Оскаржити результати торгів може «НЕ зареєстрований учасник аукціону»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд розширив перелік осіб, які можуть оскаржувати результати аукціону, проведеного у процедурі банкрутства, але за певних умов…

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним.

Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, засадам справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 5006/5/39б/2012, вимагати визнання недійсними результатів аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть:

1) боржник (зокрема арбітражний керуючий від імені боржника);

2) кредитори;

3) зареєстровані учасники аукціону;

4) особи, які вважають себе власником майна, що виставляється на аукціон.

Постановою від 20.05.2021 у справі № 910/24368/14 судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду уточнила наведений перелік осіб, які можуть оспорювати результати аукціону з продажу майна банкрута, включивши до кола таких суб`єктів:

5) уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Між тим, вирішуючи питання щодо можливості розширення переліку осіб, які можуть оскаржувати результати аукціону, проведеного у процедурі банкрутства, а також визначаючи межі (критерії), за наявності яких треті особи, що не брали участі в аукціоні, в окремих випадках наділяються правом на оскарження результатів аукціону, Верховний суд виходив із наступного.

Звернення в межах справи про банкрутство із заявою про визнання результатів аукціону недійсними особою, яка не є зареєстрованим учасником аукціону і щодо якої організатором торгів не ухвалено жодного з рішень, передбачених ст. 61 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (зокрема, про відмову в допуску заявника до участі в аукціоні), може бути визнано ефективним способом захисту порушеного права такої особи виключно за певних умов.

(!!!) Тобто це можливо лише в разі встановлення в судовому порядку обставин здійснення такою особою всіх визначених цим Законом дій стосовно набуття статусу зареєстрованого учасника аукціону та вчинення організатором аукціону перешкод в участі такої особи в аукціоні.

ВИСНОВОК: Право особи, не допущеної до аукціону в процедурі банкрутства, оскаржити його результати виникає лише «за певних умов», зокрема якщо така особа в судовому порядку доведе, що зробила все для того щоб стати учасником, а організатор торгів чинив перешкоди.

Такий висновок зробив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 910/21182/15 (910/16832/19).

 

Матеріал по темі: «Визнання результатів аукціону проведеного у процедурі банкрутства недійсними»

 

 

Теги: прилюдні торги, електроні торги, торги банкрутство, кредитор, учасник, аукціон, визнання прилюдних торгів недійсними, боржник, стягувач, оцінка майна, виконавче провадження, оскарження дій державного виконавця, судова практика, Адвокат Морозов

Відповідальність страховика за шкоду спричиненою ДТП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність страховика за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки за відсутності вини водія забезпеченого транспортного засобу

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У статті 3 цього Закону визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Згідно зі статтею 6 Закону України"Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася

за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 21 Закону України"Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовуєу встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України"Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Стаття 27 вказаного Закону до поняття «шкода, пов’язана зі смертю потерпілого» включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

(!!!) Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об’єкта зобов’язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим мають однаковий обов’язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об’єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов’язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція завдавача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).

Отже, для відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, достатньо лише трьох підстав: 1) наявність шкоди; 2) протиправна дія заподіювача шкоди; 3) наявність причинного зв’язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, Верховного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).

Слід відмітити, що останніми актуальними правовими позиціями щодо застосування вказаних норм є: позиція Верховного Суду у постанові від 03.06.2020 у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18) та позиція Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775 св 20), у відповідності до яких наприклад порушення пішоходом ПДР не може бути підставою для звільнення від обов`язку відшкодувати шкоду, оскільки відповідач не довів наявності непереборної сили або умислу потерпілого в заподіянні зазначеної шкоди.

ВИСНОВОК: Враховуючи те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження стосовно нього не звільняє від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДТП є страховим випадком, а тому в страховика виник обов’язок виплатити страхове відшкодування за завдану забезпеченим транспортним засобом шкоду, яка пов’язана зі смертю потерпілого.

Постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21).

 

Матеріал по темі: «Відсутність акта огляду застрахованого транспортного засобу»

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Підвищення кваліфікації Адвоката 2022 р.

 

Декілька претендентів на землю: хто буде розробляти проект відведення?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення ділянки за наявністю декількох претендентів

18 травня 2022 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 154/3345/16 (адміністративне провадження № К/9901/42686/18) дослідив питання про вичерпність переліку підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Разом з цим Верховний Суд в рамках справи № 740/4635/16-а, адміністративне провадження № К/9901/43117/18 (ЄДРСРУ № 99657940) звертає увагу, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до  статті 118 ЗК України  є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

(!!!) При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14.

Суд вказав, що підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз статей 116, 118 ЗК України вказує на те, що місцева рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 №463/3375/15-а та від 27.02.2020 у справі №120/1491/19-а (22 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/1177/19, адміністративне провадження №К/9901/29552/19 (ЄДРСРУ № 98493756).

Більше того, чинним законодавством не передбачено право органів місцевого самоврядування відступати від положень ст. 118 ЗК України, в тому числі не передбачено й відмовляти в задоволенні вимоги про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою у зв’язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.

ВИСНОВОК: Верховний суд вказує, що дозвіл на розробку проекту землевідведення треба надавати всім, хто звернувся. Як наслідок, проект можуть розробляти одночасно декілька замовників, а хто з них отримає ділянку – визначатиметься на стадії затвердження проекту та надання її у власність.

 

Матеріал по темі: «Правомірність надання декільком особам дозволу на розробку проекту землеустрою»

 

 

Теги: земельні спори, дозвіл на розробку проекту землеустрою, одержання безоплатно у власність земельної ділянки, користування земельною ділянкою, судова практика, Адвокат Морозов

 

Автоматична пролонгація договорів оренди землі після введення воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поновлення користування земельними ділянками с/г призначення після введення воєнного стану відповідно до Закону № 2145-IX

Законом України від 24.03.2022 р. №2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набув чинності 07.04.2022 р. передбачено поновлення на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори:

• Оренди;
• Суборенди;
• Емфітевзису;
• Суперфіцію;
• земельного сервітуту;

строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану (24.02.2022 року), щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Окрім цього, пункт 1 Розділу 2 Закону №2145, передбачає, що закон, а набуває чинності з моменту його опублікування.

З приводу часу з якого поширюється дія Закону (або з 25.02.2022 р. (введено воєнний стан) або з 07.04.2022 р. (набуття чинності Законом)), Мінагрополітики пояснює наступне.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Саме так тлумачить зміст цієї статті і Конституційний Суд України (див.: Рішення КСУ у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 справа № 1-7/99).

Також це відображено й у п. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України, відповідно до якого акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Тому Закон № 2145-IX може застосовуватися до наявних відносин станом на 07 квітня, коли цей Закон був введений у дію.

ВИСНОВОК: Якщо договір щодо землі припинив свою дію до 7 квітня 2022 року, вважається, що такі договірні відносини припинилися. Тому такий договір не підлягає поновленню відповідно до Закону № 2145-IX.

Завантажити матеріали Мінагрополітики щодо роз’яснення Закону №2145-IX, типові договори можна за посиланням

 

 

Матеріал по темі: «Систематична несплата орендних платежів є підставою для розірвання договору»

 

 

Теги: земля, оренда землі, поновлення оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцій, земельний сервітут, землі сільськогосподарського призначення, судова практика, Адвокат Морозов

 

COVID-19: Уряд України продовжив карантин до 31 серпня 2022 року

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 Уряд України продовжив карантин до 31 серпня 2022 року

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 р. № 630 внесені зміни до актів Кабінету Міністрів України щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Так, у пункті 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 “Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації” — із зміною, внесеною постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2022 р. № 318, слово “травня” замінити словом “серпня”, а у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” цифри і слово “31 травня” замінити цифрами і словом “31 серпня”.

(!!!) Таким чином, для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 Уряд України продовжив карантин до 31 серпня 2022 року.

Обмеження під час карантину встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», які більш детально можна подивитися на сайті МОЗ України. 

 

Матеріал по темі: «Мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину (COVID-19)»

Спадкування майнових прав забудовника на нерухоме майно

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику майнові права та обов’язки

Згідно із ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно і (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Отже, якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

В Інформаційному листі Вищого спеціалізованого Суду України від 16.05.2013 №24/753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» судам роз`яснено, що окрім загального кола обставин, які встановлюються судом при вирішенні всіх спорів про право на спадкування, при вирішенні спорів про визнання права власності нй спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати:

1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда);

2)чи отримано спакодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку;

3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку;

4)чи дотримано про будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протии пожежних, санітарних норм;

5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок,іншу споруду (п.3-1 вказаного листа).

У разі відсутності документів, що підтверджують право власності спадкодавця на житловий будинок, або відсутності державної реєстрації прав власності необхідно з`ясувати причини відсутності правовстановлюючих документів, і державної реєстрації права власності або документів на забудову. У разі недотримання спадкодавцем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно судами може визнаватись у порядку спадкування право на забудову, і право на будівельні матеріали та інше у відповідності зі встановленим судом правовим режимом спірного майна. За умови наявності акта відведення земельної ділянки під забудову, дозволів на забудову, якщо будинок не було введено в експлуатацію, таке будівництво не може визнаватись самочинним, а є незавершеним (п.3-2 листа).

Отже, якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем або не був прийнятий до експлуатації, або право власності за ним не було зареєстроване, то до складу спадщини вxодять всі належні спадкодавцеві як забудовникові права та обов`язки, в тому числі і право передати від свого імені для прийняття до експлуатації завершеного будівництвом об`єкту, отримати на своє ім`я свідоцтва про право власності та зареєструвати право власності тощо.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції з 13 грудня 2015 року) державній реєстрації прав підлягає право власності. Відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції з 13 грудня 2015 року) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За положенням п.24 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (який втратив чинність з 1 січня 2016 року) у випадках, встановлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

На підставі п.2 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (який вступив в силу з 1 січня 2016 року), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, новий об`єкт - це завершений будівництвом об`єкт нерухомого майна, державна реєстрація права власності на який проводиться вперше. Таким чином, якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем або не був прийнятий в експлуатацію, або право власності за ним не було зареєстровано, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права і обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем в процесі цього будівництва; право завершити будівництвом об`єкт (як правонаступник спадкодавця - замінений в порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкт; право отримати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності. Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстр речових прав на нерухоме майно. Тобто такі права повинні підтверджуватися відповідними правовстановлюючими документами, а право власності повинно бути зареєстрованим належним чином, відповідно до закону, оскільки такою реєстрацією держава визнає наявність цих прав і гарантує їх достовірність Суд враховуючи те, що будівництво будинку батьком позивача здійснювалося відповідно до закону, будинок не був зданий в експлуатацію внаслідок смерті забудовника, до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо об’єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов’язки, а саме:

– право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва;

– право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця – замінений у порядку спадкування забудовник);

– право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об’єкт;

– право одержати на своє ім’я свідоцтво про право власності й зареєструвати право власності.

Таким чином, спадкоємець має право звернутися до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.

ВИСНОВОК: Таким чином, Постанова Верховного Суду від 4 травня 2022 року у справі № 372/4235/19 (провадження № 61-655св21) передбачає, що до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику майнові права та обов’язки, а отже спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.

Матеріал по темі: «Спадкування самочинного будівництва»

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов