Звільнення податкового органу від сплати судового збору у справі про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення податкового органу від сплати судового збору під час звернення останнього з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство 

04 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/8316/20 (ЄДРСРУ № 113958171) досліджував питання щодо наявності/відсутності підстав звільнення податкового органу від сплати судового збору під час розгляду заяви податкового органу з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство. 

Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. 

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір". 

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. 

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору. 

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу", який набрав чинності 25.11.2022, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" доповнено п. 27 такого змісту: "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи - в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". 

(!!!) Отже, відповідно до внесених змін, податковий орган як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, звільняється від сплати судового збору за подання позову про стягнення сум податкового боргу. 

Звертаючись до суду першої інстанції з відповідною заявою та посилаючись на п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", ДПС виходило з того, що заходи стягнення сум податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не можуть обмежуватись лише позовним провадженням в межах адміністративного судочинства, а й поширює свою дію на процедуру банкрутства. 

Втім, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначає, що банкрутство є окремою судовою процедурою, яка здійснюється судами господарського судочинства з переважним застосуванням норм матеріального та процесуального права, визначених КУзПБ. 

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. 

За своєю процесуальною формою провадження у справі про банкрутство складається з двох частин. 

Перша - включає в себе основне провадження, спрямоване на вирішення головного завдання - задоволення грошових вимог кредиторів шляхом застосування спеціальних судових процедур: для юридичних осіб - розпорядження майном, санації і ліквідації; для фізичних - реструктуризації боргів боржника та погашення боргів боржника.

Друга частина складається з додаткового або відокремленого від основного процесу провадження. У відокремленому провадженні вирішуються майнові спори, стороною яких є боржник. Завдання такого провадження полягає у збереженні й поповненні активів або конкурсної маси боржника. 

Отже, судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на такі групи. 

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. 

Такі процедурні (процесуальні) питання вирішуються господарським судом шляхом постановлення ухвал. 

Друга група стосується виключно вирішення спорів, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими ГПК України. 

Розгляд таких спорів по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду (абзац 3 ч. 2 ст. 7 КУзПБ). 

Наведена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17. 

До судових рішень у процедурі банкрутства належать, зокрема, ухвали за результатами розгляду вимог конкурсних кредиторів (ч. 6 ст. 45 КУзПБ), ухвали, прийняті за результатами попереднього засідання (ч. 2 ст. 46 КУзПБ), ухвали за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника (ст. 42 КУзПБ), ухвали за результатами розгляду вимог поточних кредиторів, заявлених після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом (ч. 4 ст. 60 КУзПБ). 

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема, ст.ст. 45, 46, 47 КУзПБ. 

Нормами ст. 45 КУзПБ встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. 

Згідно з ч. 6 ст. 45 КУзПБ за результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. 

ВАЖЛИВО: Отже, враховуючи викладене, подання позову про стягнення податкового боргу та подання кредитором заяви з кредиторськими вимогами це є різними способами захисту порушених прав. 

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначає, що Законом України "Про судовий збір" окремо встановлено ставки судового збору за подання позовних вимог у позовному провадженні, а також при поданні заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом. 

Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у відсотковому співвідношенні до ціни позову. 

В той час згідно з пп. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом ставка судового збору складає два розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у фіксованому розмірі. 

Отже, ставки судового збору щодо сплати судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру та за подання до господарського суду заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника в межах провадження у справі про банкрутство, є різними. 

Враховуючи викладене, законодавець розділяє поняття "заява кредитора з грошовими вимогами у справі про банкрутство" та "позовна заява майнового характеру", як і розділяє розміри ставок за подання цих заяв до господарського суду. 

При цьому, ставка судового збору за подання заяви кредитора передбачена у фіксованому розмірі, а ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру передбачена у відсотковому співвідношенні до ціни позову.

Так, належними способами захисту для стягнення боргу із боржника є наказне чи позовне провадження, тоді як заява про визнання кредитором є заявою, що має наслідком визнання чи відхилення грошових вимог до боржника, а не стягнення із боржника заборгованості. Ухвала про визнання вимог кредитора не є підставою для видачі судового наказу та подальшого стягнення боргу у виконавчому провадженні. 

Заява кредитора із грошовими вимогами до боржника має іншу правову природу. Наслідком задоволення позовної заяви є видача виконавчого документу та стягнення заборгованості у порядку примусового виконання судового рішення, в той час як наслідком задоволення судом заяви кредитора є лише визнання кредиторських вимог до боржника. 

Крім того, оскільки положення ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розділяють ставки судового збору за подання позовної заяви та заяви кредитора із грошовими вимогами до боржника, то такі заяви не можуть вважатися тотожними, а п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не застосовується до заяви податкового органу із грошовими вимогами до боржника. 

При цьому, на підтвердження позиції, що подання позову про стягнення податкового боргу та подання кредитором заяви з кредиторськими вимогами є різними способами захисту порушених прав свідчить також неможливість виділити окремо суми заявлених вимог для розрахунку судового збору у випадку, якщо податковий орган об`єднає в свої заяві з грошовими вимогами до боржника як суму податкового боргу так і інші вимоги (наприклад, грошові вимоги щодо стягнення збитків та ін.), з огляду на встановлену фіксовану ставку судового збору за подання такої заяви. В той же час у позовному провадженні передбачено ставку судового збору у відсотковому співвідношенні до ціни позову, тобто в такому випадку є можливість розрахувати судовий збір від суми стягнення. 

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для відступу від протилежних позицій Верховного Суду, викладених в ухвалах Верховного Суду від 06.02.2023 у справі №910/15023/21, від 25.04.2023 у справі №910/6970/22, відповідно до змісту яких колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрили касаційне провадження без сплати судового збору. 

Також Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Верховного Суду, викладених в ухвалах Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №922/4359/19, від 26.01.2023 у справі №922/2654/21 про те, що на податковий орган не поширюється передбачена п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" пільга щодо сплати судового збору, оскільки він не є ініціюючим кредитором у справі та не оскаржує судове рішення, постановлене за результатами розгляду власне заяви податкового органу з грошовими вимогами до боржника, з огляду на висновки, які викладені у цій постанові вище. 

ВИСНОВОК: Положення ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розділяють ставки судового збору за подання позовної заяви та заяви кредитора із грошовими вимогами до боржника, а тому  п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не застосовується до заяви податкового органу із грошовими вимогами до боржника.

 

Матеріал по темі: «Перевірка та повторність факту зарахування/сплати судового збору»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Поділ боргів «цивільного подружжя»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поділ боргових зобов’язань чоловіка та жінки які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу

27 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 751/1030/22, провадження № 61-7177св23 (ЄДРСРУ № 113794350) досліджував питання щодо боргових зобов’язань чоловіка та жінки які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Статтею 74 СК України встановлено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов:

1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї;

2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

(!!!) Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 62 вказаної постанови погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами.

ВИСНОВОК: Якщо судом буде встановлено факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, то на спірні правовідносини поширюються положення щодо права спільної сумісної власності подружжя, в тому числі і по борговим зобов’язанням.

 

Матеріал по темі: «Поділ кредитних боргів подружжя після розірвання шлюбу»

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Встановлення факту непідписання договору без проведення експертизи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення факту непідписання договору без проведення судово-почеркознавчої експертизи

27 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 567/1042/22, провадження № 61-9773св23 (ЄДРСРУ № 113794343) досліджував питання щодо встановлення факту непідписання договору без проведення судово-почеркознавчої експертизи.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 

Установлення факту непідписання договору, як правило, можливе за допомогою відповідної судово-почеркознавчої експертизи.

У змагальному процесі обов`язки мають як сторони, так і суд, який зобов`язаний забезпечити змагальність процесу.

Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Відповідно, призначення експертизи можливе з власної ініціативи суду, що відрізняє новий ЦПК України від ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року.

Таким чином, виключно у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в проведенні експертизи, якщо без цього таку експертизу провести неможливо, суд залежно від того, хто із зазначених осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Аналогічні за своїм змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, (провадження № 61-9158св22), від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, (провадження № 61-431св23), від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, (провадження № 61-2665св23).

Натомість, суди, по суті, передчасно визнали наведений у статті 109 ЦПК України факт без призначення відповідної судової експертизи.

Посилання суду на положення частини десятої статті 84 ЦПК України, згідно з якою у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду, є помилковим.

При цьому Верховний Суд зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що:

«6.18. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

6.19. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

6.20. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

6.21. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що:

«6.37. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

6.39. Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».

ВИСНОВОК: Отже, у разі неможливості отримання оригіналу договору та проведення відповідної експертизи, суду необхідно встановити, чи існувало волевиявлення сторін договору щодо фактичного укладення правочину, чи виконується він сторонами, тобто чи виконуються сторонами свої зобов`язання за договором.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 567/1437/19, провадження № 61-18670св21.

 

Матеріал по темі: «Підстави та умови призначення судової експертизи»

 

 

Теги: експерт, експертний висновок для суду, спеціалізація експерта, попередження про кримінальну відповідальність, завідомо неправдивий висновок, эксперт, экспертиза, судова практика, Адвокат Морозов

Порушення граничного строку реєстрації податкових накладних

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Штрафні санкції у зв`язку з порушенням термінів реєстрації податкових накладних

03 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/1728/20, адміністративне провадження № К/9901/535/21 (ЄДРСРУ № 110616375) досліджував питання щодо штрафних санкцій у зв`язку з порушенням термінів реєстрації податкових накладних.

Відповідно до підпункту 201.10. статті 201 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю факту прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до ЄРПН, звіряння даних, що містяться у виданих платникам ПДВ - отримувачам (покупцям) товарів (послуг) податковій накладній та/або розрахунку коригування, з відомостями, які містяться у Реєстрі, визначено Порядку ведення Єдиного державного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 (Порядок №1246).

Пункт 3 вказаного Порядку визначає, що операційний день триває в робочі дні з 8-ї до 20-ї години. Технічне обслуговування та регламентні роботи, що потребують зупинки Реєстру, не проводяться протягом операційного дня, крім аварійних випадків. Якщо 15 число або останній день місяця припадають на вихідний, святковий або неробочий день, такий день вважається операційним днем.

Відповідно до пункту 11 Порядку №1246 після накладення електронного цифрового підпису платник податку здійснює шифрування податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі та надсилає їх ДФС за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем з урахуванням вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку. Примірник податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі зберігається у платника податку.

Згідно з пунктом 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС (пункт 14 Порядку №1246).

Системний аналіз норм податкового законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація податкової накладної в ЄРПН у строки, встановлені пунктом 201.10 статті 201 ПК України є одним із елементів податкового обов`язку, який закріплений для усіх платників податків (продавців), незалежно від форм власності або специфіки діяльності. Тим самим у правовій державі закріплюється принцип рівності обов`язків таких суб`єктів господарювання перед державою та передбачуваності дій контролюючих органів за їх невиконання (неналежне або несвоєчасне виконання). Невиконання (неналежне або несвоєчасне виконання) такого обов`язку утворює склад податкового правопорушення.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 23 липня 2019 року у справі №620/3609/18, від 14 серпня 2018 року у справі №803/1583/17, від 30 січня 2018 року у справі № 815/2745/17, №816/390/17 від 2 липня 2019 року у справі № 2340/3802/18, від 20 серпня 2019 року у справі № 1640/3125/18) вчинення платником податків всіх залежних від нього дій для своєчасної реєстрації податкової накладної, яка не відбулась внаслідок протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень, від якого залежало забезпечення можливості належним чином виконати цей обов`язок, унеможливлює притягнення такого платника податків до відповідальності.

У постановах від 3 квітня 2020 року (справа №160/5380/19), від 10 червня 2019 року (справа №802/1825/16-а) та від 12 липня 2019 року (справа №0940/1600/18) Верховний Суд вказав, що у процедурі внесення інформації (відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування) до ЄРПН є дві окремі стадії: 1) надання платником податку на додану вартість податкової накладної (розрахунку коригування); 2) прийняття/неприйняття податкової накладної (розрахунку коригування) та внесення відомостей щодо неї (нього) безпосередньо до ЄРПН. Перша із цих стадій залежить від платника податку на додану вартість і є результатом його дій, тоді як друга - це результат виконання роботи програмного забезпечення, що контролюється ДПС, та/або безпосередніх дій працівників ДФС, на яку (які) платник податку не має впливу.

ВИСНОВОК: Встановлена нормою пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України відповідальність платника податку на додану вартість за порушення граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу для реєстрації податкової накладної та /або розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН, у вигляді накладення штрафу може застосовуватися в разі якщо платник податку не надав (не надіслав) податкову накладну (розрахунок коригування) ДПС у строк, встановлений цією статтею.

 

Матеріал по темі: «Скасування рішення податкової про включення до переліку ризикових»

 

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Адвокатський ордер: конкретизація / не конкретизація органу де надається правова допомога

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

(НЕ) Конкретизація в адвокатському ордері органу в якому надається правова допомога

28 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/31892/19, провадження № 61-4683св23 (ЄДРСРУ № 113794351) досліджував питання щодо конкретизація / не конкретизація органу де надається правова допомога адвокатом або адвокатським бюро/об’єднанням.

Відповідно до пункту 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення) ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Згідно з підпунктом 12.4 пункту 12 Положення ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів, визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).

Між тим повертаючи апеляційну скаргу/позов суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, де зазначено, що в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду.

Втім Положенням у новій редакції, згідно з яким під назвою органу, у якому надається правова допомога адвокатом, розуміється як безпосередньо назва конкретного органу, так і назва групи органів наприклад: судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо.

Під час застосування процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (18 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/12387/21, провадження № 61-1940св23 (ЄДРСРУ № 111159900).

Аналогічний висновок зроблений 17 травня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 521/16183/22, провадження № 61-2060св23 (ЄДРСРУ № 111125348).

ВИСНОВОК: Враховуючи викладене, Верховний Суд робить висновок, що вказівка в ордері у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» про те, що правова допомога надається у судах всіх інстанцій є достатнім та необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України, а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб`єктної юрисдикції судів.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 361/4347/17, від 03 серпня 2020 року у справі № 428/3851/19, від 29 листопада 2021 року у справі № 754/3233/20, від 13 квітня 2022 року у справі №756/334/21.

 

Матеріал по темі: «Адвокатський ордер без підпису та печатки»

 

Теги: ордер, адвокат, наау, рада адвокатів, керівник, адвокатське бюро, печатка, підпис, видача ордерів, Адвокат Морозов

Відшкодування витрат на експертизу проведеної до відкриття провадження у справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування витрат пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи до відкриття провадження у справі

20 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 712/4126/22, провадження № 61-11308св23 (ЄДРСРУ № 113626683) досліджував питання щодо відшкодування витрат пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи до відкриття провадження у справі.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці касаційного суду сформувався такий підхід, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі. Здійснення учасником справи замовлення експертного дослідження у поза процесуальному порядку обмежує право іншої особи приймати участь у процесі проведення експертизи, зокрема подавати заяву про відвід експерта.

На основі принципу розумності запропоновано такий підхід до тлумачення як «метод чесного читання», тобто визначення застосування нормативного тексту до наявних обставин на основі того, як розумний читач, який повністю володіє мовою, зрозумів би текст на час його прийняття (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року в справі № 334/9179/21 (провадження № 61-7643св22).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України).

Позовна заява, зокрема, повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (пункт 8 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Аналогічні по суті норми містяться й в інших процесуальних кодексах (КАС, ГПК).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що початок «вирішення спору» щодо своїх «прав та обов`язків цивільного характеру» пов`язується з поданням цивільного позову (див., зокрема: REDKA v. UKRAINE, № 19164/04, § 32, ЄСПЛ, від 21 червня 2007 року; VASILCHUK v. UKRAINE, № 31387/05, § 49, ЄСПЛ, від 10 грудня 2009 року).

Період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру (LITVINYUK v. UKRAINE, № 55109/08, § 19, ЄСПЛ, від 01 березня 2018 року).

У зв`язку із наведеним Верховний суд вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в справі № 824/647/19-а (адміністративне провадження № К/9901/31359/20), у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року в справі № 640/19089/20 (адміністративне провадження № К/9901/22986/21), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 524/710/21 (провадження № 61-1693св22), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 травня 2023 року по справі № 914/3881/21.

ВИСНОВОК: 

• «розумний читач, який повністю володіє мовою, зрозумів би текст процесуальних норм так, що сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену як до подання позову, так і після (особливо, якщо судом враховано відповідний висновок експертизи як доказ). Тобто відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі;
• звужувальне тлумачення процесуальних норм щодо не відшкодування судових витрат за експертизу суттєво обмежує засаду (принцип) цивільного судочинства про відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. При цьому, таке обмеження не обумовлене безпосередніми приписами норм процесуального законодавства, а зроблене касаційним судом на підставі припущень про обмеження права іншої особи приймати участь у процесі проведення експертизи, зокрема подавати заяву про відвід експерта, що не відповідає дійсності, оскільки враховуючи засаду (принцип) змагальності учасники справи не позбавлені можливості під час розгляду справи судом заперечувати проти висновку експерта, в тому числі посилаючись на наявність підстав для відводу, а суд, за таких обставин, має підстави для визнання такого висновку експерта недопустимим доказом;
• відмова у відшкодування судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішенням (особливо, якщо судом враховано відповідний висновок експертизи як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, «підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права».

 

Матеріал по темі: «Підстави та умови призначення судової експертизи»

 

 

Теги: експерт, експертний висновок для суду, спеціалізація експерта, попередження про кримінальну відповідальність, завідомо неправдивий висновок, эксперт, экспертиза, судова практика, Адвокат Морозов