Чи дозволяє
Закон № 1304-VII примусове звернення стягнення на предмет іпотеки? Що означає мораторій на
примусове звернення стягнення на предмет іпотеки? Які сукупні ознаки повинен
мати боржник, щоб попасти під дію мораторію?
Перед усім необхідно
враховувати правову позицію Верховного суду України від 30 березня 2016 р. у
справі № 6-1851цс15, яка передбачає, що відповідно до частини третьої статті 33
Закону України “Про іпотеку” звернення
стягнення на предмет іпотеки здійснюється:
- на
підставі рішення суду;
- виконавчого
напису нотаріуса;
- згідно
з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною
третьою статті 36 Закону України “Про іпотеку” договір про задоволення вимог
іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке
прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок
виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону
України “Про іпотеку”.
Порядок реалізації
предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою
передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на
предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації
предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури
продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення
права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та
376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не
заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК
України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а
підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних
підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює
наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа,
який посвідчує його право власності.
Таким чином ВСУ
зазначив, що судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб
врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі
іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання
забезпечених іпотекою зобов’язань, а також здійснення виконавчого напису
нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності
іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.
Надалі, Верховний суд
України вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом
касаційної інстанції норм матеріального права у справах щодо звернення стягнення
на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах в межах процедури
виконавчого провадження, при розгляді справи № 6-969цс16 своєю постановою від
06 липня 2016 р. зробив наступний висновок.
Відповідно
до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно
зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частинами
першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання.
Однак, 7 червня 2014 року набув чинності Закон №
1304-VII, згідно з пунктом
1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею
5 Закону України «Про іпотеку», якщо:
- таке
майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті;
- таке
нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови,
що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна
площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та
250 кв. метрів для житлового будинку.
Поняття
«мораторій»
у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає значенню цього слова, поданому в тлумачному словнику української мови.
Отже,
мораторій є
відстроченням виконання зобов’язання,
а
не
звільненням від
його
виконання. Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Крім
того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Висновок Верховного суду однозначний: Закону № 1304-VII не зупиняє
дії
решти
нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові,
а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове
виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
Саме
до цього зводяться висновки, викладені в судових рішеннях у справах №
6-35023св15, № 6-482цс15.
Таким чином, з
урахуванням зазначеного вище вбачається, що норми Закону № 1304-VII не
передбачають підстав для відмови в захисті порушених, невизнаних або
оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів, але Рішення
ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону №
1304-VII не підлягає виконанню.
Теги:
ипотека, залог, принудительные торги, опись и арест имущества, банк, должник,
исполнительное производство, экспертная оценка имущества, мораторий на продажу,
эксперт, оценщик, юрист, адвокат, Морозов Евгений
