Стягнення з власника
нерухомості безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне
користування земельною ділянкою комунальної власності.
27
серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках справи № 922/2762/18
(ЄДРСРУ № 83876175) в черговий раз досліджував питання щодо стягнення з
власника нерухомості безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за
фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності.
Суть справи: Предметом позову у справі, яка розглядається, є
вимога позивача про стягнення з відповідача як власника об'єкта нерухомого
майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей
1212-1214 ЦК за фактичне користування без належних правових підстав земельною
ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розміщений.
Відповідно
до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землі
комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право
безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Згідно
зі статями 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають
земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності
відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок
державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі
рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача
в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній
власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої
влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями,
визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди
земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Статтею
206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є
платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю
справляється відповідно до закону.
У
разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної
ділянки, яким згідно з частиною першою статті 21 Закону України "Про
оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар
вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Частина
перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди
земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і
користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження
підприємницької та іншої діяльності.
(!!!) Право оренди земельної ділянки виникає на підставі
відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Зі
змісту частини другої статті 120 Земельного кодексу України вбачається, що не
вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди
зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на
якій розташоване це нерухоме майно.
Відповідно
до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка
набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без
достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути
потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава,
на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу
України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або
збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших
осіб чи наслідком події.
ВАЖЛИВО: До моменту оформлення власником об'єкта
нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей
об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення
договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у вигляді орендної
плати, за своїм змістом є кондикційними (зазначена позиція викладена у
постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від
20.11.2018 у справі № 922/3412/17).
Разом
із тим, Верховний Суд чітко вказав на те, що враховуючи той факт, що
позивачем здійснено розрахунок суми позовних вимог без наявності даних
щодо розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який може бути
визначено у вигляді витягу з технічної документації після формування земельної
ділянки як об'єкта цивільних прав в порядку, визначеному статтею 79-1
Земельного кодексу України, що узгоджується з правовими висновками Верховного
Суду у справах № 920/739/17, № 922/3780/17, №
908/220/18, № 922/587/18, то позовні вимоги не можуть бути задоволені.
За
змістом статей 74, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України кожна
сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні
бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись
іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно
до частини 1, 4 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права
власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності,
користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування
земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право
власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній
ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на
земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового
призначення.
У
разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома
особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у
праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Розмір
та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з
переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними
умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім
багатоквартирних будинків) (частина 2 статті 377 Цивільного кодексу України).
(!!!) Отже, з огляду на викладені положення закону, особа, яка
набула права власності на будівлі чи споруди, стає власником (користувачем)
відповідної частки земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала
попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження
нерухомості.
Частиною
6 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що істотною умовою
договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або
споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у
зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної
власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.
Таким
чином, до істотних умов
договору, яким передбачено набуття права власності на будівлю (окремих її
приміщень) належить площа, межі та кадастровий номер земельної ділянки.
З
огляду на наведене, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини
щодо площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло
до набувача спірної будівлі.
Відповідно
до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина
земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з
визначеними щодо неї правами.
Як
встановлено положеннями частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу
України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як
об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її
площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру;
сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному
земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту
присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом
цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди,
сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права
власності на неї.
Вказані
обставини з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу
України повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до
земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами
доказування.
Відповідно
до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є
земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб,
комунальній або державній власності.
Орендна
плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування
земельною ділянкою згідно з договором оренди (частини 1 статті 21 названого
Закону).
Водночас,
основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і
комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної
грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної
плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями
пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова
позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду
справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського
суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
Відповідно
до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку
земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки
оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки
земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої
земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері земельних відносин.
ВИСНОВОК: Таким чином, для задоволення такого роду
позовів позивач має надати суду докази існування протягом зазначеного в позові
періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні
земельного законодавства, докази реальної можливості передачі позивачем цієї
земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду
землі" у зазначений період, а також довести обґрунтованість розрахунку
стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).
Аналогічна
позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17, від 29.05.2019 у справі № 922/955/18.
Отже, якщо:
- Відсутня технічна документація на земельну ділянку, тобто відсутній об’єкт цивільного обороту;
- Відсутня нормативно – грошова оцінка земельної ділянки за період стягнення (витяг);
- Відсутні докази реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі"
…
то й відсутні підстави для задоволення позовних вимог!!!
ТЕГИ:
перехід права власності на земельну ділянку, земельна ділянка, цілісність
об’єкту нерухомості, припинення право власності, оренда землі, перехід
користування, використання земельної ділянки без достатніх правових підстав,
судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар