Велика палата відступила від висновків КГС та КЦС ВС про те що суд не наділений
повноваженнями на скасування рішень органів державної виконавчої служби та
приватних виконавців
16 листопада
2022 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/7310/20, провадження № 12-23гс22 (ЄДРСРУ № 108086904)
досліджувала питання щодо ефективного способу судового захисту шляхом
скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до
частини третьої статті 63 Закону № 1404-VIII повторне невиконання
боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком
надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення
про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття
заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання
рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний
виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення
боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення
виконавчого провадження (див. підпункт 8.2 постанови КГС ВС від 25.09.2020 у
справі № 924/315/17).
ВАЖЛИВО: В обох випадках, про які йдеться в абзацах другому та третьому частини
третьої статті 63 Закону № 1404-VIII, виконавець має звернутись до органу
досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального
правопорушення. Однак ухвалити постанову про закінчення виконавчого
провадження після такого звернення виконавець може лише у разі
невиконання боржником рішення суду, яке не може бути виконане без його участі (абзац
третій частини третьої статті 63 Закону № 1404-VIII). Якщо ж судове рішення
може бути виконано без участі боржника, виконавець після відповідного звернення
до правоохоронних органів не закінчує виконавче провадження, а продовжує
вживати передбачені Законом № 1404-VIII заходи, спрямовані на примусове
виконання такого рішення.
(!) При цьому накладення штрафів і направлення подання (повідомлення)
правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної
відповідальності самі собою не є достатніми заходами з виконання судового
рішення. Звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не
означає, що виконавець вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду, а
свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення
уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду. Схожі
висновки викладені у постанові КЦС ВС від 22.06.2022 у справі № 607/2547/20.
Відповідно до
статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове
рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового
рішення у визначеному законом порядку.
Таким чином,
установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не
дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких
інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його
виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як
засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та
інтересів. Схожі правові висновки КГС ВС виклав у пункті 13 постанови від
30.08.2018 у справі № 916/4106/14 та
підпункті 8.12 постанови від 25.09.2020 у справі №
924/315/17.
Аналізуючи
національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13
Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним,
національний засіб юридичного захисту має бути:
- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для
тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка
проти України», заява № 61406/00, § 59);
- «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його
використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади
відповідної держави (див. рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти
України», заява № 38722/02, § 75);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню
стверджуваного порушення чи надати
належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див.
рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07,
§ 29).
Згідно із
частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця
про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа
стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом
порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не
пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення
(див. підпункти 6.9, 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від
16.02.2021 у справі № 911/3411/14).
Відповідно до
висловлених раніше висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування
частини першої статті 41 Закону № 1404-VIII (див. mutatis mutandis пункти 77,
79 постанови від 03.11.2020 у справі № 916/617/17)
постанову про закінчення виконавчого провадження, яка ухвалена без
урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а відновлення
відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене у разі задоволення
скарги та скасування такої постанови.
Також слід
звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду вже скасовувала
постанову державного виконавця за результатами касаційного перегляду судових
рішень щодо розгляду скарги на рішення, дії та бездіяльність державного
виконавця (див. постанову від 04.07.2018 у справі №
761/12665/14-ц).
Велика Палата
Верховного Суду враховує, що за змістом частини третьої статті 74 Закону №
1404-VIII рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути
оскаржені стягувачем до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований
державний виконавець. Цей начальник при здійсненні контролю за рішеннями, діями
державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони
суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший
процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні
державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в
порядку, встановленому цим Законом.
Однак
можливість оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця в
порядку, визначеному частиною третьою статті 74 Закону № 1404-VIII, не
позбавляє стягувача можливості захистити свої порушені права та інтереси шляхом
звернення з відповідною скаргою до суду, що передбачено частиною першою
статті 74 зазначеного Закону та частиною першою статті 339 ГПК України. Такий
захист має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується,
спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не
залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд.
Враховуючи
наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків КГС ВС про
застосування частини другої статті 343 ГПК України, викладених у постановах від
21.05.2021 у справі № 905/64/15, від 25.06.2021 у справі №
905/2214/14-908/5734/14, від 25.06.2021 у справі № 25/7, від 30.06.2021 у
справі № 905/2190/14, від 15.07.2021 у справі № 924/408/19, від 24.11.2021 у
справі № 908/3994/14, від 11.04.2022 у справі № 916/3143/19 та від 04.08.2022 у
справі № 910/11419/20, а також висновків КЦС
ВС про застосування аналогічних положень частини другої
статті 451 ЦПК України, викладених у постанові від 23.02.2022 у справі №
1005/7141/2012, про те, що суд не наділений повноваженнями на
скасування рішень органів державної виконавчої служби / приватних виконавців.
Щодо
застосування норм права:
- Передбачений частиною першою статті 74 Закону
України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та статтею
339 Господарського процесуального кодексу України судовий захист прав та
законних інтересів, порушених рішенням, дією або бездіяльністю державного
виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або
приватного виконавця, має бути ефективним, зокрема, доступним для тих,
кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню
стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на
свій розсуд.
- Відповідно до висловлених раніше висновків
Великої Палати Верховного Суду про застосування частини першої статті 41
Закону № 1404-VIII (див. mutatis mutandis пункти 77, 79 постанови від
03.11.2020 у справі № 916/617/17) постанову про закінчення виконавчого
провадження, яка ухвалена без урахування вимог закону, можна оскаржити в
судовому порядку, а відновлення відповідних прав скаржника може бути
ефективно здійснене у разі задоволення скарги та скасування такої
постанови.
ВИСНОВОК: Постанову про закінчення виконавчого провадження, яка
ухвалена без урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а
відновлення відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене у разі
задоволення скарги та скасування такої постанови.
Матеріал по
темі: «Ефективний спосіб захисту при
оскарженні відступлення права вимоги»
Теги: виконавче провадження, скасування постанови, закінчення виконавчого
провадження, судове рішення, судове виконання, виконавець, судова практика,
Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар