Зразок заяви про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції (COVID-19)

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зразок заяви про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції за допомогою додатку Zoom у зв`язку з застосуванням заходів щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби  COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 зробленої на підставі Ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2020 р. по справі № 160/2860/20 (ЄДРСРУ № 88572992)

ЗАЯВА

про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції  у зв`язку з застосуванням заходів щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби  COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 

(в порядку ч. 3 ст. 195 КАС України (поза межами приміщення суду))

В провадженні _________________________________________суду знаходиться адміністративна справа № ____________, розгляд якої призначений на ______________ о ______ год. _______ хв.

У відповідності до ст. 195 КАС України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) введено обмеження перевезення пасажирів автомобільним транспортом міжміського сполучення, та заборонено перевезення залізничним транспортом, також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2020 р. № 228 «Питання перевезень авіаційним транспортом» обмежено прийняття та відправлення повітряних суден щодо перевезення пасажирів.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 значно обмежено перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом.

Запроваджені заходи значно ускладнюють та роблять неможливим для сторін реалізувати своє право на участь у розгляді їх справи в суді через обмеження пересування як в межах території країни так і в межах населених пунктів.

Також, зазначеною постановою було рекомендовано забезпечити за технічної можливості роботи в режимі реального часу через Інтернет.

Відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, право на судовий захист встановлене ст. 55 Конституції України не може обмежуватись навіть за умови оголошення карантину.

В тому числі, не може бути обмежено право встановлене ч. 5 ст. 5 КАС України, а саме: на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

З огляду на те, що розгляд справ в загальному провадженні передбачає участь сторони у розгляді справи шляхом особистої участі в судовому засіданні, проведення судового засідання в режимі відеоконференції, а також шляхом подання письмових доказів та пояснень під час розгляду справи в порядку письмового провадження, то, за умов карантину та введених обмежень пересування територією країни, доцільним для забезпечення права на участь в розгляді справи, є розгляд справи в режимі відеоконференції або в порядку письмового провадження.

В той же час, позбавлення сторони права на участь у розгляді своєї справи через карантинні заходи суперечило б вимогам Конституції України, КАС України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та було б не пропорційним між використаними засобами та поставленою метою.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.

У ст. 6 Конвенції передбачається право кожної людини на те, що розгляд її справи буде відбуватися публічно. Публічний характер розгляду справи спрямований на захист особи від таємного, не підконтрольного суспільству відправлення правосуддя. З іншого боку, публічність є важливим інструментом, який сприяє зміцненню довіри до діяльності судової системи. Вимога публічності поширюється як на процес розгляду справи, так і на проголошення судового рішення.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (§44 Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Статтею 195 КАС України встановлено можливість проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за заявою учасників справи.

Частиною 3 вказаної статті зазначено про можливість проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Враховуючи, що право на участь в розгляді своєї справи гарантоване Конвенцією, Конституцією України та КАС України, з урахуванням обмежувальних заходів пов`язаних з введенням карантину на території України, а також того, що Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему на даний час не прийнято, сторона вважає можливим використовувати наявні технічні засоби для проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Відповідно до ч. 3-1 ст. 195 КАС України під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» або Державною судовою адміністрацією України.

Враховуючи необхідність забезпечення права на доступ до правосуддя, рівність учасників процесу перед законом і судом, з метою забезпечення своєчасного розгляду адміністративної справи, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання представника позивача та провести судове засідання в режимі відеоконференції, з урахуванням технічних можливостей у суді.

Керуючись ст. ст. 44,47 195, КАС України, -

ПРОШУ:

Забезпечити проведення  судового засідання по справі № _______________ в режимі відеоконференції за допомогою додатку Zoom, який може бути встановлений за веб-посиланням https://zoom.us.

Заявник, в рамках ч. 4 ст. 195 КАС України, попереджений, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

         

  Посада                                                      підпис                                                ПІБ

Дата                                                                   

Примітка:

Для ефективності проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою додатку Zoom, суд має право:

•     зобов`язати сторони подати скановані копії документів, що посвідчують особу учасника або його представника для встановлення повноважень, письмових заяв і клопотань, письмових доказів засвідчених електронним цифровим підписом за один робочий день до проведення судового засідання;
•    надати посилання на призначену відеоконференцію із застосуванням додатку Zoom та ідентифікатор конференції;
•      направити сторонам Інструкцію по використанню сервісу Zoom та пам`ятку про права та обов`язки;
•   роз’яснити, що для часті в судовому засіданні в режимі відеоконференції сторонам необхідно використовувати комп`ютерну техніку або смартфони з доступом в мережу Інтернет, які дозволяють передавати аудіосигнал та відеозображення;
•   попередити сторони, що проведення судового засідання в режимі відеоконференції через додаток Zoom обмежено 40 хвилинами (безкоштовна версія);
•     попередити сторони про необхідність забезпечення участі у конференції з приміщення, яке б виключало наявність сторонніх звуків (шуму) та в охайному вигляді.

Подання платником податків документів після проведення податкової перевірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки

01 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/637/19, адміністративне провадження №К/9901/31929/19 (ЄДРСРУ № 88556308) досліджував питання щодо надання платниками податків документів після проведення податкової перевірки.

Питання надання платниками податків документів до перевірки врегульовано статтею 85 ПК України, пунктом 85.2 якої передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо відсутність у платника податків необхідних первинних документів під час проведення перевірки була обумовлена їх вилученням правоохоронними органами, однак доказів про направлення контролюючим органом письмового запиту до  правоохоронного органу останнім не надано і контролюючий орган не вжив відповідних заходів щодо отримання доступу до таких документів та не здійснив заходів щодо перенесення термінів проведення розпочатої перевірки до дати отримання копій документів від правоохоронних органів або забезпечення доступу до них, то останній діяв не у спосіб, передбачений законодавством.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4818/18 (ЄДРСРУ № 83552566).

Якщо ж платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пунктом 44.7 статті 44 ПК України визначено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

(!!!) У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

При цьому, відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України у разі, якщо платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення і коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки, - здійснюється документальна позапланова перевірка. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Системний аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, до прийняття рішення за результатами такої перевірки це зумовлює обов`язок податкового органу щодо призначення та проведення позапланової перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №802/1069/13-а.

Окрім цього, 04 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 0440/5658/18, адміністративне провадження №К/9901/21544/19 (ЄДРСРУ № 88360076) вказав на те, що обставина порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, щодо надання після початку перевірки всіх документів, які належать або пов`язані з предметом перевірки, не означає, що такий платник не має права додатково їх надати після спливу 90-денного строку, але до прийняття відповідного рішення, й, при цьому, не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати такі документи, та, за наявності передбачених підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України підстав, призначити додаткову позапланову перевірку.

Верховний Суд також зауважує, що неможливість платника в силу об`єктивних обставин надати певні документи контролюючому органу безпосередньо до перевірки не свідчить про невиконання ним обов`язку, встановленого підпунктами 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 ПК України, а також обумовлює здійснення відповідачем певних дій з метою отримання таких документів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року по справі №805/1690/16-а.

Окрім цього, право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із поданням учасником процесу нових доказів, що у протилежному випадку є обмеження судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження й порушення справедливого судового розгляду, наголошується Верховним Судом у постановах від 12.11.2018 у справі №806/434/16 (ЄДРСРУ № 78329873), від 24.01.2019 у справі № 820/12113/15 (ЄДРСРУ № 79409332), від 12.02.2019 у справі №820/6512/16 (ЄДРСРУ №  79791393).

ВИСНОВОК: Платник податків у разі ненадання документів під час проведення перевірки не позбавлений права надання таких і після завершення такої перевірки, які мають бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Також платник податків у разі якщо посадова особа контролюючого органу, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, має право до закінчення перевірки надіслати такі безпосередньо до контролюючого органу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом 09 жовтня 2019 року у справі № 808/9397/13-а, адміністративне провадження №К/9901/8622/18 (ЄДРСРУ № 84828127)

Матеріал по темі: «Доцільність оскарження наказу про проведення податкової перевірки»

Теги: подання платником податків документів, після проведення податкової перевірки, первинні бухгалтерські документи, після акту перевірки, до прийняття рішення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Правонаступництво у виконавчому провадженні

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні або заміна сторони виконавчого провадження

02 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 805/1596/16-а, адміністративне провадження №К/9901/35106/18 (ЄДРСРУ № 88556936) досліджував питання щодо правонаступництва у виконавчому провадженні.

Необхідно вказати, що процесуальне правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи у спірних або встановлених судом правовідносинах внаслідок зміни суб`єктів права або обов`язку в матеріальних правовідносинах. Тобто, спочатку має відбутися зміна у матеріальних відносинах, щодо яких розглянутий спір, а потім, як наслідок, здійснено процесуальне правонаступництво.

Так, наприклад відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 913/53/16, постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 923/607/16).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 02 червня 2016 року №  1404-VIІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон №  1404-VІІІ).

Згідно зі ст. 1 Закону №  1404-VІІІ виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч. 5 ст. 15 Закону №  1404-VІІІ передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Під правонаступництвом у виконавчому провадженні необхідно розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від права попередника до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує, та розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили і завершується з настанням відповідних обставин, передбачених ст. 39 Закону №  1404-VIII. За вказаним законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна однієї сторони провадження іншою. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво.

При цьому, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником (процесуальне правонаступництво) відбувається виключно за відповідним рішенням суду.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 682/952/17 (ЄДРСРУ № 88027620).

Верховний Суд у постанові у справі №2-н-148/09 від 25.04.2018 зробив висновок, що виходячи із результатів системного аналізу цих норм, зокрема п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження.

Тобто, правонаступництво сторін у виконавчому провадженні допускається на будь-якій стадії процесу. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року №6-122цс13, постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №6-1355/10, від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14.

Матеріал по темі: «Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником»

Теги: виконавче провадження, правонаступництво, заміна сторони, заява про заміну правонаступником, рішення суду, стягувач, боржник, виконавець, подання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Захист прав споживачів: заміна товару неналежної якості та сплата неустойки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Захист прав споживачів: заміна товару неналежної якості та сплата неустойки за прострочення виконання зобов’язання по усуненню недоліків товару

02 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/3932/17, адміністративне провадження №К/9901/6882/18 (ЄДРСРУ № 88556907) досліджував питання щодо заміни товару неналежної якості або усунення недоліків, а також сплати неустойки в розмірі одного відсотка вартості товару.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.23 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Слід вказати, що у відповідності до правової позиції Верховного Суду (постанова від 24.07.2019 у справі № 199/6062/15-ц (ЄДРСРУ № 83301773) вбачається, що у статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, які вимоги має право пред`явити споживач у разі придбання товару неналежної якості. А також те, що вимоги споживача пред`являються на його вибір продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.

Згідно  ч. 1 ст. 709 ЦК України продавець або виготовлювач (чи уповноважені ними представники) зобов`язані прийняти товар неналежної якості від покупця і задовольнити його вимоги про заміну товару або усунення недоліків. Доставка товару продавцеві та його повернення покупцеві здійснюються продавцем або виготовлювачем, а в разі невиконання ними цього обов`язку або відсутності продавця чи виготовлювача в місцезнаходженні покупця повернення товару може бути здійснене покупцем за їхній рахунок

Частинами 3, 5 зазначеної статті встановлено, що вимога покупця про безоплатне усунення недоліків товару підлягає задоволенню продавцем або виготовлювачем протягом чотирнадцяти днів або, за домовленістю сторін, в інший строк. На вимогу покупця на час ремонту йому має бути наданий у користування аналогічний товар, незалежно від моделі, з доставкою. За кожний день прострочення продавцем або виготовлювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі одного відсотка вартості товару.

Згідно абз. 2 ч. 9 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» на письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) незалежно від моделі. Для цього продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першої цієї статті) зобов`язані створювати (мати) обмінний фонд товарів. За кожний день затримки виконання вимоги про надання товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений строк споживачеві виплачується неустойка відповідно в розмірі одного відсотка вартості товару.

Перелік таких товарів наведено в додатку № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 року № 172.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 172 від 19.03.1994 року зі змінами та доповненнями «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів», до переліку товарів, з яких утворюється обмінний фонд входять апарати телефонні, у тому числі мобільного зв`язку.

(!!!) Отже, за кожний день затримки виконання вимоги про надання в користування на час ремонту зазначеного у згаданому переліку товару та за кожний день затримки усунення недоліків понад 14-денний або встановлений за домовленістю сторін строк споживачеві сплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості товару на час пред`явлення вимоги, а в разі зниження ціни - виходячи з вартості товару на час купівлі.

Згідно Переліку товарів, з яких утворюється обмінний фонд, який    є додатком № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів», до товарів, з яких утворюється обмінний фонд належать, зокрема, апарати телефонні, у тому числі мобільного зв`язку.

До зазначеного переліку включено телефонні апарати, проте відсутні вказівки на будь-які інші характеристики мобільного телефону, окрім забезпечення телефонного/мобільного зв`язку.

Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду  від 09.10.2019 у справі № 207/3363/17.

Верховний суд вказує, що  продавець не зобов`язаний  створювати обмінний фонд кожної моделі існуючих телефонних апаратів, а вимагає лише, щоб останні виконували основну функцію - мобільного зв`язку.

Отже, враховуючи, що продавцем  з  обмінного фонду  запропоновано споживачу отримати в користування термінал Nokіа 105, що є телефонним апаратом, який забезпечує виконання свого основного призначення, а саме: забезпечення стільникового (мобільного) зв`язку між абонентами, ним  виконано обов`язок, передбачений ст. 8  Закону України «Про захист прав споживачів», а тому припис та постанова  про притягнення до відповідальності винесені протиправно та підлягають скасуванню.

Матеріал по темі: «Стягнення неустойки за товар неналежної якості»

Теги: захист прав споживачів, стягнення неустойки, товар неналежної якості, усунення недоліків, заміна товару, гарантійний термін, обмін товару, виробник, продавець, споживач, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Недоліки протоколів поліції та звільнення від відповідальності за ст.44-3 КУпАП

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порушення правил щодо карантину людей, санітарно-протиепідемічних правил і норм Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (стаття 44-3 КУпАП)

Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ (далі Закон №1645-ІІІ) від 6 квітня 2000 року визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Згідно статті 29 Закону №1645-ІІІ карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року з 12 березня по 3 квітня 2020 року на усій території України встановлено карантин та заборонено роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, а також заборонено регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 р. №215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211» (далі Постанова КМУ №211") встановлено заборону з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. роботи суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. №338-р введено режим надзвичайної ситуації до 24 квітня 2020 року на всій території України.

Відповідно ст.41 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України.

Законом України №530-1Х від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19 )» внесені зміни до КУпАП, який доповнено ст.44-3, такого змісту: «стаття 44-3. Порушення правил щодо карантину людей. Порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Відповідно до положень ст.44-3 КУпАП відповідальність настає за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.

В той же час, протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і до нього висуваються певні вимоги. Обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд.

Вимоги до протоколу про адміністративне правопорушення визначені ст.256 КУпАП та Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 №1376 (далі - Інструкція № 1376).

Згідно ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається протоколі.

Згідно з п.7 розділу ІІ Інструкції №1376 не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу про адміністративне правопорушення, а також унесення додаткових записів після того, як протокол про адміністративне правопорушення підписано особою, стосовно якої його складено.

Відповідно до п.12 розділу ІІ Інструкції №1376 протокол про адміністративне правопорушення підписується уповноваженою посадовою особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. За наявності свідків і потерпілих протокол про адміністративне правопорушення може бути підписано також цими особами.

Повернення адміністративного матеріалу до поліції для належного оформлення (доопрацювання)

А) «В порушення ст. 256 КУпАП, в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.

Так, з диспозиції ст.11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», не убачається обов`язку завідувача торгового залу магазину дотримання таких правил карантину, як здійснення огляду відвідувачів магазину на предмет захворювання на ГРВІ та забезпечення антисептичним засобом в магазині» (Постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 31 березня 2020 року по справі № 761/9212/20, провадження № 3/761/3098/2020 ЄДРСРУ № 88519631);

Б) «В порушення ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення чітко не вказано в чому полягала суть адміністративного правопорушення, тобто фабула адміністративного правопорушення не розкрита» (Постанова Печерського районного суду м. Києва від 31.03.2020 р. у справі № 757/13663/20-п (ЄДРСРУ № 88518690).

В) «В протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, які саме норми Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", порушено ОСОБА_1 , в чому полягають ці порушення, адже стаття 44-3 КУпАПє бланкетною (відсилочною), тому серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті даного правопорушення, обов`язковим є наведення конкретного нормативноправового акту, яким встановлюються відповідні правила та яких така особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не дотрималася, порушивши тим самим законодавчі приписи» (Постанова Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31.03.2020 р у  справі №176/556/20 (ЄДРСРУ № 88511392);

Г) «… у протоколі про адміністративне правопорушення зазначені свідки, однак не вказані відомості про їх адреси, що позбавляє можливості суд викликати свідків та опитати їх» (Постанова Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31.03.2020 р. у справі № 524/1818/20, ЄДРСРУ № 88504611);

Д) «матеріали справи про адміністративне правопорушення містять наступні недоліки в оформленні, а саме:1) відсутні копія паспорту або іншого документа, який засвідчує особу, що притягається до адміністративної відповідальності; 2) долучені до матеріалів справи документи не завірені належним чином, не місять підпису особи, яка їх посвідчила, та не скріплені печаткою; 3) відсутні письмові пояснення свідків, які б підтверджували факт вчинення адміністративного правопорушення, 4) протокол не містить відомостей та належних доказів того, що правопорушник є суб`єктом господарювання (Постанова Жовтневого районного суду м. Харкова від 31.03.2020 р. у справі № 639/1933/20, (ЄДРСРУ № 88512862);

Е) «в протоколі не вірно зазначено прізвище правопорушника» (Постанова Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31.03.2020р. у справі № 727/2684/20, ЄДРСРУ № 88518453);

Ж) «…протокол не підписано особою, відносно якої його складено, та в ньому відсутній запис про відмову від підписання…» (Постанова Сахновщинського районного суду Харківської області від 31.03.2020 р. у справі №  634/425/20, ЄДРСРУ № 88517299);

З) «…в протоколі також нерозбірливо зазначено номер будинку в полі «місце реєстрації», що перешкоджає суду належно повідомити особу про час розгляду справи в суді» (Постанова Цюрупинського районного суду Херсонської області від 31.03.2020 р. у справі № 664/785/20,  ЄДРСРУ № 88520553).

Перевезення пасажирів в маршрутному таксі

А) Згідно з Постановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», зокрема: - в одному транспортному засобі та автобусах, які виконують регулярні пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, кількості пасажирів, яка одночасно не перевищує половини кількості місць для сидіння, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу та визначених у реєстраційних документах, за умови перевезення людей у засобах індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів.

Докази: протокол про адміністративне правопорушення, фотознімки, копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (визнано достатніми);

Відповідальність: в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень (Постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 31 березня 2020 року по справі № 761/8861/20, провадження № 3/761/3013/2020, ЄДРСРУ № 88519612).

Звільнення від відповідальності та закриття справи за малозначністю правопорушення

Фабула справи: Продаж туалетного килиму, який відноситься за засобів гігієни, так як продається серед товарів другої групи. При цьому торгівля здійснюється лише засобами гігієни, а інші товари не продаються.

Суд врахував характер вчиненого правопорушення, особистість правопорушника, який раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, ступінь його вини, майновий стан, ступінь суспільної шкідливості правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність та приходить до висновку про можливість звільнення порушника від адміністративної відповідальності та закриття справи відповідно до  ст. 22 КУпАП у зв`язку з малозначністю правопорушення (Постанова Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 31.03.2020 р. у справі № 172/305/20 (ЄДРСРУ № 88510413);

Відсутність складу адміністративного правопорушення

А) Фабула справи: Продавець здійснювала торгівлю продуктами харчування у магазині, без засобів індивідуального захисту, чим порушила вимоги п.п. 3 п. 2 постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», її дії кваліфіковано за ст. 44-3 КУпАП.

Поліцейським було порушено вимоги ст. 255 КУпАП та не зібрано достатньої кількості доказів, які б підтверджували її вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП до матеріалів справи не додано жодного доказу його вчинення, зокрема пояснень свідків, які були відвідувачами магазину, пояснень продавця продуктового магазину, інших свідків, достатніх фото та відеоматеріалів тощо.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суддя також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31.03.2020 по справі № 206/1226/20 (ЄДРСРУ № 88511158);

Б) Аналогічне правопорушення, однак суд вказав: «Особа є лише працівником, а не безпосереднім суб`єктом, що здійснював згадану в протоколі діяльність, тому в розумінні ст. 44-3 КУпАП продавець не є суб`єктом вказаного правопорушення» (Постанова Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31.03.2020 по справі № 206/1225/20 (ЄДРСРУ № 88512065);

В) «сам поліцейський підтверджує факт проведення ревізії, а не здійснення торгівлі…» (Постанова Болградського районного суду Одеської області від 31.03.2020 у справі № 497/428/2020, ЄДРСРУ № 88513648);

Г) «обласна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій не є органом місцевого самоврядування, її рішення носять рекомендаційний характер і не є обов`язковими для їх розгляду громадянами» (Постанова Сумського районного суду Сумської області від 31.03.2020 р., у справі № 587/572/20, ЄДРСРУ № 88520190);

Д) «…листом від 26.03.2020 року Міністр розвитку економіки, торгівлі Петрашко І. надав роз`яснення, що згідно підпункту 3 пункту 2 Постанови №211 до 24.04.2020 року заборонено лише роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення.

Виключеннями зі встановлених обмежень (тобто, кому дозволено здійснювати діяльність, навіть приймаючи відвідувачів) є зокрема діяльність об`єктів поштового зв`язку за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів» (Постанова Вижницького районного суду Чернівецької області від 31.03.2020 р. у справі № 713/489/20, ЄДРСРУ № 88517616).

Теги: поліція, протокол, складання протоколу, порушення правил щодо карантину людей, санітарнопротиепідемічних правила,  стаття 44-3 КУпАП, доопрацювання, адміністративний матеріал, штраф, карантин, судова практика, Адвокат Морозов