Підстави
недійсності та навпаки ознаки дійсності заповіту у спадкових відносинах
30 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 272/583/19, провадження 61-7004св20 (ЄДРСРУ №
96669197) досліджував питання щодо підстав недійсності та навпаки ознак
дійсності заповіту у спадкових відносинах.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок
своєї смерті (стаття 1233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи,
спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст
правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного
законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє
правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення
учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що
обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності
правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)
вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203
цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена
законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним
судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин
може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але
одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на
підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом
недійсним (оспорюваний правочин).
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення
встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми
заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу
його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо
особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до
частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує
заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою
загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати
заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних
засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і
підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати
заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках (стаття 1253 цього
Кодексу).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої
судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)
зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в
письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує
волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та
цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання
правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім
секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою
відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
У частині другій та четвертій статті 1236 ЦК України
передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її
частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент
відкриття спадщини.
Частиною першою статті 209 ЦК України встановлено, що
правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню
лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до положень частини третьої статті 1247 ЦК
України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими,
службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Враховуючи положення статті 1 Закону України «Про нотаріат»,
до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого
самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у
населених пунктах, де немає нотаріусів.
Предметна компетенція органів місцевого самоврядування на
вчинення нотаріальних дій визначена Законом України «Про нотаріат». Відповідно
до статті 37 цього закон, органи місцевого самоврядування уповноважені вчиняти
у тому числі таку нотаріальну дію, як посвідчення заповітів (крім секретних).
Згідно положень статті 50 Закону України «Про нотаріат»
нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до
суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні,
нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи
акти.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про нотаріат» форми
реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв,
посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах встановлюються
Міністерством юстиції України.
Згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України заповіт,
складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з
порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується
загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.
Верховний Суд в постанові від 12 січня 2021 року по справі № 397/1396/19, провадження № 61-14040св20 (ЄДРСРУ
№ 94151238) зауважив, що технічні помилки (описки) у заповіті не
впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку
посвідчення, Зазначене не є тими порушеннями, які впливають на форму та
посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду міститься в постанові
від 20.05.2019 у справі № 522/904/16- ц та
постанові від 03.07.2019 у справі № 725/2412/15 –ц.
Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12
червня 2020 року у справі № 697/490/18
вказує, що на час складання заповіту законодавство не вимагало від посадової
особи виконавчого комітету сільських, селищних, міських Рад народних депутатів
України в разі, якщо остання на прохання особи записала заповіт зі слів особи
заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, обов`язкового
зазначення в заповіті перед його підписом про прочитання його вголос та
підписання заповідачем.
Висновок суду про нікчемність заповіту через відсутність
відомостей про прочитання вголос його тексту заповідачу не відповідає
положенням частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки вказана норма
передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, що також
зазначено у постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №364/832/18.
У інших справах щодо визнання заповіту нікчемним Верховний
Суд пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить
про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину,
якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право
на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний
заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому
законом порядку (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, постанова Верховного Суду від 03
липня 2019 у справі № 725/2412/15-ц).
Також у постанові від 07.03.2018 року по справі справа № 525/607/17, провадження № 61-1339 св 17
Верховний Суд роз`яснив, що відсутність у заповіті певних реквізитів,
передбачених Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів
місцевого самоврядування, може розцінюватися як порушення форми заповіту у тому
разі, коли відсутність таких реквізитів позбавляє можливості встановити особу
спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу,
яка його нотаріально посвідчила, тощо.
ВИСНОВОК: Недійсними є
заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не
відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не
має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3)
складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення
(відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке
прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у
тексті заповіту дати його складання тощо.
Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким,
що відповідає вимогам закону є
заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на
це право в силу закону, відсутні істотні порушення його форми та посвідчення,
волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Матеріал по темі: «Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту»
Теги: спадок,
спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку,
додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини
пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист,
судовий захист, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар