Договір поставки з відстрочкою платежу: відповідальність покупця

Адвокат Морозов (судебная защита)

Невчинення покупцем зі спливом указаного в договорі строку дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов’язок оплатити його. 

09.08.2017 р. в контексті справи № 3-744гс17 (ЄДРСРУ № 68380415)  Верховним судом України досліджувалось питання грошової відповідальності покупця у разі невчинення останнім дій щодо повернення товару постачальникові зі спливом указаного в договорі строку.

Так, за загальним правилом (ч. 1 ст. 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов’язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов’язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України. (Правова позиція Верховного суду України від 06.06.2012 р. по справі № 6-46цс12). 

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі – ЦК) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Окремо необхідно вказати, що зміна ціни можлива лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом, однак після виконання умов договору взагалі не допускається (висновок ВСУ від 22.03.2017 р. по справі №908/1138/15-г, ЄДРСРУ № 65680269).

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК.

Згідно зі статтею 530 ЦК якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Правовідносини сторін у справі, яка розглядається, виникли із договору поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 статті 712 ЦК).

Положеннями частин 1, 2 статті 692 ЦК передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

ВАЖЛИВО: Аналіз наведених норм матеріального права у сукупності з умовами договору дає підстави для висновку, що нереалізація товару протягом 30 днів із моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов’язок покупця оплатити товар.

Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК).

Оскільки відповідач не реалізував своє право на повернення товару в обумовлений договором строк, його обов’язок щодо оплати товару не виконано в повному обсязі, тому суд дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності заявленого позову ТОВ у частині стягнення суми основного боргу.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов’язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, порушення відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК.

Аналогічне положення міститься у постанові ВСУ від 15.03.2017 р. у справі № 911/4620/15 де Верховний Суд України дійшов висновку, що нереалізація товару протягом 30 днів з моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом зазначеного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов’язок покупця оплатити товар.

Теги: договір поставки, купівлі-продажу, продаж з відстрочкою, грошова відповідальність покупця, постачальник, повернення товару, умови договору, судова практика, Адвокат Морозов

Звернення стягнення на предмет іпотеки – банкрутство ФОП

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи припиняється обтяження іпотекою в разі її реалізації в межах ліквідаційної процедури фізичної особи-підприємця, якщо судовий акт про банкрутство ФОП скасовано? 

16.08.2017 р. судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в контексті справи № 6-1142цс17 відмовила банку у перегляді рішення касаційної інстанції про відмову у зверненні стягнення на предмет іпотеки, який був реалізований в ході ліквідаційної процедури  (!!!) – ФОП з припиненням його обтяження іпотекою і виручені від його реалізації грошові кошти перераховані на рахунок Банку, як кредитора третьої черги для погашення кредиторських вимог та зараховані банком на погашення заборгованості боржника за кредитним договором.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 5 квітня 2017 року у справі за № 6-1534цс16 (ЄДРСРУ № 66118762) міститься висновок про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування судового рішення про визнання фізичної особи – підприємця банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та скасування арештів на майно боржника й інших обмежень щодо розпорядження його майном, а також про поширення на особу, до якої перейшло право власності на нерухоме майно – предмет іпотеки, відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, а судовий акт скасовано - не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину.

Необхідно вказати, що відповідно до правової позиції Верховного суду України висловленій в постанові від 10 лютого 2016 року у справі  № 6-216цс14: «сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником».

Разом з тим, аналізуючи реєстр судових рішень Верховного суду України вбачається, що судова палата у Господарських справах при вирішені справ виходить саме із позиції Верховного суду України висловленій саме в постанові від 10 лютого 2016 року у справі  № 6-216цс14: «ліквідація юридичної особи  не є підставою для припинення договору іпотеки» (Постанова ВСУ від 6 липня 2016 року справа № 3-584гс16).

Між тим, у постанові від 30 березня 2016 року (справа № 6-2684цс15) Верховний Суд України виклав правовий висновок, в якому зазначено про те, що особа, до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу іпотекодавця, і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

Окремо необхідно вказати, що постановами Верховного суду України від 23.03.2016 р. у справі № 3-137гс16 та від 21.09.2016 р. у справі № 6-1685цс16 зроблено правовий висновок, суть якого зводиться до наступного: «Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать : припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Cуди не повинні розглядали зняття обтяження на спірне майно як підставу для припинення іпотеки та ототожнювати ці поняття, оскільки обтяження тягне за собою лише обмеження права розпорядження майном».

ВАЖЛИВО:  аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що у випадку реалізації майна банкрута, яке було передано в іпотеку, кошти від такої реалізації спрямовуються на задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує, залишок після забезпечення вимог кредитора та витрат включається до ліквідаційної маси, а зобов’язання перед кредитором вважається погашеним. Зазначена норма права стосується реалізації майна саме банкрута, а не будь-якого іншого майна, переданого в іпотеку. За таких умов у зв’язку з припиненням основного зобов’язання погашенням  припиняється і похідне зобов’язання у вигляді іпотеки майна, яке належало банкруту.

Разом з тим відповідно до статті 16 ЦК України способом захисту порушеного права є відновлення становища, яке існувало до порушення. Відтак скасування судового рішення, на виконання якого реалізовувалось майно,  та відновлення становища, яке існувало до його ухвалення, є способом захисту порушеного таким рішенням прав.

Оскільки  реалізація майна, переданого в іпотеку, відбулась за процедурою, встановленою для визнання особи банкрутом у порядку ліквідаційної процедури, започаткованої на підставі судового рішення, то скасування відповідного судового рішення поновлює усі припинені у ліквідаційній процедурі правовідносини, зокрема правовідносини, у забезпечення яких було укладено договір іпотеки, з відновленням усіх прав та обов’язків сторін цього договору (31.05.2017 р. Верховний суд України (судові палати у цивільних та господарських справах) в рамках справи № 6-1803цс16).

ВИСНОВОК 1: іпотекодержатель не має права вимагати звернення стягнення на майно, яке раніше було передане йому в іпотеку, оскільки це майно було реалізоване в ході ліквідаційної процедури  (!!! – ФОП) з припиненням його обтяження іпотекою і виручені від його реалізації грошові кошти перераховані на рахунок банку, як кредитора третьої черги для погашення кредиторських вимог та зараховані банком на погашення заборгованості боржника за кредитним договором. 

ВИСНОВОК 2: Різниця між судовими рішеннями є і вона полягає в тому, що у першому випадку (справа № 6-2684цс15) відчуження предмету іпотеки відбулось в рамках процедури банкрутства фізичної особи – підприємця, однак ні сама процедура банкрутства, ні віднесення іпотечного майна до ліквідаційної маси оскаржено кредитором не було, а у другому випадку (справа № 6-1685цс16) банкрутство ФОП було оскаржено і провадження у цій справі було припинено, а отже іпотека фактично є поновленою і до нового власника, відносно придбаного в  «ліквідаційній процедурі» іпотечного майна, перейшли всі обов’язки по зобов’язанню, оскільки відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» підстав для припинення іпотеки немає.

Детальніше:«Припинення іпотечних зобов’язань в межах процедури банкрутства» 

Теги: Застава, іпотека, кредит, банк, ліквідаційна процедура, банкрутство, обеспечительное обязательство, акцессорное, ипотека, залог, поручительство, кредитный договор, банкротство, ликвидация, судебная практика, правовая позиция, Верховный суд Украины, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

Стягнення штрафних санкцій в іноземній валюті в кредитних спорах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення штрафних санкцій в іноземній валюті в кредитних спорах. Застосування строків позовної давності: форма заяви (усно чи письмово). Суперечлива судова практика Верховного суду України. 

16.08.2017 р. Верховний суд України в рамках справи № 6-2667цс16 усував розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції статті 533 у поєднанні зі статтею 192 та статті 267 ЦК України, а саме:

1) Чи передбачає чинне законодавство нарахування штрафних санкцій та пені в іноземній валюті?

2) Чи може заява про застосування строків позовної давності заявлятися усно?

Суд вказав, що відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина третя статті 533 ЦК України).

ВАЖЛИВО: Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).


Примітка: Згідно з преамбулою Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань; суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності; дія цього закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб’єктів переказу грошей через платіжні системи (перше, друге, третє речення преамбули) – Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013.

Більше того, нещодавно Верховний суд України узагальнюючи судову практику виходив з того, що пеня штраф, неустойка, проценти та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України підлягають стягненню виключно в національній валюті України – гривні.

Норми ст. 99 Конституції України, ст. 192, 533 ЦК України дають підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютного платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України по справі № 6-79цс14 у постанові від 02.07.2014 і у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України по справі  № 6-145цс14   у постанові від 24.09.2014 року,  від 01.04.2015 року у справі № 3-29гс15   та від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15.

ВИСНОВОК 1: Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.

Разом з тим, 15.05.2017 р. під час розгляду справи № 6-211цс17   Верховним судом України висловлена інша точка зору…

Детальніше в матеріалі:«СТЯГНЕННЯ ШТРАФУ, ПЕНІ, НЕУСТОЙКИ ТА ПРОЦЕНТІВ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ» 

Стосовно позовної давності то суд вказав, що  відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі №6-152цс14).

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

(!!!) Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

ВАЖЛИВО: При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Більше того, 22.03.2017 р. розглядаючи справу № 6-3063цс16 Верховний Суд України підтвердив правовий висновок викладений у постановах від 4 лютого, 18 березня, 24 червня 2015 року, 17 лютого 2016 року про те, що без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають, зокрема, право заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові.

Згідно зі статтею 31 ЦПК України сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

ВИСНОВОК 2: Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання – письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.

Підсумовуючи зазначене вбачається:

1. положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні, тобто підлягають заявленню в суді (бажано письмово);

2.  позовна давність застосовується виключно до ухвалення рішення судом першої інстанції;

3.  суд за власною ініціативою не має право застосовувати позовну давність.

Матеріал по темі: «Фундаментальні принципи застосування строків позовної давності»  

В довершення необхідно вказати, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: 1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та 2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою    у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Високий суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: 1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, 2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»).

Теги: позовна давність, исковая давность, строк позовної давності, заява про застосування строків позовної давності, штаф, пеня, неустойка, іноземна валюта, стягнення в іноземній валюті, Адвокат Морозов

Податкові спори: звільнення сторони у справі від сплати судового збору

Адвокат Морозов (судебная защита)

Відстрочення та розстрочення судових витрат – судового збору, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати у спорах з податковими (фіскальними) органами.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір".

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Конституційний Суд України у рішенні від 28.11.2013 N 12-рп/2013 звертав увагу на те, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 N R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (пп. 12 п. D).»

Окрім цього необхідно вказати, що статтею  17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" визначено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є джерелом права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Рішення у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 ЄСПЛ констатує, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (Ухвала ВАСУ від 14 серпня 2017 року у справі № К/800/27434/17, ЄДРСРУ № 68310313).

У  рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998 ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ст.ст.87-88 КАС України, Закону України "Про судовий збір", а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

ВАЖЛИВО: Так, згідно з частиною першою статті 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Аналогічне правило закріплене й в статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Положення наведених правових норм покликані забезпечити безперешкодний доступ особи до правосуддя незважаючи на її майновий стан, а також гарантувати право на судовий захист усіх осіб, які такого потребують, але через певні фінансові (матеріальні) фактори, складнощі постійного або тимчасового характеру не можуть оплатити судові витрати повністю або частково у строк та в обсязі, встановлених законодавством.

(!!!) Разом з тим, названі правові норми Закону України "Про судовий збір" і КАС України не мають безумовного, абсолютного характеру і встановлюють певні умови, за наявності яких особа, яка звертається до суду з відповідною заявою чи скаргою, може скористатись пільгами, встановленими цими статтями щодо сплати судового збору.

При цьому, підставою для звільнення сторони у справі від сплати судового збору є відсутність у неї доходу або його наявність у розмірі, що не перевищує мінімальні соціальні стандарти, встановлені законодавством для відповідної категорії громадян, а також за інших обставин, які не дають можливості здійснити оплату судових витрат.

Натомість, розмір ставки судового збору може бути зменшений судом або розстрочений таким чином, щоб не допустити ситуації, в якій особа може залишитись без засобів для існування, проте в усіх випадках з урахуванням мінімальних соціальних гарантій у розмірах, встановлених для відповідних категорій громадян Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

Також, особі, яка звертається з клопотанням в порядку вищевказаних правових норм Закону України "Про судовий збір" і КАС України необхідно врахувати і те, що воно має бути вмотивованим, а наведені в ньому доводи - підтверджені відповідними доказами.

ВИСНОВОК: Отже, наведені норми дають підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання враховує майновий стан сторони, при цьому, визначення майнового стану сторони залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати (Ухвала ВАСУ від 15 серпня 2017 року у справі № К/800/27946/17, ЄДРСРУ № 68325975).

Теги: судовий збір, судебный сбор, звільнення від сплати судового збору, відстрочення, розстрочення, зменшення, закон про судовий збір, пільги при сплаті, майновий стан сторони, судова практика, Адвокат Морозов

Споживачі звільненні від сплати судового збору на всіх судових етапах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Із метою правильного застосування судами законодавства під час здійснення цивільного судочинства та забезпечення реалізації споживачами товарів, робіт і послуг права на судовий захист Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ у інформаційному листі від 09.08.2017 № 93-1517/0/4-17 "Щодо застосування частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" звертає увагу на таке.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. При цьому частиною другою статті 79 ЦПК передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Таким законом є Закон України "Про судовий збір" зі змінами, внесеними Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору".

Згідно із зазначеними змінами, які набули чинності 01 вересня 2015 року, статтю 5, що встановлює пільги зі сплати судового збору, викладено в новій редакції. При цьому новою редакцією зазначеної статті звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, не передбачено. У зв'язку з цим виникла колізія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" та статті 5 Закону України "Про судовий збір", яка призводить до неоднакового Виший спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішення судами питання щодо необхідності сплати судового збору такою категорією позивачів.

Разом із тим судам слід враховувати, що реалізацію споживачем права на судовий захист, складовою якого є наявність пільг щодо сплати судового збору, регулює стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів". Водночас норма статті 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору.

(!!!) Тому сама по собі відсутність такої категорії осіб у встановленому в зазначеній нормі переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може означати, що споживачі такої пільги не мають, оскільки вона встановлена спеціальним Законом, який гарантує реалізацію та захист їх прав.

Такий висновок узгоджується з пунктом 7 постанови пленуму ВССУ від 17 жовтня 2014 року N 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати" (ППВССУ N 10). У ньому зазначено: оскільки стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, статтею 14 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду", статтею 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

ВАЖЛИВО: Крім того, судам також слід враховувати, що відповідно до абзацу другого пункту 6 ППВССУ N 10 застосування передбаченої статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів" підстави для звільнення від сплати судового збору не обмежується розглядом справи в суді першої інстанції, оскільки статтею 13 ЦПК споживачу гарантується апеляційне та касаційне оскарження судового рішення (рішень), прийнятого за результатами розгляду його позову.

ВССУ як суд касаційної інстанції у своїй практиці дотримується наведеної позиції щодо звільнення споживачів від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" (ухвали ВССУ від 26 квітня 2017 року (провадження N 6-30030св16), від 29 березня 2017 року (провадження N 6-24156св16), від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-18695св16), від 21 вересня 2016 року (провадження N 6-15256св16)).

Сайт ВССУ 

Матеріал по темі: «СПОЖИВАЧІ (НЕ) ЗВІЛЬНЕНІ ВІД СПЛАТИ СУДОВОГО ЗБОРУ» 

теги: судебный сбор, судовий збір, звільнення від сплати судового збору, пільги щодо сплати судового збору, про судовий збір, про захист прав споживачів, судові витрати, споживачі судовий збір, судова практика, Адвокат Морозов