляду в документах, які подаються для державної реєстрації, робиться відповідна відмітка або складається акт огляду.

Експертне дослідження транспортного засобу і реєстраційних документів на транспортний засіб (інших документів, які є підставою для реєстрації транспортного засобу) проводиться за заявою власника з метою визначення справжності ідентифікаційних номерів транспортного засобу і реєстраційних документів. Експертне дослідження проводиться фахівцями експертної служби МВС або судовими експертами державних спеціалізованих установ, які мають присвоєну в установленому Законом України «Про судову експертизу» порядку кваліфікацію судового експерта з правом проведення досліджень за відповідними експертними спеціальностями.

За результатами дослідження складається висновок експертного дослідження, який додається до документів, що подаються для державної реєстрації. Установлення відповідності конструкції, перевірка за Єдиним державним реєстром МВС, автоматизованою базою даних про розшукувані транспортні засоби, банком даних Генерального секретаріату Інтерполу, перевірка відомостей про обмеження відчуження за Державним реєстром обтяжень рухомого майна та відомостей про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також про реєстрацію місця проживання за Єдиним державним демографічним реєстром проводяться уповноваженими особами сервісного центру МВС.

Після проведення перевірок на заяві власника транспортного засобу робиться запис щодо наявності або відсутності відомостей про розшук, арешт, заборону на зняття з обліку та/або перереєстрацію, відомостей про обмеження відчуження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що засвідчується підписом уповноваженої особи сервісного центру МВС із зазначенням прізвища, імені, по батькові і дати. У разі наявності відомостей про арешт або розшук транспортного засобу його реєстрація не проводиться. Реєстрація транспортного засобу, щодо якого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є відомості про обмеження відчуження, проводиться за наявності письмової згоди обтяжувача (заставодержателя), крім випадків переходу права власності на транспортний засіб у порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки в спільному майні.

Державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів, крім випадків вибракування їх у цілому, без ідентифікаційного номера або із знищеними, пошкодженими (один чи кілька символів номера візуально не визначаються) чи підробленими (змінено один або кілька символів номера, замінено панель (табличку) або частину панелі (таблички) з номером) ідентифікаційними номерами складових частин (кузова, шасі, рами) не допускається. Перша державна реєстрація таких засобів, а також ввезених на митну територію України транспортних засобів, що розшукуються правоохоронними органами інших держав, не проводиться.

Проаналізувавши наведені норми законодавства Верховний Суд дійшов висновку, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків, та проводиться з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції і технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

В даній справі встановлено, що сервісний центр здійснив державну реєстрацію транспортного засобу, а отже, цим сервісним центром було здійснено комплекс заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які стали підставою для проведення реєстрації транспортного засобу марки.

Вказані обставини на переконання колегії судів є суттєвими, оскільки питання зняття з обліку вже зареєстрованого транспортного засобу повинно відбуватись виключно з дотриманням вимог нормативно-правових актів України.

Пунктом 40 Порядку №1388 передбачені підстави зняття з обліку транспортних засобів. Зокрема визначено, що у разі встановлення факту знищення, фальсифікації або підроблення ідентифікаційних номерів складових частин транспортних засобів, виявлення транспортних засобів, зареєстрованих (перереєстрованих), знятих з обліку в уповноважених органах МВС, у тому числі тимчасово, за фіктивними чи підробленими документами або таких, що розшукуються правоохоронними органами України у зв`язку з незаконним заволодінням, уповноважені особи сервісних центрів МВС оформляють в установленому порядку необхідні документи, скасовують державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку транспортних засобів і передають усі відповідні документи та за наявності транспортні засоби до відповідного органу досудового розслідування. Якщо виявлено факт підроблення митних документів, їх ксерокопії з необхідним поясненням надсилаються до органів доходів і зборів, у зоні діяльності яких проживають особи, за якими зареєстровані відповідні транспортні засоби.

Відповідно до пункту 5.7 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 серпня 2010 року №379 (далі - «Інструкція №379»), на підставі документів, що підтверджують встановлення факту знищення, фальсифікації або підроблення ідентифікаційних номерів складових частин ТЗ, виявлення ТЗ, зареєстрованих (перереєстрованих), знятих з обліку в Центрі, у тому числі тимчасово, за фіктивними чи підробленими документами, таких, що розшукуються правоохоронними органами України у зв`язку з незаконним заволодінням, або інформацію про реєстрацію яких несанкціоновано внесено до автоматизованої бази даних АІС «Автомобіль» та (або) Єдиного державного реєстру Державтоінспекції, працівники Центру оформляють в установленому порядку необхідні документи, скасовують державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку ТЗ і передають усі відповідні документи до органу досудового розслідування для подальшого проведення перевірки.

З аналізу зазначених норм слідує, що уповноважені особи сервісних центрів МВС скасовують державну реєстрацію (перереєстрацію) у разі виявлення транспортних засобів, зареєстрованих (перереєстрованих), знятих з обліку в уповноважених органах МВС, у тому числі тимчасово, за фіктивними чи підробленими документами, і передають усі відповідні документи до відповідного органу досудового розслідування для подальшого проведення перевірки.

ВАЖЛИВО: На момент прийняття рішення про скасування державної реєстрації транспортного засобу у розпорядженні уповноваженої особи сервісного центру МВС повинні бути беззаперечні документальні докази того, що транспортний засіб був зареєстрований (перереєстрований) за фіктивними чи підробленими документами.

В даній справі підставою для скасування реєстрації транспортного засобу став сертифікат відповідності, який було подано до реєстрації цього транспортного засобу, оскільки на момент реєстрації орган сертифікації не входив до переліку органів, які уповноважені на виконання робіт із затвердження типу та індивідуального затвердження колісних транспортних засобів, їх частин та обладнання відповідно до Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 17 серпня 2012 року №521. Відтак, поданий при реєстрації транспортного засобу сертифікат відповідності є неналежним сертифікатом відповідності відповідно до Порядку №521.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 803/1457/16,  від 04 липня 2019 року у справі № 803/1496/16, від 31 січня 2020 року у справі № 140/2101/18, від 12 березня 2020 року у справі №803/673/18, від 31 березня 2020 року у справі № 140/1321/19.

І у вказаних вище справах Верховний суд, встановивши факт підробки сертифікату відповідності, на підставі якого була здійснена реєстрація ТЗ, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про скасування реєстрації транспортного засобу на цій підставі, з правом подальшого надіслання таких документів до правоохоронних органів.

А в даній справі навпаки, суд вказав, що транспортний засіб був зареєстрований Територіальним сервісним центром.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатись в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (справа «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

ВИСНОВОК: Отже, помилка державного органу при первинній реєстрації транспортного засобу не може порушувати право нового власника транспортного засобу, на якого останній перереєстрований, на користування та розпорядження належним йому майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі №161/18700/17 та від 12 листопада 2019 року у справі №803/64/18.

Матеріал по темі: «Скасування державної реєстрації автомобіля із-за помилки сервісного центру»

Теги: сервісний центр, свідоцтво про право власності, технічний паспорт, сертифікат на авто, розмитнення, власник автомобіля, скасування реєстрації, ТЗ, транспортний засіб, судова практика, Адвокат Морозов

ДТП: відшкодування різниці між завданою шкодою та страховою виплатою

Адвокат Морозов (судебная защита)

Вимога страховика  до страхувальника про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). 

31.05.2017 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в рамках розгляду справи № 6-2969цс16 вказала наступне.

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

ВАЖЛИВО: Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

(!!!) До сфери обов’язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.

При цьому в Законі № 1961-IV визначено порядок розрахунку шкоди, пов’язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно до статті 29 цього Закону у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі – Методика).

Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) – це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості  відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

ВАЖЛИВО: Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку – це та сума, яку за Законом № 1961-IV має сплатити страховик як страхове відшкодування.

З огляду на зазначене сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування шкоди, пов’язаної з пошкодженням транспортного засобу, – це виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, з урахуванням зносу транспортного засобу та в разі якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Також згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

При цьому страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2267цс16.

Матеріал по темі:«Зворотня вимога (регрес): момент пред’явлення позову» 

ВИСНОВОК: Аналіз судової практики передбачає дві можливості відшкодування шкоди:

- за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди;

- за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування.

Між тим право вибору належного способу захисту своїх порушених прав належить самому потерпілому.

Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 р. у справі № 6-112цс13 (№ в ЄДРСРУ 37401913).

P.s. Більше того,  20 січня 2016 року Верховний суд України у справі № 6-2808цс15 дійшов до висновку, що зворотна вимога страховика до винної у ДТП особи визначається не тільки розміром завданої ТЗ шкоди, а й сукупністю фактичних затрат, які понесені страховиком і які, в свою чергу, підтверджені відповідним платіжним дорученням.

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, транспортний засіб, ТЗ, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов