Адвокат Морозов (судебная защита)
Вимога
страховика до страхувальника про відшкодування різниці між фактичним
розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
31.05.2017 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у
застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата
у цивільних справах Верховного Суду України в рамках розгляду справи № 6-2969цс16 вказала наступне.
За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України
«Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за
договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право
вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування,
має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України
зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана
вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно,
виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної
дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є
діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних
засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних,
радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких
звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену
небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана
джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній
правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди
тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання,
зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної
небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана
одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини
першої статті 1188 ЦК України).
ВАЖЛИВО: Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин
справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди
майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості,
полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому,
визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент
розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої
речі.
З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання
шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа
(потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала
шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими
особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного,
деліктного зобов’язання.
Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним
виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою,
яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають
потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник
– особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки
(зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного
засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки –
особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове
право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина
друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних
зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не
безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом
передбачено такий обов’язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути
встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя,
здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за
рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що
випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу,
якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
(!!!) До сфери обов’язкового страхування належить цивільно-правова
відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним
Законом № 1961-IV.
Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової
відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування
шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а
також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового
страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не
суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою,
цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю,
здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного
засобу (стаття 5).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є
ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої
настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої
застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.
За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону № 1961-IV настання
страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати
страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та
в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається
оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в
тому числі й шкода, пов’язана з пошкодженням чи фізичним знищенням
транспортного засобу. Для отримання
страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання
відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
При цьому в Законі № 1961-IV визначено порядок розрахунку
шкоди, пов’язаної з
пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно до статті 29 цього Закону у зв’язку з
пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з
відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу,
розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та
оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції
України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092
(далі – Методика).
Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 Методики відновлювальний
ремонт (або ремонт) – це комплекс операцій щодо відновлення справності або
роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та
відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни
складових частин. Для визначення
вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного
засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості
відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума
вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта
фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати
товарної вартості.
ВАЖЛИВО: Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП
транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість
матеріального збитку – це та сума, яку за Законом №
1961-IV має сплатити страховик як страхове відшкодування.
З огляду на зазначене сторонами договору обов’язкового
страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних
засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір
укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування
шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого
транспортного засобу.
Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна
відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому
право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному
обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника (особи, яка завдала
шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного
зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової
відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий
так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є
страховик.
Разом з тим зазначені зобов’язання не виключають одне
одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє
загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його
виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування шкоди, пов’язаної
з пошкодженням транспортного засобу, – це виплата, яка здійснюється страховиком
відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, з урахуванням
зносу транспортного засобу та в разі якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди,
буде кваліфікована як страховий випадок.
Також згідно зі статтею 1194 ЦК України особа,
яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової
виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди
зобов’язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою
виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто
з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця
ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.
При цьому страховик, який
виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право самостійно обирати
спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про
стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Судової палати
у цивільних справах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2267цс16.
Матеріал по темі:«Зворотня вимога (регрес): момент пред’явлення позову»
ВИСНОВОК: Аналіз судової практики передбачає дві можливості
відшкодування шкоди:
- за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди;
- за рахунок страховика шляхом отримання страхового
відшкодування.
Між тим право вибору належного способу захисту своїх
порушених прав належить самому потерпілому.
Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування)
недостатньо для повного
відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив
страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися
безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між
фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного
Суду України від 25.12.2013 р. у справі № 6-112цс13 (№ в ЄДРСРУ 37401913).
P.s. Більше того,
20 січня 2016 року Верховний суд України у справі № 6-2808цс15 дійшов до висновку, що зворотна вимога страховика до винної
у ДТП особи визначається не тільки розміром
завданої ТЗ шкоди, а й сукупністю фактичних затрат, які понесені страховиком і які, в свою чергу, підтверджені
відповідним платіжним дорученням.
Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, транспортний засіб, ТЗ,
возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування,
обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд,
защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар