Відчуження нерухомого
майна з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як
боржника - фраудаторний правочин (правочини, що вчинено боржником на шкоду
кредиторам).
31
липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №712/15231/17,
провадження № 61-42614св18 (ЄДРСРУ № 83553352) досліджував питання фраудаторних
правочинів (правочини, що вчинено боржником на шкоду кредиторам).
Статтею
202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття,
зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Загальні
вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у
статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК
України.
За
змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на
реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно
до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру
створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний
правочин визнається судом недійсним.
Для
визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх
сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання
правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами
не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про
визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У
фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву,
тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він
не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий
правочин завжди укладається умисно.
(!!!) Основними ознаками фіктивного правочину є:
введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних
обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання
зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення
договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований
на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин
першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього
Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК
України.
Аналогічні
правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня
2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у
справі № 359/1654/15-ц, для відступу від
яких Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) не
вбачає підстав.
Отже,
фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин
лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така
протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм
родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення
на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є
іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне
передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і
може бути визнаний судом недійсним.
Окремо
слід зазначити, що 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19 (ЄДРСРУ №
83387308) вказував, що вирішуючи питання про наявність підстав для визнання
недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК
України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після
пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене
на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького
родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно,
за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед
кредитором.
Тобто,
на переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той
факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами
на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося
з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Фраудаторні
правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві
України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20
Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності
банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему
гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина
четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про
виконавче провадження»).
ВАЖЛИВО: Отже, за висновками
Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у
нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок
якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині
його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При
цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив
майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на
уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути
визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Поручитель,
який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого
обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно
з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки,
його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме
неплатоспроможним перед своїми кредиторами.
Серед
іншого Верховний суд вказує, що в обранні варіанта добросовісної поведінки
боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були
економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати
критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно
виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі
розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть
належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно
виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати
справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Угоди,
що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та
фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Вказані
висновки ґрунтуються на постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня
2019 року по справі № 369/11268/16-ц,
провадження № 14-260цс19 (ЄДРСРУ № 83482786) суть якої зводиться до того, що
позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним,
як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника,
на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК
України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК
України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання
правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК
України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Аналогічні
висновки зроблені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої
судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18,
ЄДРСРУ № 80178251 ).
Основними ознаками фіктивного правочину є:
1.
введення
в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи
щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;
2.
свідомий
намір невиконання зобов’язань договору;
3.
приховування
справжніх намірів учасників правочину.
Більше
того, ознака вчинення фіктивного правочину лише для вигляду повинна бути
властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду,
а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути
фіктивним. (Вказане відповідає правовій позиції Касаційного цивільного суду у
складі Верховного Суду викладеній у постанові від 27.03.19 у справі № 607/15555/17-ц (ЄДРСРУ № 80888806).
Матеріал по темі: «Фіктивний
правочин: ознаки, сторони та тягар доказування»
Теги:
фіктивний правочин, фиктивная сделка, последствия сделки, недействительность
сделки, недійсність угоди, наслідки недійсного правочину, реституція,
нікчемний, договір, приховання правочину, фраудаторний правочин, судебная
защита, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар