Адвокат Морозов (судовий захист)
Відшкодування
шкоди заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців
(державної виконавчої служби - ДВС): підстави, умови, класифікація,
законодавство.
08.11.2017 р. Верховний суд України в
контексті справи № 6-99цс17 досліджував питання, щодо неоднакового застосування судом касаційної
інстанції статті 56 Конституції України, статей 23, 1173 ЦК України, статті 11
Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу
службу» в частині відшкодування моральної шкоди, що спричинило ухвалення різних
за змістом судових рішень.
Відповідно до ст. 3
Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою
діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов’язком держави.
Судова палата
у цивільних справах Верховного Суду України вказала, що згідно
зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
Відповідно до статті
56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок
держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди,
завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні
ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК
України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди,
завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави
відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами
статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана
фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю,
відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
(!!!) Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану
незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу
влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та
посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх
повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
За статтею 1173 ЦК
України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією
чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки
Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень,
відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом
місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею
1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними
рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою,
Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно
від вини цієї особи.
ВАЖЛИВО: Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями
суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як
вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом
заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної
відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим
або орган місцевого самоврядування.
При цьому з
урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та
1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та)
особами, відшкодовується державою, Автономною
Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання
вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або
бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Шкода, завдана
фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю
органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при
здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на
підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну
виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про
виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).
Аналогічна правова
позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 вересня 2013 року
у справа № 6-48цс13.
Відповідно до частини
другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про
виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин)
збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час
проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку,
передбаченому законом.
Згідно із частиною
третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР
від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин)
шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час
виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за
рахунок держави.
ВАЖЛИВО: Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можна
зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про
відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями
(бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні
відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та
відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
Аналогічне
передбачене п. 28 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 6 «Про
практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного
виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час
виконання судових рішень у цивільних справах».
Крім того, у статті 9
Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України.
На розширення цього
положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди
застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і
основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав
людини як джерело права.
Згідно із
частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний
розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім
судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та
обов’язків цивільного характеру.
Стаття
6 Конвенції поширює свою дію і
на таку стадію цивільного процесу як виконання судового
рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав
людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б
внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та
обов’язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і
що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися
як невід’ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт
63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре
Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в
справі «Горнсбі проти Греції»).
У пункті 28 рішення
Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти
України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових
рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому
провадженні.
Європейський суд з
прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року у
справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і
водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме
підстави для відшкодування моральної шкоди.
ВИСНОВОК: Підсумовуюче зазначене вбачається, нижчевикладене:
1. в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування,
зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних
виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи
державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та
відповідні територіальні органи Державного казначейства України;
2. підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди
у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду,
протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода
відшкодовується незалежно від вини. Тривале провадження даватиме
підстави для відшкодування моральної шкоди;
3. до правовідносин щодо завдання моральної шкоди, яка полягала в
перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні
самопочуття підлягає застосуванню положення загального законодавства
про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167,
1173 ЦК України та стаття 11 Закону № 202/98-ВР;
4.
заявлені до державної виконавчої служби вимоги про відшкодування
шкоди, заподіяної стягувачу державним виконавцем при здійсненні виконавчого
провадження, мають розглядатися судом незалежно від того, що попередньо
дії державного виконавця не оскаржувалися.
Теги: ДВС, ОГИС, ВДВС, відшкодування шкоди, тривале провадження,
виконавче провадження, невиконання судового рішення, моральна шкода, затримка
виконання судового рішення, стягувач, боржник, судова практика, Адвокат Морозов
