Адвокат Морозов (судовий захист)
Верховний суд: представництво юридичної особи в суді в рамках
довіреності не є самопредставництвом.
13 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №
910/23346/16, провадження № 12-21гс18 (ЄДРСРУ №
72909638) досліджувала питання самопредставництва юридичних осіб.
Заявник у даній справі вважає, що юридична особа не може бути
позбавлена права на безпосереднє представництво своїх інтересів та права
вільного вибору захисника, що відповідає Рішенню Конституційного Суду України
від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 у справі № 1-17/2000 та положенням
чинних процесуальних кодексів.
За приписами частин першої-четвертої статті 28 Господарського
процесуального кодексу України (у редакції, чинній на день винесення ухвали)
справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах
повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.
Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження
яких визначені законодавством або установчими документами, подають
господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи,
повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства,
організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої
уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за
наявності).
Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи
може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано
установчими або іншими документами.
(!!!) Отже, наведені вище положення законодавства передбачали можливість
здійснення процесуального представництва юридичною особою, як в порядку
самопредставництва, так і
іншими особами, як представниками юридичної особи за довіреністю.
В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за
посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством
чи установчими документами.
Разом з тим у пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 8
квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого
арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного
тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України
зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами,
в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від
імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її
інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
ВАЖЛИВО: Відповідно особи, які представляють юридичну особу за
довіреністю і виконують процесуальні дії на підставі наданих їм довіреністю
повноважень, виступають від імені цієї особи як довірителя, а не в порядку
самопредставництва.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення
змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким внесено зміни до Конституції
України та доповнено Основний Закон окремими статтями.
За статтею 59 Конституції України (в редакції наведеного вище
Закону) кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках,
передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у
виборі захисника своїх прав.
Також Конституцію України було доповнено статтею 131-2 Конституції
України, за частинами першої, третьої та четвертої якої для надання професійної
правничої допомоги в Україні діє адвокатура та виключно адвокат здійснює представництво
іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення; законом
можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах,
спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у
малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх
осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
(!!!) Підпунктом 11 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення»
Конституції України, передбачено, що представництво відповідно до пункту 3
частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно
прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції
здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня
2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого
самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1
січня 2020 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання
чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо
правосуддя)", здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності,
- до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не
підлягають оскарженню.
За частиною першою статті 4 Господарського процесуального кодексу
України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваної ухвали) господарський
суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу,
інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 8 Конституції України Конституція має найвищу
юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі
Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є
нормами прямої дії.
Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції України, а також
на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує
Конституцію України, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність
додаткової регламентації її положень законом або коли закон, який був чинним до
введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй. Якщо зі
змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її
положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон,
який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
За змістом статті 131-2 Конституції України необхідність її
додаткової регламентації законом передбачена частиною четвертою цієї статті
щодо встановлення винятків представництва в суді адвокатами, зокрема,
визначення поняття малозначних спорів.
Натомість частини перша та третя статті 131-2 Конституції України
не вимагають необхідності їх додаткової законодавчої регламентації, а чинні до
введення в дію статті 131-2 Конституції України положення
частини третьої статті 28 Господарського процесуального кодексу України щодо
представництва юридичних осіб не відповідають зміненим конституційним нормам.
Більше
того, рішенням
Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16 листопада 2000 року у справі
про право вільного вибору захисника при представництві та здійснення захисту за
кримінально-процесуальним законодавством були офіційно розтлумачені діючі на
той час положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що кожен
є вільним у виборі захисника своїх прав, як конституційне право підозрюваного,
обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка
притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової
допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і
за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням
юридичної особи.
Однак з набранням чинності 30 вересня 2016 року Законом України
«Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» попередню редакцію
статті 59 Конституції України змінено; за змістом чинної редакції статті 59
Конституції України передбачено право особи на професійну правничу допомогу,
надання її у визначених законом випадках безоплатно та вільний вибір захисника
своїх прав.
За статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування
практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ
Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (надалі - Конвенція) як
джерело права.
За змістом підпункту «с» частини третьої статті 6 Конвенції кожен
обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право,
зокрема, захищати себе особисто чи використовувати допомогу захисника, обраного
на власний розсуд.
Разом з тим у справі «Ейрі проти Ірландії» («Airey v. Ireland»)
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча підпункт «с» пункту 3 статті 6
Конвенції стосується тільки кримінального процесу, «однак незважаючи на
відсутність подібного положення щодо провадження у цивільних справах, пункт 1
статті 6 може в деяких випадках зобов'язати державу надати адвокатську
допомогу, якщо без такої допомоги неможливо забезпечити практичної реалізації
права на судовий розгляд, якщо юридичне представництво надається в
обов'язковому порядку, як це передбачено внутрішнім законодавством деяких
Договірних Сторін стосовно різних видів судового спору, чи з огляду на
складність процедури або справи» (пункт 26).
При цьому у справі «Загородній проти України» («Zagorodniy v.
Ukraine») Європейський суд з прав людини вказує, що: «певна юридична
кваліфікація може вимагатись для забезпечення ефективного захисту особи… та
безперешкодного функціонування системи правосуддя» (пункт 53 Рішення) і саме
інтереси правосуддя можуть бути виправданням обмеження права на вибір захисника
(пункт 54 цього ж Рішення).
За висновками Суду таке обмеження права на вільний вибір захисника
само по собі не порушує питання за підпунктом «c» пункту 3 статті 6 Конвенції,
оскільки певна юридична кваліфікація може вимагатись для забезпечення
ефективного захисту особи (див. рішення від 20 січня 2005 року у справі «Майзіт
проти Росії» , заява №63378/00, пункт 68) та безперешкодного функціонування
системи правосуддя (див. рішення у справі «Мефтах та інші проти Франції» ,
заяви №32911/96, 35237/97та 34595/97, пункт 45).
У рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко
проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що «право на
доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються
опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує
регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці
відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від
28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства»
(Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі
правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що
остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен
підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою
того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що
застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий
спосіб або у такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того,
обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує
легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що
застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. там же; див. також серед
багатьох інших джерел рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v.
Italy (no. 1)), заява № 40877/98, п. 54, ECHR 2003-I та повторення відповідних
принципів у рішенні від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого
Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).
Суд зазначає, що чітка та передбачувана вимога статті 131-2
Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою
частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав кваліфікованою
особою, функціонування системи правосуддя, відповідає гарантованому статтею 59
Конституції України праву на професійну правничу допомогу.
Наведені положення не порушують суть права на касаційне
оскарження, не позбавляють осіб їх права на самопредставництво, здійснюване для
юридичних осіб їх органами, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством
чи статутом.
Окрім цього, необхідно враховувати, що з 1 січня 2017 року
представництво у Верховному Суді у справах, провадження у яких розпочате після
30 вересня 2016 року, має здійснюватися адвокатами (Ухвала ВС від 14 березня
2018 року у справі № 641/5659/17 (ЄДРСРУ
№ 72727713).
А повноваження представника юридичної особи, в тому числі суб'єкта
владних повноважень, можуть підтверджуватись: довіреністю, яка видана від її
імені та підписана особою, уповноваженою на це законом або установчими документами;
ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську
діяльність»; копіями цих документів, засвідченими у встановленому законом
порядку чи підписом судді.
Теги: повноваження представника юридичної особи,
самопредставництво, публічного права, підтвердження повноважень, завірення
довіреності, представництво інтересів, ордер, судова практика, Верховний суд,
Адвокат Морозов
