Зупинення
стягнення – ефективний спосіб забезпечення позову при оскарженні в судовому
порядку виконавчого напису нотаріуса шляхом подання позову про визнання його
таким, що не підлягає виконанню
13 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного господарського суду в рамках справи №
902/1264/20 (ЄДРСРУ № 98999653) наголосив, що при оскарженні в судовому
порядку виконавчого напису нотаріуса шляхом подання позову про визнання його
таким, що не підлягає виконанню, застосування заходів забезпечення позову
шляхом зупинення стягнення на підставі такого виконавчого напису є адекватним
та ефективним способом забезпечення позову.
Так, при вирішенні питання про забезпечення позову суд
має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття
відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності
вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів
сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між
конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема,
чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в
разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання
рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання
порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом
інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для
забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі
невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду.
Інститут забезпечення позову в судовому процесі існує виключно з метою
забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що
застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення
яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з
урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з
вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків
заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову,
позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду
докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного
заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про
забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать
про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для
виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок
доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Верховний Суд зазначає, що, у аналогічному випадку,
коли позивач звернувся до суду з немайновою
позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не
вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі
застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення
позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може
істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має
застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення
позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно
ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи
оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких
він звернувся до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи
не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги
щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не
зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом
без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у
постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного
Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, у
постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду,
зокрема у постановах від 25.02.2019 у справі №924/790/18,
від 11.10.2019 у справі №910/4762/19, від
21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від
30.09.2020 у справі №910/19113/19, від
30.11.2020 у справі №910/217/20, від
17.12.2020 у справі №910/11857/20, від
15.01.2021 у справі №914/1939/20, від
13.05.2021 у справі №916/2761/20).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що у
випадку оскарження в судовому порядку виконавчого напису нотаріуса шляхом подання
позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, застосування заходів
забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі такого виконавчого
напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову.
Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, яка
викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі №203/1491/19, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19 тощо.
ВИСНОВОК: При оскарженні
в судовому порядку виконавчого напису нотаріуса шляхом подання позову про
визнання його таким, що не підлягає виконанню – ефективним забезпеченням позову
є зупинення стягнення на підставі такого виконавчого напису.
Матеріал по темі: «Вчинення виконавчого напису на кредитному договорі»
Теги: виконавчий напис нотаріуса, безспірність
заборгованості, строк звернення, позовна давність, підтвердження безспірності
заборгованості, визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню,
судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар