Додаткова (субсидіарна) відповідальність боржника- юридичної особи

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи з якої був здійснений виділ.

15 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 913/614/16 (ЄДРСРУ № 84944253) досліджував питання щодо додаткової субсидіарної відповідальності боржника- юридичної особи.

Відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Правонаступництвом є перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. Фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

За змістом частини 1 статті 56 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання - господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Припинення суб`єкта господарювання здійснюється відповідно до закону (стаття 59 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до частини 1 статті 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Отже, виділ не є різновидом припинення юридичної особи, це один із способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється існуючою юридичною особою певним майном. При цьому, стара юридична особа не припиняється.

Згідно з пунктом 3 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у разі виділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація юридичних осіб, утворених у результаті виділу, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника.

Згідно з частиною 2 статті 109 Цивільного кодексу України після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.

Відповідно до частини 3 статті 109 Цивільного кодексу України юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

Отже, при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть одна до одної додаткову (субсидіарну) відповідальність щодо зобов`язань, в яких вони не є основними боржниками.

Статтею 619 Цивільного кодексу України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.

Положення щодо субсидіарної відповідальності закріплені у статті 619 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Отже, субсидіарна відповідальність має місце тоді, коли поряд з основним боржником до відповідальності притягується й інша особа. У статті 619 Цивільного кодексу України визначена послідовність заявлення кредитором вимог до основного боржника та особа, яка несе субсидіарну відповідальність: перш ніж пред`явити вимогу до додаткового (субсидіарного) боржника, кредитор повинен пред`явити цю вимогу до основного боржника. І тільки тоді, коли основний боржник відмовиться задовольнити вимоги кредитора або кредитор не одержить від нього відповіді в розумний строк, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

У правовідносинах, в яких правонаступництво боржника відбулось до пред`явлення кредитором вимоги, відповідальність основного та субсидіарного боржників визначається в порядку, передбаченому статтею 619 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що позовні вимоги у цій справі були пред`явлені до особи, яка є субсидіарним боржником, останній мав діяти у відповідності до частини 4 статті 619 Цивільного кодексу України.

Як зазначається у частині 4 статті 619 Цивільного кодексу України особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред`явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред`явлення позову, - подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора.

Отже, норми частини 3 статті 109 та статті 619 Цивільного кодексу України в їх сукупності не передбачають вибуття юридичної особи, з якої був здійснений виділ, із правовідносин, така юридична особа не припиняється, а продовжує існувати у певному матеріальному правовідношенні як субсидіарний боржник. При цьому частина 4 статті 619 Цивільного кодексу України передбачає можливість особи, яка несе субсидіарну відповідальність, задовольнити вимогу кредитора та пред`явити у разі такого задоволення зворотну (регресну) вимогу до основного боржника.

Слід також враховувати, що у випадку вибуття субсидіарного боржника - сторони у виконавчому провадженні внаслідок його заміни на основного боржника після набуття законної сили рішенням суду, яким з субсидіарного боржника стягнуто борг, переданий ним правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу, така заміна може бути спрямована на ухилення субсидіарного боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання (Велика Палата Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №905/1956/15).

ВИСНОВОК: Юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється, а продовжує існувати у певному матеріальному правовідношенні як субсидіарний боржник, який відповідно до статті 619 Цивільного кодексу України може задовольнити пред`явлену йому кредитором вимогу.

Теги: злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ, юридична особа, субсидіарна відповідальність, додаткова, припинення, ліквідація, судова практика, Адвокат Морозов

Поділ об’єкта незавершеного будівництва між подружжям

Адвокат Морозов (судебная защита)

Чи є об’єкт незавершеного (самочинного) будівництва, який не прийнято до експлуатації, але який збудований за час шлюбу і за спільні кошти подружжя, об’єктом спільної сумісної власності подружжя?

Судам слід мати на увазі, що визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва (на недобудоване нерухоме майно) в судовому порядку ЦК України не передбачено (висновок Верховного Суду України від 19 вересня 2011 р. в справі № 18/314 та від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14).

Відсутність у законі норми, яка б дозволяла в судовому порядку визнавати право власності на об’єкти незавершеного будівництва, викликає чимало запитань, адже спір між суб’єктами цивільних правовідносин може виникнути і до моменту державної реєстрації.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі – Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Однак, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України; далі – ЦК).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

ВАЖЛИВО: особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-130цс13, що висловлена при ухваленні постанови від 4 грудня 2013 року, визначає, що відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об’єкт, але й об’єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об’єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об’єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом встановлено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У постанові Верховного суду України  від 30.01.2013р. у справі № 6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право, яке можна визначити як “право очікування”, є складовою майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомірність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Разом з цим, вказана вище правова позиція знайшла своє підтвердження у постанові Верховного суду України від 07.09.2016 р. по справі № 6-47цс16.

Зокрема суд вказав, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, тому такий об’єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368,372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток (постанова ВСУ від 11 червня 2012 р. у справі № 6-66ц11 та правова позиція Верховного суду України від 15.05.2013 р. у справі за № 6-37цс13).

ВАЖЛИВО: За позовом дружини, членів сім’ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об’єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами (п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 04.10.91 р. із змінами «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на  жилий будинок).

На останок, відповідно до п. 2 постанови пленуму ВСС «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7.02.2014 № 5 спори, пов’язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції.

Відповідно до п.2 постанови пленуму ВСС «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1.03.2013 № 3 цивільна юрисдикція — це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (ст.15 ЦПК).

Суди мають керуватися тим, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про цивільне право та суб’єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Таким чином, справи про право власності на житловий будинок між фізичними особами підлягають розгляду судами загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.

Між тим, у постановах від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14 і від 24 червня 2015 року у справі № 6-381цс15  Верховний Суд України, переглядаючи  справи про знесення самовільного будівництва за позовами Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення цих позовних вимог, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з позовом як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення архітектурно-будівельного контролю у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва, містобудування та архітектури, тому правовідносини між сторонами є публічно-правовими, а зазначені спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не в порядку цивільного судочинства.

Теги: житловий будинок, незавершене будівництво, самочинне, введення в експлуатацію, визнання право власності, поділ, подружжя, будівельні матеріали, новостворений, реконструкція, перепланування, перебудова, капітальний ремонт, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов