Збитковість господарської операції = відсутність ділової мети?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Збитковість господарської операції, так як і невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків, не може свідчити про негосподарський характер правовідносин.

Невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року по справі №809/2918/13-а, адміністративне провадження №К/9901/2700/18 (ЄДРСРУ № 79207907)).

Ще Верховний Суд України в постанові від 28 лютого 2011 року у справі № 21-13а11 констатував, що збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю Підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Таким чином, при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності та свободи договору, з метою забезпечення ризиків підприємницької діяльності, які можуть полягати і в тому, що грошові зобов'язання за господарськими договорами можуть бути не виконані з певних причин, підприємства вправі вільно укладати будь-які договори, не заборонені законодавством, та самостійно визначати умови виконання зобов'язань.

У своїй постанові від 02 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 918/341/16 (ЄДРСРУ № 75719160) вказує, що стаття 42 Господарського кодексу України встановлює, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Господарською діяльністю згідно із статтею 3 ГК України є діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської.

ВАЖЛИВО: Тобто, отримання прибутку не є обов'язковою кваліфікуючою ознакою для визнання діяльності як господарської. Збитковість окремої операції не може свідчити про її негосподарський характер.

Окрім цього, неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю Підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції, що підтверджується також постановою ВС від 24.01.2018 по справі № 2а-19379/11/2670 (ЄДРСРУ № 71829439) та постановою ВС від 24.01.2018 по справі № 816/4226/13-а (ЄДРСРУ №71834548).

ВИСНОВОК: З урахуванням зазначеного вище вбачається, що норми податкового законодавства не наділяють контролюючий орган повноваженнями на свій розсуд визначити ефективність чи доцільність тої чи іншої господарської угоди/операції.

Матеріал по темі: «Ділова мета» або «розумні економічні причини» у податкових спорах»

Теги: фіктивний правочин, реальність господарської операції, фіктивний контрагент, податкова перевірка, ділова мета, розумні економічні причини, акт перевірки, оскарження податкового повідомленнярішення, податкова вимога, судовий захист, Адвокат Морозов

Особливості укладання договору купівлі-продажу особою з вадами зору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Введення в оману під час укладання договору купівлі-продажу особою з вадами зору.

14 січня 2019 року Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 308/12128/15-ц, провадження № 61-9541св18 (ЄДРСРУ № 79174038) досліджував питання щодо особливостей укладання договору купівлі – продажу особою з вадами зору.

Суд встановив, що на момент укладення договору у позивача були вади зору (катаракта обох очей).

Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У статті 215 ЦК України вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України. Тобто зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Відповідно до положення частини  першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

(!!!) Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Під обманом необхідно розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину (стаття 230 ЦК України).

Обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природа правочину, права та обов'язки сторін, такі властивості речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням (стаття 229 ЦК України), так і обставин, що знаходяться за межами правочину, в тому числі мотиву й мети правочину.

Верховний Суд виходить з того, що правочин вчинено під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Більше того, постановою Верховного суду у справі № 445/1011/17 від 01.08.2018 р. (ЄДРСРУ № 75743740) надано правовий висновок, яким визначено, що обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

ВАЖЛИВО: Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16 та від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16.

Відповідно до пункту 6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, якщо фізична особа, яка звернулася з а вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

Відповідно до пункту 3 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, перед підписанням документа нотаріус зобов'язаний забезпечити ознайомлення зі змістом документа сторін (учасників).

Судами попередніх інстанції встановлено відсутність вказівки у договорі про те, що його текст зачитано у голос, а оскільки продавець особисто не могла прочитати текст договору і договір не зачитувався нотаріусом, позивач вважала, що підписує документи, які будуть надаватися до центру соціального обслуговування.

Верховний Суд також виходив з наступного: позивач є особою похилого віку, має вади зору, особисто не могла прочитати текст договору і договір нотаріусом не зачитувався, продавати квартиру у неї наміру не було, а кошти за договором не отримувала, тому відповідач під час укладення договору купівлі-продажу, не ознайомивши продавця  з його текстом, ввела позивача в оману шляхом замовчування.

ВИСНОВОК: Вказані вище дії відповідача, під час укладання спірного договору, суперечили волевиявленню продавця, що свідчить про умисел у таких діях відповідача, спрямовані на введення особи похилого віку в оману.

Тобто, на погляд автора, після прийняття такого судового рішення є всі підстави для звернення в правоохоронні органи для внесення відомостей в ЄДРДР.

Матеріал по темі: «Фіктивний правочин: ознаки, сторони та тягар доказування»

Описки та арифметичні помилки у судовому рішенні

Адвокат Морозов (судовий захист)

Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні.

Згідно частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Аналогічні положення містяться й у ст. 253 КАС України та у ст. 243 ГПК України.

Здебільшого питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

Верховний Суд, в рамках справи № 369/8367/16-ц, провадження № 61-10808св18 від 14 січня 2019 року (ЄДРСРУ № 79161749) виходив з того, що описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприйняття.

В свою чергу, арифметичною вважається помилка   у визначенні результату підрахунку: пропуск цифри, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв'язку з використанням несправної техніки.

Не є арифметичною помилкою, а отже і не може бути виправлене в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, застосування неправильних методик підрахунку, помилкових вихідних даних для проведення арифметичних обчислень.

Верховний Суд зауважує, що суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудність.

Крім того, виходячи з позиції Верховного Суду України (ухвала Верховного Суду України у справі № 6-788цс16 від 22.02.2017р.), суд може виправити лише ті описки або арифметичні помилки, яких він сам припустився.

ВИСНОВОК: Диспозиція вищевказаної правової норми не дозволяє під виглядом виправлення недоліків судового рішення вносити будь-які зміни до його змісту, зокрема змінювати висновки та мотиви судового рішення .

Матеріал по темі: «Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні»

ТЕГИ: виправлення описок, помилки у судовому рішенні, арифметичні помилки, зміна суті судового рішення, заява про виправлення описки у судовому рішенні, судова практика, Адвокат Морозов

Підсудність цивільних справ з іноземним елементом

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність справи за участю позивача - фізичної особи, громадянина України до юридичної особи-відповідача, який є іноземним елементом і не має місцезнаходження в Україні?

27 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 640/5522/187, провадження № 61-37898св18 (ЄДРСРУ 78979722) досліджував питання щодо підсудності цивільних справ з іноземним елементом.

Спершу необхідно вказати, що визначення поняття «іноземний елемент» надано в п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про міжнародне приватне право», а саме іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: а) хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; б)об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; в) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до статті 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору (ч. 1 ст.3 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).

Розділ XII вказаного вище Закону чітко встановлює правила підсудності.

Так, статтею 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

У статті 76 вказаного вище закону визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Вказана позиція також викладена в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом».

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

ВАЖЛИВО: Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з'ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.

Вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, судам слід враховувати не тільки норми внутрішньодержавного права, але й колізійні норми, які містяться в конвенціях і двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу.

За змістом частини другої статті 3 ЦПК правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.

Згідно з частиною другою статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб.

Відповідно до частини третьою статті 28 ЦПК України, якою визначено підсудність справ за вбором позивача, позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.

Разом з тим, статтею 20 Конвенції, передбачено, що якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, подаються, незалежно від їх громадянства, в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб подаються в суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, його представництво або філія.

Статтею 42 Конвенції передбачено, що зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають з договорів і інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

(!!!) Якщо особа, що спричинила шкоду і потерпілий є громадянами однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

У справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, компетентний суд Договірної Сторони, на території якої мало місце дія або інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позов також у суді Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач.

ВИСНОВОК: Узагальнюючи наведене вбачається, що судам загальної юрисдикції України підвідомчі справи у спорах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України, а також у справах за участю іноземних фізичних осіб, що мають місце проживання в Україні, про відшкодування шкоди.

Справи за участю позивача фізичної особи - громадянина України до юридичної особи відповідача, який є іноземним елементом і не має місцезнаходження в Україні щодо відшкодування шкоди завданої на території іншої держави, мають розглядатись відповідним судом іноземної держави.

Теги: іноземний елемент, міжнародне приватне право, підсудність справ, відшкодування шкоди, судова практика, Адвокат Морозов

Право на аліменти: сукупність складових для призначення допомоги

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підстави та сукупність складових для призначення аліментів на утримання одного з подружжя.

27 грудня 2018 року Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 165/1728/17, провадження № 61-3163св18 (ЄДРСРУ № 78979459) досліджував питання щодо сукупності складових для призначення аліментів на утримання одного з подружжя.

За положеннями частин другої-четвертої статті 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що  аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання  шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.

Таким чином, право на утримання (аліменти) має зазначена вище непрацездатна особа, яка  не забезпечена прожитковим мінімумом.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що розмір пенсії за віком 1 421,93 грн, яку отримує позивач, є вищим від встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тому згідно з частиною третьою статті 75 СК України вона не є особою, яка потребує матеріальної допомоги шляхом стягнення аліментів з другого із подружжя.

Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17 та постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15.

За правилами частин першої та другої статті 76 СК України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності.

Відповідно до частин першої та третьої статті 82 СК України право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин. Право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; 2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2018 року у справі №428/7287/16-ц, провадження № 61-10557св18 (ЄДРСРУ № 78978680)).

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що зобов'язання з утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду від 05 грудня 2018 року по справі №547/427/17, провадження № 61-34222св18 (ЄДРСРУ № 78469998), від 11 жовтня 2018 року по справі № 161/16931/16-ц, провадження № 61-23149св18 (ЄДРСРУ № 77136276), від 17 травня 2018 року по справі № 766/4061/17, провадження № 61-14098св18 (ЄДРСРУ № 74158190) та ін.

Розгляд справи без виклику сторони: судова практика Верховного суду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розгляд справи без виклику сторони – порушення принципу на справедливий суд!!!

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Так у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Верховний суд України вказував, що  суд повинен повідомляти заявника про судове засідання завчасно і рекомендованим листом, а також відкласти розгляд справи з огляду на відсутність заявника, а також на відсутність будь-яких доказів того, що він належним чином був сповіщений про судове засідання (Постанова ВСУ від 11.09.2017 р. справа № 6-1074цс17 (ЄДРСРУ № 68911615)).

ВАЖЛИВО: Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у справі №295/5011/15-ц (касаційне провадження № 61-1125св17).

Підсумовуючи зазначене необхідно вказати, що публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 20 грудня  2018 року в рамках справи № 441/169/16-ц, провадження № 61-20680св18 ( ЄДРСРУ № 78715569)).

P.s. Згідно правової позиції Верховного Суду, повернення судової повістки до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову позивача від одержання повістки чи про його незнаходження за адресою, повідомленою суду. (Постанова ВС від 20.06.2018 року справа №127/2871/16-ц).

Теги: судова повістка, виклик в суд, повістка до суду, закінчення терміну зберігання, справедливий суд, розгляд справи без участі, судова практика, Адвокат Морозов

(НЕ) належний відповідач по КАС України: заміна сторони провадження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Неналежний відповідач, як підстава для відмови у позові. Заміна сторони, залучення співвідповідача.

П. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлює, що  відповідач - суб’єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

В свою чергу, ч.3 та ч. 4 ст. 48 КАС України вказує, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. В той же час якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Між тим необхідно пам’ятати, що п. 2 та п. 4 ч. 2 ст. 45 передбачає, що  подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав є маніпуляцією автоматизованим розподілом справ між суддями, аналогічним також є завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача).

13.02.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного в рамках справи № 826/1460/16, адміністративне провадження № К/9901/1815/17 (ЄДРСРУ № 72289138) вказує, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

В той же час, в рамках іншої справи суд зазначає, що статтею 50 КАС України встановлено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

У відповідності до частин першої, третьої статті 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулися не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного відповідача належним відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

(!!!) Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Зі змісту наведених положень процесуального законодавства вбачається, що належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.

Тобто у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні (Постанова ВС КАС від 21 грудня 2018 року по справі №803/1252/17, адміністративне провадження №К/9901/50685/18 (ЄДРСРУ №78808400)).

Теги: неналежний відповідач, підстава відмови у позові, заміна сторони, залучення співвідповідача, маніпуляція, судова практика, Адвокат Морозов