Зупинення реєстрації ПН на
підставі критеріїв ризиковості, встановлених листом ДФС та підстави для відмови
в реєстрації податкової накладної.
Вказані
висновки суду повністю узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду,
викладеними, зокрема, у постанові від 21.05.2019 року у справі № 620/3556/18 (ЄДРСРУ № 81857391) в якій
зазначається наступне: «…З прийнятих Комісією рішень вбачається, що останні не
містять конкретної інформації щодо причин та підстав для їх прийняття, а лише
містять загальну фразу про те, що причиною його прийняття є ненадання копій
первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і
транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи
(інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти
приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних
типових форм та галузевої специфіки, накладні. У рішеннях не зазначено, яких
саме документів не надано та яких саме документів не вистачає для прийняття
рішення про реєстрацію податкових накладних.
З
урахуванням зазначеного, Суд погоджується з висновками судів попередніх
інстанцій, що податковим органом не дотримано вимог пункту 21 Порядку зупинення
реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі
податкових накладних, та не наведено конкретної підстави для відмови в
реєстрації податкових накладних, поданих позивачем до реєстрації…».
Обов`язковою
ознакою правового акта індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень є
створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи
припинення. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх
виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня
конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних
юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі
акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або
питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність
адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних
адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність
такого акта нормам чинного законодавства.
Таким
чином рішення комісії ДФС повинно відповідати критеріям чіткості та
зрозумілості акта індивідуальної дії та не породжувати його неоднозначного
трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або
виконання обов`язку платником податків виконати юридичне волевиявлення суб`єкта
владних повноважень.
Зазначений
висновок суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними,
зокрема у постанові від 09.07.2019 року №140/2093/18
(ЄДРСРУ №82898502), в якій зазначається наступне: «…Верховний Суд погоджується
з висновком судів попередніх інстанцій, що можливість надання платником
податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності
формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого
визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків.
Вживання податковим органом загального посилання на пункт шостий Критеріїв
оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить
до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про
необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію
зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд..».
Зазначений
висновок суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини,
рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006
року є джерелом права.
У
рішенні від 13 грудня 2001 року у справі "Церква Бесарабської Митрополії
проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та
передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в
разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
На
державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які
посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас
проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року;
"Тошкуце та інші проти Румунії", заява №36900/03, п. 37, від 25
листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Державні
органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не
повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або
уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).
В
той же час, при розгляді справи суд, відповідно до ч.5, ч.6 ст.13 Закону
України "Про судоустрій та статус суддів" та ч.5 ст.242 КАС України,
повинен враховувати висновки Верховного суду, викладені зокрема у постанові від
02.04.2019 року по справі №822/1878/18: «…листи міністерств, інших органів
виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117
Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно
до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, як
встановлено судами попередніх інстанцій, платником податків надано до
податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських
операцій.
Загальними
вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта
правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення
податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а
також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Крім того, акти, що
затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити
норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак
підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.
Враховуючи,
суперечливість нормативного регулювання, наведене та проаналізоване вище, як
підстави застосування презумпції правомірності рішень платника (підпункт 4.1.4
пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), а також вимоги принципів
правової визначеності та передбачуваності, Суд погоджується з висновками судів
попередніх інстанцій щодо безпідставності зупинення реєстрації податкової
накладної Товариства та протиправності рішення податкового органу про відмову в
реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.».
ВИСНОВОК № 1: Рішення Комісії ДФС
повинно містити чітку підставу для відмови в реєстрації податкової накладної.
ВИСНОВОК № 2: Зупинення реєстрації податкових накладних
на підставі критеріїв ризиковості, встановлених листом ДФС, порушує принцип
правової визначеності та передбачуваності, а, відтак, є неправомірним.
Аналогічні
правові висновки Верховного Суду викладено, зокрема, у постанові від 2
квітня 2019 року у справі № 822/1878/18,
постанові від 21 травня 2019 року у справі №
815/2791/18, постанові від 9 липня 2019 року у справі №140/2093/18, постанові від 30 липня 2019 року у
справі № 320/6312/18, адміністративне
провадження №К/9901/14664/19 (ЄДРСРУ № 83379441).
Теги: реєстрація податкової
накладної, відмова в реєстрації, штрафні санкції, зупинення реєстрації
податкової накладної, ЄРПН, реєстр податкових накладних, судова практика,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар