Оподаткування прощених та підвищених процентів за користування кредитом

Адвокат Морозов (судовий захист)

Прощені (анульовані) банком за його рішенням проценти за користування кредитом та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходом платника податків.

31 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи  № 813/1290/15, касаційне провадження №К/9901/26617/18 (ЄДРСРУ № 76190895) в черговий раз досліджував питання оподаткування «додаткового благо» у вигляді прощенних (анульованих) кредитів.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Суд вказує, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

ВАЖЛИВО: Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Відсутність в підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (процентного) кредитором за його самосійним рішенням, була усунута шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.

Згідно з підпунктом «д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Отже, при вирішенні справи визначальним є встановлення і дослідження обставин щодо складових суми прощеної (анульованої) кредитором боргу, яка може включати в себе як основну суму кредиту, так і відсотки за користування ним, комісії та/або штрафні санкції (пеню), а також дотримання порядку повідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості й, відповідно, наявність у позивача обов'язку сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення їх у річній податковій декларації (аналогічна позиція викладена в постанові ВС КАС від 31 серпня 2018 року по справі  №826/3684/17, адміністративне провадження №К/9901/53059/18, ЄДРСРУ № 76166775).

Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором. 

ВИСНОВОК: Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що прощені (анульовані) банком за його рішенням проценти за користування кредитом та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходом платника податків та, як наслідок, не підлягають оподаткуванню та декларуванню.

Аналогічний правовий висновок висловлений в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року по справі № 826/3684/17, адміністративне провадження №К/9901/53059/18 (ЄДРСРУ № 76166775), від 28 серпня 2018 року по справі № П/811/2909/14, адміністративне провадження №К/9901/5394/18 (ЄДРСРУ № 76137947), від 15 серпня 2018 року по справі № 806/831/16, адміністративне провадження №К/9901/19400/18 (ЄДРСРУ № 76001288) та ін.

Матеріал по темі: «Оподаткування прощених (анульованих) кредитів: «додаткове благо»»

Теги: оподаткування прощених анульованих кредитів, прощенная банком часть кредита, списание кредита, додаткове благо, прощення частини кредита, анулювання частини кредита, оподаткування кредиту, дохід банку, розрахунок суми опадаткування, звільнення від оподаткування, судова практика, Адвокат Морозов

Момент узгодження податкових зобов'язань визначених контролюючим органом

Адвокат Морозов (судовий захист)

Протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження, платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму податкових зобов'язань визначену контролюючим органом.

31 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №826/14195/16, адміністративне провадження №К/9901/52079/18 (ЄДРСРУ № 76166485) досліджував питання виникнення моменту узгодження податкових зобов'язань визначених контролюючим органом.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

У відповідності з підпунктом 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

ВАЖЛИВО: У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

За змістом пункту 56.17 статті 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

За змістом пункту 56.18 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до підпункту 60.1.4 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

У такому випадку податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними у день набрання законної сили відповідним рішенням суду (пункт 60.5 статті 60 цього Кодексу).

Таким чином, з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду про скасування рішення контролюючого органу, яким визначені грошові зобов'язання, останнє вважається відкликаним та не створює будь-яких правових наслідків з моменту його прийняття (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року по справі №803/669/17, адміністративне провадження №К/9901/50353/18 (ЄДРСРУ № 76165454).

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

За правилами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

ВИСНОВОК: Таким чином, у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов'язань такі податкові зобов'язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року по справі № 805/3284/17-а, адміністративне провадження №К/9901/35590/18 (ЄДРСРУ № 74785004), від 31 серпня 2018 року по справі № 821/381/17, адміністративне провадження №К/9901/10221/18 (ЄДРСРУ № 76165389).

P.s. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02.12.2015 у справі № 21-3920а15, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК.

Теги: узгодження податкових зобов'язань, визначених контролюючим органом, протягом 10 календарних днів, несплата узгодженої суми грошового зобовязання, несплата платником податків, податки, збори, судова практика, Адвокат Морозов

Оскарження наказу про проведення перевірки не є спором про право

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення не є спором про право.

28 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/19780/14, адміністративне провадження №К/9901/8162/18 (ЄДРСРУ № 76139166) зазначив, що оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення є по суті запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням, а отже не є спором про право.

Більше того, суд вказує, що  під спором про право необхідно розуміти оскарження до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт  94.11  статті  94 Податкового  кодексу  України), оскарження податкового повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що обумовило звернення податкового органу з поданням у порядку особливого провадження тощо.

ВАЖЛИВО: Судова практика зводиться до того, що зі змісту Рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” вбачається, що збільшення податковим органом зобов’язань особи з податку є втручання до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень, яка впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

З огляду на викладене адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності рішень про визнання грошових зобов’язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо.

Аналогічна правова позиція була викладена ще в листі Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2012 року № 165/11/13-12.

Необхідно нагадати, що вказаним вище Листом передбачено, що «звернення до суду з вимогами про скасування рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими спором».

Крім того, практика Верховного Суду України зокрема в ухвалах від 13 січня 2016 року по справі №  826/9049/14, від 15 січня 2016 року по справі № 2а-14011/11/2670 передбачала, що у справах про оскарження податкових повідомлень-рішень зобов'язаний сплатити судовий збір за ставкою, передбаченою для майнового спору. 

Між тим, роз'яснення, надане Вищим адміністративним судом України листом від 18 січня 2012 року N 165/11/13-12, вичерпало свою дію із набранням чинності Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (Закон N 484-VIII), а тому у відкликанні цього листа немає потреби - лист ВАСУ від 28.10.2015р. № 11/10-439, N Д/33/15…

… однак Закон України «Про судовий збір» вже діє у новій редакції, відмінній від тої, на яку посилання містяться у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 № 2 та листі Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 №11/10-439.

ВИСНОВОК: Отже, відповідно до сталої судової практики, звернення платника податків до суду з вимогою про скасування рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими, а оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення не є спором про право.

Матеріал по темі: «Відмовлено в доступі до правосуддя або надмірні ставки судового збору»

ТЕГИ: налоги, таможня, налоговые обязательства, налоговые споры, ставка судебного сбора,  доначисления, налоговая проверка, судебный сбор, обжалование, налоговое уведомлениерешение, имущественный характер, майновий спір, Адвокат Морозов

Контрагент по ланцюгу постачання має ознаки фіктивності…

Адвокат Морозов (судовий захист)

Якщо третій контрагент по ланцюгу постачання має ознаки фіктивності, то це жодним чином не повинно стосуватися платника податку за ланцюгом.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутність сертифікатів, так само як і не підтвердження операцій контрагентів за ланцюгом постачання, не є підставами для визнання операцій нереальними.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг. Наявність дефектів, допущених при оформленні товарно-транспортної накладної, не може свідчити про нереальність господарської операції з придбання товару в цілому за умови підтвердження такої операції іншими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, що і встановлено судами попередніх інстанцій.

Факт неможливості проведення зустрічної звірки посвідчує виключно цю (ці) обставину (обставини) і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України (Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року по справі №  820/20188/14, адміністративне провадження №К/9901/9552/18 (ЄДРСРУ № 76138136).

Необхідно вказати, що Верховний Суд України в постанові від 20.06.2017р.  по справі № 21-1807а16 відмовив у задоволенні заяви податкового органу, вказавши, що товариство формувало податковий кредит і витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, за наслідками операцій та на підставі первинних документів, здійснених та виданих контрагентом - Агентством, яке не визнане фіктивним.

ВАЖЛИВО: Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Аналогічний висновок про недопустимість покладення негативних наслідків за порушення, допущені контрагентами платника податків, неодноразово було зроблено Європейським судом з прав людини, зокрема у рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України», ЄСПЛ наголосив, що, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Також, у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС АД» проти Болгарії» зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У рішенні від 18.03.2010 року у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» ЄСПЛ вказав, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. При цьому ЄСПЛ зазначив, що прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало б.

Більше того, ще у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 (06.05.2011) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічні висновки відображені і у рішенні Верховного Суду від 18.01.2018 № К/9901/2964/18, № 2а-44807/09/1670 (ЄДРСРУ № 71692512).

ВИСНОВОК:  якщо третій контрагент по ланцюгу має ознаки фіктивності, то це жодним чином не повинно стосуватися платника податку, який здійснює господарські операції/діяльність з опосередкованим контрагентом, який, в свою чергу, має відносини далі по ланцюгу.

Матеріал по темі: «Фіктивність контрагента по ланцюгу правочинів: зміна акцентів»

Теги: податкові спори, налоговые споры, ДФС, ГНИ, налоговая проверка, контрагент по ланцюгу постачання, ланцюг постачання, ознаки фіктивності, безтоварність господарських операцій,  працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень,  обжалование, Акт налоговой проверки, Адвокат Морозов

Адміністративний арешт майна платника податків з підстав недопуску ревізора

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: наслідки пред'явлення посадовою особою податкового органу при виході на перевірку витягу з наказу про призначення на посаду замість службового посвідчення та не визначення виду адміністративного арешту в судовому порядку.

21 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №820/18328/14, адміністративне провадження № К/9901/5636/18 (ЄДРСРУ № 76001392) досліджував питання негативних наслідків пред'явлення посадовою особою податкового органу при виході на перевірку витягу з наказу про призначення на посаду замість службового посвідчення та не визначення виду адміністративного арешту в судовому порядку.

Актуальність теми полягає в тому, що в державі йде реформування податкових органів (злиття, об’єднання і т.і.), а отже платник податків може зіштовхнутися з проблемою допуску/недопуску посадових осіб контролюючого органу ДФС до податкової перевірки підприємства… і однією з правомірних підстав недопуску ревізорів буде відсутність у останніх службового посвідчення.

Суть справи: З метою підтвердження обґрунтованості накладення арешту, податковий орган звернувся із зазначеним поданням до адміністративного суду.

Відхиляючи доводи Товариства щодо законного недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки з підстав не пред'явлення службового посвідчення, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що з направленнями та наказом про проведення перевірки уповноважена особа Товариства ознайомлена у передбаченому законом порядку, а також врахували пред'явлення посадовою особою податкового органу замість службового посвідчення витягу з наказу про призначення на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту.

Суди попередніх інстанцій врахували ту обставину, що на момент проведення перевірки податкова інспекція перебувала в процесі реорганізації, а тому видача службових посвідчень встановленого зразка була неможлива з об'єктивних причин.

Суд вказав, що стаття 94 Податкового кодексу України встановлює адміністративний арешт майна, за положеннями пункту 94.1 цієї статті, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Обставини застосування арешту майна наведені пунктом 94.2, серед яких, підпунктом 94.2.3 передбачено застосування адміністративного арешту у випадку, коли платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок визначені статтею 81 Податкового кодексу України.

Пунктом 81.1. цієї статті встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Судами попередніх інстанцій установлений факт непред'явлення посадовою особою контролюючого органу службового посвідчення, що є законною підставою згідно пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

(!!!) Верховний Суд вважає помилковою позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що пред'явлення посадовою особою податкового органу при виході на перевірку витягу з наказу про призначення на посаду замість службового посвідчення надає право приступити до проведення перевірки. Пункт 81.1 статті 81 Податкового кодексу України встановлює вичерпний перелік документів, що мають бути пред'явлені посадовими особами податкового органу в повному обсязі платнику податків, що є обов'язковою умовою, яка надає право приступити до проведення перевірки. Дана норма не встановлює альтернативних видів документів, які можуть замінити зокрема службове посвідчення.

ВИСНОВОК 1: Відтак, відсутність службового посвідчення є законною підставою для не допуску посадових осіб контролюючого органу платником податків до перевірки, що унеможливлює застосування податковим органом адміністративного арешту майна на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. 

Крім того, в межах спірних правовідносин підлягають дослідженню норми, за якими передбачено правове регулювання застосування видів адміністративного арешту майна платника податків.

Відповідно до приписів статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується, зокрема, що  платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

ВАЖЛИВО: Аналіз наведених норм доводить, що наслідки застосування повного та умовного арешту майна в залежності від його виду є різними.

Керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Звертаючись до суду податковий орган просив підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна, без визначення його виду.

Постановою суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції підтверджена обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків без визначення виду адміністративного арешту.

ВИСНОВОК 2: Враховуючи, що повний та умовний адміністративні арешти мають різні правові наслідки, застосовуючи винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначення виду адміністративного арешту, підтвердження  обґрунтованості якого здійснюється в судовому порядку, є обов'язковим. Без зазначення виду адміністративного арешту майна платника податків, про підтвердження обґрунтованості якого просить податковий орган, судове рішення втрачає елемент правової визначеності, як для сторін спору так і для необмеженого кола осіб.

Теги: службове посвідчення, недопуск на перевірку, податкова перевірка, відсутність службового посвідчення, витяг з наказу, визначення виду адміністративного арешту, підтвердження  обґрунтованості арешту, повний арешт, умовний арешт, судова практика, Адвокат Морозов

Наслідки визнання протиправним та скасування наказу про проведення податкової перевірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: визнання незаконною документальної позапланової невиїзної перевірки є безумовною підставою для визнання незаконним і прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення-рішення.

22 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 812/1283/17, адміністративне провадження №К/9901/46056/18 (ЄДРСРУ № 76035627) в черговий раз дослідив питання доцільності оскарження наказу контролюючого органу про проведення податкової перевірки, а також вказав на наслідки визнання його протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

В силу пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

(!!!) Як зазначено у пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника (пункт 86.10 статті 86 ПК України).

У свою чергу, положеннями пункту 86.8 статті 86 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

ВАЖЛИВО: З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14), від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа N1570/7146/12).

Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Оскільки підставою для проведення перевірки, наслідком якої стало прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення був наказ відповідача, а предметом розгляду відповідної справи - законність прийняття зазначеного наказу та проведення перевірки на його підставі, судами обґрунтовано прийнято до уваги судові рішення у справі, якими вказаний наказ про проведення перевірки та дії відповідача щодо проведення самої перевірки визнано протиправними.

ВИСНОВОК: За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що визнання незаконною документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної відповідачем, є безумовною підставою для визнання незаконним і прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення-рішення.

Матеріал по темі: «Доцільність оскарження наказу про податкову перевірку після її проведення»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Особливості інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Включення до інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту інформації, отриманої за результатами зустрічної звірки.

22 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи  № 820/7754/13-а, адміністративні провадження №К/9901/4526/18, №К/9901/4525/18 (ЄДРСРУ № 76035488) в черговий раз досліджував питання щодо  оскарження дій податкового органу відносно проведення зустрічної звірки та включення до інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту інформації, отриманої за результатами такої звірки.

Суд вказав, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

У пункті 61.1 статті 61 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

Відповідно до статті 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

За правилами пункту 73.5 статті 73 ПК України з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

(!!!) Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідно до статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Отже, дії контролюючого органу з проведення зустрічної звірки та зі складання довідки за її результатами є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків. Інформація, внесена до електронної бази даних на підставі довідки про проведення зустрічної звірки без прийняття податкових повідомлень-рішень, є службовою, використовується контролюючими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення їхньої діяльності з метою здійснення податкового контролю і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту. Це в однаковій мірі стосується і дій контролюючого органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 17 листопада 2015 року (справа №21-1852а15) та від 01 грудня 2015 року (справа №21-3133а15), а також Верховним Судом у постанові від 21 березня 2018 року (справа № 804/20059/14).

ВИСНОВОК: позовні вимоги, які спрямовані на оскарження дій відповідача щодо проведення зустрічної звірки та включення до інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту інформації, отриманої за результатами такої звірки, задоволенню не підлягають, оскільки внесення такої інформації до баз даних само по собі не зумовлює для платника податків будь-яких юридичних наслідків та не порушує права позивача.

Тобто, фактичне викладення контролюючим органом суб'єктивного оціночного судження, щодо наявності з боку платника податків порушень податкового та іншого законодавства є правом податкового органу, внаслідок чого відсутнє порушення прав та інтересів позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.

Матеріал по темі: «Податкові спори: внесення змін до автоматизованих систем органів ДФС»

теги: податкові спори, налоговые споры, ознаки фіктивного підприємництва, автоматизована система, встречные сверки, зустрічні звірки, перевірки платника податку, податкові перевірки, оскарження податкових повідомлень – рішень, Адвокат Морозов