Зловживання процесуальними
правами шляхом подання зустрічного позову підписаного не уповноваженою особою.
05
серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках справи № 910/17650/18
(ЄДРСРУ № 83431214) досліджував питання щодо зловживання процесуальними правами
шляхом подання зустрічного позову підписаного не уповноваженою особою.
Відповідно
до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та
керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема,
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, розумні строки
розгляду справи судом.
Кожна
держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони
та обмеження, зміст яких - не
допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя
здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання
процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом
України.
За
змістом пункту 3 частини 2 статті 46 ГПК України відповідач, крім прав та
обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, має право подати зустрічний
позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Зустрічний позов - це позов, що подається відповідачем до позивача
для одночасного розгляду з первісним позовом. Право подання зустрічного позову
має лише відповідач.
Згідно
із частиною 1 статті 180 ГПК України відповідач має право пред`явити зустрічний
позов у строк для подання відзиву.
Відповідно
до частини 4 статті 180 ГПК України зустрічна позовна заява, яка подається з
додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам
статей 162, 164, 172, 173 цього кодексу.
За
змістом частиною 2 статті 162 ГПК України позовна заява подається до суду в
письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою
особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Отже,
реалізація права на звернення до суду із позовом є процесуальною дією в суді,
яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва, або її
процесуальним представником. При цьому підписання та/або подання позовної заяви
є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва.
Частиною
п`ятою статті 164 ГПК України передбачено, що до позовної заяви, підписаної
представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує
повноваження представника позивача.
Згідно
із частиною 3 статті 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через
свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені
відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи),
або через представника.
(!!!) Представником у суді може бути адвокат або
законний представник (частина 1 статті 58 ГПК України).
За
приписами частини третьої статті 131-2 Конституції України представництво іншої
особи в суді здійснює виключно адвокат.
У
підпункті 11 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції
України (у редакції Закону № 1401 від 02.06.2016) зазначено, що відповідно до
пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції представництво
виключно прокурорами або адвокатами у судах першої інстанції здійснюється з
01.01.2019. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання
чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним
чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які
не підлягають оскарженню.
Підпункт
11 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України
регулює порядок упровадження положень статті 59 та статті 131-2 Конституції
України як норм прямої дії, які підлягають застосуванню при вирішенні судами
питань процесуального представництва.
ВАЖЛИВО: Отже, з 01.01.2019 р. представництво у
господарських судах першої інстанції здійснюється у порядку: 1)
самопредставництва юридичної особи (через свого керівника або члена виконавчого
органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту,
положення) або 2) адвокатом.
Винятком
з наведеного є представництво органів державної влади та органів місцевого
самоврядування в судах, яке виключно адвокатами здійснюватиметься з 1 січня
2020 року та малозначні справи, представником у яких згідно із частиною 2
статті 58 ГПК України може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має
цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59
цього Кодексу.
Відповідно
до частини 4 статті 60 ГПК України повноваження адвоката як представника
підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України
"Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Частиною
3 статті 60 ГПК України визначено, що довіреність від імені юридичної особи
видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи,
уповноваженої на це законом, установчими документами.
Відповідно
до частини 5 статті 180 ГПК України до зустрічної позовної заяви, поданої з
порушенням вимог, встановлених частиною четвертою цієї статті, застосовуються
положення статті 174 цього Кодексу.
Суддя
повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву
подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або
підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове
становище якої не вказано (пункт 1 частини 5 статті 174 ГПК України).
Системний
аналіз наведених норм свідчить, що реалізація особою права на подання позову до
суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури
(порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та
передбачуваних вимог Господарського процесуального кодексу України щодо форми,
змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має
негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені частиною 5 статті 174 ГПК
України.
Вказане
відповідає гарантованому принципу доступу до правосуддя та узгоджується із
статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою
гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж
розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При
цьому запровадження із прийняттям нової редакції ГПК України інституту
представництва в судах виключно адвокатами є заходом покликаним на забезпечення
ефективного захисту прав та інтересів осіб упродовж розумного строку і дотриманням
процедур визначених процесуальним законодавством.
Тобто
норми процесуального права побудовані на чіткій позиції дисциплінованості як
суду так і учасників справи. Дане покладено в основу засад господарського
судочинства з метою спрощення судового розгляду справи, скорочення судового
розгляду, а також розвитку поваги в учасників справи один до одного так і до
суду. Крім того, означена концепція направлена на уникнення можливості сторонам
зловживання наданими їм процесуальними правами.
Згідно
із частинами 1, 2 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх
представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами;
зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних
обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що
суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання скарги на
судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого
закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке
вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення
завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих
на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання
судового рішення.
Суд
зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними
правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового
процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина 4
статті 43 ГПК України).
Таким
чином суд може визнати зловживанням процесуальними правами саме конкретні дії
учасників судового процесу, а не абстрактне поняття "зловживань".
Так,
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 11.05.2018
по справі № 905/2065/16 вказав, що
процесуальні права надані особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду
при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли
сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля
досягнення якихось сторонніх цілей, вона виходить за межі дійсного змісту свого
права, тобто зловживає ним.
Згідно
з частинами 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є
справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із
здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до
юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених,
невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних
осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися
завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими
міркуваннями в судовому процесі.
Основними
засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків
розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами
(пункти 10, 11 частини 3 статті 2 ГПК України).
Відповідно
до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в
установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений
права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона
віднесена законом.
Наведені
норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до
правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати
безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має
право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи
від порушень і протиправних посягань.
(!!!) У матеріальному сенсі позов - це право на
задоволення своїх позовних вимог. У процесуальному сенсі позов - це звернена до
суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою
реалізації права на позов.
Проте,
слід враховувати, що право подання позовної заяви, як будь-яке суб`єктивне
право має межі, оскільки суб`єктивне право є міра свободи, міра можливої
поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Так,
господарське процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони
учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.
А
на думку Касаційного адміністративного суду у складі ВС (рішення від
13.03.2019 р. у справі №814/218/14), під
зловживанням процесуальними правами слід розуміти форму умисних, несумлінних
дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій,
неспівмірних з наслідками, до яких вони можуть призвести; використанні наданих
прав всупереч їхньому призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи
обмеження прав інших учасників провадження; перешкоджанні діяльності суду з
правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтованому
перевантаженні роботи суду.
Більше
того, використання учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної
лексики, образливих і лайливих слів, символів у поданих до суду документах і у
спілкуванні з судом, з іншими учасниками процесу, їхніми представниками, а
також вчинення інших аналогічних дій свідчать про очевидну неповагу до честі,
гідності цих осіб з боку осіб, які такі дії вчиняють. Ці дії суперечать
основним засадами (принципами) адміністративного судочинства, а також його
завданню. З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням
процесуальними правами.
Аналогічна
правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14 березня 2019 року
у справі № 9901/34/19 (ЄДРСРУ № 79805980).
Правовідносини
суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети -
винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що
беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а
також прав та інтересів інших осіб.
Господарський
процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському
судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також
кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні
права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду
при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли
сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля
досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування
розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного
змісту свого права, тобто зловживає ним.
Європейський
суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що це роль
національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були
без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі "Шульга проти
України", no. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій,
що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме
державних органів (див. рішення Суду у справі "Мусієнко проти
України", no. 26976/06, від 20.01.2011).
Вжиття
заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави,
а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в
рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти
Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява №
11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати
участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись
від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а
також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для
прискорення процедури слухання.
Відповідно
до частини 4 статті 180 ГПК України зустрічна позовна заява, яка подається з
додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам
статей 162, 164, 172, 173 цього кодексу.
За
змістом частини 2 статті 162 ГПК України позовна заява подається до суду в
письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою
особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Реалізація права
на звернення до суду із позовом є процесуальною дією в суді, яка має
здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва, або її
процесуальним представником (адвокатом). При цьому підписання та/або подання
позовної заяви є процесуальними формами реалізації повноважень з
представництва.
ВИСНОВОК: Реалізація права на звернення до
суду із позовом є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою
особою у порядку самопредставництва, або її процесуальним представником
(адвокатом). При цьому підписання та/або подання позовної заяви є процесуальними
формами реалізації повноважень з представництва.
Підписання зустрічного позову особою
без повноважень при наявності на момент його підписання повноважень на вчинення
такої процесуальної дії у інших осіб та подальше оскарження ухвали про
повернення зустрічного позову оцінюється судом як зловживання процесуальними
правами.
Теги:
реалізація права на звернення до суду, зустрічна позовна заява,
представництво в суді, самопредставництво, зловживання процесуальними
правами, судова практика, Адвокат Морозов
