Дії платників податків у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН та виключення з ризикових

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Роз’яснення ДПС щодо дій платників податків у разі зупинення реєстрації податкової накладної/коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та виключення платників з переліку ризикових

«Щодо реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування (далі – ПН/РК) в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) та щодо виключення платників з переліку ризикових платників податку.

Згідно п.12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246, після надходження податкової накладної/розрахунку коригування до ДПС в автоматичному режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться відповідні перевірки, передбачені, зокрема, Порядком зупинення реєстрації податкової накладної/ коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165 (далі – Порядок 1165).

Про те, що реєстрацію ПН/РК зупинено в ЄРПН, контролюючий орган повідомляє платника податку шляхом надсилання протягом операційного дня в автоматичному режимі квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН. Така квитанція є підтвердженням зупинення  такої реєстрації (п. 10 Порядку 1165).

У такій квитанції, зокрема, зазначаються:

• номер та дата складення ПН/РК;
• критерій (критерії) ризикової платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію ПН/РК в ЄРПН, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податків;
• пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації.
• Відповідно до п.4 Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – Порядок 520), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019 №520, у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної ПН/РК, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН.

Примітка: «Розповсюджені фактори блокування ПН:

• «ризикові» контрагенти;
• змінення форми (шляхом переробки, виготовлення, створення) товару;
• придбання товару у неплатника та реалізація товару платнику ПДВ та ін.

Порядок прийняття рішень про реєстрацію чи відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019 № 520.

Пунктом 2 Порядку № 520 передбачено, що прийняття рішень про реєстрацію чи відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН, реєстрацію яких зупинено, здійснюють комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН головних управлінь Державної податкової служби України в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС.

Відповідно до п. 4 Порядку № 520 у разі зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у ПН/РК, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН.

Згідно з п. 5 Порядку № 520 перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН, реєстрацію яких зупинено в ЄРПН, може включати:

- договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;

- договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;

- первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки - фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;

-   розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;

- документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.

Згідно п.6 Порядку 1165, комісією регіонального рівня розглядається питання виключення платника податку з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, у разі виявлення обставин та/або отримання інформації, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку та/або отримання інформації та копій відповідних документів від платника податку, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

(!!!) Письмові пояснення і копії документів платник податку подає до контролюючого органу в електронному вигляді протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов’язання, відображеного в ПН/РК.

Документи разом з поясненням подаються тільки в електронному вигляді. Здійснюється це через особистий кабінет платника податку або через аналогічне програмне забезпечення.

Відповідно до п.7 Порядку, письмові пояснення та копії документів, зазначених у п. 5 Порядку, платник податку подає до ДПС України в електронній формі («ПОВІДОМЛЕННЯ про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено») за допомогою засобів електронного зв’язку з урахуванням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Інформація та копії документів подаються платником податку до ДПС в електронній формі («ПОВІДОМЛЕННЯ  про подання інформації та копій документів щодо невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку») засобами електронного зв’язку з урахуванням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого Мінфіном.

ВАЖЛИВО: Порядком 1165 передбачено подання таблиці даних платника ПДВ (далі – ТПП).

ТПП – зведена інформація, що подається платником податку до контролюючого органу, щодо кодів видів економічної діяльності платника податку згідно з Класифікатором видів економічної діяльності, кодів товарів згідно з УКТЗЕД та/або кодів послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, що постачаються та/або придбаваються (отримуються) платником податку, ввозяться на митну територію України (п. 2 Порядку 1165).

Платник податку подає до ДПС ТПП за встановленою формою разом з поясненням, з посиланням на податкову та іншу звітність платника податку.

Примітка: Разом з Таблицею податківці наполягають на отриманні інформації  (у вигляді сканованих копій документів) про наявність:

(1) приміщень (власних, орендованих);

(2) виробничих потужностей (власних, орендованих);

(3) земельних ділянок (власних, орендованих);

(4) найманого персоналу (основного, за сумісництвом);

(5) доходу від провадження діяльності за попередній період;

(6) залишків готової продукції (найменування);

(7) залишків сировини (найменування).

Окрім цього, окрему увагу слід звернути на «Методичні рекомендації з фіксування в актах перевірок результатів відпрацювання документально оформлених платниками податків нереальних господарських операцій з товарами» (Додаток до листа ДФС 16.05.2016 № 16872/7/99-99-14-02-02-17)

Таблиця даних платника податку подається платником податку в електронній формі засобами електронного зв’язку з урахуванням вимог Законів України «Про електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого Мінфіном (п. 23 Порядку 1165).

Примітка: Електронна форма самої Таблиці має код — J(F)1312302, а для «прикріплення» до Таблиці документів-пояснень використовується форма J(F)1360102 («Документ довільної форми»).

У разі, якщо суб’єкт господарювання дотримується вимог п.18 Порядку №1165, ТПП враховується ДПС в автоматичному режимі.

ТПП з поясненнями розглядається комісією регіонального рівня протягом п’яти робочих днів після її отримання. Комісія регіонального рівня приймає рішення про врахування або неврахування ТПП, яке надсилається платнику податку в порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (п. 16 Порядку 1165).

Неподання таблиці або її неврахування Комісією  жодним чином не перешкоджає здійсненню господарської діяльності. У разі неврахування таблиці даних платника податків, платник має право подати її повторно.

Разом з тим, подання ТПП не призводить до автоматичної реєстрації ПН/РК, реєстрацію яких зупинено в ЄРПН раніше. Реєстрація таких ПН/РК можлива лише після надання відповідних пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію ПН/РК.

Слід також враховувати, що комісія центрального рівня розглядає тільки скарги, які стосуються рішень про відмову в реєстрації ПН, а скарги про неврахування Таблиці вона не розглядає. А отже, адміністративне оскарження рішення про неврахування Таблиці здійснюється в загальному адміністративному порядку, тобто за правилами ст. 56 ПКУ і «Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами» № 916 (роз’яснення в категорії 101.17 ЗІР).

ВИСНОВОК: Отже, у разі зупинення реєстрації податкової накладної чи розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у ПН/РК, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН.

 

За матеріалом:

Державна податкова служба України «Дії платника податків у разі зупинення реєстрації податкової накладної чи розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних»

«Роз’яснення ГУ ДПС у Хмельницькій обл. від 07.06.2022 р. “Дії платників податків у разі зупинення реєстрації податкової накладної/коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних”

 

 

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Первинні бухгалтерські документи, які підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором

01 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справ № 369/11694/15-ц, провадження № 61-1521св21 (ЄДРСРУ № 105505234) та від 06 липня 2022 року у справі № 128/2269/20, провадження № 61-1119св21 (ЄДРСРУ № 105190738) досліджував питання щодо бухгалтерські документи, які підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором.

Верховний Суд у постанові від 15 червня 2022 року у справі №383/418/20 вказав на те, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом і в Постанові від 15 червня 2022 року у справі № 313/181/21 та у Постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №342/180/17 (провадження №14-131цс19) у постанові від 03 липня 2019 року з аналогічних правовідносин зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

(!!!) Отже, обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Відповідно і обставини доведення до споживача всіх обов`язкових умов споживчого кредиту також покладається на кредитодавця.

Окрім цього, розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку. 

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно вказаної норми Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022  року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21, ЄДРСРУ № 104644740).

ВИСНОВОК: Виписка з рахунку особи, яка відповідає вимогам законодавства та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

 

Матеріал по темі: «Штрафні санкції по споживчим кредитам у період дії воєнного стану»

 

 

Теги: замороження кредитів, кредитні канікули, реструктуризація боргу,  споживчий кредит, позика, воєнний стан, іпотека, займ, відсотки, штрафи, банк, кредитор, боржник, НБУ, споживче кредитування, Адвокат Морозов

Підсудність спору щодо поновлення членства у громадській організації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення предметної юрисдикції підсудності спору щодо поновлення членства у громадській організації

02 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/14771/20, провадження № 61-2202св22 (ЄДРСРУ № 105533483) досліджував питання щодо підсудності спору відносно поновлення членства у громадській організації.

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначається Законом України «Про громадські об`єднання» (Закон № 4572-VI), який набрав чинності з 01 січня 2013 року і спрямований на приведення аспектів створення і діяльності громадських організацій до вимог європейських стандартів.

Втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об`єднань, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Об`єднання громадян діє на основі закону, статуту, положення. Тобто, визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.

У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і  службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на  підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.

З урахуванням особливостей створення, діяльності та припинення громадського об`єднання (організації) при вирішенні питання про юрисдикцію суду  у спорах за участю громадського об`єднання (організації) необхідно враховувати, що у статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання»

(Закон № 4572-VI) передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому.

Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об`єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об`єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов`язок громадського об`єднання забезпечувати такий доступ.

Статут громадського об`єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання.

У статті 21 Закону України «Про громадські об`єднання» перелічені права громадського об`єднання. Також окремо зазначені права громадського об`єднання зі статусом юридичної особи, зокрема: право бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР.

(!!!) Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК України, так і ГПК України залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

З урахуванням вимог зазначеного Закону можна дійти висновку, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.

Внутрішньо статутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.

Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20).

В даній постанові Велика Палата Верховного Суду вирішила питання про визначення предметної юрисдикції у спорах між членами громадської організації та громадською організацією з приводу визнання недійсним рішення загальних зборів щодо припинення повноважень одного з органів управління цією організацією, вказавши, що такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства і по суті спору висновок повинен зробити належний суд, яким є господарський суд.

Аналогічний висновок підтриманий 14 липня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/48/21 (ЄДРСРУ № 105278382).

Ще раніше, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13-ц, провадження № 14-273цс18 зазначено, що до юрисдикції господарського суду відносяться справи, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством, та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.

ВИСНОВОК: Отже, вимога щодо поновлення членства у громадській організації безпосередньо стосується громадської організації, яка реалізувала свої повноваження у відносинах щодо втрати членства у ній, а тому такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

Матеріал по темі: «Підсудність спору між релігійною організацією та її учасником»

 

Відсутність статусу земельної ділянки для «ведення підсобного сільського господарства»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Тотожність понять статусу земельної ділянки для «ведення підсобного сільського господарства» та «ведення особистого селянського господарства»

02 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 810/4010/18, адміністративне провадження № К/9901/10008/19  (ЄДРСРУ № 105533269) досліджував питання щодо тотожності понять призначення земельної ділянки для: «ведення підсобного сільського господарства» та «ведення особистого селянського господарства».

Суть справи: Підставою для відмови у наданні земельної ділянки стало те, що  земельна ділянка, призначена для ведення підсобного сільського господарства не може використовуватись за іншими видами використання, зокрема, для ведення особистого селянського господарства.

 

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у її наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Відповідно до вимог частини 6 статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.

Водночас, частина 1 ст. 56 Земельного кодексу України від 18.12.1990 передбачала, що для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.

В контексті наведених правових положень, Верховний суд в першу чергу звертає увагу на те, що поняття «для ведення особистого підсобного господарства», що застосовувалось у Земельному кодексі України від 18.12.1990 та поняття «для ведення особистого селянського господарства», що застосовується у чинному Земельному кодексі України,  є тотожними.

До вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11.12.2019 у справі №805/181/17-а та від 20 грудня 2019 року у справі №805/177/17-а, а раніше Верховний Суд України у постанові від 24 червні 2015 року у справі №6-228цс14.

Крім того, у вказаній справі Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Відповідно до вимог частини 6 статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства. 

Водночас, частина 1 ст. 56 Земельного кодексу України від 18.12.1990 передбачала, що для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. 

В контексті наведених правових положень, колегія суддів в першу чергу звертає увагу на те, що поняття "для ведення особистого підсобного господарства", що застосовувалось у Земельному кодексі України від 18.12.1990 та поняття "для ведення особистого селянського господарства", що застосовується у чинному Земельному кодексі України,  є тотожними.» 

Крім того, проаналізувавши положення частин 1, 2 ст. 121 ЗК України, Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що «….. стаття 121 Земельного кодексу України передбачає, як граничні розміри земельних ділянок, яку громадянин може отримати за певним призначенням, так і випадок можливості збільшення цього розміру. При цьому, збільшення стосується лише про земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. 

Таким чином, Земельний кодекс України гарантує громадянину право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 гектара. 

Тобто, частина 2 статті 121 Земельного кодексу України застосовується за сукупності двох умов - у разі, коли особа має земельну ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,0 гектара та отримала в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), тому є потреба у її збільшенні понад 2 га.»

Вказаний висновок підтриманий 25 травня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 805/183/17-а, адміністративне провадження № К/9901/32145/18 (ЄДРСРУ № 104467026).

У частині п`ятій статті 20 Земельного кодексу України йдеться про види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель, а окремі з них названі у статті 121 цього ж Кодексу - ведення фермерського господарства, садівництво, ведення особистого селянського господарства, будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, індивідуальне дачне будівництво, будівництво індивідуальних гаражів.

Верховний суд звертає увагу, що глава 5 чинного ЗК України «Землі сільськогосподарського призначення» серед переліку не містить землі для ведення підсобного сільського господарства, а також  ст. 121 ЗК України  не встановлює норми безоплатної передачі громадянам земельних ділянок для ведення підсобного сільського господарства.

ВИСНОВОК: Фактично, громадянин має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки один і більше разів, проте в межах розмірів, передбачених статтею 121 Земельного кодексу України. Нормами Земельного кодексу України не передбачено обмеження щодо реалізації особою права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства лише однією земельною ділянкою, проте визначено граничний розмір земельної (-их) ділянки (-ок), а саме: не більше 2,0 гектара.

 

Матеріал по темі: «Дозвіл на розробку проекту відведення землі, яка виставлена на торги»

 

Теги: земельні спори, земельні торги, право оренди, відведення землі, продаж прав, продаж землі, дозвіл на розробку проекту землеустрою, користування земельною ділянкою, судова практика, Адвокат Морозов

Перетинання державного кордону під час правового режиму воєнного стану

 

Перетинання державного кордону під час правового режиму воєнного стану.

Питання-відповідь Державної прикордонноїслужби!

+

Перелік документів, які є підставою для перетинання державного кордону України чоловіками-громадянами України призовного віку, які супроводжують дітей та інших осіб