Визнання удаваним договору дарування майна та застосування наслідків
удаваного правочину, оскільки насправді укладено договір купівлі-продажу
05 січня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 711/7715/20,
провадження № 61-11760св21 (ЄДРСРУ № 108285237) досліджував питання щодо
визнання удаваним договору дарування майна та застосування наслідків удаваного
правочину, оскільки насправді укладено договір купівлі-продажу.
Здебільшого
сторони укладають удаваний правочин (договір дарування замість договору
купівлі-продажу) задля зменшення податкового навантаження та обов’язкових
витрат, але чи захищеним в такому випадку є покупець і які можуть наступити
наслідки такого укладання буде викладено нижче.
Стаття 717 ЦК
України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник)
передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні
(обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює
обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового
або немайнового характеру, не є договором дарування.
Частиною другою
статті 719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі
укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 655 ЦК
України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець)
передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні
(покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за
нього певну грошову суму.
Згідно зі
статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі
контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,
інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог
розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до
положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на
набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні
факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними.
Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового
результату.
Частиною першою
статті 638 ЦК України визначено, що договірє укладеним, якщо сторони в належній
формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Загальні
вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею
203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має
бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до
статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для
приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде
встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого
правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами
щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до
частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною
вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній
волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним
юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін
при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей
правочин з метою приховати інший та який саме.
(!!!) Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести:
факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі
сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин,
ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж
приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж
ті, що передбачені удаваним правочином.
Такі висновки
застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду
України: від 14 листопада 2012 року в справі №
6-133цс12, від 07 вересня 2016 року в справі №
6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду:
від 07 листопада 2018 року в справі № 742/1913/15
(провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року в справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30
березня 2020 року в справі № 524/3188/17
(провадження № 61-822св20) та підтримані у постанові Верховного Суду в складі
Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20).
Тлумачення
змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено
сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто
сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню
волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що
покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують
правових наслідків.
У постанові
Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за
удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними
насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від
фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін
виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час
розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на
підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей
правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення
про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Аналогічний
правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23
січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.
Верховний Суд у
складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року,
справа № 346/2238/15-ц відступив від
висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів
Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у
справі № 265/3310/17 (провадження №
61-2308св19) де викладена позиція, що договір відповідно до статей 235,236 ЦК
України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і
покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої
фактично укладався цей договір. Також для забезпечення єдності судової практики
відступив і від аналогічного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від
08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19,
провадження № 61-1188св21.
При цьому Верховний
Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформував висновок
про застосування норми права:
1.Удаваним є
правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони
насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного
правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.
Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний
«маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових
наслідків, а не «приховують» сторону правочину.
2.Нормами ЦК
України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання
недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України
не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони,
оскільки це суперечить її положенням.
Згідно з
правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада
2020 року у справі № 357/3132/15-ц для
визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду
встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь
особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових
наслідків і приховують іншу волю учасників.
Установивши під
час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд
на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили
сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей
правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд
ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або
визнає його недійсним (23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі
колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 208/6630/19, провадження № 61-6482св22 (ЄДРСРУ №
107651719).
Слід відмітити,
що оскарження договору дарування, як і будь-якого договору, можливе з підстав,
передбачених Цивільним кодексом:
- загальні підстави для оскарження договору
дарування;
- оскарження договору дарування, вчиненого під
впливом помилки;
- оскарження договору дарування, вчиненого під
впливом обману;
- оскарження договору дарування, вчиненого під
впливом насильства;
- оскарження договору дарування, який вчинено у
результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою
стороною;
- оскарження договору дарування, який вчинено під
впливом тяжкої обставини;
- форма договору дарування;
- позовна давність для оскарження договору
дарування.
Ініціаторами
оскарження, як правило, є родичі дарувальника, які не отримали своєї вигоди від
здійсненої угоди.
Також слід
враховувати, якщо договір купівлі-продажу вчинений за множинності осіб на
стороні покупця (чи продавця), то в справі за позовом одного з учасників такого
договору про визнання його удаваним як відповідачі мають залучатись всі
учасники правочину, а не тільки учасники правочину на стороні покупця.
Аналогічна
правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 року,
справа № 369/7073/18.
Основна різниця
буде полягати в тому, що разі визнання договору дарування недійсним, ошуканому
покупцю ніхто не поверне сплачених коштів, а при визнанні недійсним
договору купівлі-продажу, покупець може розраховувати на повернення сплачених
коштів, хоча б тієї частини, яка вказана в договорі.
Окрім цього,
договір купівлі-продажу оскаржити значно складніше і судова практика
притримується фундаментальних принципів законності і правомірності угоди, поки
не буде доведено зворотного.
ВИСНОВОК: Законодавчо договір купівлі-продажу краще захищений, ніж договір
дарування, але при купівлі-продажу сплачується податків та обов’язкових
платежів більше, ніж при даруванні, а тому як діяти кожен вирішує самостійно… з
урахуванням актуальної судової практики Верховного суду.
Матеріал по
темі: «Правові наслідки укладання удаваного
правочину»
Теги: удаваний правочин, приховання іншого правочину, недійсний правочин,
нікчемний, визнання правочину удаваним, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар