Законність позову
прокурора в інтересах держави в особі Держаної екологічної інспекції щодо не
допуску останньої до проведення перевірки суб’єкта господарювання
14
серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
820/7049/16, адміністративне провадження №К/9901/39028/18 (ЄДРСРУ №
90985544) досліджував питання, щодо законності позову прокурора в інтересах
держави в особі Держаної екологічної інспекції щодо не допуску останньої до
проведення перевірки.
Частинами
третьою - п`ятою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом
випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді
справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у
якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає
апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за
нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор,
який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі
обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх
захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також
зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень,
визначених статтею 169 цього Кодексу.
У
разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах
держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних
правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності
такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду
прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває
статусу позивача.
Відповідно
до частини третьої статті 23 Закону №1697-VІІ прокурор здійснює представництво
в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення
інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином
здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт
владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а
також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується
прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
За
положеннями частин першої, третьої цієї статті прокурор вправі представляти
інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у
здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів
громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор
здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або
загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або
неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування
чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні
повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність
таких повноважень обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною
четвертою цієї статті.
(!!!) Із наведених нормативних положень вбачається,
що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою
реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі
звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод
та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на
звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції
України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі
визначеного законом порядку такого звернення.
Основний
Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює
представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови,
коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в
адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих
інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади,
орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до
компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності
такого органу.
Матеріал по темі: «Велика палата Верховного суду: виключні підстави для звернення прокурора до суду»
Існування
інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах,
які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету.
Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним,
тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє
прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке
представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в
інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади,
місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають
компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке
обґрунтування повинно базуватись на підставах, за якими можна виявити
(простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і
водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє
прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.
Для
представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й
описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а
виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку,
повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень
економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій
(бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між
ними або з державою.
У
зв`язку зі наведеним, треба зазначити, що закон не передбачає право прокурора
на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.
Процесуальні
і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором
представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і
можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з
порушенням встановленого законом порядку.
У
справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2
Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво
прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд
України в Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси
держави» зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших
учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні
загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм,
спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного
кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної,
екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх
суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної
частини).
Інтереси
держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами
державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами
господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте
держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в
діяльності приватних підприємств, товариств.
Із
врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його
заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на
законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може
відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у
позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений
державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4
мотивувальної частини).
Такі
правові висновки та їх обґрунтування міститься у постановах Верховного Суду від
08.11.2018 у справі № 826/3492/16 та від
23.06.2020 у справі №815/1567/16.
Крім
того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від
13.02.2019 (справа №826/13768/16) щодо
здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила
про таке.
Частиною
третьою статті 23 Закону № 1697-VІІ передбачено, що прокурор здійснює
представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози
порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або
неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування
чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні
повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких
обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою
цієї статті.
Згідно
ж із частиною четвертою статті 23 цього Закону наявність підстав для
представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює
представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після
підтвердження судом підстав для представництва.
Водночас
прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це
громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних
повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва
прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони
процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином
чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Виключно
з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в
суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або
неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого
віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію,
яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати
від нього матеріали та їх копії.
У
разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений
захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів
громадянина з метою встановлення наявності підстав для цього прокурор має
право:
1)
витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати
копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств,
установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів
загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих
суб`єктів, у порядку, визначеному законом;
2)
отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних
підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів
загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові
пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Велика
Палата Верховного Суду у цьому рішенні також послалася на висновок Верховного
Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі №
806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі
Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23
Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у
випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином
здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт
владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2)
у разі відсутності такого органу.
Висновок
викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного
Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19,
від 23.07.2020 у справі № 925/383/18
Перший
«виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист
інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак
підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках
істотно відрізняються.
У
першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний
суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення
захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта
владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має
відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом
до суду не звертається.
Здійснення
захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та
рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність
захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів
держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення
інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення
процесуальних прав позивача.
Верховний
Суд звернув увагу на те, що захищати
інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а
не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними,
прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного
суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту
або робить це неналежно.
Велика
Палата Верховного Суду наголосила, що наведені вище положення законодавства
регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального
представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів
та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Також
Велика Палата Верховного Суду послалася на Рекомендації Парламентської Асамблеї
Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному
суспільстві, заснованому на верховенстві закону», у яких щодо функцій органів
прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено
важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися
сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і
вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему
відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій
були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.
Консультативна
рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради
Європи 13.07.2005, у Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери
кримінального права» наголосила, що держави, у яких прокурорські служби
виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати
реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами
сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й
обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване
становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів
обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам,
задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.
Згідно
з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за
межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради
Європи 19.09.2012 обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи
кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів,
захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства
права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального
судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт
3 цієї Рекомендації).
З
огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному
суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні
рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення
прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів
держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права
на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.
Колегія
суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду,
проаналізувала правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання
питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у
розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, та вважає за необхідне
підсумувати, що таке представництво: по-перше
може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або
загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює
орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних
повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге прокурор у
позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави
та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною
здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє прокурор повинен
пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів
держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні
повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не
звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені
порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів
держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону
№1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.
В
даній справі, на думку прокурора, недопущення державного інспектора
Держекоінспекції до проведення перевірки унеможливило виконання останньою
зазначених контролюючих функцій, що є підставою для представництва інтересів
держави в суді.
Отже,
враховуючи аргументацію протиправності дій відповідача, предмет спору, характер
спірних правовідносин, прокурор в основному акцентує увагу на порушеннях вимог
законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища,
раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, які, на
його думку допустив відповідач. При цьому, не навів обґрунтувань, які б
свідчили про те, що орган державного нагляду (контролю), до компетенції якого
віднесені повноваження із захисту інтересів держави, не здійснює (тобто, він
усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх
захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається) або неналежним
чином здійснює свої повноваження (не може сам реалізувати своє право на судовий
захист), що спонукає прокурора виступити на захист держави шляхом звернення з
цим позовом до адміністративного суду.
Окремо
слід зазначити, що жодним
чинним нормативно-правовим актом не передбачено право органу держаної
екологічної інспекції звертатись до суду з позовом про зобов`язання
підконтрольного суб`єкта господарювання допустити його посадових осіб до
проведення перевірки.
Правові
та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного
нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів
державного нагляду (контролю), їх посадових осіб визначені Законом України від
26.12.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V), який, зокрема, встановлює
порядок, умови та вимоги до проведення державного нагляду (контролю) у вигляді
планових та позапланових заходів, а також оформлення результатів такого нагляду
відповідними документами. При цьому, обов`язок допускати посадових осіб органу
державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю)
встановлений у статті 11 Закону № 877-V, який поширює свою дію на спірні
правовідносини, та не потребує додатково ухвалення судом рішення про це.
ВИСНОВОК: Таким чином, оскільки перевірка права
прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду справи по
суті, а встановлені у справі обставини свідчать про відсутність у прокурора
підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до
суду, суди не мали достатніх правових підстав для розгляду справи по суті.
Оцінка
правомірності оспорюваних у цій справі рішень, зокрема і з мотивів, наведених
прокурором, могла бути надана судом за
позовом належного позивача.
Матеріал
по темі: «Відмова допустити Держекоінспекцію до перевірки підприємства»
Немає коментарів:
Дописати коментар