Проведення прилюдних торгів: чинність звіту про оцінку майна

Адвокат Морозов (судовий захист)

Організація та проведення прилюдних торгів, що вплинули на результати та порушили права і законні інтереси позивачів в частині строку чинності звіту про оцінку майна.

29.11.2017 р. Верховний суд України в контексті справи №6-231цс17 досліджував питання щодо організації та проведення прилюдних торгів, що вплинули на результати та порушили права і законні інтереси позивачів в частині строку чинності звіту про оцінку майна.

У наданих для порівняння постановах Верховний Суд України використовував наступні правові висновки:

- проведення прилюдних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною відповідно до звіту про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме: частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження»; пунктів 3.2, 3.4 зазначеного Тимчасового положення (від 1 жовтня 2014 року № 6-147цс14, 22 жовтня 2014 року № 6-124цс14, 28 січня 2015 року № 6-227цс14, 15 квітня 2015 року №6-42цс15);

Матеріал по темі: «Прилюдні торги: наслідки недійсності звіту про оцінку майна» та «Прилюдні торги повинні відбуватися в межах дійсності звіту про оцінку»

- неналежне повідомлення боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів є підставою для задоволення позовних вимог про визнання прилюдних торгів недійсними (від 2 вересня 2015 року № 6-813цс15).

Матеріал по темі: «Визнання недійсними результатів прилюдних торгів: судово-правовий аспект»

Суд вказав, що відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою – третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв’язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

ВАЖЛИВО: Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.   

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням.

Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24–27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85).

Частиною третьою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону, за частиною першою якої визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майна державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

ВАЖЛИВО: Відповідно до частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Матеріал по темі: «Оцінка нерухомості є недійсною за підстав не проведення огляду майна»

Частиною п’ятою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», пунктом 7.1 Тимчасового положення, абзацом третім підпункту 5.12.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за цією ж датою за № 865/4158, передбачено підстави й порядок призначення повторних прилюдних торгів, а також порядок уцінки нереалізованого майна. Так, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця та з інших, визначених Тимчасовим положенням, причин, прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. У такому разі призначаються повторні прилюдні торги, на яких стартова ціна лота може бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків. Уцінка майна проводиться державним виконавцем у десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, після чого реалізація майна за вказаною ціною повинна бути проведена впродовж місяця з дня проведення уцінки.

За правилами проведення прилюдних торгів, передбачених Тимчасовим положенням, спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою, та інші відомості. Визначення стартової ціни лота здійснюється на підставі початкової вартості майна за результатами проведеної оцінки майна незалежним суб’єктом оціночної діяльності.

Тобто на момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об’єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним.

Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення.

ВИСНОВОК: Отже, проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. 

За змістом пункту 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна.

Отже, розглядаючи питання про дотримання піж час проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу.

(!!!) Таким чином, якщо була проведена оцінка, а потім уцінка нерухомого майна або продаж останнього на прилюдних торгах на підставі нечинного звіту про оцінку, то є  всі підстави стверджувати, що саме позивач НЕДООТРИМАВ грошові кошти від реалізації нерухомості, оскільки вони будуть перераховані кредитору у меншій сумі ніж він міг розраховувати і за ним залишиться частина боргу, а отже порушені МАЙНОВІ права та інтереси боржника - позивача або кредитора – стягувача.

Проте сам по собі факт неналежного повідомлення боржника стосовно проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Між тим у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними прилюдних торгів, оскільки факт реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, та факт неналежного повідомлення боржника (поштове направлення не містило опису вкладення та повідомлення про вручення) не вплинули на результати торгів; при цьому суди встановили, що права і законні інтереси особи, яка оспорювала ці прилюдні торги та яка є боржником у зобов’язанні, внаслідок невиконання якого з неї судовим рішенням стягнуто заборгованість, порушені не були.

Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року (№ 6-1884цс15), 25 листопада 2015 року  (№ 6-1749цс15), 13 квітня 2016 року (№ 6-2988цс15), 29 червня 2016 року (№ 6-370цс16 та №6-547цс16). 

(!!!) Необхідно також наголосити стосовно спотворення та/або неповноти змісту оголошення про проведення прилюдних торгів щодо кількісних або якісних характеристик майна – позиція аналогічна викладеній вище: це не участь потенційних покупців, які могли створити конкуренцію та запропонувати вищу ціну, а отже недоотримання грошей (позивачем – боржником або стягувачем) в достатній кількості від продажу об’єкту нерухомості.

P.s. Між тим, у даній справі підставою для скасування рішень було те, що суди не мотивували свій висновок щодо відсутності порушених прав боржника у зв’язку з продажем майна за ціною, нижчою за початкову.

  

Теги: исполнительное производство, виконавче провадження, публичные торги, электронные торги, принудительные торги, арест имущества, признание торгов недействительными, обжалование результатов оценки имущества, оценка имущества, реализация имущества на публичных торгах, срок действия оценки, експерт, оценщик, Адвокат Морозов

Звернення стягнення на предмет іпотеки в межах Закону № 1304-VII

Адвокат Морозов (судебная защита)

Чи дозволяє Закон № 1304-VII примусове звернення стягнення на предмет іпотеки? Що означає мораторій на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки? Які сукупні ознаки повинен мати боржник, щоб попасти під дію мораторію?

Перед усім необхідно враховувати правову позицію Верховного суду України від 30 березня 2016 р. у справі № 6-1851цс15, яка передбачає, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється:

- на підставі рішення суду;

- виконавчого напису нотаріуса;

- згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України “Про іпотеку” договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті  328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Таким чином ВСУ зазначив, що судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Надалі, Верховний суд України вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права у справах щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, при розгляді справи № 6-969цс16 своєю постановою від 06 липня 2016 р. зробив наступний висновок.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання.

Однак, 7 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо:

- таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті;

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає значенню цього слова, поданому в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Висновок Верховного суду однозначний:  Закону № 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Саме до цього зводяться висновки, викладені в судових рішеннях у справах № 6-35023св15, № 6-482цс15.

Таким чином, з урахуванням зазначеного вище вбачається, що норми Закону  № 1304-VII не передбачають підстав для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів, але Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Теги: ипотека, залог, принудительные торги, опись и арест имущества, банк, должник, исполнительное производство, экспертная оценка имущества, мораторий на продажу, эксперт, оценщик, юрист, адвокат, Морозов Евгений