Відступ від висновку Об`єднаної палати щодо подання позову про визнання недійсною третейської / арбітражної угоди

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

ОП ВС КГС: відступ від висновку Об`єднаної палати у справі №910/9841/20, щодо застосування п.7 ч.1 ст.226 ГПК, в частині подання позову про визнання недійсною третейської / арбітражної угоди 

30 серпня 2024 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1766/22 (ЄДРСРУ № 121725661) досліджував питання щодо відступ від висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати від 17.12.2021 у справі №910/9841/20, щодо застосування п.7 ч.1 ст.226 ГПК, в частині подання позову про визнання недійсною третейської / арбітражної угоди. 

Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати від 17.12.2021 у справі №910/9841/20, щодо застосування п.7 ч.1 ст.226 ГПК про те, що позов про визнання недійсною третейської / арбітражної угоди, у тому числі викладеної у формі третейського / арбітражного застереження, може бути розглянутий господарським судом по суті. 

Об`єднана палата дійшла висновку, що третейська / арбітражна угода не є правочином у розумінні ЦК, не є цивільно-правовим (господарським) договором, а по своїй суті є процесуальним договором, для якого чинне законодавство України встановлює спеціальний порядок визнання недійсним. 

Питання щодо недійсності третейської / арбітражної угоди суд розглядає не як позовну вимогу, а як процесуальне питання, що має бути вирішене до початку розгляду позовних вимог по суті відповідно до приписів п.7 ч.1 ст. 226 ГПК.  Якщо суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, він залишає позов без розгляду. Такий висновок має міститися в мотивувальній частині судового рішення. За необхідності суд призначає експертизу. 

Якщо позов містить лише одну позовну вимогу про визнання третейської / арбітражної угоди недійсною, приписи п.7 ч.1 ст.226 ГПК не підлягають застосуванню, а суд має відмовити у відкритті позовного провадження на підставі п.1 ч.1 ст.175 ГПК або, якщо таке провадження було помилково відкрито, то закрити його на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК ("спір не підлягає розгляду у господарських судах)". 

Вирішуючи питання про скасування рішення третейського суду та / або про видачу виконавчого документа, господарський суд одночасно вирішує питання про дійсність чи недійсність третейської угоди у разі заявлення відповідних доводів стороною.  Тому якщо відповідач у третейській справі вважає, що третейська угода є недійсною, він повинен надати суду свої доводи й докази на користь недійсності третейської угоди в межах відповідного судового процесу. Судове рішення з питань скасування рішення третейського суду та / або видачі виконавчого документа є одночасно рішенням, яким вирішується питання про дійсність чи недійсність третейської угоди. Висновки про це повинні міститися у мотивувальній частині судового рішення. За необхідності для вирішення цього питання господарський суд призначає експертизу. 

Аналогічні правила застосовуються і до арбітражної угоди.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Розгляд спорів третейськими судами під час воєнного стану»

 

 

 

Теги: третейський суд, комерційний арбітраж, нарахування пені,  порушення резидентами при здійсненні імпортних операцій,  умови відстрочення поставки,  зупинення строків нарахування пені,  звернення резидента з позовом до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Розгляд спорів третейськими судами під час воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

ОП ВС КГС: щодо правової можливості розгляду спорів третейськими судами під час воєнного стану

30 серпня 2024 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1766/22 (ЄДРСРУ № 121725661) досліджував питання щодо розгляду спорів третейськими судами під час воєнного стану

 Згідно з ч.1 ст.26 "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюють лише суди. 

Згідно зі ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. 

Відповідно до ч.2 ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. 

У преамбулі Закону "Про правовий режим воєнного стану" закріплено, що цей Закон визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб. 

Відповідно до ч.1 ст. 8 цього Закону "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, заходи правового режиму воєнного стану, встановлені цією частиною. 

Згідно зі ст.26 Закону "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. 

Об`єднана палата звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 (п.80), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (п.42), від 13.07.2022 у справі №199/8324/19). 

Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (п.6 ч.1 ст.3 ЦК). Зокрема, законодавство слід тлумачити відповідно до розумних цілей регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (п.7.33). 

Застосовуючи системний спосіб тлумачення, Об`єднана палата дійшла висновку, що Закон "Про правовий режим воєнного стану" спрямований на встановлення окремих обмежень прав і свобод в умовах воєнного стану відповідно до ч.2 ст. 64 Конституції України. Частину 1 ст.26 зазначеного Закону слід застосовувати, виходячи з його загальної спрямованості, зокрема, не у відриві, а в контексті інших положень як Закону в цілому, так з урахуванням інших положень ст.26 цього Закону. 

При цьому, як вже було зазначено, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань. Здійснення третейськими судами функції захисту є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч.5 ст.55 Конституції України, що не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч.2 ст.64 Конституції України). 

Розгляд справи третейським судом за добровільним волевиявленням сторін (на підставі укладеної третейської угоди) жодним чином не обмежує гарантії прав та свобод людини і громадянина, права й законні інтереси юридичних осіб, а положення ст. 26 Закону "Про правовий режим воєнного стану" спрямовані саме на недопущення звуження таких гарантій у сфері судочинства. 

ВИСНОВОК:  Об`єднана палата вважає, що ст.26 Закону "Про правовий режим воєнного стану" не встановлює заборону третейського розгляду справ.

 

   

 

Матеріал по темі: «Спосіб захисту  щодо визнання недійсною третейської / арбітражної угоди»

 

 

Теги: третейський суд, комерційний арбітраж, нарахування пені,  порушення резидентами при здійсненні імпортних операцій,  умови відстрочення поставки,  зупинення строків нарахування пені,  звернення резидента з позовом до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Правова природа третейської та арбітражної угоди

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

ОП ВС КГС: щодо правової природи третейської / арбітражної угоди, її автономності та принципу "компетенції щодо компетенції"

30 серпня 2024 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1766/22 (ЄДРСРУ № 121725661) досліджував питання щодо правової природи третейської / арбітражної угоди, її автономності та принципу "компетенції щодо компетенції".

Частиною 2 ст.1 Закону "Про третейські суди" передбачено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст.3 Закону "Про третейські суди").

Юридичні та / або фізичні особи, а також адміністратор за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону (ст.5 Закону "Про третейські суди").

Відповідно до ст.2 Закону "Про третейські суди" третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

(!!!) Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (ч.1 ст.12 Закону "Про третейські суди"). Отже, оскільки третейське застереження є різновидом третейської угоди (охоплюється зазначеним поняттям), у тексті цієї постанови Об`єднана палата вживатиме поняття "третейська угода" як узагальнююче, родове.

Аналогічним чином Об`єднана палата використовує поняття "арбітражна угода", різновидом якої є арбітражне застереження (ч.1 ст.7 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж").

При цьому Закон "Про третейські суди" та Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж" як нормативно-правові акти, що регулюють процедуру альтернативного (позасудового) вирішення спорів, ґрунтуються на об`єднавчих засадах та мають спільну мету. Інститути третейської та арбітражної угоди, а також нормативні приписи щодо компетенції третейських і арбітражних судів є певною мірою уніфікованими.

Згідно зі ст.27 Закону "Про третейські суди" третейський суд, з додержанням вимог цього Закону, самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи (ч.1). Сторона має право заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті (ч.2). Сторона має право заявити про перевищення третейським судом меж його компетенції, якщо в процесі третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду відповідно до регламенту третейського суду чи цього Закону (ч.3). У випадках, передбачених частинами 2 та 3 цієї статті, третейський суд повинен відкласти розгляд справи або зупинити розгляд справи по суті до вирішення ним питання щодо наявності у нього відповідної компетенції (ч.4). З питань наявності чи відсутності компетенції третейський суд у зазначених випадках виносить мотивовану ухвалу (ч.5). Якщо третейський суд дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору внаслідок відсутності у нього компетенції, третейський розгляд припиняється, а витрати, понесені третейським судом, відшкодовуються сторонами в рівних частках (ч.6). При прийнятті позову третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передачу спору на розгляд третейського суду (ч.7). У разі, якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він повинен відмовити в розгляді справи (ч.8). Про відмову у розгляді справи виноситься мотивована ухвала, яка надсилається сторонам. При цьому заявнику разом з ухвалою повертаються позовні матеріали (ч.9).

Подібне положення міститься у ч.1 ст.16 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж", яка передбачає, що третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.

У постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №824/123/22 визначена правова природа арбітражної угоди; вказано, що по суті це - процесуальний договір, хоча й може міститися в приватному-правовому договорі. Аналогічні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду від 04.03.2024 у справі №824/97/22, від 21.03.2024 у справі №824/99/22.

Об`єднана палата погоджується з цими висновками, не вбачає підстав для відступу від них та вважає, що вони також є застосовними до третейських угод, зважаючи, зокрема, на викладене в п.64 цієї постанови.

Отже, на відміну від звичайного цивільного чи господарського договору як угоди, що має матеріально-правову природу, третейська / арбітражна угода є домовленістю сторін процесуального характеру. Відтак до неї не підлягають застосуванню ст. 16 ЦК та ст. 20 ГПК, які передбачають такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним.

Недійсність угоди регулюється Законом "Про третейські суди",   Законом "Про міжнародний комерційний арбітраж", чинними для України міжнародними договорами (Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961, Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 (далі - Нью-Йоркська Конвенція)).

Ці нормативно-правові акти ґрунтуються на декількох основоположних принципах:

-          автономності третейської / арбітражної угоди - її дійсність визначається окремо від питань дійсності чи недійсності господарського чи цивільного договору, у який вона інкорпорована;

-          "компетенції щодо компетенції" - третейський суд чи міжнародний комерційний арбітраж сам визначає питання наявності в нього компетенції розглядати відповідний спір і при цьому вирішує питання дійсності третейської / арбітражної угоди; державні суди виключно у випадках, передбачених законом та міжнародними договорами, можуть вирішувати питання щодо дійсності третейської / арбітражної угоди; при цьому будь-які сумніви мають тлумачитися на користь третейської / арбітражної угоди (так званий "проарбітрабельний" підхід).

Отже, положення Законів "Про третейські суди" та "Про міжнародний комерційний арбітраж" закріплюють в українському законодавстві два загальновизнаних принципи: 1) принцип "автономності" арбітражної угоди від основного договору; 2) принцип "компетенції щодо компетенції".

Попри наявність у третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) повноважень визначати свою компетенцію, національні суди (господарські та цивільні) також мають можливість розглядати питання дійсності третейської (арбітражної) угоди.

(!!!) Разом із тим відповідно до чинного законодавства України національні суди наділені таким правом лише в чітко визначених ним випадках:

(а) щодо третейської угоди:

-          при поданні стороною договору позову до суду з будь-яких питань, пов`язаних із договором, який містить третейське застереження чи щодо якого сторони уклали третейську угоду (п.7 ч.1 ст.226 ГПК, п.6 ч.1 ст.257 ЦПК);

-          у процедурі оспорювання рішень третейських судів (ст.51 Закону "Про третейські суди", гл.1 розд. VII ГПК, розд.VIII ЦПК);

-          при розгляді судом питання про надання дозволу та видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду (ст. 56 Закону "Про третейські суди", гл.2 розд. VII ГПК, гл.4 розд.ІХ ЦПК). 

(б) щодо арбітражної угоди:

-          при поданні іншою стороною контракту позову до національного суду будь-якої держави з будь-яких питань, пов`язаних із контрактом, який містить арбітражне застереження чи щодо якого сторони уклали арбітражну угоду (ст.8 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж", п.7 ч.1 ст.226 і п.5 ч.1 ст.231 ГПК);

-          у процедурі оспорювання арбітражного рішення (такий спір розглядає національний суд в державі місця ухвалення арбітражного рішення) (ст.34 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж", розд.VIII ЦПК);

-          при розгляді національним судом питання про визнання та надання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення (ст.36 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж", ст.478 ЦПК).

ВИСНОВОК: Закони "Про третейські суди" та "Про міжнародний комерційний арбітраж" не передбачають випадки, за яких суд міг би розглядати питання дійсності третейського (арбітражного) застереження в межах самостійного позову про визнання недійсним такого застереження.

Отже, поза виключними випадками національні суди не мають компетенції розглядати питання дійсності третейської (арбітражної) угоди.

 

Матеріал по темі: «Ініціювання третейського судпроцесу для ускладнення поділу спільного майна подружжя»
 

 

 

 

Теги: третейський суд, комерційний арбітраж, нарахування пені,  порушення резидентами при здійсненні імпортних операцій,  умови відстрочення поставки,  зупинення строків нарахування пені,  звернення резидента з позовом до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Особливості відводу судді третейського суду та скасування його рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості скасування рішення постійно діючого третейського суду з підстав заявленого відводу складу суду

26 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 874/9/22 (ЄДРСРУ № 108603678) досліджував  питання щодо скасування рішення постійно діючого третейського суду з підстав заявленого відводу складу суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 350 Господарського процесуального кодексу України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо:

1) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано судом недійсною;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

5) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

Аналогічні підстави для скасування рішення третейського суду передбачені також статтею 51 Закону України "Про третейські суди", згідно з пунктом 4 частини 3 якої рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу (зокрема, у постанові від 31.08.2021 у справі №870/21/21), що виходячи із вказаних правових норм, при розгляді заяви про скасування рішення третейського суду господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для його скасування, визначених частиною 3 статті 51 Закону України "Про третейські суди" та статтею 350 ГПК України.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Підвідомчість справ третейським судам врегульована статтею 6 Закону України "Про третейські суди", в якій наведений перелік справ, які не можуть розглядати третейські суди.

Відповідно до частини 1 статті 5, частин 1, 2, 9 статті 12 Закону України "Про третейські суди" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів (ч. 1 ст. 14 Закону України "Про третейські суди").

Згідно з наданим у статті 1 Закону України "Про третейські суди" визначенням склад третейського суду - персональний склад третейського суду, що розглядає конкретну справу. Склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді). Третейський суд може розглядати справи в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів (ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про третейські суди").

В постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду. Формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду (ч. 3 ст. 16, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про третейські суди").

У зв`язку з наведеним, вирішуючи питання, пов`язані зі складом постійно діючого третейського суду, яким прийнято рішення, господарському суду слід з урахуванням наведених законодавчих приписів ретельно досліджувати відповідні положення регламенту названого третейського суду у їх співвідношенні з умовами третейської угоди. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 18.12.2018 у справі №978/1764/18 та від 18.11.2021 у справі №875/2579/21.

(!!!) Зокрема, розмежовуючи поняття постійно діючих третейських судів та третейських судів для вирішення конкретного спору (суди ad hoc), Закон України "Про третейські суди" у статті 20 встановлює особливості порядку відводу третейського судді залежно від виду третейського суду:

• у постійно діючому третейському суді процедура відводу визначається регламентом третейського суду з додержанням вимог цього Закону (ч. 4);
• в третейському суді для вирішення конкретного спору заявлення відводу судді є безумовною підставою для неучасті цього судді у розгляду справи (ч. 9).

Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.12.2021 у справі №824/151/21.

Якщо в третейській угоді або в регламенті третейського суду не визначена процедура відводу третейського судді, то має бути застосований порядок, передбачений частинами 5-8 статті 20 Закону України "Про третейські суди".

Перелік підстав для відводу чи самовідводу третейського судді закріплений у статті 19 Закону України "Про третейські суди", згідно з якою третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу: якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи; якщо він є родичем однієї із сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, або перебуває з цими особами чи сторонами в особливих стосунках; на його прохання або за спільним рішенням сторін; у разі встановлення стороною обставин, які дають їй підстави вважати упередженим або необ`єктивним ставлення третейського судді до справи, про яке сторона дізналася після його обрання чи призначення; у разі тривалого, більш як один місяць від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов`язків третейського судді у конкретній справі; у разі виявлення невідповідності третейського судді вимогам, встановленим   статтею 18   цього Закону; якщо третейський суддя бере участь у вирішенні спору, який прямо чи опосередковано пов`язаний з виконанням ним службових повноважень, наданих державою. Жодна особа не може бути третейським суддею у справі, в якій вона раніше брала участь як третейський суддя, але була відведена чи заявила самовідвід, як сторона, представник сторони або в будь-якій іншій якості.

Відповідно до положень Регламенту кількісний та персональний склад третейського суду для вирішення спору визначається головою Третейського суду із затвердженого списку третейських суддів (ст. 5). У статті 18 Регламенту закріплений перелік підстав для відводу чи самовідводу третейського судді аналогічний до переліку підстав, передбачених статтею 19 Закону України "Про третейські суди".

Порядок відводу третейського судді визначений у статті 19 Регламенту, згідно з якою письмова мотивована заява про відвід третейського судді має бути подана стороною протягом трьох днів після того, як цій стороні стали відомі обставини, які є підставою для відводу третейського судді. Заява сторони про відвід подається голові Третейського суду. У разі пропуску встановленого строку питання про прийняття заяви про відвід третейського судді вирішується головою Третейського суду залежно від причин пропуску строку. Якщо інша, сторона не погоджується з відводом третейського судді, вона має право протягом трьох днів подати голові Третейського суду свої мотивовані заперечення. В цьому випадку питання про відвід вирішується головою Третейського суду спільно з іншими третейськими суддями, призначеними у справі, протягом п`яти днів з моменту отримання заяви сторони, рішення яких є обов`язковим для сторін.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з доводами про те, що оскільки Третейський суд є постійно діючим третейським судом, то при розгляді Заяви не повинні застосовуватися норми Закону України "Про третейські суди", які стосуються розгляду спорів третейським судом для вирішення конкретного спору (ad hoc). У зв`язку з цим безпідставними є посилання на положення частини 3 статті 17, частини 9 статті 20 Закону України "Про третейські суди" щодо порушення його автономії волі при обранні третейського судді тощо.

Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження рішення третейського суду»

 

Теги: третейський суд, комерційний арбітраж, нарахування пені,  порушення резидентами при здійсненні імпортних операцій,  умови відстрочення поставки,  зупинення строків нарахування пені,  звернення резидента з позовом до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

Поновлення строку на оскарження рішення третейського суду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість поновлення процесуального строку на оскарження рішення третейського суду

06 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 824/44/22, провадження № 61-8474ав22 (ЄДРСРУ № 106637571) досліджував питання щодо правової можливості поновлення процесуального строку на оскарження рішення третейського суду.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, тобто спір, який або вже існує, або може виникнути у майбутньому між сторонами договору. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди.

Звернення до третейських судів щодо розгляду та розв`язання юридичних спорів, що належать до їхньої компетенції, ґрунтується на вільному волевиявленні сторін спору, є одним зі способів здійснення права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 4 Закону України «Про третейські суди» визначає серед інших такі принципи організації і діяльності третейського суду: законності (пункт 1), незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові (пункт 2), змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 4), всебічності, повноти та об`єктивності вирішення спорів (пункт 10).

Згідно з положеннями частини першої статті 454 ЦПК України і частини другої статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене шляхом звернення до суду із заявою про його скасування сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки.

Заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев`яноста днів:

1) стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, - з дня прийняття рішення третейським судом;                   

2) особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, - з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом (частина п`ята статті 454 ЦПК України).

Частина сьома статті 454 ЦПК України містить правило про те, що заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною п`ятою статті 454 ЦПК України, повертається.

Верховний суд зазначає, що вказана норма процесуального права не є імперативною, а встановлений нею строк не може вважатися преклюзивним (присічним), оскільки ця норма не містить заборони на поновлення цього строку.

Слід відмітити, нещодавно Верховний суд вважав, що строк, передбачений пунктом 1 частиною п’ятою статті 454 ЦПК України, є преклюзивним (припиняючим), поновленню не підлягає, тобто його закінчення є безумовною підставою для повернення заяви.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 жовтня 2018 року по справі № 796/151/2018, провадження № 61-41657ав18 (ЄДРСРУ № 77285883) та від  06 серпня 2018 року по справі №795/310/18, провадження №61-21498ав18 (ЄДРСРУ № 75743736).

Між тим 6 квітня 2022 року в рамках справи № 3-9/2019 (206/19) Конституційний Суд України розглянув питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини п'ятої, частини сьомої статті 454 Цивільного процесуального кодексу України: пункт 1 частини п'ятої статті 454 Кодексу передбачає, що заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев'яноста днів „стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, - з дня прийняття рішення третейським судом“, а відповідно до частини сьомої статті 454 Кодексу „заява, подана після закінчення строку, встановленого частинами п'ятою або шостою цієї статті, повертається“ та дійшов висновку:

1.    Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 1 частини п'ятої, частину сьому статті 454 Цивільного процесуального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють поновлення судом строку на подання особою, яка є стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, заяви про скасування рішення третейського суду.

2.    Пункт 1 частини п'ятої, частина сьома статті 454 Цивільного процесуального кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України „Про введення воєнного стану в Україні“ від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.

Отже, строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (частина перша статті 120 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша та друга статті 126 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 травня  2020 року у справі № 781/2/2018 (провадження № 61-41606ав18),  від 29 жовтня 2020 року у справі № 755/7631/20 (провадження № 61-12521ав20). І такі висновки узгоджуються із Рішенням Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року у справі № 3-9/2019(206/19).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень суду, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін третейським судом про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан виконання зобов`язання, про стан відомого їм третейського чи виконавчого провадження.

ВИСНОВОК: Поновлення строку на оскарження рішення третейського суду є можливим, але не абсолютним і вказане питання вирішує суд в межах своєї дискреції з урахуванням належного обгрунтуванням поданої заяви.

 

Матеріал по темі: «Строки звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду»

 

Теги: третейський суд, комерційний арбітраж, нарахування пені,  порушення резидентами при здійсненні імпортних операцій,  умови відстрочення поставки,  зупинення строків нарахування пені,  звернення резидента з позовом до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат Морозов