Знесення будівель в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів

22 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/16883/23, провадження № 61-14511св25 (ЄДРСРУ № 132789381) досліджував питання щодо знесення будівель та огорож в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів.

Відповідно до частини першої статті 67 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту.

Згідно з частинами першою, другою статті 73 ЗК України до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні та надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.

Відповідно до частини другої статті 65 ЗК України порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» від 17 лютого 2011 року № 3041-VI, що набрав чинності 25 березня 2011 року, охоронна зона об`єктів магістральних трубопроводів - це територія, обмежена умовними лініями уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності.

На використання власником або користувачем земельної ділянки чи її частини в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються обмеження в обсязі, передбаченому цим Законом. Обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються і діють з дня введення відповідного об`єкта магістрального трубопроводу в експлуатацію (стаття 8 Закону № 3041-VІ).

(!) Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону № 3041-VІ для забезпечення безпечної експлуатації вздовж об`єктів магістральних газопроводів І класу та прирівняних до них етиленопроводів встановлюються охоронні зони таких розмірів: умовним діаметром до 300 міліметрів - 100 метрів; від 300 міліметрів до 600 міліметрів включно - 150 метрів; від 600 міліметрів до 800 міліметрів включно - 200 метрів; від 800 міліметрів до 1000 міліметрів включно - 250 метрів; від 1000 міліметрів до 1200 міліметрів включно - 300 метрів; від 1200 міліметрів до 1400 міліметрів включно - 350 метрів.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 3041-VІ власники та користувачі земельних ділянок при здійсненні ними господарської та іншої діяльності на землях охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів зобов`язані дотримуватись особливого режиму господарської діяльності та обмежень, які поділяються на загальні обмеження, що діють в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів незалежно від зовнішніх зон безпеки, та особливі обмеження, що встановлюються в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів залежно від категорії зони безпеки.

До особливих обмежень, що діють у межах охоронних зон об`єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів, належить заборона будувати житлові будинки, виробничі чи інші будівлі та споруди, будувати огорожі для відокремлення земельних ділянок приватної власності, лісових ділянок, садів, виноградників тощо (абзац восьмий частини четвертої статті 22 Закону № 3041-VІ).

Встановлення охоронних зон уздовж об`єктів магістральних газопроводів та обмежень у використанні власниками таких земель спрямоване на забезпечення належної експлуатації магістральних трубопроводів, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля в цілому, тому у разі недотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон підприємства магістральних трубопроводів наділені правом звертатися до суду з позовами про усунення порушень правил використання земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів. У зазначеній категорії справ позивачі звільнені від обов`язку доказування можливості настання негативних наслідків.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 509/3712/16-ц (провадження № 61-13603св20).

При цьому, 07 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №  381/3190/21, провадження № 61-11366св24 (ЄДРСРУ № 127463621) наголосив на нступному.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 515/1315/18 (провадження № 61-13300св21) зазначено: «У такій категорії справ суд самостійно без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, чи накладаються земельні ділянки сторін у справі, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя, міг призначити судову експертизу. Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку».

У постанові Верховного Суд від 20 грудня 2023 року у справі № 359/4427/21 (провадження № 61-13110св22) за подібних обставин справи суд касаційної інстанції, направивши справу на новий розгляд, виснував, що ухваливши рішення про задоволення позову та зобов`язавши відповідача знести (демонтувати), зокрема частину огорожі, що розташовується в охоронній зоні магістрального газопроводу суд першої інстанції не конкретизував яку саме частину огорожі необхідно знести.

За змістом висновків оbiter dictum (між іншим, не по суті спору, а як додаткова аргументація), викладених у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 669/43/17 (провадження № 61-8841св20), суд касаційної інстанції вважав, що належним та допустимим доказом того, що частина огорожі знаходиться на земельній ділянці позивача, є висновок судової експертизи.

Разом з цим, у даній справі суди дійшли висновку, що задоволення позовних вимог про знесення житлового будинку відповідача без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, чого позивачем не було запропоновано, становитиме непропорційне втручання держави у право відповідача на повагу до житла та мирного володіння цим майном і призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 8 цієї Конвенції, покладе на відповідача надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою цього житла.

З огляду на викладене, вбачається непропорційність застосування невідкладного демонтажу (знесення) житлового будинку і такий підхід узгоджується з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції, забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства у безпечній експлуатації магістрального газопроводу та правами особи (відповідача та членів його сім`ї), які зазнають втручання.

ВИСНОВОК: Встановлення охоронних зон уздовж об`єктів магістральних газопроводів та обмежень у використанні власниками таких земель спрямоване на забезпечення належної експлуатації магістральних трубопроводів, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, однак рішення про демонтаж конструкцій (заборів, огорож, будинків), які порушують зазначені норми, підлягає ретельній оцінці судом з урахуванням існуючої судової практики.

  

  

Матеріал по темі: «Знесення самочинного будівництва є крайньоюмірою»

 

 

 

Теги: магістраль, охоронна зона, будівництво, заборона, трубопровод, демонтаж конструкцій, виселення без компенсації, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Цивільна чи господарська юрисдикція у спорах між асоційованим членом кооперативу та кооперативом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: відсутність чи наявність корпоративних правовідносин між асоційованим членом кооперативу та кооперативом та визначення предметної юрисдикції спору

03 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/2102/25 (ЄДРСРУ № 132475636) досліджував питання щодо виключної правової проблеми, яка стосується предметної юрисдикції спорів пов’язаних  між асоційованим членом кооперативу та кооперативом.

Обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність із часу державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Така правова позиція неодноразово висловлена та підтримана Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 24.04.2019 у справі №509/577/18, від 01.10.2019 у справі №910/7554/18 , від 17.12.2019 у справі №904/4887/18.

Право членства в кооперативі - це сукупність (система) правових норм (правил) стосовно реалізації конституційного права стати членом кооперативу, порядку й умов вступу до кооперативу та виходу з його складу, визначення й реалізації його правомочностей як поєднання членських прав та обов`язків, припинення членства й виходу з кооперативу. Зміст членських правовідносин становлять суб`єктивні права і юридичні обов`язки суб`єктів щодо утворення кооперативної організації або порядку вступу, прийняття в члени вже діючого кооперативу, участі в діяльності кооперативу, вихід (виключення) з нього. Суб`єктами членських правовідносин, з одного боку виступають особи, які створили кооперативну організацію (засновники), та особи, які стали членами вже діючої кооперативної організації, а з іншого - кооперативна організація як суб`єкт господарювання.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про кооперацію» членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

За предметом правового регулювання зазначена норма права поділяє всі права і обов`язки членів кооперативної організації на:

- управлінські (участь в ухваленні рішень загальними зборами кооперативної організації, а також у роботі інших органів управління кооперативної організації; участь у виконанні рішень органів управління й органів контролю за діяльністю кооперативної організації тощо);

- майнові (участь у формуванні майнових фондів кооперативної організації; отримання кооперативних виплат і виплат на паї; отримання паю в разі виходу з кооперативу);

- господарські (участь у господарській діяльності кооперативної організації);

- трудові (виникають у тому разі, якщо член кооперативної організації одночасно перебуває з цією організацією в трудових відносинах);

- соціальні (користування послугами кооперативу, внесення пропозицій, спрямованих на поліпшення її роботи).

Закон України «Про кооперацію» визначає два види членства в кооперативі: дійсне і асоційоване та не залежно від статусу такого членства передбачає сплату особою, яка вступає в члени кооперативу, вступного внеску та паю, не встановлює жодних винятків (обмежень) такого розподілу членства за типами кооперативу.

За положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами дійсного члена кооперативу є, зокрема, участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Законодавче визначення асоційованого членства в кооперативі міститься у статті 14 Закону України «Про кооперацію», за якого асоційований член кооперативу - це фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом лише дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з повними членами кооперативу право на одержання паю.

Асоційованим членом кооперативу може бути будь-яка юридична або фізична особа, яка є членом такого кооперативу та внесла пайовий внесок у порядку та розмірах, визначених статутом кооперативу, що дає переважне порівняно з дійсними членами кооперативу право на одержання паю при ліквідації кооперативу.

Асоційовані члени кооперативу виступають насамперед його інвесторами, оскільки вони не зв`язані з кооперативом трудовою функцією, а беруть лише майнову (інвестиційну) участь у діяльності кооперативу.

Майнова складова правового статусу асоційованого члена наближає його до права участі в господарських товариствах, тоді як повне членство характеризується, насамперед, особистою трудовою участю членів у спільній виробничій діяльності кооперативу.

Пайові внески у споживчих та обслуговуючих кооперативах мають інвестиційний, але водночас непідприємницький характер. Зокрема, через створення обслуговуючих кооперативів відбувається de facto інвестування у будівництво житла, отже, комплекс прав членів таких кооперативів також може бути представлений як корпоративним паєм нарівні з корпоративними паями (частками, акціями) учасників господарських товариств та виробничих кооперативів.

У таких випадках, як правило, правовідносини між сторонами вичерпуються після повного внесення коштів на будівництво житла та передачі об`єкта нерухомості у власність замовнику.

Асоційоване членство не передбачає рівного з іншими (повними членами) права участі в господарській діяльності кооперативу, що свідчить про фактичне відсторонення асоційованих членів від управління справами кооперативу. Водночас асоційоване членство надає переважне порівняно з іншими членами кооперативу право на одержання паю в разі його ліквідації. Також асоційовані члени кооперативу не можуть обирати органи управління та бути у них обраними.

(!!!) Відтак між асоційованими членами кооперативу та кооперативом можуть виникати лише майнові (у випадку участі у формуванні майнових фондів кооперативної організації; отримання кооперативних виплат і виплат на паї; отримання паю в разі виходу з кооперативу); господарські (у випадку участі у господарській діяльності кооперативної організації); трудові (якщо член кооперативної організації одночасно перебуває з цією організацією в трудових відносинах) та соціальні відносини (у випадку користування послугами кооперативу, внесення пропозицій, спрямованих на поліпшення її роботи).

При цьому корпоративних правовідносин у повному обсязі у розумінні статті 167 Господарського кодексу України та статті 96-1 Цивільного кодексу України між асоційованим членом та кооперативом або його іншими членам не виникає.

Такий висновок підтверджується логікою подальшого розвитку профільного законодавства.

На захист прав інвесторів будівництва нерухомого майна 15.08.2022 Верховна Рада України прийняла Закон №2518-ІХ «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому».

Цим Законом законодавець доповнив статтю 14 Закону України «Про кооперацію» новою частиною такого змісту:

«Не допускається наявність асоційованих членів у кооперативах, предметом діяльності яких є житлове, дачне, гаражне будівництво (у тому числі кооперативах, які залучають кошти фізичних та юридичних осіб, зокрема в управління, для спорудження об`єктів житлового, дачного, гаражного будівництва)».

Отже, системне тлумачення норм Закону України «Про кооперацію», Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дає підстави для висновку, що асоційований член обслуговуючого кооперативу не наділений правомочностями, які б у повному обсязі відповідали ознакам поняття корпоративних прав, а спори між ним та кооперативом не є такими, що виникають із корпоративних відносин.

Таким чином, спори між асоційованим членом обслуговуючого кооперативу і таким кооперативом щодо сплати внесків, не пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу, а відтак такі спори слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.04.2024 у справі №750/319/18.

15.08.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України № 2518-ІХ «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому», який набрав чинності 10.10.2022 та в п. 4 ч. 7 ст. 21 якого вказано, що «з дня набрання чинності цим Законом асоційовані члени кооперативів, предметом діяльності яких є житлове, дачне або гаражне будівництво, вважаються повноправними членами таких кооперативів. Набуття такими особами прав повноправних членів відповідних кооперативів не потребує прийняття рішень загальними зборами членів кооперативів та/або його статутними органами».

(!!!) Враховуючи викладене, можна погодитись з доводами в частині того, що внаслідок внесення змін у законодавство член ЖБК на теперішній час набуває права повноправного члену не зважаючи на те, що статутом передбачено його асоційоване членство в кооперативі.

Втім, Велика Палата Верховного Суду у справі №750/319/18, аналізуючи особливості асоційованого членства в кооперативі дійшла висновків, що спори між асоційованим членом обслуговуючого кооперативу і таким кооперативом щодо сплати пайових внесків, визначених кооперативними договорами, не пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу. Отже, такі спори слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Водночас Верховним Судом виявлено, що існує контраверсійна практика Верховного Суду стосовно питання правового статусу асоційованих членів у кооперативі, та різне тлумачення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10.04.2024 у справі №750/319/18, щодо того, чи виникають корпоративні відносини між асоційованим членом та кооперативом.

Так, у справах №916/5232/23 (постанова від 11.09.2024), №916/2670/23 (постанова від 19.09.2024), №916/337/24 (постанова від 06.11.24), № 916/5182/23 (постанова від 06.11.2024), № 916/2671/23 (постанова від 12.12.2024) розглядалися позовні вимоги обслуговуючого кооперативу до асоційованих членів цього кооперативу про стягнення заборгованості зі сплати членських внесків. У зазначених справах Верховний Суд вказав на наявність корпоративних відносин між асоційованим членом та обслуговуючим кооперативом. Зокрема, у вищевказаних постановах Верховний Суд зауважив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі №750/319/18 не вказувала про те, що між асоційованим членом та кооперативом або його іншими членами зовсім не виникають корпоративні відносини, а лише вказала, що вони не виникають у повному обсязі.

Окрім того Судом виявлено, що незважаючи на наявність висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10.04.2024 у справі №750/319/18, якими було проведено розмежування у правовому статусі повного члена кооперативу та асоційованого члена кооперативу, суди продовжують застосовувати висновки Верховного Суду, що були сформовані раніше та ґрунтувалися  на уніфікованому підході до статусу повних та асоційованих членів кооперативу. Зокрема у справах Верховний Суд посилається на висновки, викладені у постановах від 28.03.2023 у справі 916/213/22, від 30.05.2023 у справі №916/212/22, від 07.06.2023 у справі 916/211/22, від 28.02.2024 у справі №906/160/23, де Верховний Суд вважав спір між асоційованим членом та кооперативом корпоративним, який стосувався саме порушення корпоративних прав асоційованого члена.

Водночас Суд зауважує, що законодавче врегулювання асоційованого членства в кооперативі дуже обмежене і фактично зводиться до положень статті 14 Закону України «Про кооперацію», за якого асоційований член кооперативу - це фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом лише дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з повними членами кооперативу право на одержання паю.

Це підсилює проблему однакового розуміння особливостей правового статусу асоційованих членів кооперативу та ефективного тлумачення норм закону.

(!!!) Проблема тлумачення статусу асоційованого члена обслуговуючого кооперативу полягає у визначенні його або як такого, який взагалі не є носієм корпоративних прав та не може бути учасником корпоративних відносин, або як такого, який є носієм лише деяких корпоративних прав, та у певних випадках може виступати учасником корпоративних правовідносин.

З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що оскільки асоційовані члени кооперативу не можуть обирати органи управління та бути у них обраними, відтак між асоційованими членами кооперативу та кооперативом можуть виникати лише майнові, господарські, трудові, та соціальні відносини (але не управлінські), тому корпоративних правовідносин у повному обсязі у розумінні статті 167 ГК України (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) та статті 96-1 ЦК України між асоційованим членом та кооперативом або його іншими членам не виникає, перед судами постає питання, чи означає наведене вище для цілей вирішення як цієї справи, так і інших справ про спори за участю асоційованих членів кооперативу та кооперативу, що такі спори не можна вважати спорами, що виникають з корпоративних відносин, а відтак такі спори не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства (за відсутності інших критеріїв віднесення спору до юрисдикції господарських судів).  

ВИСНОВОК: Верховний суд вважає, що необхідність чіткої та однозначної відповіді на питання про наявність чи відсутність корпоративних відносин між асоційованим членом обслуговуючого кооперативу та кооперативом - має характер виключної правової проблеми, що є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

 

 

  

Матеріал по темі: «Підсудність справ по спору між членом кооперативу та кооперативом про стягнення внесків»

 

 

 

Теги: ЖБК, житлово-будівельний кооператив, придбання нерухомості через ЖБК, пайова участь, вступ членів, пайовий внесок, вихід учасника,  строки виплати паю, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Підсудність справ по спору між членом кооперативу та кооперативом про стягнення внесків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд щодо підсудності справ по спору між членом кооперативу та кооперативом про стягнення внесків

15 травня2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 201/9400/22, провадження № 61-11651св24 (ЄДРСРУ № 127537118) досліджував питання щодо підсудності справ по спору між членом кооперативу та кооперативом про стягнення внесків.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року по справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) зазначено, що «тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що: суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги».

Відповідно до статті 384 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Особливості ведення господарської діяльності кооперативами визначені Законами України «Про кооперацію».

За змістом положень статей 2, 6 Закону України «Про кооперацію» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу; пай - майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Пай - майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

У частині першій статті 8 цього Закону передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

На підставі статті 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

У статті 14 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що у кооперативі допускається асоційоване членство для осіб, які визнають його статут та внесли пай. Асоційований член кооперативу - фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з членами кооперативу право на одержання паю. Порядок вступу до кооперативу та участь асоційованого члена в його господарській та іншій діяльності, права та обов`язки такого члена, розміри паїв та виплат на паї визначаються статутом кооперативу.

У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу (частина третя статті 21 Закону України «Про кооперацію»).

(!) Отже, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність із часу державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Ця правова позиція неодноразово висловлена та підтримана Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), від 29 травня 2019 року у справі № 592/2083/15-ц (провадження № 14-165цс19), від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово зазначала, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України (див., зокрема постанови від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 листопада 2024 року у cправі № 916/337/24 зроблено висновок, що:

«Законом України "Про кооперацію" та статутом встановлені особливості правового статусу асоційованих членів кооперативу, наділення їх як майновими правами (участь у формуванні майнових фондів кооперативу шляхом внесення внесків, переважне право на одержання паю при ліквідації кооперативу), так й іншими правами, зокрема, на участь таких асоційованих членів у господарській та іншій діяльності кооперативу. При цьому специфіка управлінських прав асоційованих членів кооперативу полягає в тому, що вони мають право брати участь у діяльності загальних зборів кооперативу з правом дорадчого голосу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №509/577/18 дійшла висновку, що члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності, є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі № 592/2083/15-ц дійшла висновку, що спір за позовом про стягнення з члена споживчого товариства несплачених додаткових пайових внесків, передбачених статутом, виник з корпоративних відносин, а тому його варто розглядати за правилами господарського судочинства.

Отже, з огляду на предмет спору асоційованих членів обслуговуючого кооперативу необхідно вважати носіями корпоративних прав, а відносини між кооперативом та його асоційованими членами, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, - корпоративними. Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що спір у даній справі виник між кооперативом та його асоційованим членом щодо стягнення членських внесків, які справляються для забезпечення поточної діяльності кооперативу, колегія суддів доходить висновку, що у силу положень пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Подібних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 11.09.2024 у справах № 916/5232/23 та №916/5527/23, від 19.09.2024 у справі № 916/2670/23, в яких розглядалися аналогічні позови ОК "Золоті ключі-1" до асоційованих членів кооперативу про стягнення заборгованості зі сплати членських внесків, а також пені, інфляційних втрат, 3% річних та штрафу.

Щодо посилань судів попередніх інстанцій на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 10.04.2024 у справі №750/319/18, колегія судів відзначає таке. У наведеній справі спір виник між обслуговуючим кооперативом та асоційованим членом щодо несвоєчасного виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості (первісний позов) та у зв`язку про відшкодування майнової та моральної шкоди (зустрічний позов). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі №750/319/18 вказала, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що між сторонами виникли цивільні правовідносини щодо відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника та погодилася з тим, що суди правильно визначили цивільно-правову природу правовідносин між сторонами, і що предметом спору була відповідальність особи за несвоєчасне внесення інвестиційних коштів на будівництво квартир, які передані їй у власність, та відшкодування майнової і моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини між сторонами (кооперативом та асоційованим членом цього кооперативу) мають інвестиційну природу, оскільки насправді виникли за несвоєчасне виконання зобов`язань за договорами будівництва нерухомості за кошти замовника, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Водночас у справі, що переглядається, спір виник не у зв`язку із здійсненням відповідачем інвестиційної діяльності (фінансування будівництва), а стосується стягнення передбачених статутом членських внесків з асоційованого члена кооперативу на користь кооперативу. При цьому Велика Палата Верховного у справі №750/319/18 не вказувала про те, що між асоційованим членом та кооперативом або його іншими членам зовсім не виникають корпоративні відносини, а лише вказала, що вони не виникають у повному обсязі. Відтак висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №750/319/18, не є подібними до спірних правовідносин». 

Отже, якщо спірні відносини між сторонами пов`язані з майновою участю асоційованого члена кооперативу у діяльності кооперативу, які врегульовані також статутом кооперативу, то такі відносини засновані на членстві позивача у житлово-будівельному кооперативі. Ці відносини стосуються діяльності ОК «ЖБК та є корпоративними.

ВИСНОВОК: Якщо спір виник між кооперативом та його членом щодо стягнення членських внесків, які справляються для забезпечення поточної діяльності кооперативу, то у силу положень пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України така справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

 

 

Матеріал по темі: «Придбання квартири через житлово-будівельний кооператив»

 

 

 

 

 

Теги: ЖБК, житлово-будівельний кооператив, придбання нерухомості через ЖБК, пайова участь, вступ членів, пайовий внесок, вихід учасника,  строки виплати паю, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Одностороння відмова від договору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правомірність та наслідки односторонньої відмови від договору

 10 грудня 2025 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/7112/15-ц, провадження № 61-1095св24 (ЄДРСРУ № 132611161) та від 08 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 727/898/19, провадження № 61-7157св20 (ЄДРСРУ № 99522004) досліджував питання щодо наслідки односторонньої відмови від договору.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співласника на розпорядження спільним майном. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

(!!!) У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року по справі № 456/2076/19 (провадження № 61-6357св21) вказано, що «договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У постанові від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18 Верховний Суд звернув увагу, що в разі, коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови в межах, встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору необхідно досліджувати під час розгляду справи судом. У кожному випадку особа, яка бажає відмовитися від договору в односторонньому порядку на тій чи іншій підставі, має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої відмови. Таким чином, суди мають у кожному конкретному випадку виходити зі встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини.

Одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі види договорів передбачають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

Зазначений усталений висновок щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 та в постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 910/11397/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 № 756/420/17, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24.

Аналіз норм цивільного законодавства свідчить, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору

ВИСНОВОК: Отже, враховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, односторонню відмову від договору та його одностороннє розірвання слід розмежовувати як причину та наслідок.

 

 

 

Матеріал по темі: «Одностороння відмова замовника від договору підряду»

 

 

  

Теги: розірвання договору, строк дії договору, закінчення строку дії договору, припинення договірних відносин, виконання договору, невиконані зобовязання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

З Днем Адвокатури України!

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

⚠️ З Днем Адвокатури 👨‍🎓 України всіх причетних❗️ 

Бажаю бути почутим у суді 🏛 …всім наснаги та вдячних Клієнтів💪👍💰