Будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Відсутня у цьому переліку ухвала суду першої інстанції про скасування заочного рішення.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

Таким чином, 31 серпня 2022 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/31423/19, провадження № 61-5769св22 (ЄДРСРУ № 106017720) нагадав, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку окремо або разом з рішенням суду (див: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18 (провадження № 61-13531сво21).

 

Матеріал по темі: "Обґрунтованість касаційної скарги, як вид мистецтва, длязвернення до Верховного суду»

Телефонограма, як спосіб повідомлення про судове засідання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повідомлення телефонограмою учасників судової справи про дату, час і місце розгляду судової справи

31 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 463/8859/20, провадження № 61-6211св22 (ЄДРСРУ № 106017698), від 09 лютого 2022 року у справі №  344/11947/20, провадження № 61-17632св21 (ЄДРСРУ № 103282481) та від 23 грудня 2021 року у справі № 484/37/20, провадження № 61-19542св21 (ЄДРСРУ № 102149317) досліджував питання щодо повідомлення телефонограмою учасників судової справи про дату, час і місце розгляду судової справи.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п`ята статті 128 ЦПК України).

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2021 року в справі № 379/1296/18 (провадження № 61-10167св20) вказано, що «повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 263/3930/16-ц (провадження № 61-12562св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 522/19433/17 (провадження № 61-835св19), від 11 березня 2021 року у справі № 296/9824/19 (провадження № 61-13685св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2021 року у справі № 202/26139/13-ц (провадження № 61-22450св19)».

ВИСНОВОК: Повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

 

Матеріал по темі: «Належність вручення процесуальних документів особі, яка не має офіційної електронної адреси»

 

 

Теги: повідомлення особи, судова повістка, виклик особи, притягнення до відповідальності, належне повідомлення, вручення повістки, телефонограми, смс повідомлення, судова практика, Верховний суд, адвокат Морозов

Судовий захист шляхом спонукання виконати умови договору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Спосіб судового захисту шляхом спонукання виконати умови договору при невиконанні обов`язку за відповідним договором

01 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/6015/20 (ЄДРСРУ № 106007651) досліджував питання щодо особливостей судового захисту шляхом спонукання виконати умови договору.

У постанові від 23.01.2018 у справі № 910/2763/17 Верховний Суд, враховуючи передбачений частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України спосіб захисту цивільних прав та інтересів, дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні первісного позову та дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог первісного позову про зобов`язання ТОВ виконати умови договору про надання послуг.

У постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

У постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі, який застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Такий спосіб захисту стосується, зокрема невиконання обов`язку надати послугу за відповідним договором.

Цивільний кодекс України, встановлюючи такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, не визначає його підстав та умов застосування.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

ВИСНОВОК: Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 910/2842/20).

 

Матеріал по темі: «Стягнення за банківською гарантією»

 

Переважне права працівника на залишення на роботі у разі скорочення штату

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення переважного права на залишення на роботі працівників у зв`язку із скорочення чисельності штату та вивільненням

30 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 285/689/21, провадження № 61-15801св21 (ЄДРСРУ № 105961816) досліджував питання щодо визначення переважного права на залишення на роботі працівників у зв`язку із скорочення чисельності штату та вивільнення.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18).

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частина друга статті 42 КЗпП України містить перелік категорій працівників, які мають переваги в залишенні на роботі.

У постановах Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 452/2056/18 (провадження № 61-6712св20), від 20 серпня 2018 року у справі № 537/1621/17 (провадження № 61-11983св18) зроблено висновок, що роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічні посади чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду (постанова Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 753/3889/17 (провадження № 61-2св20).

У постанові від 16 січня 2018 року у справі № 452/832/16-ц (провадження № 61-976св17) Верховний Суд зазначив, що для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі (11 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 707/818/20, провадження № 61-14266св21 (ЄДРСРУ № 105190748).

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 569/9913/18 (провадження № 61-15809св19) Верховний Суд вказав, що процедура визначення кваліфікації та продуктивність праці працівників, а також процедура визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, законодавчо не визначена. Проте, враховуючи, що потреба у визначені (оцінці) наявності такого права виникає при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченні чисельності штату працівників, яке ініціюється роботодавцем, тому створити умови та провести таку оцінку повинен роботодавець.

Більше того, суд не наділений правами та не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг. Визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц (провадження 61-38248св18).

ВИСНОВОК: Верховний Суд погоджується, що визначення переважного права на залишення на роботі має бути здійснено роботодавцем до пред`явлення працівнику повідомлення про можливе вивільнення.

Аналогічна правова позиція висловлена 09 лютого 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/74/19-ц, провадження № 61-3379св21 (ЄДРСРУ № 103906635).

Матеріал по темі: «Звільнення керівника за одноразове грубе порушення трудових обов`язків»

 

Теги: порівняльний аналіз продуктивності праці, переважне право на залишення на роботі, скорочення працівників, звільнення, роботодавець, кваліфікація працівника, дисциплінованість, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Підстави для видачі судом дубліката виконавчого документу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підстави та особливості видачі судом дубліката виконавчого документу

30 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 1005/7141/2012, провадження № 61-18604св21 (ЄДРСРУ № 105961748) досліджував питання щодо підстав видачі дубліката виконавчого документу.

Згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з підпунктом 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено.

При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має перевірити, чи не було виконано рішення суду на підставі якого його видано, чи не втратило судове рішення законної сили, чи не пропущений строк на пред`явлення до виконання.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, якщо строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви».

У постанові від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1316/285/11 (провадження № 61-34св21) Верховний Суд зазначив, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. У той же час, обов`язковою умовою видачі дубліката виконавчого листа є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 2-6471/06 (провадження № 61-11034св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 643/20898/13-ц (провадження № 61-17590св20), від 20 травня 2022 року у справі № 1005/7133/2012 (провадження № 61-21381св21) та від 19 липня 2022 року у справі № 750/13088/14 (провадження № 61-2110св22, ЄДРСРУ №105402251).

Таким чином, питання видачі дублікату виконавчого листа є похідним від вирішення питання про поновлення строку для пред`явлення його до виконання.

ВИСНОВОК: Отже, необхідними умовами для видачі судом дубліката виконавчого листа є, по-перше, його втрата, факт якої має бути підтверджений відповідними документами, а по-друге, звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого листа до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Матеріал по темі: «Особливості видачі дубліката виконавчого документу»

 

Теги: судовий наказ, виконавчий документ, виконавчий лист, поновлення пропущеного строку,  на предявлення виконавчого документа, дублікат судового наказу, ухвала суду, стягувач, боржник, виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов

Підтвердження неможливості виконати податковий обов’язок під час воєнного стану до 30.09.22 р.

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Платник податків повинен підтвердити неможливість виконати податковий обов’язок під час воєнного стану до 30 вересня 2022 р. - МінФін

На виконання пп. 69.1 п. 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, для підтвердження неможливості виконання податкового обовʼязку під час воєнного стану МінФін розробив відповідний Порядок затверджений Наказом від 29.07.2022 р. № 225  (зареєстровано в МінЮсті 25.08.2022 р. за N 967/38303)

Вказаний Порядок включає перелік документів для фізичних та юридичних осіб, що підтверджують неможливість платника податків своєчасно виконати свій податковий обов'язок, у тому числі обов'язок податкового агента.

ВАЖЛИВО: Неможливість платника податків своєчасно виконати свій податковий обов'язок підтверджується рішенням контролюючого органу!!!

Підстави (зокрема, але не виключно):

для юридичних осіб:

1) втрата (знищення чи зіпсуття) первинних документів, комп’ютерного та іншого обладнання внаслідок бойових дій та/або неможливість (з ризиком для життя) його вивести з зони ведення бойових дій;

2) можливість витоку інформації щодо обсягів та місць зберігання пального або спирту етилового;

3) податкова адреса зареєстрована в зоні бойових дій та інші обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), підтверджені документально.

для фізичних осіб:

1) податкова адреса зареєстрована в зоні бойових дій;

2) перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров’я (у тому числі закордонних);

3) призов на військову службу під час загальної мобілізації або належність до працівників правоохоронних органів, військовослужбовців або працівників Збройних Сил України інших військових формувань та інших осіб, які беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації;

4) втрата (знищення чи зіпсуття) первинних документів, комп’ютерного та іншого обладнання внаслідок бойових дій та ін.

Форма заяви:

До 30 вересня 2022 р. платник податків подає заяву (в електронній формі – через кабінет; в паперовій – до податкової або поштою з повідомленням про вручення) про відсутність такої можливості разом з вичерпним переліком документів (копій документів), інформації, які передбачені Переліком документів, що підтверджують неможливість платника податків.

За результатами розгляду виноситься попереднє рішення із можливістю подальшого подання платником податків додаткових документів. Контролюючий орган у разі потреби може звертатися до компетентних органів щодо додаткового підтвердження обставин, викладених у заяві платника податків та відповідних документах.

Рішення щодо можливості чи неможливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов’язку може бути оскаржено відповідно до Кодексу в адміністративному чи судовому порядку.

 

Матеріал по темі: «Оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану»

 

 

Теги: оподаткування, сплата податків, зборів, подання звітності, зупинення строків, період дії воєнного стану, платник податків, податковий борг, оскарження , Адвокат Морозов